Борис Мокін народився 3 січня 1943 року в селі Старі Бабани Уманського району Черкаської області. В шкільні роки проживав у селі Нестерівка Маньківського району цієї ж області, куди після закінчення Уманського педагогічного училища була розподілена на роботу учителькою його мати, і де у 1957 році він закінчив семирічну школу.

З 1957 по 1960 рік Борис Мокін навчався в середній школі у сусідньому селі Добра в 6-и кілометрах від Нестерівки, які йому доводилось долати по бездоріжжю двічі на день і в дощ, і в сніг, і в лютий мороз, що сприяло формуванню характеру. Після закінчення середньої школи зі срібною медаллю він пішов працювати електриком на цукровий завод у місті Жашкові Черкаської області. В грудні того ж року, попрацювавши декілька місяців на цукровому заводі, по закінченню сезону цукроваріння за комсомольською путівкою Борис Мокін поїхав на новобудови Кривого Рогу.

Протягом 1960-1961 рр. він працював бетонярем, монтажником-верхолазом, електрозварником - будував другу чергу Південного гірничо-збагачувального комбінату, аглофабрику Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату, прокатний цех «Блюмінг-2» заводу «Криворіжсталь».

Після вступу у 1961 році на електротехнічний факультет Криворізького гірничорудного інституту для навчання на стаціонарі, у зв’язку з відсутністю дворічного трудового стажу, перші півтора роки Борис Мокін навчався за вечірньою системою, суміщаючи навчання з роботою електрослюсарем в електроремонтному цеху заводу «Криворіжсталь».

Повернувшись у 1962 році на стаціонар, уже через рік Борис Мокін став Ленінським стипендіатом і активним учасником наукових досліджень на кафедрі основ електротехніки Криворізького гірничорудного інституту.

Після дострокового (на півроку) закінчення у 1966 році Криворізького гірничорудного інституту і отримання диплому з відзнакою за спеціальністю «Електропривод і автоматизація промислових установок» був залишений в інституті для наукової роботи на кафедрі основ електротехніки.

Першу половину 1967 року працював математиком-програмістом ЕОМ кафедри основ електротехніки Криворізького гірничорудного інституту. Потім ще рік - асистентом на тій же кафедрі. У 1968 році поступив в очну аспірантуру при цій же кафедрі за спеціальністю «Автоматизація технологічних процесів».

Під час навчання в аспірантурі у 1968-1971 рр. Борис Мокін займався автоматизацією об'єктів гірничо-збагачувального комплексу і металургійного виробництва. Після закінчення аспірантури у 1971 році за розподілом був направлений у Вінницький філіал Київського політехнічного інституту, на базі якого у 1974 році було створено Вінницький політехнічний інститут.

У цьому інституті Борис Мокін пройшов шлях від асистента до професора, від завідувача кафедри до ректора.

У 1971 році Борис Мокін у спецраді Київського політехнічного інституту захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «Автоматичне управління та регулювання», у 1974 році отримав вчене звання доцента.

У 1979 році Борис Мокін був обраний завідувачем кафедри електричних систем та мереж Вінницького політехнічного інституту.

У 1984 році, будучи завідувачем кафедри електричних систем та мереж, у спецраді Київського політехнічного інституту Борис Мокін захистив докторську дисертацію на стику двох наукових спеціальностей - «Технічна кібернетика і теорія інформації» і «Автоматичне управління та регулювання (в електроенергетиці)».

У 1985 році Борис Мокін був призначений проректором з навчально-методичної роботи Вінницького політехнічного інституту, а у 1987 році - отримав вчене звання професора і запрошений на роботу в Мінвуз УРСР, де протягом більше двох років керував навчально-методичним кабінетом з вищої освіти.

У 1989 році Борис Мокін взяв участь у перших виборах ректора Вінницького політехнічного інституту і здобув перемогу - за нього проголосували дві третини членів Конференції трудового колективу. Під його керівництвом у 1994 році Вінницький політехнічний інститут було реорганізовано у Вінницький державний технічний університет, який у 2003 році отримав статус національного. У цьому ж році Конференцією трудового колективу Бориса Мокіна обрано на посаду ректора Вінницького національного технічного університету на термін до 2010 року.

З 1992 року Борис Мокін є академіком Національної академії педагогічних наук України, з 2002 року - членом її президії. Він є також академіком таких громадських академій, як Академія гірничих наук України (Кривий Ріг), Академія інженерних наук України (Київ) та Міжнародна академія наук вищої школи (Москва).

У 1990 році Бориса Мокіна було обрано народним депутатом України по мажоритарному виборчому округу №11, який охоплював виборців Ленінського району міста Вінниці. Тож у період з 1990 по 1994 рік Борис Мокін суміщав виконання обов’язків ректора Вінницького політехнічного інституту з виконанням обов’язків народного депутата спочатку Верховної Ради УРСР 12-го скликання, а після 1991 року - Верховної Ради України 1-го скликання. Останній рік депутатської каденції виконував обов’язки голови підкомісії з вищої освіти парламентської Комісії з питань народної освіти і науки.

З 2001 року Борис Мокін є членом Національної спілки журналістів України, а з 2002 року - членом президії її Вінницького відділення.

За розробку тематики НДЛ АСУЕТ на підставі доповіді, зробленої на Конгресі IEEE Power & Energy Society General Meeting (США, Піттсбург, Пенсильванія, 2008) та інші наукові досягнення у 2013 році IEEE Member'у Борису Мокіну присвоєно звання IEEE Senior Member.

3 2010 року Борис Мокін працює професором кафедри відновлювальної енергетики та транспортних електричних систем і комплексів Вінницького національного технічного університету.

Сім’я: дружина Тетяна Никифорівна (1952 р.н.) - викладач Вінницького транспортного коледжу; син Віталій (1974 р.н.) - доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри комп'ютерного еколого-економічного моніторингу та інженерної графіки Вінницького національного технічного університету; син Олександр (1982 р.н.) - доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри відновлювальної енергетики та транспортних електричних систем і комплексів Вінницького національного технічного університету.

Нагороди:

• третя премія Міносвіти за кращу наукову роботу року (1987), перша премія за кращу науково-методичну роботу (1991);
• 2 золоті медалі міжнародних виставок винаходів (ІFІA, 1994, 1997);
• почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України (11.1995)»;
• почесне звання «Людина досягнень» (Кембриджський біографічний інститут, 1995);
• лауреат конкурсу «Людина року - 2000» в номінації «Наука» (Вінниця);
• орден "За заслуги" ІІІ ст. (11.2000);
• медаль «К.Д.Ушинський» (05.2006, Академія педагогічний наук України);
• почесна грамота «За особливі заслуги перед Українським народом» (2013, №848, Верховна Рада України, за представленням Асоціації народних депутатів України попередніх скликань за підписом Голови Верховної Ради України);
• медаль «Григорій Сковорода» (2013, Національна академія педагогічних наук України - найвища академічна педагогічна нагорода).

Захоплення: в молоді роки - футбол, альпінізм, велосипед; нині - бадмінтон, пінг-понг, ковзани, кермо автомобіля.

Особи, завдяки впливу яких Борис Мокін сформувався як людина, учений, педагог, адміністратор та громадський діяч:

мати - учителька російської мови та літератури Нестерівської середньої школи Мокіна Ольга Мартинівна (безпосередньо протягом перших 17 років),

батько - під час війни розвідник, а після війни гідромеліоратор пустинь Середньої Азії Коновалов Олександр Федорович (опосередковано через листи і героїку свого життя),

учитель математики Добрянської середньої школи - Сидорчук Катерина Василівна,

учитель фізики Добрянської середньої школи - Сидорчук Іван Васильович,

куратор групи і друг - асистент кафедри основ електротехніки Криворізького гірничорудного інституту Толмачов Станіслав Трохимович (нині професор, завідувач кафедри),

староста групи і друг - Коваленко Євген Миколайович,

наставник на старших курсах і керівник дипломного проекту - доцент кафедри основ електротехніки Криворізького гірничорудного інституту Корнілов Георгій Іванович (нині професор),

першовідкривач лідерських здібностей - декан електротехнічного факультету Криворізького гірничорудного інституту Щотка Віл Федорович,

науковий керівник в аспірантурі - завідувач кафедри основ електротехніки Криворізького гірничорудного інституту Файнштейн Еммануїл Григорович,

науковий консультант по деяких питаннях кандидатської дисертації - завідувач кафедри систем автоматичного керування Московського вищого технічного училища імені Баумана Солодовніков Володимир Вікторович,

перший опонент по кандидатській дисертації - завідувач відділу Інституту кібернетики АН УРСР Іваненко Віктор Іванович,

першим запросивший на роботу до Вінниці - директор Вінницького філіалу Київського політехнічного інституту і перший ректор Вінницького політехнічного інституту Кігель Роман Юрійович,

першим запропонувавший адміністративну посаду - другий ректор Вінницького політехнічного інституту Кузьмін Іван Васильович,

перший опонент по докторській дисертації - завідувач відділу Інституту кібернетики АН УРСР Івахненко Олексій Григорович,

безпосередній керівник під час роботи у Мінвузі УРСР - перший заступник міністра Каніщенко Леонід Олексійович,

порадник з питань гуманітарної політики і виховання - проректор з виховної роботи і гуманітарної політики Вінницького національного технічного університету Буяльська Тамара Болеславівна,

полеміст під час неформальних політичних діалогів - народний депутат України Павловський Михайло Антонович,

кращий учень і друг - заступник директора Інституту системного аналізу НТУУ «Київський політехнічний інститут» та заступник Голови Наглядової ради Вінницького національного технічного університету Мельник Валерій Сергійович.

На жаль, багатьох із цих людей уже немає серед нас.