За стіл президії Голова комітету Володимир Полохало запросив крім народних депутатів Табачника, Оробець, Курило, Давимуку, Донія, Самойлик, також міністра МОНУ Вакарчука, Президента АПНУ Кременя та віце-президента НАНУ Походенка.

Вступне слово зробив Володимир Полохало, потім протягом 20 хвилин з характеристикою нової редакції проекту Закону про зміни до Закону «Про вищу освіту» виступив міністр Іван Вакарчук.

Після їх виступів розпочалося обговорення, в якому взяли участь 20 ораторів, серед яких найбільш авторитетними для мене були: народні депутати України Курило і Оробець, академіки Кремінь і Походенко, колишній міністр Ніколаєнко, ректори Згуровський, Товажнянський, Малахов, Губерський, Бобало і Мельничук, а також голова «Студентського братства» Яценко.

Я виступав 18-им. Підготував я виступ на 7 хвилин, але коли Володимир Полохало оголосив, що жодному оратору не буде дозволено говорити більше трьох хвилин і став жорстко цього регламенту дотримуватись, незважаючи на ранг і статус оратора, я змушений був скоротити текст свого виступу вдвічі.

А попередній текст мого виступу мав такий вигляд:

ТЕКСТ
виступу ректора Вінницького національного технічного університету,
радника Прем’єр-міністра України на громадських засадах
Бориса Мокіна
на відкритому засіданні парламентського комітету з питань науки і освіти
під час обговорення проекту Закону про внесення змін до Закону
«Про вищу освіту»

Шановні учасники Високого зібрання!

Проект нової редакції Закону «Про вищу освіту» є кроком вперед, тож його можна рекомендувати для розгляду у першому читанні. Для другого читання я підготував 44 пропозиції до 22 статей проекту цього Закону, які передам в секретаріат і які є на моєму сайті. А у цьому виступі я зупинюсь лише на деяких аспектах цих пропозицій.

1. Із проекту закону необхідно вилучити усе, що пов’язане з зовнішнім незалежним оцінюванням знань випускників середньої школи, оскільки, по-перше, це не є нормою Закону «Про вищу освіту», а по-друге, законодавче запровадження вступу до вищих навчальних закладів виключно лише за сертифікатами Центру оцінювання приведе до деградації середньої освіти, адже учні шкіл перестануть вивчати ті дисципліни, оцінки з яких не впливатимуть на процес вступу до ВНЗ. Саме так сталося в США, де для поліпшення становища нині при прийомі на 1-й курс ВНЗ окрім сертифікатів оцінки якості враховують і середній бал документа про середню освіту та проводять співбесіду в рамках усієї шкільної програми.

2. Із проекту закону необхідно вилучити усе, що пов’язане з підготовкою молодших спеціалістів, оскільки, по-перше, нелогічним є одночасно з вилученням освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» ряд: бакалавр-магістр-доктор філософії починати з молодшого спеціаліста, а по-друге, не слід вносити протиріччя в Закон віднесенням до вищої освіти закладів, в яких допускається паралельно з отриманням вищої освіти отримувати і загальну середню освіту.

3. Оскільки після прийняття цього Закону доктор філософії у нас, як і в Європі, стане третім університетським рівнем вищої освіти, то право затверджувати спеціалізовані вчені ради по захисту дисертацій доктора філософії необхідно від Вищої атестаційної комісії передати Міністерству освіти і науки та державним Академіям наук, адже саме цим міністерством і академіями дається дозвіл університетам та академічним інститутам на відкриття аспірантури з наукових спеціальностей. Тож і органи державної атестації цього рівня освіти теж повинні бути підпорядкованими їм. А у віданні Вищої атестаційної комісії залишити питання вибіркового контролю якості підготовки докторів філософії і присудження докторам філософії наукового ступеня доктора наук, який виходить за рамки університетської освітньої тріади. Але варто було б, як і в тих країнах, в яких ступінь доктора наук теж є, його присуджувати за сукупний науковий доробок, а не за написання ще однієї докторської дисертації. А для забезпечення можливості докторам філософії, які заслуговують на статус доктора наук, зосередитись на написанні нормативної кількості наукових статей та монографій, необхідно зберегти таку інституцію як докторантура.

Для забезпечення ж можливості стати докторами філософії талановитим людям, смак до наукових досліджень у яких з’явився під час роботи на виробництві, необхідно зберегти не лише очну форму аспірантури, але і заочну, оскільки не кожен талант у зрілому віці, маючи на руках сім’ю, матиме змогу поміняти зарплату на аспірантську стипендію.

4. Для реалізації університетської автономії необхідно передати Вченим радам ВНЗ право присвоювати вчені звання доцента і професора, а Вченим радам наукових установ – вчене звання старшого наукового співробітника, а міністерству і академіям наук залишити лише визначення критеріїв оцінки претендентів та право здійснення вибіркового контролю якості процесу атестації. Одночасно ці Вчені ради необхідно наділити правом визнавати чи ні вчені звання, присвоєні в інших університетах та наукових установах, що буде стримувати переходи науковців на роботу не за спеціальністю. До речі, пропозицію замінити усталене вчене звання «старший науковий співробітник» на «ад’юнкт» вважаю невдалою, оскільки, по-перше, усі звикли до того, що ад’юнкт – це аспірант військового ВНЗ, а по друге, спільний корінь з такими юнацькими категоріями як «юнга» та «юнкер» може стати поводом до того, щоб навіть 60-річного СНС-а вважати «науковим недорослем».

5. Варто статус «національного» надавати усім ВНЗ згідно лише з одним критерієм – чи реалізується в них навчально-виховний процес державною мовою, яка є мовою корінної національності. Що ж до університетів, в яких наукова робота виконується на рівні, не нижчому рівня відповідного інституту державної Академії наук чи державних галузевих академій, які є головними науковими інституціями у нашій державі, то таким університетам доцільно надавати статус академічного. У цьому випадку уже з назви ВНЗ буде видно – є в ньому наука, чи немає, і ведеться навчально-виховний процес державною мовою чи ні. І у зв’язку з цим варто відмовитись від застосування назви «академія» до ВНЗ, оскільки, по-перше, їх нарешті перестануть плутати з академіями наук, а по-друге, це дасть змогу малочисельні ВНЗ, часто галузевого профілю, які нині називаються академіями, назвати інститутами, в чому немає нічого принизливого, оскільки саме так називають малочисельні ВНЗ в Європі та США. Для прикладу – Каліфорнійський технологічний інститут у США має лише 2000 студентів стаціонару, але посідає 7-е місце у світовому рейтингу університетів.

6. Потрібно відмовитись від норми, що керівником вищого навчального закладу може бути той професор, який на виборах набрав лише 30% голосів. Потрібно ввести норму, що керівником вищого навчального закладу може бути лише той професор, який набрав на виборах не менше ніж 50% плюс один голос. Тоді не буде у нас ні ректорів із числа професорів, які не користуються авторитетом в колективі, ні ректорів із числа завезених властями варягів, і буде суттєвий вклад у боротьбу з корупцією.

7. І останнє. Вимагаючи введення до складу Вчених рад студентів, автори проекту Закону забули про те, що рішення цих рад з позицій чинного законодавства при вирішенні таких питань, наприклад, як присвоєння вчених звань доцентів і професорів будуть не легітимними, оскільки навіть посаду асистента згідно з нормативними документами може посісти лише людина з вищою освітою. Тож, тим паче, не має права людина без вищої освіти брати участь в розв’язанні питань атестації доцентів і професорів. Слава богу, усі розуміють, що представників студентського самоврядування не можна ввести в спецради по захисту докторських дисертацій. Але ж навіть доцентом може стати лише викладач, який уже захистив докторську дисертацію. Тож освітній рівень тих, хто його атестує на вчене звання, не повинен бути нижчим рівня тих, хто його атестував на науковий ступінь.

Ну і на завершення, щоб хоч трохи зменшити рівень гніву студентських лідерів, які так прагнуть вершити долі професорів, я пропоную вилучити з тексту проекту Закону вимогу до випускників ВНЗ повертати усі витрати держави на отримання ними вищої освіти у випадку, коли вони достроково звільняються з місця роботи, на яке були направлені. Адже введення такої норми порушує конституційні права громадян України на безкоштовне отримання першої вищої освіти. Тож утримати можна тільки підйомні, виплачені підприємством – і не більше, якщо ми претендуємо на статус цивілізованої держави.

Дякую за увагу.

Із цього тексту, виступаючи, я виголосив лише половину, суттєво скоротивши кожен із пунктів, а 6-й пункт не став виголошувати зовсім, як менш цікавий, тож чітко вклався у відведені мені три хвилини Але в секретаріат комітету я віддав і усі свої 44 пропозиції, і повний текст підготовленого виступу.

І хоч до мене виступило багато ораторів, приємно було, що у моєму виступі прозвучало більше оригінальних ідей, ніж повторів того, що уже було озвучено іншими ораторами.

Наш міністр у заключному слові подякував усім за критику проекту і пообіцяв при доопрацюванні врахувати багато чого з того, що було запропоноване у виступах, але відчутно було, що він не очікував такої жорсткої оцінки запропонованої редакції Закону. Думаю, що після мого критичного виступу і до мене у міністра любові не додасться.