![]() |
![]() ![]() |
Головна сторінка ![]() ![]() 18 січня 2009 У неділю вранці, тобто 18 січня, радіо принесло звістку, що переговори між Прем’єр-міністром Росії Володимиром Путіним і Прем’єр-міністром України Юлею Тимошенко, які розпочалися опівдні у суботу і закінчилися пізно ввечері, завершилися домовленістю, що Україна після підписання у понеділок відповідної угоди між Газпромом Росії і Нафтогазом України негайно відновить повномасштабний транзит російського газу до країн Європи без зміни вартості цього транзиту, а Росія у свою чергу негайно почне поставляти потрібний Україні природний газ за середньоєвропейською ціною, зменшеною на 2009 рік на 20%. Прості підрахунки показують, що за цією угодою 1000 кубічних метрів російського газу коштуватимуть Україні приблизно 254 доларів США. Цей мій розрахунок здійснено з використанням таких параметрів: середньоєвропейська ціна – це 360 доларів США, 20% від неї – це 72 доларів США, а ціна транзиту по території України – це 1,7 дол./100 км перемножені на 20 із розрахунку, що через Україну проходять газові труби довжиною 2000 км, тобто – це 34 долари США. Одразу ж постає запитання: «Це поразка України чи перемога?» Якщо згадати, що керівник Газпрому Росії Міллер озвучував ціну російського газу для України на рівні 450-480 доларів США за 1000 кубічних метрів газу, то домовленість про ціну у 254 доларів США – це перемога. Але, якщо згадати, що Президент України Ющенко переконував усіх, що ціна російського газу для України, виходячи з економічних розрахунків, не повинна перевищувати 211 доларів США за той же об’єм, то виходить, що це поразка. І, звичайно ж, аргумент про перемогу у своїх публічних оцінках будуть використовувати усі прихильники Юлії Тимошенко, а аргумент про поразку слід очікувати у виступах у першу чергу українського президента та людей із його оточення і усіх опонентів Юлії Тимошенко із Партії регіонів. Але з моєї точки зору – це добре, що Путін і Тимошенко знайшли порозуміння, адже, по-перше, навіть поганий мир між нашими країнами на фоні не підтримання нашої позиції країнами Європи є кращим ніж війна без кінця, а по-друге, нарешті наші державні чиновники почнуть з повагою відноситись до учених, які розробляють альтернативні джерела енергії, і почнуть виділяти кошти не лише на інженерну реалізацію за іноземними ліцензіями уже існуючих альтернативних джерел, але і на науковий пошук нових. А усі разом ми, нарешті, почнемо поціновувати енергозбереження, що стане потужним стимулом до розробки і втілення у життя нових енергозберігаючих технологій в усіх галузях народного господарства країни. |
![]() ![]() |
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.