"Шановні освітяни та усі, хто причетний до проблем освіти!

Від імені колективу Вінницького національного технічного університету я дякую Вам за плідну працю по підготовці для нас нової плеяди першокурсників і бажаю Вам здоров’я, щастя, радості і подальших успіхів у роботі у навчальному році, що розпочинається.

Як радник Прем’єр-міністра України, виконуючи почесне для мене доручення, я висловлюю Вам вдячність за роботу і найкращі побажання від імені Юлії Володимирівни Тимошенко.

Свій короткий виступ я хочу присвятити проблемі поповнення у нинішньому році університетів першокурсниками. Тобто, фактично я ще раз хочу повернутись до теми вступу до університетів виключно лише за сертифікатами незалежного зовнішнього оцінювання знань майбутніх абітурієнтів.

Одразу ж відзначу, що, як ректор, я підтримую нинішню методологію вступу до вищих навчальних закладів обома руками, оскільки завдяки їй, мені зовсім не доводилось напружуватись, як це було у попередні роки, під час вступної кампанії — потрібно було лише призначити приймальну комісію, віддати розпорядження розпочати прийом заяв і документів у абітурієнтів і, після закінчення терміну прийому документів, оголосити спочатку результати рейтингового комп’ютерного відбору рекомендованих до зарахування, а через 5 днів, після донесення рекомендованими до зарахування оригіналів документів, оголосити на стадіоні у присутності усіх абітурієнтів та їх батьків списки зарахованих до університету.

Але як колишній голова підкомісії з вищої освіти Верховної Ради України та діючий член Президії Академії педагогічних наук України я не можу не поділитись своїми сумнівами стосовно того, чи усе ми сьогодні робимо так, як треба, здійснюючи прийом до вищих навчальних закладів виключно лише за оцінками сертифікатів УЦОЯО і повністю ігноруючи шкільні результати.

Почну з того, що у минулі роки, коли у ВНЗ проводились вступні іспити за екзаменаційними білетами, в котрі із шкільних програм закладалось саме те, що було найбільш потрібним для успішного засвоєння університетських дисциплін, то і ми знали, що ті, хто успішно склав вступні іспити, мають відповідну базу знань, достатню для навчання у ВНЗ, і ті, хто поступив, знали, що у них є достатньо знань для того, щоб успішно навчатись в обраному ВНЗ.
Сьогодні ж, коли прийом здійснюється по Бог-зна ким створеним білетам, і Бог-зна в яких умовах отриманих на них відповідей, ні ми цього не знаємо, ні вони.

У підтвердження цієї тези я наведу такий приклад — до нас у цьому році подала документи на вступ випускниця однієї школи із міста Черкаси, яка пред’явила сертифікат з досить пристойними оцінками з математики — 148 балів та фізики — 158 балів. Тож ми згідно з діючими загальнодержавними умовами прийому змушені були зарахувати її у число абітурієнтів, незважаючи на те, що в щойно отриманому шкільному атестаті у неї красувались незадовільні оцінки і з алгебри — 1 бал з 12-и можливих, і з геометрії — 1 бал за тією ж шкалою, і з фізики — 3 бали, що в 12-бальній шкалі оцінок теж є оцінкою незадовільною. Про цю унікальну абітурієнтку я повідомив міністру, який мого листа переслав директору УЦОЯО Лікарчуку, а той мені відповів, що цей випадок якраз і підтверджує прогресивність системи незалежного оцінювання, оскільки дівчину в школі явно переслідували, а вона на тестуванні показала свої дійсні знання, і що моя пропозиція враховувати хоча б ще й середній бал атестату є абсурдною. Але ж ми з вами знаємо, що навіть, якщо якийсь вчитель дуже не любить з якихось причин якогось учня, то він може собі дозволити зменшити його підсумкову оцінку не більше ніж на 1-2 бали, тобто, замість 12 балів поставити 10, чи замість 6 поставити 4 бали, але «одиницю» вчитель ставить лише тому учню, який має нульові знання з його дисципліни. Тож я не вірю у те, що ця черкащанка після отримання атестату з незадовільними оцінками за два тижні роботи з репетитором здобула одразу стільки знань у репетитора і з математики і з фізики, що їх вистачило для отримання навіть не найнижчої позитивної сертифікатної оцінки у 124 бали з обох дисциплін, а оцінок, відповідно, у 148 та 158 балів. На мій погляд, ці оцінки вона могла отримати лише в одному із двох випадків — або їй під час написання тестової роботи хтось із спостерігачів підказав частину правильних відповідей, або під час перевірки її тестової роботи, хтось, помінявши штрих-коди з іншою, більш успішною роботою, «нагородив» її чужою оцінкою. А про те, що такий спосіб отримання потрібної високої оцінки при незалежному тестовому оцінюванні, як обмін штрих-кодами з високо оціненою роботою, мав місце у нинішньому році розповів журналістам із «Київських відмостей» відповідальний секретар приймальної комісії Національного університету «Києво-Могилянська академія» — читайте його інтерв’ю у випуску газети за 13 серпня. До речі, таких, як ця черкащанка, що мали незадовільні оцінки в шкільному атестаті або з математики, або з фізики до нашого університету поступало ще 20 осіб, і 7 із них, завдяки високим сертифікатним балам, стали нашими студентами, а інші 13 завдяки високим сертифікатним оцінкам, як нам відомо, стали студентами інших університетів. А ще до нашого університету поступали 120 абітурієнтів з найнижчими позитивними оцінками 4 бали за 12-бальною шкалою з математики і фізики, і 54 із них стали нашими першокурсниками, а 66 сядуть за парти в інших університетах. Для порівняння — у ті роки, коли до нашого університету поступали за вступними іспитами, у нас на першому курсі нікого не було, хто мав би оцінку з математики або фізики у шкільному атестаті меншу 8 балів. Тож, зауважуючи, що у нинішньому році, набравши першокурсників виключно лише за оцінками сертифікатів незалежного зовнішнього оцінювання, ми, образно висловлюючись, отримали «кота в мішку», який невідомо якими оцінками розродиться на першій же екзаменаційній сесій в університеті, я фарби не згущаю. Уже те, що замість 900 приймальних комісій ВНЗ, обладнаних відеокамерами спостереження і забезпечених відібраними за критерієм порядності екзаменаторами, екзаменаційні роботи виконувались у 4500 пунктах тестування, спостерігачами в яких були усі, кого вдалося уговорити, аби виконати міністерську рознарядку, ставить під сумнів антикорупційну суть системи тестування, навіть без оглядки на ті приклади, що я навів вище. Та й взагалі, хіба може з’явитись не вражена корупцією структура у державі, де усі органи життєзабезпечення вражені нею? Росія розпочала подібну акцію на два роки раніше України, тож зі слів ректора Московського державного університету імені Ломоносова академіка Садівничого, з яким мені доводилося зустрічатись на засіданнях Міжнародної академії наук вищої школи у Москві, мені відомо, що до МДУ із запровадженням сертифікатів почали приїздити вступати представники окраїнних сибірських і далекосхідних національних меншин з максимальними оцінками з російської мови в сертифікатах, але не здатні без помилок у кожному слові написати заяву і не здатні зрозуміти відповіді на запитання, як проїхати від аеропорту чи залізничного вокзалу до університету. Тому цей відомий московський університет не підкорився наказу російського міністра освіти про прийом за єдиними сертифікатами і продовжує проводити вступні іспити. У нас, як відомо, своє тестування проводиться у Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Для них, як і для університетів США, сертифікати зовнішнього незалежного оцінювання якості знань є лише пропуском до приймальної комісії, яка здійснює прийом за власними умовами.

А тепер я хочу висловити свою точку зору з приводу пільг при вступі до ВНЗ. Я категорично не згоден з тими, хто виступав сьогодні у цій залі з вимогою ліквідації пільг при вступі до університетів для інвалідів і сиріт та дітей загиблих правоохоронців, шахтарів і військових. Їх усього 4% серед вступників, тож проблема їх засилля у столичних університетах та на престижних спеціальностях регіональних університетів легко розв’язується на рівні міністерства освіти і без втручання у законодавство. Для цього міністерству в умовах прийому на наступний рік достатньо лише оговорити, що в усі університети країни на усі напрями підготовки для прийому пільгових категорій дозволяється виділяти не більше 25% місць державного замовлення. І тоді вступники пільгових категорій «розпорошаться» по університетах і напрямах підготовки, залишаючи три чверті місць державного замовлення на загальний конкурс по кожному з них. У нашому університеті, наприклад, їх і у цьому році було лише 64 серед рекомендованих до зарахування, а побажали навчитись у підсумку лише 45. І не витіснили вони відмінників сертифікації на жодному з напрямків. Навіть на престижному напрямі «Менеджмент», де їх було найбільше, вони склали лише одну третину зарахованих. А позбавляти пільг сиріт і інвалідів та дітей загиблих на посту не варто. І в цьому питанні я згоден з нашим президентом Віктором Ющенком, який теж висловився за збереження пільг цій категорії вступників до ВНЗ. Згадайте, що сьогодні у своїй доповіді сказав начальник обласного управління освіти Ігор Івасюк — найвищий ступінь моральності — це доброта. Тож, якщо ми хочемо прищепити нації гуманну громадянську позицію, то треба, перш за все, зробити її доброю до знедолених. А інакше ми можемо виховати людей такими, які, як і колись на Голгофі, кричатимуть «Розіпни його!» — І ви знаєте, що потім сталося з народом, представники якого це кричали. Тож хіба цього ми бажаємо власному народу?

Є ще одна категорія вступників, які у минулі роки мали пільги при вступі, а у цьому році таких пільг були позбавлені. Це випускники Інститутів до вузівської підготовки при університетах та медалісти і призери Всеукраїнських і обласних предметних олімпіад.

Стараннями декого із міністерських чиновників та журналістів про Інститути довузівської підготовки склалася слава, що це лише додаткове джерело надходження коштів до університету. Але це зовсім не так — усі ці інститути є збитковими для університетів, оскільки з батьків збираються кошти лише на оплату праці викладачів цих інститутів, а меблювання, комп’ютеризація і оплата ремонтів та комунальних витрат на опалення, освітлення та водозабезпечення здійснюється за кошти університету — і вони не малі. І вигода від Інститутів довузівської підготовки в університетів лише одна — навчаючись в будні по вечорам чи у вихідні дні вдень, учні цих інститутів одночасно з додатковим вивченням математики, фізики, інформатики та української мови до рівня, базового для конкретного університету, проходять професійну орієнтацію в лабораторіях спец. кафедр. Тож їх вибір спеціальності є осмисленим і, поступивши, вони і освоюватимуть обрану спеціальність без відрази, і по закінченню працюватимуть за цією спеціальністю з охотою. А ті вступники, які сьогодні подають заяви в кілька десятків університетів абсолютно на різні спеціальності, це особи, які собі за мету ставлять стати в чергу за дипломом, а після закінчення використовувати цей диплом лише для заповнення графи «наявність вищої освіти», а працюватимуть зовсім за іншим фахом, або знову навчатимуться. Тож збереження пріоритету при вступі до університетів для випускників їхніх Інститутів довузівської підготовки сприятиме не лише університетам в їхніх пошуках саме «свого», професійно зорієнтованого студента, але сприятиме також кадровому забезпеченню усіх галузей народного господарства та економитиме державні кошти на перекваліфікацію фахівців, уже якомусь фаху навчених.

Стосовно медалістів і призерів олімпіад. Борючись за медалі і призи, учні вчаться креативності. І лише такі креативні молоді люди здатні ставити перед собою нові задачі та розв’язувати їх. Тож, позбавляючи пільг цю категорію вступників, ми виховуватимемо в школах осіб, яким ніколи ні до чого не буде діла, які не вчитимуться ставити перед собою і розв’язувати завдання підвищеної складності і престижу в умовах дефіциту часу і конкуренції, тобто ми творитимемо безініціативну націю, яка ніколи не побудує багату, демократичну державу. І допоки ми за медалі, отримані на олімпіадах за стрибки у висоту, підняття штанги, биття фізіономій чи бігу, будемо давати ордени, премії по 100 тисяч доларів і квартири у Києві, а за медалі, отримані в школі за прояв інтелекту, не будемо давати навіть кілька додаткових балів при вступі до ВНЗ, доти ми не станемо високоінтелектуальною нацією, здатною на рівних конкурувати з розвиненими європейськими державами та США. Я думаю, що колись це зрозуміють і ті чиновники, які творять умови прийому до ВНЗ. До речі, саме у ті роки, коли до нашого університету приймались медалісти і призери інтелектуальних олімпіад за співбесідою, ми мали найкращий контингент першокурсників.

Завершити свій виступ я хочу повідомленням про те, що ми надіслали до міністерства пропозицію при прийомі до ВНЗ у наступному році враховувати сумарний бал, який складатиметься із перемножених на вагові коефіцієнти оцінок сертифіката незалежного зовнішнього оцінювання окремо з української мови і літератури, окремо з профільних дисциплін, а також з перемноженого на ваговий коефіцієнт середнього балу шкільного атестату та перемноженої на ваговий коефіцієнт певної суми балів, які нараховуватимуться за шкільні медалі, успішне навчання в Інституті довузівської підготовки та призові місця на олімпіадах. Запропонували ми також дозволити університетам самим встановлювати значення вагових коефіцієнтів при усіх складових сумарного балу, адже ніяка демократія не намагається усе централізувати, а ми ж на своїх скрижалях написали, що будуємо демократичну державу. І ми у нашому університеті сподіваємось, що після завершення президентської виборчої кампанії, коли усі заспокояться і перестануть вбачати в зовнішньому незалежному оцінюванні знань і вступі до університетів передвиборчу технологію, будуть розроблені дійсно розумні умови прийому до ВНЗ, які дозволятимуть і кращих студентів підбирати, і довіру до освітньої галузі утримувати на високому рівні, і встановлювати заслон корупції одразу на двох рівнях — загальнодержавному та університетському, що вдвічі зменшуватиме її вплив на суспільство.

Дякую за увагу!"