З В Е Р Н Е Н Н Я

Шановна Юліє Володимирівно!

Я змушений звернутись особисто до Вас з листом, зміст якого викладено нижче, у зв’язку з тим, що мої спроби звернути увагу керівників різних рівнів Міністерства освіти і науки України на неконститутуційність окремих положень Правил прийому до вищих навчальних закладів, встановлених міністерством на 2010 рік, не принесли успіху. А оскільки ці Правила підписані міністром Вашого уряду, то звинувачення громадян України у порушенні їхніх конституційних прав цими Правилами падатимуть і на весь уряд, і особисто на Вас, як керівника уряду, чого я, як Ваш радник на громадських засадах, не бажаю і чому в межах своїх сил намагаюсь запобігти. Тож основним мотивом мого звернення до Вас є віра в те, що Ви після ознайомлення з наведеними мною аргументами віддасте розпорядження юридичній службі Кабміну проаналізувати вищеозначені Правила на предмет їх відповідності Конституції України і після отримання висновків юридичної служби зобов’яжете міністра освіти і науки вилучити з Правил прийому положення, які порушують конституційні права громадян України або сприяють зростанню корупції.

Які ж положення вищеозначених Правил прийому до ВНЗ у 2010 році порушують конституційні права громадян України?

Для економії Вашого часу на ознайомлення зі змістом цього звернення, я наведу лише 3 порушення конституційних прав громадян України, що мають місце у Правилах прийому до ВНЗ у 2010 році:

1). Правила прийому вимагають, щоб випускники 4-річного бакалаврату за напрямом підготовки для отримання протягом 5-го року навчання повної вищої освіти за спеціальністю зараховувались на цю однорічну спеціальну підготовку за загальним конкурсом незалежно від того, навчались вони під час бакалаврської підготовки на місцях державного замовлення чи на умовах надання платних послуг населенню. Цим грубо порушується Стаття 53 Конституції України. Адже, наприклад, бакалавр електротехніки — це не інженер-електрик, бакалавр радіотехніки — це не радіоінженер, а бакалавр автоматики — це не інженер-системотехнік — і список цих невідповідностей можна продовжити на кілька сторінок. І для того, щоб бакалавру стати інженером, необхідно ще протягом цілого року на 5-му курсі вивчати спеціальні інженерні дисципліни. І сліпо копіювати західні освітні схеми, де бакалавр інженерії має право працювати на інженерній посаді, не можна, оскільки при підготовці бакалаврів інженерії в західних технічних університетах із навчальних планів вилучене зовсім вивчення гуманітарних дисциплін, іноземної мови і заняття з фізкультури, на які у вітчизняних навчальних планах відводиться більше 20% часу, тобто, при 5-и роках навчання – цілий рік. Тому західні бакалаври інженерії отримують за 4-и роки повну інженерну підготовку, а згідно з вітчизняними навчальними планами бакалаври за напрямом підготовки завершують спеціальну підготовку лише на 5-му році навчання. Саме тому у кваліфікаційному довіднику Міністерства праці взагалі немає посад, які можуть обіймати бакалаври. Тож, якщо абітурієнт поступив на конкурсній основі на 1-й курс університету на місце державного замовлення, то він має конституційне право отримати повну вищу освіту після 5 років навчання, саме навчаючись за державним замовленням. А той абітурієнт, який не зміг за конкурсом вступити на 1-й курс і вирішив навчатись за батьківські гроші на умовах надання платних послуг населенню, повинен і завершити отримання повної вищої освіти на умовах надання платних послуг, не претендуючи на місце державного замовлення на 5-му курсі, яке займав на 4-му курсі, той, хто виборов конкурс при вступі на 1-й курс. І викидати на вулицю бакалаврів, що навчались на місцях державного замовлення і не мають грошей для завершення спеціальної підготовки на умовах надання платних послуг, віддаючи їхні місця тим, хто, навчаючись за батьківські гроші, не відволікався на те, щоб отримати якісь додаткові до стипендії заробітки, а тому має кращі результати після закінчення бакалаврату, то є актом неконституційним.

А в рамках конституції на загальний конкурс для завершення спеціальної підготовки на 5-му курсі потрібно виставляти лише ті місця державного замовлення, які залишаються вакантними після зарахування усіх випускників бакалаврату, що навчались на місцях державного замовлення.

2). Правила прийому вимагають, щоб абітурієнти, які мають визначені різними законами пільги по вступу до вищих навчальних закладів, користувались своїми законними пільгами лише в одному ВНЗ — у тому, до якого вони принесуть оригінали документів про пільги. А в усіх інших ВНЗ, до яких вони, як і усі інші абітурієнти подадуть копії документів, ці абітурієнти зобов’язані вступати за загальним конкурсом. Така умова є грубим порушенням одразу 4-х статей Конституції України — Статей 3, 21, 22,24, які визначають рівність усіх громадян України перед законом і не дозволяють звужувати відомчими нормативними документами їхні конституційні права.
Тож, якщо людині встановлені законом пільги, то ці пільги потрібно враховувати в усіх ВНЗ, до яких вона подасть свої документи, і ніхто — у тому числі і міністр освіти та науки — не має права звужувати цю конституційну норму і вказувати, в якому ВНЗ пільги мають діяти, а в якому ні. Крім того, якщо правилами дозволено абітурієнтам подавати документи у вигляді копій до кількох вищих навчальних закладів, то звужувати цю норму для людей і так уже обділених долею, дозволяючи їм використовувати їх законне право на позачерговий вступ лише в одному вузі, то є також порушенням вищевказаних статей конституції. Неважко уявити ситуацію, коли у якомусь університеті на якійсь спеціальності абітурієнтів з оригіналами документів про законні пільги виявиться більше ніж місць державного замовлення. У цьому випадку частині із них — з меншими балами сертифікованих дисциплін — буде відмовлено і цих балів виявиться недостатньо для того, щоб поступити за загальним конкурсом і в цьому і в інших університетах, до яких абітурієнт відніс копії документів про пільги. В результаті він нікуди не буде зарахований на навчання. Але ж законом йому можливість навчання передбачена, і він піде до суду. І суд того ректора, який, слідуючи міністерським правилам, відмовив абітурієнту в зарахуванні за загальним конкурсом на підставі того, що балів було недостатньо, а про пільги подано лише копію документа, зобов’яже цього абітурієнта зарахувати, що, в свою чергу, породить скаргу до суду з боку того абітурієнта, який був зарахований і якого довелось відрахувати лише тому, що суд зобов’язав зарахувати пільговика.

А законний вихід із ситуації є, і він дуже простий. Необхідно ввести однакові квоти для кожного ВНЗ по кожній спеціальності, скажімо на рівні до 15% чи 25%, для зарахування пільгових категорій і дозволити всім ВНЗ враховувати копії документів про пільги. І тоді пільгові категорії абітурієнтів «розсіються» по багатьох ВНЗ і багатьох спеціальностях, не доставляючи ні собі, ні приймальним комісіям проблем, для вирішення яких треба буде йти до суду. З огляду на те, що пільгові категорії абітурієнтів ніколи не перевищували 5% від загальної кількості зарахованих на 1-й курс в одному році до усіх ВНЗ країни, увесь цей інформаційний шум, генерований засобами масової інформації, не вартий яєчної шкаралупи. А вихід, який вище запропоновано, зведе цей шум нанівець.

3). Правилами прийому не передбачені особливі умови зарахування на заочну форму навчання і заборонено університетам самим вводити ці умови.

Але без цих умов неможливо забезпечити виконання частини третьої Статті 53 Конституції України для тих громадян України, які не змогли отримати повну вищу освіту одразу після закінчення середньої школи і пішли працювати на виробництво, де зіткнулися з необхідністю підвищення своєї кваліфікації до рівня спеціаліста з повною вищою освітою. За загальним конкурсом ці громадяни, які закінчили школу 5-10-15 років тому назад, ніколи не зможуть скласти конкуренцію випускникам шкіл року вступу до ВНЗ на ті місця державного замовлення, які в розмірі, не більшому 10% від плану прийому за державним замовлення для навчання на денній формі, виділяються сьогодні вищим навчальним закладам.

Я нагадаю, що заочна форма навчання в Радянському Союзі і була придумана саме для того, щоб надати змогу отримати повну вищу освіту виробничникам, які багато років тому назад закінчили середню школу. І в правилах прийому за радянських часів для зарахування на заочну форму навчання вводилась така черговість зарахування (за умови отримання позитивних оцінок на вступних іспитах): спочатку зараховувались ті, хто по вибраному напрямку уже закінчив технікум або ПТУ і працює за спорідненою кваліфікацією, потім зараховувались ті, хто не має середньої спеціальної освіти, але працює за спорідненою кваліфікацією більше одного року, потім зараховувались ті, хто працює менше одного року — і лише на місця, що залишались вакантними, дозволялось зараховувати випускників шкіл року вступу до ВНЗ за загальним конкурсом і то з вимогою після зарахування обов’язково одразу ж працевлаштуватись на роботу за спорідненою робітничою кваліфікацією. І це було правильним рішенням, особливо для інженерних спеціальностей, тому що неможливо підготувати інженера із заочника, який навчається за суттєво скороченою програмою лабораторних практикумів, якщо він не працює на виробництві за спорідненою кваліфікацією.

І усі технічні університети незалежної України у свої Правила прийому теж вводили в усі попередні роки незалежності вищевказані особливі умови зарахування на заочну форму навчання. І лише нинішній міністр освіти і науки позбавив українські університети такого права, вимагаючи від усіх приймати до ВНЗ виключно лише за міністерськими правилами, які на вступ на заочну форму навчання розповсюджують ті ж умови, що і на денну форму.

Але ж, по-перше, якщо встановлювати для вступу на заочну форму такі ж правила, як і на денну, то навіщо тоді вона взагалі потрібна, а по-друге, навчатись по заочній формі інженерній спеціальності, не працюючи за спорідненою робітничою кваліфікацією, то є профанація.

Тож і з конституційних позицій, і з позицій здорового глузду є сенс повернути в Правила прийому особливі умови зарахування на заочну форму навчання, тим паче, що життєздатність їх перевірена і підтверджена часом.

Але мало того, що Правила прийому до ВНЗ у 2010 році мають окремі неконституційні положення – вони ще й мають деякі положення, які підпадають під ознаку корупційних або антидержавницьких. Наприклад, вимога проводити цільовий прийом, обсяги якого визначені в розмірі до 25% плану прийому на денне відділення, за направленнями обласних управлінь освіти обов’язково приведе до зростання корупції. Адже достатньо лише цим управлінням видати число направлень, не більше планової кількості цільових місць, як функція прийому від ВНЗ перейде до обласних управлінь освіти, які за допомогою регулювання кількості цих направлень будуть забезпечувати прийом на навчання до університетів на напрями з високими прохідними балами абітурієнтів з мінімальними балами в сертифікатах. Тож дуже швидко така можливість перетвориться на «чорний хід» до університету, на порозі якого потрібно буде або внести відповідну суму комусь з працівників управління освіти, або взяти зобов’язання забезпечити відповідну кількість голосів на виборах на користь певного кандидата.

Інший приклад — вимога Правил при зарахуванні бакалаврів на магістерську підготовку перевагу віддавати тим, хто має високу оцінку вступного іспиту з іноземної мови. Тож на магістерську програму з технічних наук тепер будуть попадати в першу чергу не ті, хто має наукові статті та патенти на винаходи, а ті, яким батьки змогли забезпечити репетиторів з англійської мови та поїздки під час канікул до європейських країн чи США або Канади. Крім того, практика створення академічних груп з поглибленим вивченням англійської мови в нашому університеті показала, що усі випускники цих груп, отримавши диплом, негайно покидають Україну і виїздять до Європи або США чи Канади. Тож за нових Правил прийому і усі випускники магістратури теж поїдуть з України, адже ми на магістерську підготовку тепер апріорі змушені будемо брати лише тих, які добре знають англійську мову. А в магістратурі ми їх навчимо проводити дослідження, писати статті і дисертації, робити винаходи, оформляти патенти. Тож їх залюбки візьмуть на роботу у будь-якій країні. А там платять набагато більшу зарплату ніж в Україні. І масово туди не від’їжджають кращі технічні уми нашої держави лише тому, що у них є проблеми мовного спілкування. А тепер ми новими Правилами прийому знімемо ці проблеми і будемо готувати першокласних науковців рівня магістра для зарубіжних країн, а в Україні залишаться фахівці лише рівня укладачів цих Правил.

Розуміючи, що у Вас, шановна Юліє Володимирівно, дуже довгі листи читати часу немає, я на цьому своє звернення закінчу, і сподіваюсь, що у Вас знайдеться час для ознайомлення з ним.

З повагою –
один із Ваших радників на громадських засадах
Б.І. Мокін