Почувши ці слова Президента України, я, як і усі інші науково-педагогічні працівники вищих навчальних закладів нашої держави, зрозумів, що протягом наступного тижня слід очікувати на таку відповідь Дмитра Табачника президенту, з якої витікало б, що Віктор Янукович в оцінці роботи нашого міністра помиляється. І, як на мою думку, так і на думку багатьох моїх колег, ця відповідь повинна була бути дана у такий спосіб, щоб її почула аудиторія слухачів не менша від тієї, яка слухала вище наведені слова президента.

Тож, обмінюючись думками, ми з колегами прийшли до висновку, що, найвірогідніше, відповідь Дмитра Табачника прозвучить на одній із найближчих передач дружнього Табачнику російського тележурналіста Дмитра Кисельова на дружньому Табачнику телеканалі «Інтер» у присутності дружньої Табачнику частини студентства за обов’язковою присутністю якогось дружнього Табачнику представника Росії, який задаватиме Табачнику такі дружні запитання, на які той зможе дати красиві відповіді. Такий наш прогноз основувався на тому, що, як відомо із повідомлень ЗМІ, телепередачу Дмитра Кисельова на телеканалі «Інтер» завжди дивиться і Віктор Янукович.

І, як ми з колегами й прогнозували, саме за таким сценарієм усе і сталося у п’ятницю 10 червня 2011 року. А квінтесенцію цієї заочної телешоувізійної відповіді міністра Дмитра Табачника Президенту України Віктору Януковичу можна звести до шести тез: по-перше, він, як міністр, робить усе для того, щоб наблизити українську вищу освіту до європейської і наділити українські університети автономією на кшталт європейських; по-друге, він не може нести відповідальності за ті рішення, які приймаються в царині середньої освіти органами місцевого самоврядування, що наділені таким правом Конституцією України; по-третє, його критикують і виводять студентів на вулиці з протестами, націленими проти нього, лише ті політики, які не люблять його особисто попри усе корисне, що він робить для втілення в життя програми Президента України Віктора Януковича і програми правлячої Партії регіонів; по-четверте, його кроки по реформуванню вищої освіти України підтримуються більшістю студентів і викладачів, свідченням чого є підтримка після обговорення проекту Закону про вищу освіту, розробленого за участю міністерства, у 600 вищих навчальних закладах України; по-п’яте, Президент України Віктор Янукович зробив йому попередження не тому, що він щось не так робить, а тому, що хтось президента неправильно інформує про його діяльність як міністра; ну і по-шосте, він не боїться відставки з посади міністра, оскільки за 20 років політичної і адміністративної діяльності його уже 7 разів відправляли у відставку з різних високих керівних посад, а він кожного разу, образно висловлюючись, як Фенікс, знову відроджувався із попелу, а тому не потрібно сумніватись, що і після цієї відставки він знову відродиться.

Із запитань, які були задані Дмитру Табачнику представником Росії, який своїми діалогами з міністром забрав більше половини часу, відведеного на запитання, а також задані іншими особами, запрошеними Дмитром Кисельовим на передачу, не дружніми виявилися лише запитання журналіста Швеця, котрий поцікавився, чи не збирається Дмитро Табачник, як радник президента, підійти до Віктора Януковича і порадити призначити замість нього на посаду міністра когось іншого, який не створював би конфліктні ситуації в освіті і суспільстві; запитання журналістки - чи не збирається він після відставки створити проросійську політичну партію і подолати разом з нею 5-процентний бар’єр на виборах до Верховної Ради України у 2012 році, а також запитання художника Пояркова, який поцікавився у Дмитра Табачника, як він за 20 років політичної та адміністративної діяльності зумів отримати 30 високих нагород у вигляді орденів, медалей і звань. На це запитання Пояркова Табачник відмовився відповідати, кинувши лише фразу, що на такій передачі не місце особам, які опускаються до запитань подібного змісту, і навіть демонстративно відвернувся від Пояркова. На запитання Швеця Дмитро Табачник відповів у дусі того, що у нього вистачає інших тем для розмов з президентом. А на запитання про власну проросійську політичну партію він відповів, що не має у цьому потреби, оскільки виконує і виконуватиме й надалі програму Партії регіонів. До речі, судячи по виразу обличчя Дмитра Кисельова, ці три запитання до Дмитра Табачника для ведучого були несподіванкою і викликали у нього внутрішній спротив.

Охарактеризувавши загальну структуру телешоувізійної відповіді міністра Табачника президенту Януковичу, я тепер перейду до аналізу основних тез цієї відповіді з позицій професора, доктора технічних наук, заслуженого діяча науки і техніки України, який пропрацював у вищій школі уже 44 роки на усіх викладацьких і вищих адміністративних посадах до міністерських на рівні директора департаменту включно і продовжує працювати професором зараз, з позицій ректора з 21-річним стажем роботи на цій посаді в університеті, що входить уже багато років до двадцятки кращих університетів України, з позицій академіка-засновника Національної академії педагогічних наук України, з позицій народного депутата України - голови підкомісії з вищої освіти Верховної Ради України 1-го скликання, а також з позицій керівника однієї із експертних рад Вищої атестаційної комісії України у перші роки після її створення, - адже на усіх цих посадах я на думку і керівництва і підлеглих ефективно працював у різні роки, а на деяких працюю і зараз.

Почну з тези, яка витікає із заяви міністра Дмитра Табачника, що він усе робить для того, щоб українські вищі навчальні заклади мали європейського рівня автономію. Я нагадаю, що в університетах країн Європейської спільноти і Північної Америки ректори обираються в університетських колективах без участі міністерських чиновників і після обрання не потребують затвердження у міністерстві, учені звання присвоюються на засіданнях Вчених рад університетів і не потребують подальшого затвердження в міністерстві, наукові ступені присуджуються на засіданнях спеціалізованих рад, які створюються у самих університетах, і не потребують подальшого затвердження в міністерстві, навчальні посібники і підручники пишуться в університетах за планами, затвердженими Вченими радами університетів, і процес їх видання не супроводжується процедурою отримання грифу у міністерстві – цей список можна продовжувати, але я для стислості викладу зупинюсь на цьому. А тепер почитайте Постанову Кабміну України про затвердження функцій Міністерства освіти та науки, молоді і спорту і ви побачите, що усі перераховані вище функції, якими наділені європейські університети, наше міністерство за допомогою Кабміну привласнило собі. А прочитавши проект міністерського закону про вищу освіту, ви побачите, що усі ці функції згідно з цим проектом міністерство і в-подальшому залишає за собою. – То про яку автономію українських університетів на кшталт європейських може йти мова!? – Адже навіть лише цих функцій міністерству буде цілком досить, аби перетворити університети в свої вертикально керовані структурні підрозділи, рішення колективів яких про обрання ректора буде легко відмінятись шляхом, наприклад, появи ще чиїхось документів, начебто не врахованих під час допуску до виборів ректора, як це сталося нещодавно стосовно обраного колективом професора Лисенка у Донецькому національному університеті чи професора Українця у Київському національному університеті харчових технологій. А страх недоодержати план прийому чи не отримати ліцензію або потрібний ліцензований обсяг на ту чи іншу спеціальність, страх недоотримати кошти на покриття комунальних послуг, страх не отримати право на підготовку аспірантів чи докторантів за тією чи іншою науковою спеціальністю, як і страх не затвердження спеціалізованих вчених рад по захисту докторських дисертацій – усі ці страхи роблять навіть уже обраних і затверджених міністерством ректорів рабами не лише міністра, а і його заступників, особливо ж якщо ці ректори обрані за їх сприяння, що апріорі має місце лише за відсутності у претендента на посаду ректора бійцівських якостей, оскільки непокірні ректори нинішнім керівникам міністерства не потрібні. А страх не отримати за чиєюсь вказівкою у міністерстві гриф підручника або навчального посібника чи не бути затвердженим у вченому званні доцента або професора чи в науковому ступені кандидата (доктора філософії) чи доктора наук – ці страхи перетворюють на рабів міністерства не лише ректорів університетів, але і рядових членів очолюваних ними професорсько-викладацьких колективів.

А тепер перейдемо до аналізу другої тези телешоувізійної відповіді міністра Табачника президенту Януковичу, суть якої полягає у тому, що за будь-які рішення у царині середньої освіти несе відповідальність за Конституцією України не профільний міністр, а органи місцевого самоврядування. У даному випадку, як я зрозумів, мова йде про рішення, прийняті органами місцевого самоврядування в деяких регіонах України стосовно закриття частини шкіл і стосовно перетворення частини україномовних шкіл на двомовні з російською мовою в якості другої мови викладання в частині класів. Формально за сутністю цієї тези про права органів місцевого самоврядування міністр правий, але з іншого боку непокора з боку органів місцевого самоврядування у питаннях виключності за Конституцією України лише української мови викладання в україномовних школах можлива лише в одному із двох випадків – або в разі якщо органи місцевого самоврядування знають про слабкість міністра, або в разі, якщо вони знають, що він і сам в глибині душі підтримує прийняті органами місцевого самоврядування неконституційні рішення. Тож за часів, коли міністрами освіти були Таланчук, Згуровський чи Кремень, ні в яких органів місцевого самоврядування не виникало бажання приймати рішення, що йшли всупереч Конституції України, оскільки вони знали, що ці міністри є сильними, вольовими і такими, що знайдуть аргументи і сили для того, щоб домогтись відміни будь-яких неконституційних рішень. Коли ж міністром освіти став Вакарчук, який був послідовним втілювачем в усі сфери життя української мови, але слабким адміністратором, в деяких регіонах органи місцевого самоврядування почали здійснювати поодинокі спроби введення російської мови як другої державної у тому числі і у середніх школах. Розрахунок був на те, що і міністр Вакарчук і його покровитель президент Ющенко є людьми недостатньо вольовими для того, щоб боротися в питаннях мови з регіональною владою. Нині ж, коли міністром освіти є Дмитро Табачник, який відкрито заявляє про другосортність української літератури у порівнянні з російською і відкрито прогинається перед Росією, поодинокі випадки де-факто зробити всупереч Конституції України в україномовних середніх школах російську мову другою державною набули масового характеру. Очевидно в розрахунку на те, що міністр на усе це закриє очі. Що він і підтвердив своєю другою тезою відповіді президенту.

Стосовно третьої тези, згідно з якою міністра Табачника, на його думку, критикують лише його політичні противники, яким не подобається те, що він послідовно втілює в життя програму Президента України Віктора Януковича і правлячої Партії регіонів, то для спростування цієї тези досить згадати про те, що реформи міністра Табачника критикують не лише його політичні опоненти, але і такі авторитетні соратники по Партії регіонів як радник президента і одночасно керівник департаменту гуманітарної політики в адміністрації президента Ганна Герман та представник президента у Верховній Раді України народний депутат України Юрій Мірошниченко, який навіть зареєстрував у парламенті проект закону про вищу освіту, альтернативний до проекту цього ж закону, запропонованому міністерством, очолюваним Дмитром Табачником.

Стосовно четвертої тези, згідно з якою міністр Табачник вважає, що проект внесеного міністерством закону про вищу освіту, підтримують після обговорення колективи 600 вищих навчальних закладів України, відзначу наступне. У нашому університеті цей проект не обговорювався ні на Конференції трудового колективу, ні на Вченій раді університету, ні на вчених радах інститутів, ні на вчених радах факультетів, ні на засіданнях кафедр, тож, підписавшись під ним, ректор нашого університету Володимир Грабко висловив лише свою особисту точку зору, а не колективну думку професорсько-викладацького складу. І, я думаю, що аналогічна ситуація мала місце і в усіх інших університетах. Тож підписи 600 ректорів віддзеркалюють думки лише 600 представників професорсько-викладацького складу цих університетів, загальна чисельність якого є не меншою 300 тисяч осіб, тобто це думка лише 0,2% професорсько-викладацького складу, задіяного в процесі підготовки фахівців з вищою освітою у цих 600 вишах.

П’ята і шоста тези телешоувізійної відповіді міністра Дмитра Табачника Президенту України Віктору Януковичу, на мій погляд, є абсолютно особистісними і прозорими, тож і коментарів не потребують.

Завершити цей аналіз я хочу спробою дати пояснення, чому на поставлене телеглядачам ведучим програми Дмитром Кисельовим запитання, чи підтримують вони діяльність Дмитра Табачника на посаді міністра, дві третини із тих, що зателефонували чи надіслали СМС, висловили позитивну оцінку. Згадайте, шановні читачі, інформацію в ЗМІ після перемоги Ярослава Мудрого в конкурсі «Великі українці». Із публікацій з посилкою на самого Дмитра Табачника тоді прозвучало, що це саме він організував потужний потік СМС на користь Ярослава Мудрого в останні два дні конкурсу, аби не допустити, щоб українцем номер один став Степан Бандера, який ще за кілька днів до завершення конкурсу лідирував у ньому. І я не думаю, що гострота уміння організовувати потрібний потік СМС на дружній до нього телеканал у нашого міністра Дмитра Табачника нині суттєво притупилась.