Тож, маючи персональний сайт, не міг стати осторонь цієї події і я.

Нагадаю, що після вступного слова Дмитра Табачника на Форумі до нього в президію піднялась 17-річна студентка Національного університету «Києво-Могилянська академія» Дарина Степаненко і з чарівною посмішкою на своєму симпатичному обличчі ткнула в його насторожене обличчя букет квітів, супроводивши цей жест, якщо вірити її ж інтернетному коментареві, заявою про те, що у такий спосіб вона виражає свій протест Табачнику за його антиукраїнську діяльність на посаді міністра освіти.

Сьогодні за оцінкою поступку Дарини Степаненко Україна розділилась на два табори, до одного із яких примикають усі ті, хто в захопленні від її поступку, вважаючи його патріотичним і героїчним, а до другого — усі ті, хто цей її поступок засуджує, вважаючи його проявом хуліганства і неповаги до держави.

Серед тих, хто в захопленні від поступку Дарини Степаненко, слід відзначити дві третини молодіжної аудиторії, що у п’ятницю 23 вересня зібралась у телевізійній студії Савіка Шустера, та народні депутати від опозиції і не заангажовані журналісти та політологи, які теж були у цей час у цій студії, а серед тих, хто її поступок засуджує, заслуговують бути згаданими у першу чергу народні депутати від правлячих Партії регіонів та Народної партії і директори шкіл, які теж були у цей час у студії Савіка Шустера, та деякі ректори, котрі того ж дня поспішили відіслати у міністерство листи з протестом від імені своїх університетів або дали протестні інтерв’ю з цього приводу журналістам.

Мене особисто дещо збентежило інтерв’ю ректора НАУКМА Сергія Квіта, у якому він теж засудив поступок своєї студентки, адже на фоні його заяв про те, що нині він лише один бореться з антиєвропейською політикою в освіті міністра Дмитра Табачника і що ніхто не хоче стати з ним поряд у цій боротьбі, це інтерв’ю Сергія Квіта не могло не викликати подив. Краще б він уже взагалі промовчав чи зайняв нейтральну позицію, заявивши, що поступок Дарини Степаненко, то є прояв її власної позиції, не узгодженої з університетом. А оголосивши її поступок провокацією проти НАУКМА, Сергій Квіт одразу ж із борця з антиєвропейською освітньою політикою Дмитра Табачника перетворився на борця за особливий привілейований статус очолюваного ним університету.

До яких же висновків прийшов я, дивлячись і слухаючи усе, що відбувається навколо «букетного» самосуду над Дмитром Табачником, вчиненого Дариною Степаненко?

Я не історик за науковим фахом, як Дмитро Табачник, але пам’ятаю, що за боротьбою «народовольців» проти антинародної деспотії царизму, незважаючи на страти їх на шибеницях, започатковані міністром внутрішніх справ Російської імперії Столипіним і продовжені ним і тоді, коли він став главою уряду, прийшла пора революцій, які таки знищили царську деспотію. Тож нашій нинішній владі потрібно робити правильні висновки із історії і не наслідувати ні царя, ні Столипіна, а утверджувати демократію та опікуватись нуждами народу, міняючи вчасно тих свої апологетів, які протиставляють себе цьому народу.

Другий мій висновок стосується самого Дмитра Табачника. «Букетний» самосуд, вчинений над ним студенткою Дариною Степаненко, повинен змусити його задуматись над тим, як йому жити далі. У нього, на мій погляд, є лише два виходи: перший – залишитись при своїх поглядах на історію України і на розвиток освіти в Україні і піти у відставку з посади міністра, аби не створювати сприятливе середовище для розвитку в українському освітньому і культурному просторі «народовольчих» настроїв, зростання яких в усі часи і в усіх країнах приводило до повалення існуючого владного режиму.

А другий вихід полягає в тому, що він залишається на посаді міністра, але приносить привселюдно вибачення за своє до сьогоднішнє українофобство в історії України і за втілення в життя антиєвропейських методів управління українськими університетами і уже з завтрашнього дня починає сповідувати українофільський підхід до історії України і втілювати в життя демократичні принципи в управлінні університетами, відмовившись в якості першого доказу своєї нової позиції від того проекту закону про вищу освіту, в якому і натяків немає на університетську автономію, а пропонується їх усіх перетворити на безправні установи, кожен крок працівників яких узгоджується з міністерським апаратом. Не завадило б також визнання діячів і вояків ОУН-УПА борцями за українську незалежність. До речі, я вірю заявам Дмитра Табачника про те, що він не читає усі підручники, які грифуються міністерством, і перш за усе тому, що у змісті більшості із них він не розуміється, але з огляду на наукову спеціалізацію Дмитра Табачника і його систему поглядів я не вірю його заявам про те, що він не читає і не узгоджує зміст підручників з історії, інакше не було б усього того, про що я написав у попередній своїй публікації на цьому сайті.

А третій мій висновок із поступку Дарини Степаненко полягає у тому, що усім ректорам, у тому числі і тим, які організовували перед своїм переобранням на посаду у 2010 році внесення по 59 чи 74 тисячі гривень в якості спонсорської допомоги за відомими рахунками, а потім під диктовку начальника кадрового департаменту міністерства Сергія Баранова-Мохорта писали пояснювальні записки на ім’я міністра Дмитра Табачника, в яких вказували, що нічого цього не було, слід очікувати, що віднині, якщо вони будуть вести себе як царі чи господарі університетів, хтось із їхніх студентів за прикладом Дарини Степаненко на якомусь масштабному заході в університеті в знак протесту теж «тицьне» їм в обличчя букетом.