Спробую висловити свій прогноз з цього приводу і я.

Що стосується ставлення в Україні і у світі до Юлії Тимошенко, то її авторитет як мучениці, яку засудили несправедливо, безпідставно перекваліфікувавши політичну відповідальність на кримінальну, аби прибрати з політичного поля сильного конкурента нинішньому президенту, безумовно зросте навіть серед тих людей, котрі раніше до неї ставились індиферентно, а може у якійсь мірі і недолюблювали. І зросте її авторитет незважаючи ні на які дії калашникових і заяви богословських — цей висновок витікає із заяв високих інстанцій і високих посадовців США та провідних європейських країн, а також із репортажів українських журналістів, статей аналітиків і інтернет-коментарів до них.

І нехай не тішить тих, хто затівав цей суд над Юлією Тимошенко, та обставина, що біля Печерського суду у Києві у день виголошення вироку у протестуючих лавах було не сто, як на Майдані у 2004 році, а лише кілька тисяч осіб. Адже протестуючих було мало не тому, що зменшилась кількість їй співчуваючих, а у першу чергу тому, що жоден її прихильник, який працює у бюджетній організації чи у бізнесовій структурі, залежній від влади, не міг взяти участь у цій протестній акції з дуже простої, але дуже реальної причини — негайного звільнення з роботи наступного ж дня за прогул, тобто з причини, з якої будь-який навіть не упереджений суд визнає звільнення цілком законним і таким, що відповідає чинному законодавству. Загроза відрахування з університетів за ігнорування навчального процесу зупинила також і студентів, оскільки не кожен здатен і не кожен згоден наслідувати Олеся Донія, якого відрахували навіть з Київського університету за участь під час навчального процесу у першій студентській «революції на граніті», уже хоча б тому, що не так уже й багато серед студентів таких, які подібно Донію мріють присвятити себе політичній діяльності. Але ж від того, що люди, боячись звільнення за прогул чи відрахування з університету, не пішли і не поїхали під стіни Печерського суду, їх позитивне ставлення до Юлії Тимошенко не те, що не зміниться, а навпаки, навіть зросте. І чекати на підтвердження цього уже недовго, адже через рік ми усі підемо на парламентські вибори, на яких правляча Партія регіонів недорахується значно більшої кількості голосів у порівнянні з тією, яка мала б місце у неї за відсутності ув’язнення Юлії Тимошенко.

Що ж до заяв деяких прихильників розправи над Юлією Тимошенко, що у зв’язку з ув’язненням вона зникне з політичної арени як провідний опозиційний політик, то з цього приводу я дозволю собі нагадати їм біографію Нельсона Мандели, який набагато довше просидів у в’язниці ніж відміряно суддею Кірєєвим Юлії Тимошенко, але який прямо з в’язничної камери перебрався до кабінету глави Південно-Африканської республіки, в якій режим апартеїду здавався усьому світові таким же монолітним, вічним і суворо-неприступним як скали норвезьких фіордів.

Тепер щодо українських перспектив на асоціацію з Європейським Союзом. Із заяв багатьох міністрів закордонних справ та багатьох представників країн ЄС у Європарламенті однозначно витікає безперспективність наших надій на асоціацію в разі, якщо Юлія Тимошенко буде ув’язненою. Причому для того, щоб угода про асоціацію не набула чинності навіть в разі її парафування більшістю Європарламенту достатньо буде незгоди парламенту хоча б однієї країни ЄС цю угоду ратифікувати. А про те, що парламенти Чехії, Швеції, Німеччини і Франції цю угоду в разі ув’язнення Юлії Тимошенко не ратифікують, уже сьогодні відомо із заяв високих представників влади цих країн. Тож відтепер нашій владі потрібно буде шукати вихід з того глухого кута, куди вона сама себе загнала, висунувши кримінальне звинувачення екс-прем’єр-міністру в підписанні газових угод, яких сама нині дотримується, та не вживши дієвих заходів проти винесення суддею Кірєєвим несправедливого вироку.

А шукати вихід буде непросто. Адже, якщо апеляційний суд скасує вирок, винесений Печерським суддею Кірєєвим, то в силу світової резонансності справи цього суддю необхідно буде позбавляти суддівської мантії. Але при такому розвитку подій він може заговорити і розповісти про те, хто йому що і як радив робити. І тоді, як і у випадку з Лозінським, котрий спочатку за чиєюсь командою перейшов до БЮТ, а потім для дискредитації цього ж БЮТ стріляв у своїх угіддях в чоловіка, ймовірно розраховуючи його лише поранити, але з п’яних очей убив, доведеться комусь із противників Юлії Тимошенко знову шукати в рядах БЮТ покидька, який вирішить питання мовчання Кірєєва так, щоб уся вина за його дії лягла на тих її соратників, які ще на волі, і яких після цього можна буде якщо не ув’язнити, то, принаймні, політично знищити.

Якщо ж апеляційному суду «порадять» залишити вирок, винесений суддею Кірєєвим, чинним, то доведеться президенту нашої держави радити народним депутатам України від Партії регіонів проголосувати за закон, яким кримінальна відповідальність за ст. 365 скасовується, тобто змусити їх через кілька днів проголосувати за рішення, яке є прямо протилежним тому, що було ними проголосоване кілька днів тому. А це їх не порадує, і навіть у психологічно «товстошкірих» викличе обурення, котре буде важко приховати, особливо ж тим із них, хто уже встиг засвітитися радістю від прийнятого суддею Кірєєвим рішення у засобах масової інформації.

Ситуація для нашої влади ускладнюється ще й тим, що вирок, винесений Юлії Тимошенко, за законом рівноваги сил із механіки в свідомості людей автоматично набуває звинувачувального характеру і по відношенню до другої сторони укладення газових угод — прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна, оскільки якщо за вказівкою Юлії Тимошенко було віддано путінському «Газпрому» лишніх півтора мільярди гривень, то це означає, що путінський «Газпром» їх незаконно отримав, а прем’єр-міністр Росії Володимир Путін, санкціонувавший це незаконне отримання, в очах світової громадськості отримує ярлик здирника. А така слава у світі напередодні його обрання на посаду президента Росії нинішньому російському прем’єр-міністру зовсім ні до чого. І він такого ярликування нашому президенту ніколи не вибачить, навіть якщо заради втягування України в Митний Союз і Євроазійський економічний простір Путін буде йому зараз посміхатись і міцно тиснути руку, демонструючи дружбу навіки. Але в разі програшу Віктора Януковича на президентських виборах у 2015 році і виникнення потреби десь за межами України прихилити голову Володимир Путін скоріш за усе йому назустріч не піде, а переїжджати на свою історичну Батьківщину у Білорусь під крило Лукашенка нашому нинішньому президенту навряд чи захочеться. А тому йому самому аби не розділити потім нинішню участь Юлії Тимошенко, хоче він цього чи ні, але доведеться проблему звільнення її з ув’язнення розв’язувати позитивно, тобто у тій площині, в якій сьогодні лунають заклики високих посадовців країн Європейського Союзу і США.

Тож наш освітній міністр Дмитро Табачник може на якийсь час заспокоїтись, адже принаймні до нового року нашому президенту буде не до нього, оскільки президент змушений буде займатись з’ясуванням ролі кожного із тих високих посадовців, хто його завів у нинішню некомфортну для нього ситуацію, викликану ув’язненням лідера опозиції Юлії Тимошенко.

І, я думаю, що у першу чергу не поталанить міністру закордонних справ Грищенку, який завіряв президента, як і усіх нас, що Європа і США заради того, щоб Україна не пішла на зближення з Росією, проковтнуть «посадку» Юлії Тимошенко і у будь-якому випадку підпишуть та ратифікують угоду про асоціацію з ЄС.

Наслухаються дошкульних слів від президента, а може і текстів указів, Генеральний прокурор Пшонка та його заступник Кузьмін, які ініціювали відкриття кримінальної справи проти Юлії Тимошенко, не спрогнозувавши того, що ця кримінальна справа за таким формулюванням робить причетним до неї прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна, який ніколи нікому не прощає намагання його принизити (згадайте Ходорковського, який фінансував президентську виборчу кампанію Путіна і думав, що завдяки цьому він набув права вказувати Путіну на його недоліки і повчати як керувати Росією).

Не позаздриш зараз і керівнику СБУ Валерію Хорошковському, якого мабуть тому і залишив на цій посаді Віктор Янукович, ставши президентом, аби саме він продовжував виконувати рішення РНБОУ, прийняте ще за часів президентства Віктора Ющенка, стосовно встановлення криміналу в діях Юлії Тимошенко під час підписання газових угод з Росією. І очільник СБУ, як головний інформатор і прогнозист як внутрішньої так і світової реакції, зобов’язаний був вчасно і якісно інформувати президента про можливі наслідки, що матимуть місце в результаті прийняття того чи іншого рішення стосовно Юлії Тимошенко. А судячи по вчорашньому похмурому виразу обличчя нашого президента і тону його заяв, які так дисонують з гордовитою поставою, Валерій Хорошковський явно недоінформував Віктора Януковича і, можна припустити, що і в прогнозах помилився. Або не був достатньо переконливим під час критичного аналізу інформації, що поступала президенту від міністра закордонних справ.

Думаю, що і прем’єр-міністру Миколі Азарову у ці нерадісні для Віктора Януковича дні теж може від президента «дістатись на горіхи», уже хоча б за словесну спробу налякати Росію подачею заяви до Стокгольмського суду з метою розірвати газові контракти, підписані за директивою Юлії Тимошенко. Адже у цьому питанні Україні не доводиться розраховувати ні на поступливість Росії, якій в умовах економічної кризи, що насувається, не вигідно втрачати частину прибутку від продажу нам газу, ні на підтримку країнами Європи, навіть моральну, оскільки на порозі зима.

«То яким же буде подальший розвиток подій, пов’язаних з ув’язненням Юлії Тимошенко?» — Таке запитання сьогодні дзвенить в голові кожного, хто цими подіями цікавиться.

Як на мій погляд, то високою є імовірність того, що Юлія Тимошенко вийде на волю ще до середини листопада, а до кінця листопада, я думаю, ми не побачимо у владних кріслах декого із тих високих посадовців, котрі або у великій мірі виявилися причетними до цього ув’язнення, або виявилися нездатними спрогнозувати його наслідки, тобто усіх тих, чиї дії змусили Віктора Януковича виправдовуватись і перед Європою, і перед Росією.