І тепер уся ділова і навчальна документація в усіх організаціях (суди, навчальні заклади, правоохоронні органи, органи місцевого самоврядування і т. і.) повинна вестись в Одесі і державною українською, і регіональною російською мовами.

У цій ситуації я, перш за усе, не заздрю як ректорам університетів Одеси, так і керівникам нашого міністерства – і ось чому.

В університетах Одеси половина студентів є одеситами, які краще знають російську мову, а друга половина є вихідцями із населених пунктів Одеської, Миколаївської, Херсонської і Вінницької областей, які краще знають українську мову, а російської, особливо природничої, практично не знають зовсім.

Тож половина студентів в університетах Одеси вимагатиме читати їм лекції і проводити з ними семінарські та практичні заняття і далі державною українською мовою, а друга половина на підставі мовного закону Колесніченка-Ківалова, імплементованого у життя рішенням Одеської міської ради, вимагатиме з 1-го вересня нинішнього року читати їм лекції і проводити семінарські та практичні заняття регіональною російською мовою.

Це породжує одразу три проблеми.

По-перше, де взяти з 1-го вересня ту необхідну кількість викладачів з науковими ступенями і вченими званнями, які зможуть одразу ж розпочати проводити навчальні заняття російською мовою в побажавших стати російськомовними половинах навчальних потоків і академічних груп? – Адже більшість радянських професорів уже або лекцій читати не може за станом здоров’я, або уже вийшли на пенсію, а молоді викладачі та викладачі середнього найбільш продуктивного віку уже і навчалися в університетах українською мовою, і дисертації свої писали та захищали українською мовою, і конспекти лекцій та навчальні посібники понаписували українською мовою, тож для них уже не так просто буде одразу ж в аудиторіях усе вивчене та написане українською мовою викладати російською.

По-друге, після поділу кожного навчального потоку та кожної академічної групи на україномовну і російськомовну половинки де взяти необхідну для забезпечення нормального ходу навчального процесу кількість навчальних аудиторій? – Адже не так багато є університетів в Україні, а в Одесі особливо, які і сьогодні – за не розділених на дві половини навчальних потоків і академічних груп – здатні забезпечити студентам навчальний процес в одну зміну (з 8-ї ранку і до 16-ї) і без «вікон» між заняттями.

По-третє, після поділу кожного навчального потоку та кожної академічної групи на україномовну і російськомовну половинки і збільшення вдвоє у зв’язку з цим у кожному університеті кількості викладачів де взяти кошти на виплату зарплати цій додатковій кількості викладачів? – Адже фонди зарплати в університетах затверджені ще в кінці минулого календарного року на весь нинішній календарний рік, і кожна гривня позабюджетних коштів теж розпланована, тож університетам взяти додаткових коштів на виплату зарплати додатковій кількості викладачів, немає звідки.

А тому усі ректори університетів з двомовними потоками побіжать в наше міністерство просити додаткове бюджетне фінансування. Але ж у нашому міністерстві зайвих грошей теж немає, воно ж теж розподілило між університетами усі виділені йому на нинішній календарний рік кошти ще в кінці минулого календарного року. Та й на наступний календарний рік наше міністерство не зможе таким двомовним університетам виділити додаткові кошти, оскільки планування міністерством економіки кількості викладачів університетів і фонду їхньої зарплати здійснюється з використанням співвідношення в середньому 10 студентів на одного викладача в одномовному форматі навчання.

І навряд чи міністерство економіки, особливо ж після витрат на Євро-2012 та жовтневі парламентські вибори, зможе для наступного календарного року віднайти подвійне фінансування для університетів з двома мовами викладання. Адже для цього потрібно буде виділити нашому міністерству вдвічі більше коштів, оскільки в регіонах, в яких діятиме мовний закон Колесніченка-Ківалова, знаходиться дві третини університетів України з кількістю студентів, вдвічі більшою тієї їх кількості, які навчаються в університетах тих регіонів, яких цей мовний закон не зачіпає.

А є ще й такі університети як, наприклад, Ужгородський національний університет, в якому навчаються третина українців, третина угорців і третина словаків, що після імплементації мовного закону Колесніченка-Ківалова Ужгородською міською радою, вимагатиме у цьому університеті поділу навчальних потоків і академічних груп на три частини і збільшення у зв’язку з цим кількості викладачів та навчальних аудиторій утричі. І, я не впевнений, що цей університет буде в змозі з 1-го вересня забезпечити якісне викладання усіх навчальних дисциплін фахівцями високого професійного рівня з науковими ступенями і вченими званнями одразу українською, угорською та словацькою мовами, навіть якщо, наприклад, за рахунок спонсорства сусідніх країн віднайдуться кошти для того, щоб збільшити утричі фонд заробітної плати викладачам цього університету.

І я, як екс-ректор ВНТУ, дуже радий від того, що у Вінниці не проживає 10% росіян або представників якоїсь іншої національності. Адже це означає, що для нашого міста витвір Колесніченка-Ківалова не є законом, який потрібно виконувати. Тобто в нашому університеті не потрібно буде створювати потоки з мовою викладання, відмінною від державної української, а тому нам не будуть потрібними ні додаткові викладачі, ні додаткові кошти для виплати цим додатковим викладачам заробітної плати, ні додаткові зусилля для забезпечення в університеті нормального психологічного клімату.

А таких зусиль по підтриманню нормального психологічного клімату в університетах, які опинились в зоні дії мовного закону Колесніченка-Ківалова, керівникам цих університетів доведеться прикладати стільки, що це аж ніяк не сприятиме їхньому здоровому довголіттю. Адже нашому міністерству в нинішніх важких українських фінансових реаліях міністерство економіки додаткових грошей не дасть, а тому і наше міністерство цим двомовним університетам теж нічого не додасть. Тож навіть ті ректори, які позитивно відносяться до мовного закону Колесніченка-Ківалова, змушені будуть робити навчальні потоки одномовними, що порушуватиме або конституційні права однієї частини студентства, або порушувати регіональні права іншої частини студентства. І листи про ці порушення сотнями будуть надходити і до засобів масової інформації, і до прокуратури, і до міністерства. І на фоні таких листів і комісій по їх перевірці та ще й за умов фінансової, кадрової і матеріальної неспроможності університетів (із зони дії мовного закону Колесніченка-Ківалова) задовольнити вимоги, виставлені в цих листах, про нормальний психологічних клімат в цих університетах їхнім ректорам можна буде лише мріяти.