Коли я, ще в ранзі ректора ВНТУ, ініціював створення кафедри, яка готувала б фахівців з нетрадиційної енергетики, то запропонував використати в її назві словосполучення «відновлювальна енергетика».

Керувався я такою логікою: відновлювальна енергетика – це галузь енергетики, яка для виробництва енергії використовує відновлювальні джерела, а відновлювана енергетика – це галузь енергетики, яка для виробництва енергії використовує відновлювані джерела.

У свою чергу за змістом відновлювальні джерела енергії – це такі джерела, зовнішній потік енергоносію в яких постійно самовідновлюється, а відновлювані джерела енергії – це такі джерела, які самі в даний момент часу відновлюються. Тобто, під відновлювані джерела енергії підпадають і японська атомна електростанція «Фукусіма-1», яка в даний час відновлюється після руйнацій, нанесених їй гігантською хвилею цунамі, і Красноярська гідроелектростанція в Росії, яка в даний час відновлюється після руйнацій, викликаних потоками води, що вийшли з-під контролю внаслідок неполадок в системі автоматичного керування станцією, і усі ті теплові електростанції в різних країнах Африки та Близького і Середнього Сходу, які в даний час відновлюються після того, як були підірвані терористами чи зруйновані внаслідок авіаційного бомбардування.

На жаль, навіть у нашому університеті не усі професори енергетики розділяють мою логіку, приведену вище, але поки я був ректором вони свою точку зору не афішували. Однак тепер, коли я став екс-ректором, а точніше повернувся в ряди не наділених адміністративною владою науково-педагогічних працівників, дехто із цих професорів почав пропонувати новому керівництву перейменувати вище згадану кафедру в нашому університеті, на якій, до речі, нині працюю і я, вилучивши з неї термін «відновлювальна».

Тож, можете собі уявити, якою була моя радість, коли у п’ятницю 19 жовтня, повернувшись до Вінниці з Києва з засідання Президії Національної академії педагогічних наук України, в якому я брав участь в статусі радника Президії, я отримав придбану для мене на виставці з нетрадиційних джерел енергії книгу Ришарда Титко та Володимира Калініченка «Відновлювальні Джерела Енергії (Досвід Польщі для України)», у передмові від авторів якої сказано – цитую: «При написанні посібника за основу було взято польський підручник «Відновлювальні джерела енергії» під одноосібним авторством Ришарда Титко, який був складений згідно з вимогами програм навчання для професійної підготовки техніків з монтажу і експлуатації пристроїв, використовуючих відновлювальні джерела енергії. Вищевказаний підручник був затверджений Міністерством Національної Освіти Польщі і на протязі останніх 5 років є базовим підручником для викладання предметів з ВДЕ у Польщі. З незначними переробками та доповненнями він перевидавався 4 рази. При підготовці українського видання посібник був суттєво розширений, доповнений матеріалами стосовно України.» – кінець цитати.

Зауважу, що ця книга отримала схвальні рецензії від 6 провідних польських вчених, які працюють в 6 різних вищих навчальних закладах Польщі, та від 3 українських вчених, що працюють в 3 різних вищих навчальних закладах України – прізвища і наукові та адміністративні титули їх усіх наведені на звороті титульної сторінки.

Тож, як бачите, не лише я та кілька інших українських вчених в галузі енергетики, але й усі відомі польські вчені у цій галузі вважають за доцільне використовувати не словосполучення «відновлювана енергетика», а словосполучення «відновлювальна енергетика».

І якщо взяти до уваги те, що польські енергетичні стандарти побудовані з використанням німецьких, а також ще й те, що Україна проголосила курс на входження в Європейський Союз, то в Україні перейменовувати треба не ті кафедри (і інститути), в назвах яких є змістовно однозначне словосполучення «відновлювальна енергетика», а ті, в назвах яких закладене змістовно неоднозначне словосполучення «відновлювана енергетика».