Уважно перечитавши увесь їхній проект, я вирішив поділитись з вами, шановні читачі мого сайту, деякими першими враженнями, адже, як я розумію, цей проект буде розглядатись Верховною Радою України в якості альтернативного до проекту Згуровського-Тігіпка, що уже отримав позитивну оцінку Кабінету Міністрів України і направлений (чи не сьогодні-завтра буде направлений) до тієї ж таки Верховної Ради України для розгляду по суті. Тож зупинити схвалення проекту Згуровського-Тігіпка (який я в подальшому називатиму проектом ЗТ) у Верховній Раді України можна буде лише подачею іншого проекту, розробленого народними депутатами у самій Верховній Раді України, а тому не потребуючого схвалення Кабміну, котрий уже визначився.

Перше, що кидається у вічі при ознайомленні з проектом ККС, це те, що він на 95% повторює нині діючий Закон України про вищу освіту, прийнятий Верховною Радою України у кінці 2002 року, з доповненнями, внесеними у наступні роки, якщо вичленити із діючого закону лише усе те, що присвячене вищим навчальним закладам ІІІ-го та IV-го рівнів акредитації, котрі за проектом ККС в обов’язковому порядку зобов’язані стати університетами чи академіями.

Я сподіваюсь, що усі читачі мого сайту з нині діючим Законом України про вищу освіту знайомі, тому зупинюсь лише на відмінностях проекту ККС від діючого закону, яких не так уже й багато, що, у свою чергу, дає підстави думати, що проект ККС може розраховувати на підтримку з боку нинішніх керівників нашого міністерства, яким проект ЗТ не подобається, але власний проект яких, що давно лежить у Верховній Раді України, із-за закладеної в нього повної міністерської монополізації управління основними процесами у вищих навчальних закладах підтримки не знаходить навіть у провладному політичному середовищі. А оскільки у нині діючому законі цієї монополізації теж вистачає, то і у похідному від нього проекті ККС її теж набагато більше ніж у проекті ЗТ, що не може не порадувати керівників нашого міністерства, яким, судячи по їхньому проекту закону, хотілось би аби жоден ректор не міг зробити будь-якого серйозного кроку без санкції міністерства.

А тепер про відмінності між проектом ККС і нині діючим законом.

У проекті ККС уже немає таких понять як спеціаліст і кандидат наук, а у Статті 6 чітко вказано, що на освітньо-кваліфікаційному рівні вищі навчальні заклади випускатимуть лише бакалаврів і магістрів, на освітньо-науковому рівні – докторів філософії, а на науковому рівні – докторів наук. В якості самостійних вищих навчальних закладів тут визначаються університети і академії, а інститути розглядаються лише як структурні складові університетів і академій. У цій же 6 статті пропонується терміни навчання в аспірантурі та докторантурі продовжити до 4 років.

Стаття 9 дозволяє університетам і академіям видавати спільні дипломи тим випускникам, які навчались за узгодженими програмами одразу у двох вищих навчальних закладах, у тому числі і у випадку, коли один із цих закладів знаходиться за межами України. Ця ж стаття дозволяє університетам і академіям видавати подвійний диплом тим своїм випускникам, які навчались одразу за двома спеціальностями.

Стаття 12 дозволяє вищим навчальним закладам самостійно визначати перелік спеціалізацій за ліцензованими спеціальностями.

У Статті 19 пропонується замість ДАК створити Громадську раду з якості освіти з тими ж повноваженнями, як видно зі Статті 20, що і ДАК, і з такими ж важелями впливу міністерства на цю Раду, які воно має нині на ДАК, тобто, пропонується перейменування замість реформування.

У проекті ККС додано дві нові статті – Статтю 28, присвячену дослідницьким університетам, куди перенесено основні позиції нині діючого Положення Кабміну про дослідницький університет, та Статтю 42, якою узаконюється зовнішнє незалежне оцінювання знань випускників середніх навчальних закладів, що бажають поступити до вищих навчальних закладів.

У Статті 29 до прав вищого навчального закладу додано право розпоряджатись власними надходженнями від додаткових платних послуг і право відкривати депозитні рахунки.

У Статті 30, присвяченій структурним підрозділам вищих навчальних закладів, як і у нині діючому законі базовим структурним підрозділом визначено кафедру, до складу якої повинні входити науково-педагогічні працівники у кількості, не меншій 5-и, три із яких зобов’язані мати наукові ступені або наукові звання, а основним організаційним і навчально-науковим підрозділом теж визначено факультет, до складу якого повинно входити, як і за нині діючим законом, не менше трьох кафедр, і на якому повинні навчатись не менше 250 студентів денного відділення. Але на відміну від нині діючого закону дозволяється створювати інститути не шляхом об’єднання споріднених факультетів, а шляхом об’єднання 5 кафедр, і визначено, що в такому інституті повинні навчатись не менше 500 студентів денного відділення. Із цієї статті чітко проглядається, що безфакультетні інститути в університетах і академіях бути можуть, але такого, щоб не було жодного факультету в університеті чи академії бути не може – це все-одно, що будинок без фундаментної основи.

У Статті 39, присвяченій обранню, призначенню та звільненню з посади керівника вищого навчального закладу, вказано, що керівник ВНЗ обіймати свою посаду може не більше 2-х термінів обрання підряд з початком відліку після призначення на посаду уже за цим законом.

У Статті 51 до основних науково-педагогічних посад в університетах і академіях введено також і посади директорів інститутів та їхніх заступників, а крім того, додано ще й посади заступників деканів. А це означає, що посади не лише директорів інститутів та деканів факультетів, але і посади заступників директорів, і заступників деканів, якщо проект ККС буде проголосовано у Верховній Раді України і він набуде сили закону, стануть штатними науково-педагогічними посадами з повним окладом. Нагадаю, що нині обов’язки заступників деканів і заступників директорів виконуються за надбавки до основної науково-педагогічної посади асистента, старшого викладача, доцента, професора чи завідувача кафедри.

Насторожує Стаття 52, що присвячена робочому часу науково-педагогічного працівника. Залишаючи ту ж, що і зараз, тижневу норму роботи у 36 годин, що приводить до приблизно 1536-1554 робочих годин за рік, ця стаття не обмежує навчальне навантаження 900 академічними годинами на рік, як це має місце у нині діючому законі, а дає право вищому навчальному закладу самому встановлювати як мінімальну, так і максимальну норми навчального навантаження для кожного науково-педагогічного працівника індивідуально в межах річних 1536-1554 годин. Боюсь, що після того, як набере силу ця стаття, ректори в гонитві за економією коштів на виплату зарплат почнуть встановлювати кожному науково-педагогічному працівнику по півтори тисячі академічних годин навчального навантаження, що приведе до скорочення професорсько-викладацького складу ВНЗ удвічі.

У Статті 55 для нарахування адміністративним працівникам педагогічного стажу зменшено норму погодинного навантаження до 180 академічних годин.

Дух захоплює від «Прикінцевих та перехідних положень» проекту ККС. Посудіть самі.

У підпункті 1 пункту 16 цих «положень» Кабміну пропонується, починаючи з 2013 року, забезпечити поступове 10-відсоткове щорічне наближення розміру мінімальної академічної стипендії студентів до розміру прожиткового мінімуму так, щоб він становив з 1-го вересня 2013 року 80%, з 1-го січня 2014 року 90%, а з 1-го січня 2015 року 100%.

А у підпункті 2 пункту 16 цих «положень» Кабміну пропонується забезпечити виплату надбавок до посадових окладів науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів так, щоб вони становили:
- починаючи з 1-го січня 2014 року, – для докторів філософії не менше 13%, для докторів наук не менше 16%, для доцентів не менше 15%, для професорів не менше 23%;
- починаючи з 1-го січня 2015 року, – для докторів філософії не менше 14%, для докторів наук не менше 18%, для доцентів не менше 20%, для професорів не менше 28%;
- починаючи з 1-го січня 2016 року, – для докторів філософії 15%, для докторів наук 20%, для доцентів 25%, для професорів 33%.

Легко бачити, що, якщо цей 2-й підпункт 16 пункту «положень» набере силу закону, то на той рівень надбавок, який мають науково-педагогічні працівники вищих навчальних закладів сьогодні, ми вийдемо лише 1-го січня 2016 року, тобто, лише через три роки, а до цього Кабмін отримає право з 1-го вересня 2013 року на законних підставах зменшити наші надбавки, а потім у три заходи протягом двох з половиною років буде їх нам повертати, доводячи знову до нинішнього рівня.

Одне втішає, що з 1-го вересня 2013 року жодний ректор не матиме права встановлювати ці надбавки меншими тих розмірів, які визначені цим підпунктом, адже нині дехто з ректорів починає їх зводити до нуля, посилаючись на те, що відносно цих надбавок в нині діючому законі вказано, що вони повинні бути в розмірах до тих чисел, що наведені вище останніми (на 1-е січня 2016 року).

Ось і усі відмінності проекту ККС від нині діючого Закону України про вищу освіту.

Як бачите, автономії українським університетам і академіям проект ККС не додає, і не виводить їх за академічними свободами на європейський рівень.