2-а сесія Верховної Ради України 7-го скликання повинна була відкритись ще 5-го лютого 2013 року, але її відкриття затрималось на 17 днів у зв’язку з блокуванням парламентської трибуни і столу президії опозицією, яка вимагала, щоб кожний народний депутат голосував особисто і ніхто не голосував, використовуючи чужу картку. А більшість, яку складають депутати від Партії регіонів та її прихильники, обрані за мажоритарними округами, домагалась відкриття сесії без виконання цієї вимоги.

І ось сьогодні парламентська більшість та опозиція врешті-решт віднайшли взаємно прийнятний варіант, завдяки якому роботу Верховної Ради розблоковано, і відтепер перестане обговорюватись у ЗМІ варіант дострокового розпуску парламенту у разі, якби 2-а сесія Верховної Ради України 7-го скликання не відкрилася до 5-го березня.

В основу цього варіанту покладена домовленість про обов’язковість особистого голосування, яка закріплена відповідними змінами, внесеними у закон про регламент роботи Верховної Ради України і одразу ж проголосованими.

Звичайно, опозиція – фракції УДАР, Батьківщина і Свобода – по праву святкує перемогу у цьому парламентському протистоянні, але, як на мій погляд, то найбільше дивідендів від перемоги опозиції отримала фракція комуністів, яка у вказаному протистоянні взагалі ніякої участі не брала. Адже усім тепер зрозуміло, що парламентська більшість, яка має у запасі не більше двох десятків голосуючих із числа позапартійних мажоритарників, для більшості із яких парламентська робота є другорядною по відношенню до їхньої діяльності іншого характеру, без голосів комуністів жодного свого законопроекту, який не сприйматиметься опозицією, у статус закону не проведе. Тож завдяки протистоянню парламентської більшості з опозицією комуністи отримали «золоту акцію». І цілком логічним є припущення, що фракція Партії регіонів погодилась пристати на вимогу опозиції саме тому, що лідери комуністів пообіцяли лідерам парламентської більшості використовувати свої голоси на благо перетворення більшості умовної у більшість реальну, і лише після того, як свою обіцянку комуністи у якийсь спосіб скріпили.

Що ж до другої знакової події, то оскільки вона буде в деталях висвітлена в усіх ЗМІ, я дозволю собі висловитись стосовно неї коротко, зупинившись лише на одному, але дуже важливому її аспекті.

І цей аспект, на який я звернув увагу, слухаючи президента, полягає у тому, що президент остаточно визнав, що об’єднання проблем освіти, науки, молоді і спорту в одному міністерстві було помилкою, і що уже зовсім скоро освіта і наука залишаться у своєму колишньому міністерстві, а молодь і спорт теж отримають своє власне міністерство. І це для нас освітян буде гарним рішенням, оскільки я, наприклад, уже від багатьох авторитетних ректорів чув нарікання на те, що до керівників нашого міністерства на прийом попасти нині дуже важко, оскільки вони занадто перевантажені розв’язанням інших, не пов’язаних з освітою і наукою, питань.