Місто Мармаріс представляє собою 5-шарову підковоподібну структуру, першим шаром якої є пляжі, другим – неширока набережна уздовж усіх пляжів, третім – туристичні готелі (чотиризіркові і п’ятизіркові), четвертим – вулиця, пристосована для автомобільного і пішохідного руху, п’ятим – будинки поверховістю не вищої п’яти, на нижньому поверсі яких розміщені магазини, а на вищих поверхах проживають усі ті, хто обслуговує туристичні готелі. Ніяких промислових підприємств і жодної труби, з якої йшов би дим, у місті немає. Тобто місто – це суцільний туристичний комплекс у вигляді 5-кілометрової підкови.

Бухта, на узбережжі якої розкинувся Мармаріс, має значні розміри, але хвиль на ній немає, оскільки вона захищена з усіх боків від вітрів горами. Навіть на виході з неї в Егейське море розкинувся гористий острів з крутими схилами і неширокою, але достатньою для проходу кораблів протокою біля нього. Виходячи з цієї протоки, кораблі покидають Егейське море і далі пливуть уже Середземним морем.

За 12 днів перебування у Мармарісі ми не побачили у небі над ним жодної хмаринки, але спеки не відчувалося, оскільки наш 5-зірковий туристичний готель Ідеал – це фактично ресторан під відкритим небом, обрамлений з боків 5-поверховими корпусами, в кімнатах яких проживали відпочиваючі, а над внутрішньою поверхнею між корпусами тінь забезпечувалась кронами пальм та легкими пласкими дахами, під якими розміщались сотні столів і стільців, за якими можна було цілий день щось смачне без внесення додаткової до вартості путівки плати їсти або пити. На цій же внутрішній території нашого готелю були розміщені два великих басейни з постійним автоматизованим підтоком і витоком води, над одним із яких нависала аквапаркова споруда із трьох частково наповнених проточною водою жолобів різної висоти підйому, різних кутів нахилу і різної покрученості, якими з шумом і радісними зойками скочувались у басейн не лише діти і юні особи, а і люди старшого віку. Не відмовив собі у цьому задоволенні і я, а моя молода команда проводила щодня на цих водяних гірках не менше години.

На пляжі нашого готелю, який відділений від території самого готелю лише набережною 5-метрової ширини, лежаків і тентів вистачало усім, рушники для лежаків можна було міняти щодня свіжі, вздовж набережної у спеціально обладнаних приміщеннях, розміщені гарно обладнані туалети.

Проходячи вздовж лежаків на пляжі та купаючись у морі, в основному я чув лише російську, українську та німецьку мови, що свідчило про те, що основними відпочиваючими у мій заїзд до цього готелю були росіяни, українці і німці.

Обслуговування турецьким персоналом було відмінним – і на території готелю, і на пляжі – скрізь усміхнені доброзичливі обличчя, намагання дати відповіді російською мовою і надати допомогу з будь-якого питання, підтягнуті, гарно одягнені у фірмовий одяг, на кожних 30-40 метрах пляжу чи території готелю представник внутрішньої безпеки готелю, кожні 20 хвилин по набережній проїздить тихим ходом поліцейський патруль із двох осіб на великому моторолері – один з поліцейських веде моторолер і маневрує серед тих, хто прогулюється набережною, а другий слідкує за поведінкою відпочиваючих. Тож ні п’янок на пляжах у Мармарисі немає, ні хамовитих відпочиваючих, ні бродячих продавців. До речі, про те, що десь там у Стамбулі, Анкарі та інших турецьких містах проходять мітинги протесту, ми дізнавались лише з Інтернету, коли підключали через готельний wi-fi взятий з собою ноутбук. Не бачили протестів ми і в аеропорту Даламан і під час прильоту до Туреччини, і під час відльоту – турки повністю відокремили політику від індустрії туризму.

В номері готелю додатково до меблів, душу і туалету ми мали сейф, холодильник, телевізор, телефон, кондиціонер. Номер прибирався обслугою щодня під час нашого перебування на морі, і за традицією ми залишали прибиральникам один долар.

Мені сподобалося на пляжі у Мармарісі те, що обмежуючі зону купання буйки винесені далеко в море – на подолання відстані від кромки берега до буйка і назад мені при достатньо швидкій манері плавання потрібно було витратити 15 хвилин – і таких запливів я робив по шість щодня, розділяючи їх сеансами загорання на сонці. Подібно мені до буйків плавало приблизно 5% відпочиваючих, інших задовольняли суттєво менші дистанції запливів. Сподобалось мені також і те, що у бухті Мармаріса я вперше у житті не зустрів медуз, без зустрічі з якими, наприклад, у Чорному морі не можна обійтись в принципі.

У години найжаркішого сонця я сидів у тіні на балконі свого готельного номера і читав електронну книжку, до якої перед від’їздом вніс усі 8 томів мого улюбленого письменника Андрія Платонова. У 90-ті роки минулого століття під час перебудови, коли почали друкувати ті книжки, що були заборонені радянською владою, я прочитав «Котлован» і «Чевенгур» Платонова, і з тих пір він для мене став найулюбленішим письменником. Нині я перечитав і «Котлован», і «Чевенгур», що увійшли в один том, а заодно прочитав ще два томи. Читаючи Платонова, який змальовував події і людей у період після революції до другої світової війни, розумієш, що нічого іншого ні у нас, ні у Росії, крім того, що ми маємо, і не могло бути.

Під час сніданку, обіду і вечері я намагався кожен раз брати щось інше із запропонованого асортименту блюд, котрі усі мали розшифровки англійською та російською мовами. І хоча я кожного разу набирав собі невеличкими порціями з десяток різних блюд, за 12 днів перебування в готелі я не зміг покуштувати й половини того асортименту, що був запропонований гостинними господарями. Тож накуштувавшись за дні відпочинку всякої смачної овочевої, м’ясної, фруктової і кондитерської всячини та напившись всіляких соків, сортів кави, гарячого шоколаду і чаю, я не витратив на це жодної копійки, а із взятої з собою валюти витратив лише 5 доларів на сувенір для моєї кабінетної сувенірної лінійки та 11 доларів чайових для прибиральниць номера.

Після того, як у вересні 2010 року мене міністр відправив у відставку з посади ректора університету, перебуваючи на якій я 21 рік підряд не мав можливості відпочивати влітку, ось уже втретє я відпочиваю влітку з поїздкою на море – у 2011 році я відпочивав на Чорноморському узбережжі у Криму у готелі в Судаку, у 2012 році я відпочивав на Чорноморському узбережжі у Миколаївській області у готелі в Коблево, і ось вчора я повернувся з відпочинку на Егейському узбережжі Туреччини у готелі Мармаріса. Порівнюючи, можу сказати, що відпочинок у Туреччині був на кілька порядків комфортнішим і різноманітнішим у порівнянні з відпочинком у Судаку при однакових затратах. Що ж до відпочинку у Коблево, то комфорту і різноманіття у ньому було на порядок менше ніж у Судаку, але дешевше.