У ці дні, дивлячись на карту політичних настроїв в Україні, яку розповсюджують інтернет-сайти, та враховуючи симпатії українців, про які можна судити з того, в яких областях Київський Майдан уже настільки розповсюдився, що у підпорядкуванні протестуючих опинились будівлі обласних державних адміністрацій та обласних рад, можна припустити, що в разі, якщо влада і опозиція не знайдуть консенсусу, то не можна виключати нового поділу України на Захід-Північ-Центр, до якого відійде одна половина нинішніх областей України, і Південь-Схід, до якого відійде друга половина областей України. Але на відміну від того, уже забутого поділу України вздовж Дніпра, який мав місце більше 350 років тому, нинішній поділ, який може трапитись у разі, якщо влада і Майдан не зможуть порозумітись, проляже уже не вздовж, а поперек Дніпра.

І на мій погляд, абсолютним переможцем у нинішньому протистоянні влади і Майдану не зможе вийти жодна зі сторін цього політичного конфлікту, тож не варто будь-якій із цих сторін намагатись переламати чи перехитрити іншу. Треба вести перемовини і шляхом обопільних поступок виходити на консенсус. Але, вимагаючи поступок, Майдану слід розуміти, що влада ніколи не погодиться на дострокове припинення повноважень нинішнього президента держави, а владі слід розуміти, що Майдан не погодиться припинити опір до тих пір, поки не буде прийнятий і не набуде чинності закон України про не переслідування учасників протестних акцій у будь-якій точці Всеукраїнського Майдану та не будуть скасовані закони, прийняті Верховною Радою України у четвер 16 січня, з вступом у дію яких, фактично, стає неможливим проведення журналістських розслідувань, без яких не може бути подоланою корупція, від якої нині так потерпає Україна.

І владі не слід розраховувати, що Майдан можна буде зламати уведенням надзвичайного стану, оскільки надзвичайний стан не можна ввести без використання регулярних армійських частин, а, як свідчить історія, рано чи пізно деякі з цих армійських частин, офіцери яких отримують зарплати менші ніж офіцери спецпідрозділів міліції чи поліції, а бійці є солдатами строкової служби, переходять на бік протестувальників, забезпечуючи їх і своєю військовою підтримкою і зброєю, після чого або стара влада перестає бути владою одразу, або починається громадянська війна, після закінчення якої стара влада знову ж таки перестає бути владою, але держава перетворюється на руїну, а більшість учасників цієї громадянської війни стають злидарями.

Тож, завершуючи, я знову наголошую на тому, що владі і Майдану не треба ставити одне одному ультиматумів, а треба шукати консенсус, або, що одне і те ж, шукати такі взаємно прийнятні рішення, які жодну із конфліктуючих сторін не оголошують абсолютним переможцем.