Реакція нашого ректора на цю публікацію була блискавичною і такою ж примітивною, як і відключення від інтернету два тижні тому мого офісного комп’ютера – уже на другий день – 30 травня він видав наказ №129 під назвою «Про діяльність НДІ ПМБС», ключовою фразою в якому став пункт перший в його наказовій частині, що звучить так – цитую: «1. Зняти з 30 травня 2014 року обов’язки директора НДІ ПМБС на громадських засадах з професора кафедри ВЕТЕСК Мокіна Б.І.»

А перед цим у констатуючій частині наказу, демонструючи чи то повне невігластво, чи бажання свідомо «біле» обізвати «чорним», ректор Грабко пише – цитую: «Однак, якщо в попередні роки в НДІ ПМБС виконувалась наукова тематика на замовлення з оплатою, то, починаючи з 2014 року, фінансування наукової тематики припинилось. Вказаний інститут перетворився у віртуальну структуру, яка відсутня в штатному розписі університету».

Аналіз цього наказу я почну з того, що нагадаю пану ректору історію створення цього науково-дослідного інституту.

Ще з радянських часів у нашому університеті успішно працюють 2 науково-дослідних лабораторії, а саме: НДЛ автоматизованих систем управління в енергетиці і на транспорті (НДЛ АСУЕТ) і НДЛ математичного та імітаційного моделювання електричних мереж (НДЛ МІМЕМ), а 15 років тому запрацювали НДЛ проблем вищої школи (НДЛ ПВШ), що має статус створеної спільно з Національною академією педагогічних наук України, і НДЛ екологічних досліджень та екологічного моніторингу (НДЛ ЕДЕМ). Науковим керівником НДЛ АСУЕТ і НДЛ ПВШ усі роки від дня їх створення і по-сьогодні є особисто я, як єдиний в університеті доктор наук в галузі автоматичного управління об’єктами енергетики та єдиний в університеті академік НАПН України в галузі педагогіки вищої школи, а наукове керівництво НДЛ МІМЕМ та НДЛ ЕДЕМ теж здійснюю я, але спільно з доцентом Камінським В.В. у випадку НДЛ МІМЕМ та професором Віталієм Мокіним у випадку з НДЛ ЕДЕМ.

Трохи більше 10 років тому в рамках програми роботи НДЛ АСУЕТ мені вдалося з результатів, отриманих при розробці ряду наукових тем, допомогти «склеїти» докторську дисертацію для проректора Володимира Грабка, який був одним із учнів моєї наукової школи і брав участь у виконанні цих наукових тем. Але їхати захищати цю докторську дисертацію у спецраду при іншому університеті Грабко побоявся і попросив мене дозволити йому захищати свою докторську дисертацію у спецраді при нашому університеті. А щоб отримати таке право, Грабко попросив тимчасово на період захисту звільнити його з посади проректора і перевести на цей період на якусь іншу посаду, оскільки проректор у спецраді при тому університеті, в якому він працює проректором, захищати дисертацію не має права. Ось тоді я і створив науково-дослідний інститут проблем моделювання багатозв’язних систем (НДІ ПМБС), об’єднавши у його структурі усі 4 керовані мною науково-дослідні лабораторії – НДЛ АСУЕТ, НДЛ МІМЕМ, НДЛ ЕДЕМ і НДЛ ПВШ, на посаду директора якого з виплатою повноцінного окладу і перевів з посади проректора Володимира Грабка. Тож у момент представлення до захисту докторської дисертації Грабко уже був не проректором, а директором НДІ ПМБС, що уже дозволяло йому захищати докторську дисертацію у спецраді при нашому університеті. І директором цього НДІ ПМБС Грабко був майже рік, тобто протягом усього циклу проходження експертизи його докторською дисертацією спочатку у спецраді, а потім в експертній раді ВАК України. А після затвердження у ВАК України Грабка доктором наук я йому знову повернув посаду проректора, яку увесь цей час тримав вакантною і сам виконував не лише свої ректорські обов’язки, але безоплатно і усі обов’язки цього проректора замість нього. А очолив НДІ ПМБС на громадських засадах без будь-якої оплати після звільнення з посади його директора Грабка я потім уже сам, адже оскільки я був науковим керівником усіх НДЛ, що увійшли у структуру цього інституту, і, звичайно ж, продовжував ними керувати і тоді, коли директором призначав Грабка, то кому ж, як не мені, потрібно було керувати цим інститутом у подальшому.

А коли у 2010 році за шаленого тиску тодішнього першого заступника міністра Євгена Суліми, який взяв участь у засіданні Конференції трудового колективу нашого університету за наказом міністра Табачника, орієнтованого на недопущення переобрання мене ректором ВНТУ на новий термін (як такого, котрий виконував обов’язки радника прем’єр-міністра на громадських засадах у той час, коли прем’єр-міністром була Юлія Тимошенко, та такого, котрий звинуватив першого заступника міністра Євгена Суліму у примушуванні кандидатів у ректори вносити міністерству десятки тисяч спонсорської допомоги), тобто коли за допомогою Суліми Грабко з перевагою у один голос виграв у мене ректорські перегони і став ректором, а я був звільнений з ректорської посади, виникло питання, на якій же посаді повинен продовжити роботу в університеті я.

Мені було відомо, що міністр Табачник висловив побажання, щоб мене було призначено завідувачем кафедри. Але до створеної мною кафедри електромеханічних систем автоматизації у промисловості і на транспорті, яку я, працюючи ректором і не маючи часу для повноцінного керівництва ще й кафедрою, передав для керівництва за сумісництвом менш завантаженому загальноуніверситетськими справами проректору Грабку, він настільки вже «прикипів», що повертати мені її не захотів, незважаючи на побажання міністра, яке йому пообіцяв нейтралізувати Євген Суліма, котрий ненавидів мене усіма фібрами своєї душі. Тож ректор Грабко після увільнення мене з посади ректора запропонував мені йти працювати рядовим професором на кафедру ВЕТЕСК, а в якості бонусу, щоб мені в подальшому не закортіло вимагати повернути створену мною ж колись кафедру, якою Грабко вирішив керувати на громадських засадах і після обрання на посаду ректора, він погодився залишити за мною посаду директора НДІ ПМБС на громадських засадах без додаткової оплати навіть у вигляді надбавки, на що я погодився, оскільки хоч це і не додавало мені грошей, але залишало за мною право, будучи членом вченої ради університету, брати активну участь у житті університету.

Ну а після з’ясування історії виникнення НДІ ПМБС я коротко розповім про його наукові досягнення.

За тематикою такої складової НДІ ПМБС як НДЛ АСУЕТ захистили докторські дисертації Володимир Грабко, Сергій Юхимчук, Олександр Мокін, а кандидатські дисертації – Паянок, Сергій Жуков, Олексій Жуков, Мізерний, Кондратенко, Головатюк, Ліман, Яблочніков, Завальнюк, Розводюк, Андрій Видмиш, Олександр Мокін, Володимир Грабко, Віталій Мокін, Богачук, Дєментьєв, Мітюшкін, Горячев, а на різних курсах в аспірантурі і нині навчаються 5 аспірантів.

За тематикою такої складової НДІ ПМБС як НДЛ ЕДЕМ захистив докторську дисертацію Віталій Мокін, а кандидатські дисертації під науковим керівництвом Віталія Мокіна ще 5 здобувачів, серед яких лише у 2013 році двоє – Гавенко і Бурбело, причому по моделюванню саме багатозв’язних систем, а на різних курсах аспірантури нині навчаються 5 аспірантів.

За тематикою такої складової НДІ ПМБС як НДЛ МІМЕМ захистили кандидатські дисертації В’ячеслав Камінський, Андрій Камінський та Кацив.

За тематикою такої складової НДІ ПМБС як НДЛ ПВШ захистили кандидатські дисертації Юлія Мокіна, Ляховченко і Слободянюк, представила до захисту кандидатську дисертацію Гончарук, завершують докторські дисертації Боцула і Ткаченко, на першому курсі докторантури навчається Бевз, а на останньому курсі аспірантури навчається Мензул.

Тепер щодо фінансування. По такій складовій НДІ ПМБС як НДЛ АСУЕТ за роки її існування розроблені за бюджетне і госпдоговірне фінансування та успішно впроваджені усі теми наукових досліджень, які лягли в основу дисертацій тих моїх учнів, котрі перераховані вище, а результати останньої з цих тем, що завершилась у кінці 2013 року, отримали високу оцінку експертної комісії міністерства. Проект теми досліджень на 2014 рік, отримавши 95 балів, успішно пройшов внутрішній університетський конкурс, але за вказівкою колишнього покровителя нашого ректора Грабка – першого заступника міністра Євгена Суліми – був оцінений заниженою оцінкою у тій експертній комісії міністерства, куди цей проект був направлений для проходження додаткового рецензування, про що мені розповів один із членів цієї комісії. І саме пославшись на цю додаткову занижену оцінку в 51 бал, ректор Грабко відмовив мені у фінансуванні цієї теми, хоча, як мені відомо, у деяких інших вишах проекти з таким рівнем міністерських оцінок фінансуються. Але цей же проект буде знову подано нами у нинішньому році і, оскільки Євгена Суліми уже немає на посту першого заступника міністра, то вказівка «зарубати тему Мокіна» експертам уже не буде даватись, а тому я впевнений, що і у міністерських експертів ця тема тепер набере такі ж високі бали, які були набрані нею у минулому році на внутрішньому університетському конкурсі, що позбавить права нашого ректора Грабка відмовляти в її фінансуванні.

По такій складовій НДІ ПМБС як НДЛ ЕДЕМ лише за останні 5 років освоєно майже 2 мільйони гривень фінансування, причому з них більше одного мільйона склало фінансування на основі господарчих договорів з підприємствами та організаціями. Навіть у фінансово складному 2013 році НДЛ ЕДЕМ освоїла більше 100 тисяч бюджетного та більше 300 тисяч госпдоговірного фінансування тематики наукових досліджень, а одна тема фінансувалась навіть Організацією Об’єднаних Націй, що придало значимості іміджу університету. Та й на нинішній 2014 рік, незважаючи на труднощі з вибиванням фінансування, НДЛ ЕДЕМ уже має 150 тисяч бюджетного і 100 тисяч госпдоговірного фінансування.

А по такій складовій НДІ ПМБС як НДЛ ПВШ, яка є спільною з Національною академією педагогічних наук України, за виконання тематики, план якої щорічно затверджується Президією Національної академії педагогічних наук України, мені як науковому керівнику тематики, академіку НАПН України бухгалтерією академії щорічно виплачується державна академічна стипендія, що теж спростовує твердження ректора Грабка про відсутність у НДІ ПМБС державного фінансування.

Тож стверджувати, що НДІ ПМБС «перетворився у віртуальну структуру», як сказано в наказі ректора Грабка, – це або зовсім не володіти інформацією та забути уже навіть і ту, до якої колись в статусі директора цього НДІ був причетним і сам Грабко, або ж це свідоме перекручення ректором об’єктивних фактів у розрахунку на те, що я не стану займатись спростуванням цієї інформації, адже за директорство мені все одно університет нічого не платить, то може я за нього і не буду чіплятись. Або ж піду до суду і місяцями буду там витрачати час і нерви на доказування речей, які суддям важко оцінювати, а він за цей час встигне вивести мене зі складу вченої ради університету, як він це зробив з деканами ліквідованих факультетів у 2012 році. Але пану ректору слід пам’ятати, що склад вченої ради університету згідно зі Статутом університету та Законом України про вищу освіту затверджується на 5 років Конференцією трудового колективу і вивести якогось члена вченої ради університету з її складу можна лише більшістю голосів делегатів Конференції трудового колективу в результаті таємного голосування. Тож моє членство у вченій раді ректорові Грабку доведеться терпіти до кінця своєї ректорської каденції. Та й потім ні йому, ні будь-якому іншому ректору, який прийде на зміну Грабку, відмовити у включенні до складу вченої ради університету єдиного в університеті академіка Національної академії педагогічних наук України, який до того ж є ще й радником її Президії та одним із її академіків-засновників, і який, будучи народним депутатом України, виконував обов’язки голови підкомісії з вищої освіти Верховної Ради України 1-го скликання, буде не під силу.

Але є у цьому наказі ректора для мене і позитив. Оскільки Грабко, виконуючи вимоги міністерської комісії, яка нас перевіряла півтора місяця тому, усе-таки змушений був 29 травня оголосити конкурс на заміщення вакантних посад завідувачів кафедр, які нині за сумісництвом очолюються директорами інститутів, та одну з яких на громадських засадах очолює він сам, то я тепер за бажання зміг би взяти участь у виборчому конкурсі на заміщення посади завідувача кафедри електромеханічних систем автоматизації у промисловості і на транспорті, яку колись сам і створив, і на яку не претендував до тих пір, поки був на громадських засадах директором НДІ ПМБС. Але тепер я отримав моральне право на участь у конкурсі на завідування цією кафедрою, оскільки позбавлений наказом ректора, котрий цю кафедру притримував для себе, посади директора НДІ ПМБС на громадських засадах. Однак цього разу я вирішив ще не використовувати це право, аби надати можливість самому Грабку взяти участь у конкурсі на завідування цією кафедрою, що дозволить йому після обрання її завідувачем добровільно скласти з себе повноваження ректора ВНТУ, увільнивши міністра освіти і науки Сергія Квіта від неприємної процедури зняття його з ректорської посади. Адже виконуючи одну з основних задач, уже озвучених новим Президентом України Петром Порошенком, – задачу боротьби з корупцією, міністр освіти і науки Сергій Квіт буде просто зобов’язаний зробити цей крок по відношенню до ректора, який «прославився» систематичними порушеннями норм Закону України про вищу освіту та порушеннями вимог нормативних документів міністерства і напрацював на цілком реальну підозру у здійсненні корупційних дій, яку із-за певної причетності до них і заступника міністра Дніпрова міністр змушений буде направити до Генеральної прокуратури України в разі небажання ректора Грабка подати у відставку з посади ректора ВНТУ добровільно. І не останню роль у прийнятті міністром рішення про відставку Грабка з посади ректора ВНТУ, на мою думку, зіграє і те, що, отримавши під своє керівництво університет, який у популярному рейтингу «ТОП-200 Україна» входив до двадцятки кращих, він уже після першого року свого ректорства опустив університет на 24 місце, за підсумками 2012 року докерувався до 26 місця, а за підсумками 2013 року уже опустив університет на 30-е місце. Тож можна очікувати, що у наступному році за підсумками 2014 року, якщо нашим університетом продовжуватиме керувати ректор Грабко, університет уже не втримається і на 30-му місці у цьому рейтингу.

До сьогоднішньої публікації я жодного разу не згадував на своєму сайті імені нинішнього проректора з наукової роботи Сергія Павлова, але тепер доведеться згадати і про нього. Ще у 2011 році я розписав структуру інституту за схемою, затвердженою ще попереднім Статутом університету, запропонував склад вченої ради інституту і експертної комісії, склав перспективний план роботи НДІ ПМБС в цілому і по кожній із НДЛ і подав ці документи проректору з наукової роботи Сергію Павлову на підпис. Почекавши якийсь час, я звернувся до нього з запитанням, чому він не повертає мені підписані документи, адже їх підпис, то є його прерогативою. Павлов мені відповів, що такі документи він без дозволу ректора Грабка не підписує, а тому він віддав їх йому на узгодження. Пройшло ще півроку, я знову звернувся до Павлова з запитанням, коли він мені поверне підписані документи, на що отримав відповідь, що вони ще у ректора, і він їх йому не віддає. Те ж саме повторилося і у році 2012-му і році 2013-му. І ось тепер я отримав наказ ректора, в якому вказано – цитую: «2. Проректору з наукової роботи Павлову С.В. 2.1. Переглянути напрямки діяльності НДІ ПМБС, вжити заходів щодо відновлення держбюджетної наукової тематики та залучення коштів для виконання госпдоговірної тематики. 2.2. Визначитись з кандидатурою на посаду директора НДІ ПМБС після залучення цього підрозділу до виконання наукової тематики та формування відповідного штату» – кінець цитати.

Я згадав, як проректор Павлов С.В. бадьоро доповідав на вченій раді університету про високу оцінку, яку дали у відповідному департаменті міністерства звіту по науковій роботі за 2013 рік нашого університету, згадавши при цьому і про те, що ми співпрацювали з ООН, і про співпрацю з Національною академією педагогічних наук України, і про непогані результати з госпдоговірної тематики. І незважаючи на те, що в ці показники суттєвий вклад зробили усі НДЛ, які є структурними підрозділами НДІ ПМБС, позичивши в сірка очей, проректор Павлов завізував цей пасквіль, названий ректором Грабком наказом, текст якого мені дає моральне право ще раз висловити припущення, що ректор зловживає службовим становищем – і на цей раз не лише за намагання покласти до своєї кишені якомога більше університетських коштів за допомогою не підтвердженого реальними заслугами свого додатку до контракту та сумнівних договорів підряду дружини і сина, але і за кадрові розправи в якості помсти за критику.

Моїх читачів мабуть може зацікавити ще й ось це. Коли в України з Росією ще були добрі відносини, а наше міністерство висунуло вимогу, щоб ті, хто захищає дисертації, мали публікації в журналах, що входять до міжнародних наукометричних баз даних, я встановив контакт з наукометричною базою РІНЦ (Російський індекс наукового цитування) і провівши протягом кількох місяців переговори з Москвою домігся включення двох наших університетських наукових журналів – «Вісник Вінницького політехнічного інституту» і «Наукові праці Вінницького національного технічного університету», головним редактором яких я є, до наукометричної бази РІНЦ. Але коли я на наступному етапі співробітництва довідався, що імпакт-фактор РІНЦ буде підраховуватись лише у випадку, якщо ми будемо видавати свої журнали російською мовою, то пошкодував, що домігся включення україномовного «Вісника ВПІ» у базу РІНЦ, адже імпакт-фактор цього видання РІНЦ відмовився підраховувати (хоча, коли я вів переговори, було обіцяно, що визначення імпакт-фактора буде і для україномовного варіанту). З «Науковими працями ВНТУ» справа виявилась простішою – цей журнал у нас тримовний (українська, російська, англійська) – тому російськомовному варіанту його імпакт-фактор визначається. Я розповів про такі вимоги РІНЦ керівникам університету і висловив думку, що ті ще 4 україномовних спеціалізованих журналів, які видаються у нашому університеті, окрім «Вісника ВПІ» і «Наукових праць ВНТУ», не варто передавати до РІНЦ, інакше і до них буде проводитись Москвою політика «примусу до переходу на російську мову видання».

І як же я здивувався, коли дізнався, що у той період, коли Росія закидає на Донбас терористів і погрожує нам війною, коли я, який є згідно з договором офіційним контактером з РІНЦ від ВНТУ, в знак протесту проти російської агресії відмовився їхати до Італії на виїзну конференцію РІНЦ, офіціально їх повідомивши про свій протест – у цей же час наш ректор Грабко разом з проректором Павловим звернулись до московських керівників РІНЦ з проханням, щоб вони взяли до своєї наукометричної бази і ще 4 наші університетські журнали, які є україномовними, а тому на їхні редакції теж тиснутимуть, щоб університет переводив їх видання на російську мову. І у той час, коли український народ в знак протесту проти російської агресії і окупації Криму відмовляється від придбання російських товарів, наш ректор Грабко і наш проректор Павлов тихенько домовляються про входження до російської наукометричної бази РІНЦ, яка ставить собі за мету усі наукові журнали, які потрапляють в її орбіту зробити російськомовними. І лише тепер я зрозумів, чому у нашому університеті під час окупації Криму «зеленими чоловічками» проводився шоу-конкурс «Міс ВНТУ», а під час оплакування «Небесної сотні» проводився шоу-конкурс «Містер Шарм». Не доросли ще керівники нашого університету до розуміння, як себе вести по відношенню до країни-агресора під час агресії і по відношенню до національних героїв під час днів Всеукраїнської жалоби.

А завершити цей матеріал я хочу цитатою з «Алмазної колісниці» – роману відомого російського письменника, котрий засудив російську агресію на Донбасі та окупацію Криму, Бориса Акуніна, яку подаю мовою оригіналу: «Существует Справедливость, Правда, защищать которую – обязанность всякого благородного человека. Нельзя позволять, чтобы рядом безнаказанно совершалась подлость. Попустительствуя ей или умывая руки, сам становишься сучасником, наносишь оскорбление душе и Богу».