Суть порушення полягає у тому, що згідно з вимогою цієї статті закону про вищу освіту конкурс наукових проектів, що претендують на державне фінансування, повинен був бути проведеним прозоро і гласно. Тобто усі подані наукові проекти необхідно було опублікувати на сайті університету ще до винесення рішення про переможців конкурсу, аби кожен науковець університету мав можливість побачити наскільки актуальною є наукова задача, якій присвячено той чи інший проект, та наскільки об’єктивною є як інформація про передпроектні напрацювання авторів по темі проекту, так і інформація про очікувані результати дослідження.

Більше того, необхідно було опублікувати на сайті також і експертні оцінки по кожному пункту кожного проекту і їх узагальнення (без оприлюднення прізвищ експертів), аби кожен бажаючий мав можливість побачити чи не є завищеними або заниженими оцінки експертів. І, як і у всякому конкурсі, повинна була бути передбачена можливість апеляції авторів, не згідних з оцінками експертів.

І порівнювати між собою для відбору у другий (міністерський) тур конкурсу необхідно було лише проекти, що запропоновані в одній галузі знань, та ще й з поправкою на те – фундаментальній проблемі кожний із них присвячений чи прикладній, адже частина критеріїв оцінювання проектів за фундаментальною тематикою і прикладною суттєво відрізняється.

Ну і, інформуючи про результати конкурсу на Науково-технічній раді університету, зібраній о 12 годині 30 хвилин, коли більшість членів цієї ради проводили навчальні заняття в студентських групах і потоках, а тому не могли бути присутніми з об’єктивних причин, проректор Сергій Павлов навіть тим членам НТР, хто був присутній, зачитав лише прізвища авторів проектів, відібраних ним для другого туру конкурсу (без оголошення їх назв та кількості балів, набраних кожним із відібраних ним проектів), і навіть не поставив (хоча б для протоколу) свою пропозицію на голосування.

Більше того, повних результатів конкурсу не знали ні обидва заступники Сергія Павлова по головуванню у Науково-технічній раді, ні начальник науково-організаційного відділу НДЧ навіть на другий день після засідання НТР, оскільки на моє прохання дати мені інформацію про те, які проекти брали участь у конкурсі, і скільки балів кожен із них набрав у експертів, мені була дана відповідь, що такою інформацією вони не володіють, оскільки вона є лише у проректора Павлова.

Про те, як проходило обговорення цього питання на Вченій раді університету, я описав у своїй інформації від 26 вересня 2014 року під заголовком: «Чому проректор нашого університету Сергій Павлов насмілився піти на порушення Закону України про вищу освіту?»

Але замість того, щоб хоча б на другий день після цього засідання, тобто 26 вересня, виконати норму Статті 79 Закону України про вищу освіту, що було б ще не пізно, оскільки університетський тур конкурсу у часовому вимірі ще не завершився, проректор Сергій Павлов не знайшов нічого іншого, окрім того, щоб у понеділок 29 вересня на засіданні ректорату вийти з пропозицією проголосувати усім ректоратом за виведення мене зі складу Вченої ради університету, як такого, що оприлюднює на сайті те, що повинно, на його думку, зберігатись у тайні. А щоб уже зовсім неповадно було розголошувати «проректорські тайни», Сергій Павлов запропонував виселити з займаного приміщення і мене, і мою науково-дослідну лабораторію проблем вищої школи, яка 15 років тому створена спільним рішенням Вченої ради нашого університету та Національної академії педагогічних наук України.

Виявившись розумнішим, ректор Володимир Грабко ні першу, ні другу пропозицію проректора Сергія Павлова на голосування на ректораті не поставив, а натомість нагадав йому, що в умовах демократії треба до критики ставитись толерантніше.

А я, коли дізнався про пропозиції проректора Павлова за допомогою ректорату помститись мені за об’єктивну критику, подумав: «А яку атмосферу ми сьогодні мали б в університеті, якби 2 вересня 2010 року вибори ректора були зірвані чи на них не був обраний ректором Володимир Грабко, і якби згідно з алгоритмом сулімівського запасного варіанту уже 3 вересня 2010 року нам міністр Дмитро Табачник поставив би Сергія Павлова виконувачем обов’язків ректора, що через кілька місяців привело б до того, що його було б обрано ректором – адже він з виду такий інтелігентний, і в умовах моєї «війни» з Табачником та Сулімою для укладення миру з керівниками міністерства Конференція трудового колективу університету напевне погодилась би з його кандидатурою? І якби Павлов тоді став ректором, то сьогодні б усі ті, хто в чомусь з ним не погодився, були б уже за межами університету – про це свідчить уже хоча б те, що, навіть втративши підтримку Дмитра Табачника, котрий перестав бути міністром, Павлов пропонує вивести зі складу Вченої ради університету і вигнати з приміщення екс-ректора, який 21 рік керував університетом, і вивів його на той рівень, з якого опуститись дуже низько за 4 роки не вдалося, і який є єдиним академіком Національної академії педагогічних наук України не лише у нашому університеті, а і у Вінниці, у якій, до речі, сьогодні є більше 40 вищих навчальних закладів. І не лише академіком, а одним із 15 академіків-засновників цієї академії, який 10 років був членом її президії, а після ротації призначений радником президії на громадських засадах. І не лише екс-ректором, а і народним депутатом України у період з 1990 по 1994 роки, прізвище якого навіки вписане у меморіальний список на стіні Верховної Ради України, складений із прізвищ тих народних депутатів УРСР, які у серпні 1991 році проголосили Україну незалежною державою. Тож можна собі уявити, як би розправлявся Сергій Павлов з менш іменитими колегами, якби був ректором і мав над собою «дах» у вигляді длані міністра Дмитра Табачника! На мій погляд Сергій Павлов нам наглядно підтвердив мудрість народного прислів’я: «В тихому болоті чорти водяться!».

А ще я хотів би звернути увагу ректора Володимира Грабка на те, що його заступник з наукової роботи проректор Сергій Павлов не знає не лише 79 Статті Закону України про вищу освіту, а навіть не знає того, що і за старим законом про вищу освіту і за новим ректорат є робочим органом ректора і наділений правом лише розробляти заходи по втіленню у життя рішень ректора і Вченої ради університету і не наділений правом позбавляти членства у Вченій раді, яка є університетським керівним органом більш високого рівня, яка обирається терміном на 5 років, і стосовно членів якої законом не передбачено можливості їх виведення зі складу ради до кінця її каденції за жодних умов, окрім смерті та звільнення з університету.

Ну і, звичайно ж, я сьогодні трохи жалкую, що у свій час, поспівчувавши кандидату наук Сергію Павлову у тому, що він ніяк не може умовити членів чужих спецрад перестати вимагати від нього чергового доопрацьовування його докторської дисертації, поїхав до ВАК і відкрив при одній із докторських спецрад нашого університету ще й третю наукову спеціальність – за профілем докторської дисертації Сергія Павлова, аби створити йому можливість захищатись у рідному університеті, де і стіни допомагають. А якби я цього тоді не зробив, то не виключено, що Сергій Павлов і досі був би кандидатом наук і не став би проректором університету зі статусом національного, оскільки навіть міністр Дмитро Табачник не став би вимагати від ректора прийняти на посаду проректора з наукової роботи національного університету науковця, який не є доктором наук.

І наостанок – на місці ректора Володимира Грабка я задумався б над тим, чому до нас раніше – ще за мого ректорства – для навчання на підготовчому відділенні щороку приїздили по 50 китайців, а після того, як з китайцями почав співпрацювати у науковому плані Сергій Павлов, а заодно під час поїздок до Китаю і спілкуватись з власником китайської фірми, яка для навчання у нашому університеті набирала у Китаї бажаючих, потік китайців почав спадати і у нинішньому році зійшов нанівець. І варто було б поцікавитись у Сергія Павлова, що він такого сказав китайським фірмачам, чи чого від них захотів, що вони так раптом вирішили відмовитись від подальшої співпраці з нашим університетом, яка у минулому завдяки зусиллям покійного директора інституту міжнародних зв’язків, професора Сергія Юхимчука була дуже плідною.