Я цього дня був у Києві, де брав участь у Загальних зборах Національної академії педагогічних наук України, тому у вищевказаному засіданні Вченої ради ВНТУ участі не брав, але про те, як відбувалося обговорення і затвердження вищевказаного «Плану заходів ВНТУ...», та про сам цей план від кількох інших членів ради знаю.

Як виявилось, цей «План заходів ВНТУ...», який має 42 пункти, був розміщений у внутрішній університетській комп’ютерній мережі ще пару тижнів тому, але добра половина членів Вченої ради ВНТУ його і в очі не бачила, оскільки, по-перше, позамережевого оголошення про те, що такий план виставлено у внутрішній університетській комп’ютерній мережі, адміністрацією університету завчасно до членів ради доведене не було, а по-друге, ознайомитись з пунктами цього плану не кожен із членів Вченої ради університету мав можливість в принципі, оскільки не у кожного є доступ до внутрішньої університетської комп’ютерної мережі. Не мав, наприклад, такої можливості і я, оскільки за розпорядженням ректора мій службовий комп’ютер від внутрішньої університетської мережі відключений ще з минулого року.

Але, незважаючи на те, що багато членів Вченої ради університету з текстом «Плану заходів ВНТУ...» попередньо ознайомленими не були, та на те, що в порушення регламенту Вченої ради університету її членам під час розгляду цього питання на засіданні ради не були роздані ксерокопії плану, а також незважаючи і на те, що цей план під час його розгляду не був висвітлений на екрані мільтимедійного супроводу роботи ради, ректор Володимир Грабко все одно поставив на голосування питання про затвердження цього плану і отримав підтримку більшістю голосів членів ради, що стало ще одним свідченням того, що суміщення ректорської посади з посадою голови Вченої ради університету не сприяє об’єктивному розгляду важливих для університету питань.

Для аналізу усього «Плану заходів ВНТУ...» мені знадобилася б така кількість сторінок, яку навряд чи хтось із читачів забажав би прочитати, тому я вирішив обмежитись аналізом лише чотирьох його різнопланових пунктів (15-го, 21-го, 27-го, 41-го), які подаю нижче:

І почну я свій аналіз з кінця приведеної таблиці, тобто з пункту 41, яким пропонується до 31 грудня 2015 року «впорядкувати право власності на землю».

Включення цього пункту до «Плану заходів ВНТУ щодо реалізації Закону України про вищу освіту» є свідченням того, що до складення цього плану не був залучений і навіть не був з ним ознайомлений проректор з адміністративно-господарської роботи Василь Ковальчук, який ще за часів мого ректорства у ВНТУ (ще шість років тому) успішно реалізував увесь комплекс заходів у цьому напрямку і отримав абсолютно усі державні акти на земельні ділянки, якими користується наш університет.

Тепер перейдемо до аналізу пункту 27 «Плану заходів ВНТУ...», яким пропонується до 30 грудня 2014 року ситуацію у нашому університеті «привести у відповідність до вимог п. 13 ст. 55 закону», згідно з яким «особа у вищому навчальному закладі не може одночасно займати дві та більше посад, що передбачають виконання адміністративно-управлінських функцій».

Одразу ж звертаю увагу читачів на те, що стосовно пункту 13 Статті 55 Закону України про вищу освіту жодного слова не сказано в перехідних та прикінцевих положеннях цього закону, що є свідченням того, що цей пункт несе в собі умову прямої дії. Тобто усе, про що йде мова у цьому пункті, повинне виконуватись одразу ж після вступу закону в силу. А оскільки закон вступив в силу 6 вересня 2014 року, то уже з понеділка 8 вересня необхідно було втілювати вимоги цього пункту у життя.

Саме тому 8 вересня 2014 року я звернувся до ректора Володимира Грабка зі службовою запискою, в якій звернув його увагу на те, що уже на найближчому (вересневому) засіданні Вченої ради університету він зобов’язаний провести вибори голови цієї ради, оскільки після вступу в силу нового закону ректор втратив право нею керувати (як такий, що не обирався таємним голосуванням її членами), а тому усі її рішення, прийняті під його керівництвом, стають не легітимними. А до службової записки я додав свою заяву з проханням про допуск до участі в конкурсі на заміщення посади голови Вченої ради університету в якості претендента на цю посаду.

Та й сам ректор Володимир Грабко продемонстрував, начебто, у ті дні свою законослухняність, оскільки 8 вересня 2014 року на засіданні ректорату звернувся до директорів інститутів, професорів Олексія Азарова, Василя Кичака, Василя Петрука, Георгія Ратушняка, Віктора Мізерного, Віталія Мокіна, які одночасно працювали на якихось умовах ще й завідувачами кафедр, з пропозицією написати заяви про те, з якої із двох посад вони просять їх звільнити. І, як мені відомо, вони того ж таки 8 вересня такі заяви написали. Хоча мені невідомо, чи написали такі ж заяви і сам ректор Грабко та проректор Павлов, які теж одночасно з ректорськими і проректорськими виконують також і адміністративно-управлінські функції завідувачів кафедр.

Але через місяць ректор Грабко повернув мені і мою службову записку і мою заяву про допуск до участі в конкурсі, а усім директорам інститутів, окрім Віталія Мокіна, повернув їх заяви про увільнення від виконання обов’язків завідувачів кафедр. А Віталія Мокіна, який вирішив залишитись завідувачем кафедри, таки звільнив з посади директора Інституту магістратури, аспірантури та докторантури, яку він хоч і обіймав на громадських засадах, але працював на ній так, що наш університет завдяки впровадженню ним системи ефективного відбору найбільш талановитих випускників бакалаврату до магістратури наукової спрямованості та найбільш талановитих випускників магістратури до аспірантури щорічно мав ефективність аспірантури у кілька разів вищу середньої по міністерству.

Тож виходить, що звернення ректора до членів ректорату з проханням написати заяви про те, від виконання функціональних обов’язків якої із двох посад з адміністративно-управлінськими функціями вони пропонують їх увільнити, було, по-перше, розраховане лише на написання такої заяви професором Віталієм Мокіним, яка одразу ж ректором була задоволена, що автоматично привело до виведення його зі складу ректорату, аби він «не муляв очі» ректору тим, що є діючим експертом ОБСЄ і ЮНЕСКО від України в ряді міждержавних екологічних проектів та радником з інформаційних технологій керівника Державного агентства водних ресурсів України, що розроблені ним комп’ютеризовані системи екологічного моніторингу після виконання господоговірних тем з залученням значної кількості науковців і студентів університету впроваджені і успішно працюють в усіх областях України, що він є одним із творців міждержавних систем екологічного моніторингу Дністра, Тиси, Сіверського Донця і Прип’яті, що він є членом басейнових рад Дніпра і Південного Бугу, що він у своєму 40-річному віці уже є автором більше ніж двох десятків монографій, підручників та грифованих навчальних посібників, і що саме він був успішним координатором співпраці нашого університету з Вінницькою міською радою усі ті роки, коли мером нашого міста був Володимир Гройсман. А по-друге, щоб Віталій Мокін втратив можливість розповідати мені про те, що обговорювалось на засіданнях ректорату, та які рішення там були прийняті, оскільки вимоги Закону України про вищу освіту щодо прозорості університетського адміністрування нашому ректору не до вподоби, про що свідчить ну хоча б те, що впровадженню статей закону, присвячених питанням прозорості, місця у «Плані заходів ВНТУ...» не знайшлося.

А повертаючись до пункту 27 «Плану заходів ВНТУ...», ми бачимо, що замість того, щоб виконати вимоги пункту 13 Статті 55 Закону України про вищу освіту одразу ж після дня вступу в силу цього закону, тобто з 6 вересня 2014 року, ректор Володимир Грабко чомусь запропонував виконати вимоги цього пункту аж 30 грудня 2014 року, санкціонуючи цим самим діяльність і свою, і більшості членів ректорату за межами закону ще протягом 4 місяців.

Але ж право по-своєму трактувати зміст Законів України та змінювати терміни вступу в силу окремих їхніх статей чи окремих пунктів згідно з Конституцією України має лише Конституційний Суд України, а юридичні та фізичні особи таким правом не наділені – вони зобов’язані норми прямої дії законів беззастережно виконувати з дня їх вступу в силу без самовільного встановлення інших термінів виконання.

А тепер перейдемо до аналізу пункту 21 «Плану заходів ВНТУ...», згідно з яким на виконання пункту 1 Статті 38 Закону України про вищу освіту, в якому сказано, що «для вирішення поточних питань діяльності вищого навчального закладу утворюються робочі органи – ректорат, деканати, приймальна комісія, адміністративна рада тощо», пропонується до 30 червня 2015 року розробити у ВНТУ «Положення про адміністративну раду університету».

Уже те, що адміністративна рада у цій статті закону поставлена в переліку робочих органів, який починається з ректорату, є свідченням того, що вона не повинна дублювати ректорат, тобто, що до її складу не повинні входити проректори, директори інститутів і декани факультетів, котрі входять до складу ректорату. Але тоді це означає, що до складу адміністративної ради повинні входити лише ті керівники з адміністративними функціями, які не входять до складу Вченої ради університету, яка є найвищим нормотворчим органом університету, та не входять до складу ректорату, який є найвищим робочим органом, тобто такі, наприклад, як керівники відділів, що опікуються питаннями підтримки матеріальної бази університету в робочому стані та коменданти навчальних корпусів і гуртожитків. А тоді виходить, що це та рада, яка і нині успішно працює при проректорові з адміністративно-господарської роботи під його безпосереднім керівництвом. Але в такому разі незрозуміло, для чого на розробку положення про цю, успішно діючу уже багато років раду потрібно аж 8 місяців? Як на мене, то і 8 тижнів, то забагато! Адже для того, щоб «підрихтувати» діюче положення під нову назву, вистачило б, на мій погляд, і 8 днів.

Ну і завершу я свій аналіз розглядом пункту 15 «Плану заходів ВНТУ...», яким до 30 червня 2015 року пропонується «привести у відповідність структуру підрозділів університету» вимогам пункту 3 Статті 33 Закону України про вищу освіту, який у законі сформульовано так: «Основними структурними підрозділами університету є факультети, кафедри, бібліотека». Іншими словами, це означає, що до 30 червня 2015 року наші навчально-наукові інститути необхідно ліквідувати, а на їх базі утворити факультети.

Мотивував ректор Володимир Грабко необхідність повернення в структуру університету факультетів тим, що відтепер за новим Законом України про вищу освіту їх наявність у структурі стала обов’язковою, тоді як за старим Законом України про вищу освіту вони обов’язковими не були – виходячи саме з цього у 2012 році він і ініціював їх виведення зі структури університету. І навіть вивів він їх зі структури університету своїм наказом ще до того, як на це дала згоду Конференція трудового колективу.

Але це нинішнє пояснення ректора Володимира Грабка причин ліквідації у нашому університеті у 2012 році факультетів є, м’яко кажучи, не зовсім коректним, оскільки у 2-му пункті статті 30 старого Закону України про вищу освіту визначено, що «факультет – основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації, що об'єднує відповідні кафедри і лабораторії». А «основний» – це означає такий, без якого структура університету існувати не може, оскільки згідно з «Великим тлумачним словником сучасної української мови», рекомендованим Міністерством освіти і науки України і виданим ВТФ «Перун» у 2007 році, «основний – це такий, на якому що-небудь ґрунтується, тримається, базується. // Головна складова частина чого-небудь, серцевина, ядро».

Тож, порівнюючи зміст пункту 2 Статті 30 старого Закону України про вищу освіту з пунктом 3 Статті 33 нового Закону України про вищу освіту, бачимо, що вони відображають одну і ту ж суть, але різними словосполученнями.

Однак бажання нашого ректора Володимира Грабка відновити юридичну справедливість і поновити факультети в структурі університету хоча б через 3 роки після їх ліквідації заслуговують на позитивну оцінку, якби не одно «чому», а саме: «Чому згідно з «Планом заходів ВНТУ...» пропонується факультети відновити не одразу після прийняття Конференцією трудового колективу у п’ятницю 31 жовтня 2014 року позитивного рішення з цього питання, а лише з 30 червня 2015 року?»

І як тут не погодитись з думкою одного із нині діючих членів ректорату, висловленою у моїй присутності, що 30 червня 2015 року встановлене нашим ректором датою повернення факультетів задля того, щоб він мав змогу отримувати нинішню свою зарплату у 20 тисяч гривень за місяць аж до самого кінця своєї ректорської каденції, адже після повернення у структуру університету факультетів йому доведеться відмовитись від 20-тисячної зарплати, яка йому була встановлена у січні 2013 року заступником міністра Дніпровим з подачі першого заступника міністра Суліми саме за ліквідацію факультетів, і повернутись до своєї базової ректорської зарплати у розмірі 8 тисяч 700 гривень, яку він отримував до 31 грудня 2012 року і яка, до речі, теж є не маленькою, оскільки перевищує на 2 тисяч 200 гривень зарплату народного депутата України.

До речі, в «Плані заходів ВНТУ...» жодного пункту немає, в якому йшлася б мова про те, як і коли організовуватимуться адміністрацією університету вибори ректора – і це незважаючи на те, що 8 вересня 2015 року спливає 5-річний термін, визначений Володимиру Грабку для роботи ректором ВНТУ після виборів 2010 року, та на те, що за новим Законом України про вищу освіту ректора обиратиме увесь професорсько-викладацький склад університету, доповнений 15% студентів та 10% працівників університету інших категорій – у нашому університеті це буде десь порядку 750 осіб.

І чи не пояснюється відсутність у «Плані заходів ВНТУ...» пункту, присвяченого виборам ректора, тим, що планується провести ці вибори десь у кінці серпня у слабо поінформованому варіанті, щоб багато хто з викладачів і співробітників ще був у відпустці, а зі студентів були лише ті, які голосуватимуть так, як їм скаже директор інституту (чи декан факультету)?

І членам університетського колективу слід не забувати, що вибори ректора будуть визнані дійсними, якщо в них візьмуть участь хоча б 50% від загального числа виборщиків, а тому нашому ректору для переобрання на новий термін важливо буде забезпечити явку на вибори саме тих, хто його підтримує, і не бажано зайвий раз інформувати про вибори тих, хто до нього в опозиції. Адже не виключено, що хтось із опозиціонерів забуде про вибори і не прийде на них, зменшивши тим самим число голосів «проти».

Але я, хоч і не збираюся брати участь у виборах ректора в якості претендента на цю посаду, обіцяю тримати «руку на пульсі» і вчасно інформувати на своєму сайті про те, коли, де і як будуть проходити ці вибори, і розміщуватиму об’єктивну інформацію про кожного з претендентів.

І оскільки я вже наголосив на тому, що не збираюся брати участь у майбутніх виборах ректора в якості претендента на цю посаду, то поясню, чому я так вирішив, адже, мабуть, багато хто ще пам’ятає, що ще не так давно я заявляв, що брати участь у цих виборах буду.

Як я уже повідомляв на своєму сайті раніше, у четвер 30 жовтня я брав участь у Загальних зборах Національної академії педагогічних наук України, одним із академіків-засновників якої я є. На цих зборах мені вдалося поспілкуватись з одним із моїх давніх приятелів, котрий нині працює в Адміністрації Президента України, і котрий під час нашого спілкування повідомив мені, що в президентській адміністрації вважають недоцільною підтримку на виборах тих претендентів в ректори, що уже досягли пенсійного віку, оскільки не вірять у те, що професори похилого віку, ставши ректорами, віднайдуть у собі достатньо енергії і бажання творити реформи і виводити свої університети на рівень, конкурентний з університетами країн Західної Європи і Північної Америки. І ця точка зору президентської адміністрації доведена до відома і керівників нашого міністерства, тож і вони не будуть зацікавленими у тому, щоб університетами продовжували керувати пенсіонери. Тож, маючи за плечима уже 72 роки, як би я не намагався переконувати на словах, що маю ще достатньо і енергії, і бажання, я не можу розраховувати на позитивне ставлення міністра до моєї участі у ректорських перегонах, а тому немає сенсу і брати участь у цих виборах. Тож свою енергію відтепер я переключу на те, щоб загітувати взяти участь у виборах в якості претендента на посаду ректора нашого університету завідувача кафедри комп’ютерного еколого-економічного моніторингу, доктора технічних наук, професора Віталія Мокіна, який у свої 40 років і наукових досягнень уже має більше, ніж багато хто з професорів у 60-річному віці, енергії, організованості та комунікабельності у якого достатньо для того, щоб так само успішно керувати університетом, як він керував Інститутом магістратури, аспірантури та докторантури нашого університету, і який у моїй особі матиме щирого і достатньо компетентного радника, котрий знає, що таке успіх і як він досягається.

Ось на цьому я і закінчу свій короткий аналіз тих чотирьох пунктів «Плану заходів ВНТУ...», які я вибрав для цього аналізу.