І я навіть вирішив уже звернутись до ректора з пропозицією збільшити вдвічі гонорар за рецензування тим професорам, які пишуть розгорнуті рецензії, аби у такий спосіб стимулювати більш якісне рецензування статей, що сприятиме підвищенню наукового рівня цього нашого основного університетського наукового журналу в цілому.

Тож яким же було моє здивування, коли відповідальний секретар редколегії мені повідомив, що університет уже два роки за рецензування наукових статей професорам гонорари не платить взагалі. А на моє запитання, чому він про це мені не доповів одразу ж, як університет перестав платити гонорари за рецензії, відповідальний секретар відповів, що не хотів цією інформацією ускладнювати мої відносини з ректором, які і без неї є не простими.

А через пару годин після цього, коли до мене, як до головного редактора редколегії, з рукописами наукових статей, по яких потрібно було визначити рецензентів, завітав доцент Комар, який є відповідальним секретарем університетського електронного журналу «Наукові праці ВНТУ», я від нього на запитання стосовно оплати рецензування статей отримав таку ж саму відповідь, як і двома годинами раніше від доцента Дерібо, який є відповідальним секретарем редколегії наукового журналу «Вісник ВПІ».

Співставляючи події в часі, я зрозумів, що університет перестав виплачувати гонорари професорам за рецензування статей саме з того часу, коли наш ректор з дозволу заступника міністра Дніпрова замість базової зарплати у 8700 гривень почав отримувати зарплату розміром 20338 гривень на місяць, додаючи собі до базової зарплати щомісяця майже 12 тисяч гривень зі спецфонду, саме з якого за моїм наказом в період ще мого ректорства і була започаткована виплата гонорарів професорам за рецензування наукових статей.

Тож виходить, що ректор Грабко перестав виплачувати гонорари професорам за рецензування статей саме тому, що в тому числі і за рахунок не виплати цих гонорарів він формував потрібну суму для своєї надбавки до зарплати.

А тому в разі обрання через 10 місяців на чергових виборах на посаду ректора професора Віталія Мокіна я, як майбутній радник, зобов’язуюсь переконати його отримувати лише базову ректорську зарплату, а ті 140 тисяч за рік, які нинішній ректор Грабко отримує зі спецфонду в якості надбавки, використовувати не лише для відновлення виплат гонорарів професорам за рецензування статей, що надходять до редколегій наших 6 університетських наукових журналів, а і для погашення заборгованості по цим виплатам за попередні роки. А для майбутнього документального забезпечення правомочності цих виплат, зобов’язав уже зараз обох відповідальних секретарів журналів, в яких я є головним редактором, налагодити строгий облік усіх професорських рецензій, починаючи з того часу, коли за розпорядженням нинішнього ректора Грабка їх перестали оплачувати.

І наостанок – в одному із електронних листів до мене, які періодично надходять на електронну адресу мого сайту, я отримав, думаю, від когось з оточення ректора Грабка «громадський осуд», обумовлений тим, що ректор мені затвердив навчальне навантаження в розмірі 400 годин на рік у той час, коли інші професори мають навчальне навантаження у розмірі 750 годин, і не забрав у мене функції головного редактора двох університетських наукових журналів, а я – «невдячний», незважаючи на таку «доброту» ректора, проявлену до мене, постійно його критикую на своєму сайті.

У зв’язку з цим я хотів би нагадати, що саме за моєї ініціативи рішенням Вченої ради університету ще років 20 тому навчальне навантаження почало встановлюватись в розмірі 500 годин усім професорам, які мають почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» або «Заслужений діяч народної освіти», що присвоюються указом президента держави в підтвердження вагомого вкладу цих професорів в розвиток науки і освіти у нашій країні. Тому-то і нині навчальне навантаження усіх 10 професорів, які мають ці почесні звання, обмежене розміром 500 годин. А тому ніякого особливого привілею з боку ректора я, як Заслужений діяч науки і техніки України, не маю у зв’язку з тим, що мені визначено обсяг навчального навантаження, менший 750 годин. До речі, коли я виходив на Вчену раду (тоді ще Вінницького політехнічного інституту) з ініціативою зменшити навчальне навантаження «Заслуженим діячам…» до 500 годин, аби забезпечити їм часову можливість вносити додатковий вклад в науку, сам я тоді ще цього почесного звання не мав. А дещо пізніше я вийшов на Вчену раду університету з ініціативою, щоб екс-ректорам, професорам Роману Кігелю і Івану Кузьміну, які внесли значний вклад в розвиток нашого вищого навчального закладу і які мали почесне звання «Заслужений діяч…» в нагороду за їхній внесок на посаді ректора, яку Роман Кігель обіймав протягом 16 років, а Іван Кузьмін протягом 13 років, встановити навчальне навантаження в розмірі 400 годин. Тож після підтримки цієї пропозиції Вченою радою і екс-ректор Роман Кігель за життя мав навчальне навантаження в розмірі 400 годин, і екс-ректор Іван Кузьмін і по-сьогодні має навчальне навантаження 400 годин.

А тому нічого дивного і спеціально для мене встановленого немає у тому, що і мені нинішній ректор Грабко теж встановив навчальне навантаження в розмірі 400 годин, адже я, пропрацювавши ректором нашого вищого навчального закладу протягом 21 року, домігшись його перетворення на університет і отримання університетом статусу національного, побудувавши кілька навчальних корпусів і більше 200 квартир для працівників університету, запровадивши канадсько-американську систему підготовки фахівців задовго до того, як Європа, наздоганяючи Канаду і США, започаткувала Болонський процес, вніс в розвиток нашого університету за 21 рік ректорства вклад не менший ніж Роман Кігель за 16 років ректорства і Іван Кузьмін за 13 років. Хоча ректор Грабко міг би на законних підставах встановити мені і мінімально-допустиме навчальне навантаження у 225 годин, адже, знову ж таки, за рішенням Вченої ради університету кожному головному редактору і відповідальному секретареві редколегії університетського наукового журналу для організації якісного рецензування і підготовки до виходу у світ кожного випуску журналу зменшується навчальне навантаження на 150 годин на рік, а я є головним редактором одразу двох наукових журналів. Тож, як бачите, я і не маю якихось встановлених особисто для мене привілеїв у визначенні розміру навчального навантаження і їх не прошу.

А що ж до того, що Володимир Грабко, ставши ректором, не забрав у мене функції головного редактора двох відкритих ще мною університетських наукових журналів, то і у цьому випадку мова не може йти про якісь привілеї особисто для мене, оскільки я є єдиним в університеті академіком Національної академії педагогічних наук України та радником президії цієї академії, і входити «Вісник ВПІ» до переліку наукових журналів, в яких дозволено публікувати матеріали кандидатських і докторських дисертацій з педагогічних наук, буде лише до тих пір, поки я буду очолювати його редколегію. Та й для визнання наших університетських журналів в міжнародних наукометричних базах необхідно, щоб головним редактором в цих журналах був професор, який є авторитетним в науковому середовищі, а мій авторитет у цьому середовищі створений не лише більше ніж 300 науковими працями, опублікованими в наукових журналах різних країн, та більше ніж 60 патентами на винаходи, декілька із яких нагороджені золотими медалями на міжнародних виставках винаходів, що проходили за межами України, але і 12 науковими монографіями та тим, що ще з радянських часів я є двічі лауреатом премії Мінвузу УРСР, яка нині трансформована у Державну премію України в галузі освіти.

Тож, як бачите, шановні читачі, я критикувати ті дії ректора Грабка, які заслуговують на критику, маю не лише юридичне право, а і моральне. І я обіцяю ці свої права використовувати і надалі, адже від цього авторитет нашого університету як демократичної організації з високим ступенем прозорості лише зростатиме.

І оскільки я вже згадав про те, що збираюсь бути радником ректора, якщо на чергових ректорських перегонах, що відбудуться через 10 місяців, переможе професор Віталій Мокін, то одразу ж беру на себе ще одне зобов’язання, суть якого полягає в тому, що радником ректора я буду на громадських засадах без будь-якої доплати зі спецфонду університету за виконанням цих функцій, а ті 75 тисяч гривень, які радник ректора має право щороку отримувати в якості зарплати зі спецфонду університету, стануть тим фондом, з якого ректор зможе виділяти надбавки до зарплати окремим працівникам у ті місяці, в які одні з них будуть мати найвищі досягнення у праці, а інші будуть попадати у матеріальну скруту у зв’язку зі своїми хворобами чи хворобами дітей. І повірити у те, що саме так я і вчиню, ставши радником ректора, дає підстави те, що я ось уже більше 2 років виконую на громадських засадах функції радника президії Національної академії педагогічних наук України, не отримуючи за це і не претендуючи на отримання будь-якої додаткової оплати.