І цей студентський протест, підтриманий тисячами громадян України, незважаючи на намагання властей залякати протестуючих солдатськими шеренгами внутрішніх військ і гумовими кийками міліцейських спецпризначенців, незважаючи на сотню полеглих від куль снайперів і тисячі жорстоко побитих «беркутівцями», змів з нашої землі і бездарного правителя Януковича, і його безталанних слуг, частина з яких із помсти за те, що їх відлучили від державної «кормушки», вирішила розчленувати нашу державу шляхом сприяння анексії Росією Криму і створення на Донбасі маріонеткових псевдодержав.

Розвалена Януковичем і його слугами армія, особливо в її кримських гарнізонах, виявилась не здатною протистояти підступній тактиці російських військових, переодягнутих у «зелених чоловічків», та російській телевізійній пропаганді, що вливала у мізки кримчан казки про райське життя, що очікує їх після приєднання Криму до Росії.

Російський президент Путін розраховував, що завдяки тисячам російських «добровольців» із числа жадібних до грошей найманців та військовиків у псевдовідпустках, відправлених на допомогу сепаратистам Донбасу в колонах з найсучаснішим озброєнням, Україна швидко програє нав’язану їй війну на Донбасі, втративши там ті залишки армії, які ще залишалися боєздатними, і стане перед Росією на коліна – і він буде диктувати як нам жити і з ким дружити.

Але наш народ не злякався – він швидко обрав собі новий уряд і нового президента, які очолили боротьбу за свободу і незалежність нашої держави, підтримавши створення добровольчих батальйонів та відновивши боєздатність тих армійських частин, що продовжували служити, і створивши нові армійські частини із призваних на службу резервістів, котрі розконсервували важке озброєння, що ржавіло на армійських складах.

І сьогодні уже на двох третинах території Донбасу відновлено суверенітет України і правопорядок.

Але боротьба на Донбасі ще не закінчена і там продовжують гинути сини України, відстоюючи рідну землю від посягань чужинців, що воюють під маскою місцевих ополченців. І продовжують оплакувати матері, дружини і діти своїх полеглих за свободу України синів, чоловіків і батьків. Тож сьогодні ми святкуємо День гідності і свободи зі сльозами на очах, але з вірою у перемогу. І вона прийде. Але для цього нам потрібно згуртуватись навколо нашої молодої влади, забути про розбіжності в поглядах, дотримуватись щойно підписаної коаліційної угоди між 5 демократичними силами, обраними до Верховної Ради України 8-го скликання, якомога швидше розпочати роботу нового складу парламенту, якомога швидше створити уряд із професіоналів, котрому буде довіряти народ і котрий не лише поведе нас разом з президентом до перемоги на Донбасі, але і до перемоги над корупцією в усій країні, без якої нам не реформувати Україну за європейськими стандартами і не обернути сльози горя на сльози радості на очах наших співвітчизників.