Мокін Борис Іванович
Мокін Борис Іванович
Головна сторінка  Новини


28 листопада 2014

Після опублікування на моєму персональному сайті матеріалу під назвою «Хоча кажуть, що «після бійки кулаками не махають »…» я отримав зауваження від одного із членів ректорату, що недосить уважно читав «План заходів ВНТУ…», оскільки якби читав уважно, то не став би стверджувати, що «…впровадженню статей закону, присвячених питанням прозорості, місця у «Плані заходів ВНТУ…» не знайшлося».

Адже у пункті 39 цього «Плану заходів ВНТУ…» вказано, що -

№ п/п Стаття Закону, на реалізацію якої спрямований захід Зміст заходу Термін реалізації заходу Результати реалізації заходу Відповідальні виконавці
39 Ст. 79, п. 4, Вищі навчальні заклади зобов’язані публікувати на своїх офіційних веб-сайтах кошторис вищого навчального закладу на поточний рік та всі зміни до нього, звіт про використання та надходження коштів, інформацію щодо проведення тендерних процедур, штатний розпис на поточний рік Розміщувати на офіційному веб-сайті кошторис університету на поточний рік та всі зміни до нього, звіт про використання та надходження коштів, інформацію щодо проведення тендерних процедур, штатний розпис на поточний рік
З 01.11.2014
  Перший проректор - голова тендерної комісії, начальник ПФВ, головний бухгалтер

Відповідати на це зауваження я почну з дослівного цитування Статті 79 Закону України про вищу освіту, яка є такою –

Стаття 79. Відкритість прийняття рішень і провадження діяльності у сфері вищої освіти
1. Рішення та діяльність у сфері вищої освіти, крім інформації з обмеженим доступом, є відкритими. Інформація про процедури та результати прийняття рішень і провадження діяльності у сфері вищої освіти підлягає обов’язковому оприлюдненню на офіційних веб-сайтах та у засобах масової інформації, на інформаційних стендах та в будь-який інший спосіб.
2. Обов’язковому громадському обговоренню у трудовому колективі та колективі осіб, які навчаються, підлягають бюджет вищого навчального закладу, його видатки та доходи, стан майна вищого навчального закладу та порядок його використання.
3. Статут та інші документи вищого навчального закладу, якими регулюється порядок здійснення освітнього процесу, інформація про склад його керівних органів, а також бюджет вищого навчального закладу та річний, у тому числі фінансовий, звіт повинні бути оприлюднені на офіційному веб-сайті вищого навчального закладу.
4. Вищі навчальні заклади зобов’язані публікувати на своїх офіційних веб-сайтах:
1) кошторис вищого навчального закладу на поточний рік та всі зміни до нього;
2) звіт про використання та надходження коштів;
3) інформацію щодо проведення тендерних процедур;
4) штатний розпис на поточний рік.

Порівнюючи пункт 39 «Плану заходів ВНТУ…» з повним текстом Статті 79 закону, бачимо, що наш університет бере зобов’язання виконувати лише вимоги її четвертого пункту, тобто до 1-го листопада 2014 року оприлюднювати на сайті перераховані у цьому пункті документи, які є інтегральними, і з яких не видно кому конкретно виділялись і на що ті чи інші кошти, а вимоги трьох інших пунктів цієї статті, якими основне тіло прозорості університетського адміністрування і формується, «Планом заходів ВНТУ…» ігноруються.

Тож я продовжую стверджувати, що «…впровадженню статей закону, присвячених питанням прозорості, місця у «Плані заходів ВНТУ…» не знайшлося», оскільки навіть зі Статті 79 із чотирьох пунктів адміністрація університету обіцяє виконувати лише один пункт, а у законі крім Статті 79 з її чотирма пунктами є ще й Стаття 78, згідно з вимогами якої університетська адміністрація зобов’язана оприлюднювати усі рішення ректорату, усі рішення Вченої ради університету, які ховаються під заголовком «Різне», та усі накази ректора, із яких видно кого за що і в якій мірі ректор карає, кого за що і в якій мірі ректор заохочує, та якому підрозділу і в якому обсязі ректор ті чи інші преференції надає.

От коли це усе буде виконуватись, тоді можна буде і стверджувати, що питанням прозорості у нашому університеті приділяється стільки уваги, скільки того вимагає закон.

Однак того дня, коли в нашому університеті наступить повна прозорість адміністрування, уже залишилось чекати недовго, оскільки до чергових виборів ректора університету залишилося менше 10 місяців. І в разі обрання ректором нашого університету на цих виборах доктора технічних наук, професора Віталія Мокіна я, як його майбутній радник, обіцяю оприлюднювати не лише ті «крихти» інформації, які мені вдається отримувати нині, і не лише на моєму персональному сайті, а беру зобов’язання оприлюднювати на університетському сайті в рубриці «Публічна інформація» абсолютно усі рішення, які прийматимуться ректором, ректоратом і Вченою радою університету з усіх тих питань, що уже офіційно розглянуті. А заодно я також беру зобов’язання оприлюднювати альтернативи можливих рішень з тих ключових питань, розгляд яких ще тільки назріватиме.

А коли я, закінчивши роботу над цим матеріалом, уже збирався виставляти його на сайт, до мене завітав відповідальний редактор нашого університетського наукового журналу «Вісник ВПІ», доцент Дерібо і запропонував спростувати деякі тези нашої з ним розмови, оприлюднені на моєму персональному сайті у матеріалі «Перші зобов’язання».

Йому, як людині, яка (за його словами) намагається з усіма колегами дотримуватись дружніх стосунків, не сподобалося як те, що я, на його думку, поставив під сумнів високу об’єктивність професорів, які пишуть лаконічні рецензії на направлені їм для рецензування статті, так і моє припущення, що ця лаконічність обумовлена тим, що професорам ось уже два роки університет за рецензування не виплачує гонорари.

На думку доцента Дерібо, по-перше, усі рецензії – навіть короткі, що написані нашими професорами, є об’єктивними; а по-друге, що професорів цілком влаштовує те, що замість виплати гонорарів за рецензування їм дозволено цю роботу вписувати у перелік робіт, що виконуються за рахунок другої половини робочого дня в рамках отримання основної зарплати.

І хоч я залишаюсь при своїй думці, що робота, за яку платять гонорар, виконується якісніше, і що розгорнута рецензія, врахування зауважень по якій та підказок допомагає автору статті підвищити її рівень у більшій мірі, ніж тоді, коли у цій рецензії дається хоч і цілком об’єктивна, але лаконічна оцінка основних положень статті - і до того ж без підказок, як виправити недоліки, я, об’єктивності заради та йдучи назустріч побажанню відповідального секретаря «Вісника ВПІ», доцента Дерібо, вирішив повернутись до опублікованого раніше і привести його думку в уточненому ним вигляді.

Але одночасно я вирішив підтвердити і те зобов’язання, яке уже висловив у матеріалі «Перші зобов’язання» - в разі обрання на наступних виборах у вересні 2015 року новим ректором нашого університету доктора технічних наук, професора Віталія Мокіна, я, ставши його радником на громадських засадах, обіцяю переконати його у доцільності виплачувати гонорари професорам за рецензування статей.

Більше того, я вирішив підсилити це зобов’язання ще й обіцянкою переконати нового ректора повністю відмовитись від використання коштів зі спецфонду для забезпечення подвоєння основної ректорської зарплати, за рахунок якого нинішньому ректору Володимиру Грабку було додатково до основної ректорської зарплати виплачено лише у 2013 році, детально дослідженому Єгором Стадним, суму в 140 тисяч гривень. І за моїми розрахунками цієї суми цілком вистачить, аби повернутись до встановленої ще у період мого ректорства практики виплати викладачам надбавок до основної зарплати за створення дистанційних курсів і написання підручників та навчальних посібників – практики, якої нині немає, оскільки Володимир Грабко, ставши ректором, її скасував.

А для того, щоб ви, шановні колеги, повірили моїм обіцянкам, я наведу такий приклад із минулого. У період з 1991 по 2001 роки, коли кошти, отримані за надання платних послуг, ще не зараховувались до спецфонду бюджету університету, а мали статус позабюджетних, тобто мали статус власних коштів, які університет мав право використовувати не лише на виплату зарплати та оплату комунальних послуг, а і на ремонти, придбання матеріалів і обладнання та будівництво квартир, цих позабюджетних коштів колективом університету було зароблено десь в околі 200 мільйонів гривень. І для стимулювання ректора на заробляння якомога більшої кількості позабюджетних коштів мені, як і іншим ректорам у той період, міністром в контракт вписувалась умова, що 2% від суми зароблених позабюджетних коштів я мав право забрати собі в якості премії. Тобто із тих, зароблених за 10 років 200 мільйонів гривень я мав право в околі 4 мільйонів (десь по 400 тисяч щорічно) гривень забрати собі особисто. Але я із цих 4 мільйонів, які мав право отримати на законних підставах, не взяв жодної гривні, незважаючи навіть на те, що усі ці 10 років отримував ректорську зарплату лише на 20% більшу від зарплати завідувача кафедри. І не брав я ці міністром узаконені премії ось чому.

Усі роки роботи ректором я намагався побудувати працівникам університету якомога більше квартир, оскільки бачив у цьому дієвий спосіб підсилення мотивації для кращих випускників аспірантури поповнювати ряди університетських викладачів та науковців, яких держава не балує такого рівня зарплатами, які вони завдяки своєму таланту та знанням могли б отримувати в закордонних приватних фірмах чи їхніх українських філіалах. І у період з 1991 року по 2001 рік я побудував перші 100 квартир, власниками яких стали викладачі і співробітники нашого університету. І оскільки на побудову цих квартир я використовував у тому числі і частину позабюджетних коштів, то я не мав морального права, точніше не міг собі дозволити виписувати із цих позабюджетних коштів преміальні для самого себе. Свої преміальні я, навіть не персоніфікуючи їх, теж вкидав у «загальний університетський котел» витрат на будівництво квартир, побудувавши їх за час свого ректорства більше 200. Тобто, за кожну ректорську каденцію, яких у мене було чотири, я будував і вручав ключі від 50 нових квартир та ще від 10-15 старих квартир, які вивільнялись за рахунок переселень багатодітних сімей з менших квартир у більші.

Тож, як бачите, я свої обіцянки у минулому виконував завжди, а тому є підстави вірити і у те, що я свої обіцянки буду виконувати і у майбутньому. І я обіцяю допомогти професору Віталію Мокіну, якщо ви, шановні колеги, його у 2015 році оберете своїм ректором, продовжити розпочату мною традицію будівництва нових квартир і вручення ключів від них працівникам університету – традицію, яку, на жаль, не підтримав нинішній ректор Володимир Грабко, котрий за більше ніж 4 роки ректорства не збудував для працівників університету ще жодної квартири.




© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.