На світлу частину цього дня я запланував у першу чергу завершити редакційну правку монографії, написаної одним колективом авторів, що представляють мою наукову школу, та вичитати наукову статтю, підготовлену до друку іншим колективом авторів із моєї ж наукової школи. Крім того, я намітив написати кілька сторінок у мою 14-у історико-публіцистичну книжку, завершити яку я збираюсь до літа.

А вечірню частину цього дня я запланував провести вдома за святковим столом у колі рідних, відзначаючи одночасно і свій день народження, і день народження мого внука Юрчика, який народився у той же день, що й я, але на 65 років пізніше.

Вранці, заходячи у свій університетський кабінет, я отримав перше телефонне поздоровлення з днем народження – мене, як одного із академіків-засновників, який продовжує плідно працювати на науковій ниві, поздоровив Президент Національної академії педагогічних наук України Василь Григорович Кремень.

Потім поздоровлення телефоном і СМС-ками від друзів і колег посипались градом. Більше 10-и колег, знаючи, що я і у вихідні дні, і у свій день народження буваю в університеті і присвячую частину дня науковій роботі, теж прийшли до університету аби потиснути мені руку та висловити поздоровлення особисто.

Потік поздоровлень почав вщухати лише після 12-ої години дня, тож і за завершення редагування монографії я взявся теж лише після 12-ої, яке успішно завершив біля 15-ої години. Ще дві години я витратив на написання кількох сторінок до історико-публіцистичної книги. Але до вичитки підготовленої до друку наукової статті я так і не приступив, оскільки до 18-ї години пообіцяв бути дома за святковим столом, сидячи за яким мені час від часу доводилось відповідати на телефонні дзвінки, які приносили усе нові і нові поздоровлення.

І коли, реагуючи на черговий телефонний дзвінок десь біля 22-ої години, я підніс мобільний до вуха, то почув, що мені телефонує з приймальні Президента України його помічник, який повідомив, що зі мною хоче говорити Президент України Петро Олексійович Порошенко – і після двох сигналів зумера я дійсно почув голос Петра Олексійовича.

Президент України поздоровив мене з днем народження, відзначивши, що йому приємно привітати мене, як одного з відомих політиків, який стояв біля витоків проголошення незалежної української держави, і побажати мені і далі займати активну громадянську позицію, додаючи і свій внесок в розбудову України як демократичної європейської держави.

Я подякував Петру Олексійовичу за поздоровлення, побажав йому успіхів у справі реформування України і встановлення миру на Донбасі і запевнив його, що і надалі буду займати активну громадянську позицію та вносити і свій вклад в досягнення проголошеної ним мети.

Що цікаво – цей день розпочався для мене – як одного з академіків-засновників Національної академії педагогічних наук України – з поздоровлення з днем народження від Президента академії, а закінчився для мене – як одного із народних депутатів України, який завдяки своєму голосуванню «За» 24 серпня 1991 року увійшов у число засновників незалежної української держави – з поздоровлення з днем народження від Президента держави.

Такий розвиток подій протягом одного дня рядовий професор сам реалізувати не в змозі, особливо ж, якщо він і не докладав зусиль до цього – це із області ірраціонального! І я сприймаю це як підтвердження правильності вибраного мною нині шляху боротьби з корупцією у вищій освіті, який дозволить мені виконати обіцянку, дану Президенту України Петру Олексійовичу Порошенку, що я підставлятиму і своє плече у справі досягнення проголошеної ним мети реформування України за європейськими стандартами.