|
Головна сторінка
Новини
12 лютого 2015 У понеділок 9 лютого відбулася конференція трудового колективу нашого університету, на якій наш ректор Володимир Грабко продемонстрував нехарактерну для нього раніше законослухняність. Посудіть самі – наказ про відновлення з 1-го березня незаконно ліквідованих ним же факультетів ректор Грабко підписав лише через два з половиною роки після цієї ліквідації, а наказ про відсторонення з 2-го лютого від посад ще й завідувачів кафедр себе самого, проректорів та директорів інститутів, що є вимогою Закону України про вищу освіту, який вступив у силу ще 6-го вересня минулого року, він підписав хоча і з меншим, але теж з суттєвим запізненням – через півроку. А нині на конференції трудового колективу ректор уже погодився навіть вимогу Закону України про вищу освіту про вибори деканів факультетів на засіданні Вченої ради університету виконати, хоча менше ніж два тижні тому на останньому засіданні Вченої ради університету він ще намагався переконати усіх нас, щоб ми погодилися в порушення закону внести до Статуту університету норму про вибори деканів на засіданнях Вчених рад підпорядкованим цим же деканам факультетів. І ця запропонована ректором норма, яка йде врозріз з законом, не була вилучена з проекту Статуту, розміщеного на сайті університету, до самого початку конференції, що змусило мене ще раз нагадати ректору про її невідповідність Закону України про вищу освіту, на що він відреагував однозначною заявою, що той варіант Статуту, який він зараз виносить на голосування на конференцію трудового колективу уже цієї норми не містить, і що ми обиратимемо деканів саме так, як прописано в законі. Більше того, ректор погодився і з моєю пропозицією не прописувати у Статуті вимоги, щоб конференція трудового колективу факультету обирала таємним голосуванням лише одного претендента на посаду декана, за якого потім і повинна голосувати Вчена рада університету, як це було визначено у проекті цього Статуту, а погодився записати, щоб конференція трудового колективу факультету лише рекомендувала Вченій раді університету кількох претендентів, а також погодився з тим, що не можна перешкоджати участі у виборах і тих претендентів, хто висунув свою кандидатуру сам. І навіть норму Закону України про вищу освіту, згідно з якою голова Вченої ради університету повинен обиратись з числа її членів таємним голосуванням, наш ректор, розуміючи, що від цього нікуди не дінешся, теж погодився прописати у Статуті. І хоча усе, про що мова йде вище, делегати конференції голосували «з голосу», оскільки зміни до Статуту не були роздруковані і не були роздані делегатам, а те, що було розміщено на сайті університету, мало нагадувало той документ, за який делегати (у тому числі і я) проголосували одноголосно, можна сподіватись, що із міністерства ми отримаємо затверджений Статут університету саме у тому варіанті, який міститиме в собі усі ті зміни, за які ми дружно проголосували «з голосу» ректора, який ці зміни представляв і коментував. І ця надія обумовлена у першу чергу тим, що до завершення ректорської каденції Володимира Грабка залишилося лише півроку, а тому можна сподіватись, що у ці півроку законослухняність він буде демонструвати усе яскравіше – і навіть при вирішенні тих питань, з яких йому хотілось би повести себе так, як він дозволяв собі тоді, коли до дня перевиборів на ректорській посаді було ще далеко, а безпосереднім начальником над собою мав лише першого заступника міністра Євгена Суліму, який був його покровителем і якого взяти на роботу навіть рядовим професором університету і по сьогодні ще ні один ректор у Києві не виявив бажання. І з тієї ж причини, я сподіваюсь, що і питання виборів голови Вченої ради університету з числа її членів таємним голосуванням ректор, як того вимагає закон, що вступив у силу півроку тому, нарешті включить у порядок денний Вченої ради, і наш університет, або ще у лютому, або не пізніше кінця березня отримає легітимного голову Вченої ради, що є дуже важливим уже хоча б тому, що будь-яке голосування у раді, проведене нелегітимним головою, може бути оскарженим у суді, який цю скаргу зобов’язаний буде задовольнити. І наостанок – вас, шановні читачі, можливо дивує те, чому я так багато уваги приділив питанню виборів деканів факультетів, і чому я є палким прихильником дотримання тієї норми Закону України про вищу освіту, згідно з якою декани повинні обов’язково обиратись на Вченій раді університету, а не на Вчених радах чи конференціях трудових колективів тих факультетів, якими вони керують. І відповіді на ці «Чому?» я почну з того, що нагадаю як працюють викладачі фундаментальних, гуманітарних і загально інженерних кафедр, і проаналізую яка у цих викладачів є можливість здійснювати вплив на деканів факультетів, зі студентами яких вони працюють. Усі ви знаєте, що кожна із цих кафедр входить до структури лише одного факультету, тому в разі виборів деканів на конференціях трудових колективів факультетів, до структури яких не входить якась кафедра із перерахованої вище когорти, викладачі цієї кафедри ніяк вплинути на вибори цих деканів не мають можливості. І в той же час хоча б двом чи більше викладачам кафедри, яка не входять до структури того факультету, на якому обирають декана, доводиться працювати зі студентами цього факультету та відчувати на собі пресинг декана, який аж ніяк не боїться пресингувати «чужих», оскільки знає, що ті з них, хто попав під його пресинг, ніяк вплинути на його деканську долю не в змозі – навіть під час конкурсного переобрання. І число цих викладачів з кафедр, що не входять до структури факультету, але працюють зі студентами саме цього факультету, як правило, є більшим ніж число тих викладачів, що стають делегатами конференції трудового колективу факультету і обирають декана. У той же час на засіданнях своїх кафедр і в повсякденних розмовах викладачі розповідають про те, як веде себе той чи інший декан, тож завідувачі усіх кафедр, викладачі яких працюють на факультетах, очолюваних цими деканами, мають повне уявлення про кожного з них – і як про людину, і як про викладача, і як про організатора, і як про борця з корупцією чи борця з тими, хто не хоче брати участь у корупційних схемах. А крім завідувачів кафедрами до складу Вченої ради університету входять ще й проректори та начальники основних функціональних відділів університету, яким також доводиться мати справу з кожним із деканів, тож у Вченої ради університету є набагато більше можливостей об’єктивно оцінити кожного з деканів ніж у Вченої ради чи конференції трудового колективу факультету, члени і делегати яких є залежними від деканів. І, я думаю, що саме такими міркуваннями керувались і автори проекту Закону України про вищу освіту, коли вносили норму обрання деканів на Вченій раді вищого навчального закладу, яка тісно корелюється ще й з тим, що оскільки основними структурними підрозділами в вищих навчальних закладах визначені кафедри, факультети і бібліотека, то і спосіб обрання керівників цих основних структурних підрозділів повинен бути однаковим. І оскільки завідувач кафедри і директор бібліотеки обирається на Вченій раді Вищого навчального закладу, то і декан факультету теж повинен обиратись на Вченій раді вищого навчального закладу. І оскільки це обрання є конкурсним, то ніхто не має права не допускати до участі в конкурсі того, хто відповідає вимогам до претендентів – ні ректор, ні Вчена рада факультету, ні конференція трудового колективу факультету. |
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.