Але, починаючи з середини січня, я почав відчувати погіршення самопочуття, яке супроводжувалось важкістю в ногах і підвищеним серцебиттям. Тож одного дня, змірявши пульс і тиск, я побачив, що замість звичного тиску в пропорції 130 на 80 у мене встановився тиск в пропорції 170 на 120, а замість звичного пульсу в 65 ударів за хвилину навіть у стані спокою я мав 130 ударів за хвилину.

Провівши ці заміри протягом двох тижнів і зрозумівши, що з серцем у мене почалися серйозні негаразди, я зателефонував до свого доброго знайомого ще з тих часів, коли працював ректором ВНТУ, ректора Вінницького національного медичного університету, академіка Національної академії медичних наук України, професора Василя Мороза і попросив його порадити мені, до кого із вінницьких професорів мені звернутись для постановки кваліфікованого діагнозу і призначення ефективного лікування. І Василь Максимович, відгукнувшись на моє прохання, звів мене з професором Юрієм Мостовим, котрий разом з кардіологом із медичного центру «Пульс» Юлією Мелащенко здійснили повне обстеження мого серця і не лише поставили мені точний діагноз, але і передали мене в руки іншого професора Валерія Іванова, який є визнаним кардіологом і ефективно лікує у тому числі і такі пошкодження серця, яке виявилось у мене.

До речі, під час обстеження у медичному центрі «Пульс» мені довелось цілу добу носити на собі під сорочкою навіть вночі під час сну та під час робочого дня в університеті цілу портативну лабораторію із кількох приладів, котрі нагнітали повітря кожні 5-10 хвилин у пневмозажим м’язу лівої руки, безперервно заміряли тиск і пульс і записували це за допомогою мікропроцесора в електронну пам’ять. Разом з системою шлангів і провідників я тоді був схожий на терориста-смертника, який начепив на себе вибуховий пристрій, тож добре що було ще холодно і усе ховалось під курткою, роблячи мене лише дещо масивнішим ніж звичайно, а то міг би попасти і під пильне око працівників СБУ.

А пошкодження серця виявилось таким – скоріш за усе від удару в груди подушкою безпеки під час автомобільної аварії у мене виявився крововилив зі стінки лівого передсердя, що перетворився в згусток крові, приліплений до внутрішньої стінки серця, який і спричинив подвоєння частоти скорочення серцевого м’яза та підвищення тиску.

Як правило, такий згусток видаляють із передсердя оперативним шляхом, але професор Валерій Іванов запропонував мені нову методику лікування цієї недуги, суть якої полягала в розчиненні цього згустку крові шляхом вживання нових ефективних препаратів без оперативного втручання. Я, звичайно ж, погодився, і розпочав лікуватись за методикою професора Валерія Іванова без поміщення в стаціонар кардіологічного відділення, але під його неусипним наглядом. В процесі лікування він відшукав найоптимальніший комплекс ліків і через 2 місяці лікування я уже можу сказати, що мій недуг подолано – нині я маю стабільно тиск 125 на 70, пульс 60, а кардіограма показує, що того згустку крові, який провокував подвійне скорочення серця у передсерді уже немає.

Тож завершити цю розповідь я хочу констатацією факту, що у Вінницькому національному медичному університеті професорами працюють справжні професори, у яких є чому навчитись, а тому юнакам і дівчатам, які нині завершують навчання у школі і мріють стати лікарями, доцільно поступати саме у Вінницький національний медичний університет, що уже давно зрозуміли у багатьох країнах світу. Адже саме у Вінницький національний медичний університет щороку тисячами вступають громадяни багатьох країн світу, оскільки інформація про високу кваліфікацію його професорів уже заполонила світ.

А тих юнаків і дівчат, які не збираються ставати медиками, оскільки їм більше до вподоби інженерія, програмування, системний аналіз чи інформаційні технології, я запрошую на навчання до нашого Вінницького національного технічного університету, який теж є відомим далеко за межами нашої країни, адже у ньому професори теж справжні.