В обговоренні доповіді виступили не лише академіки і член-кореспонденти НАПН України, але і перший заступник міністра освіти і науки України, професор Хобзей, і перший віце-президент НАН України, академік Пирожков. В усіх виступах був відзначений суттєвий вклад вчених нашої академії в розвиток педагогічної і психологічної науки в Україні та в розроблення методології трансформації вітчизняної освіти і висловлені побажання стосовно посилення практичної націленості академічної науки.

Кожний із виступаючих звернув увагу на той авторитет, яким користується президент НАПН України, академік Василь Кремень в середовищі членів очолюваної ним академії, а високі гості – Пирожков і Хобзей звернули уваги ще й на те, що заслуженим авторитетом він користується також і в керівних колах Міністерства освіти і науки України, і в середовищі членів Національної академії наук України та її керівних кіл, і висловили сподівання, що Василя Кременя під час цих зборів буде обрано Президентом НАПН України і на наступний 5-річний конкурсний термін.

Серед виступаючих ми побачили і академіка НАПН України Олександру Савченко, яка була одним із 15 академіків-засновників нашої академії, яких уже в живих залишилося лише 6 (Леонід Каніщенко, Василь Мадзігон, Борис Мокін, Іван Прокопенко, Олександра Савченко, Петро Таланчук), і яка нині є радником Президії НАПН України. Олександра Савченко у своєму виступі оприлюднила колективну пропозицію усієї президії нашої академії про висунення на конкурс по виборах президента НАПН України на наступні 5 років її нинішнього президента Василя Кременя. Інших кандидатур на конкурсне заміщення посади президента академії учасниками загальних зборів, в яких взяли участь не лише академіки і член-кореспонденти НАПН України, а і виборні представники усіх академічних інститутів, що входять до її структури, не було висунуто, тобто, змагатися з авторитетним Василем Кременем за посаду президента академії ні у кого бажання не виникло, оскільки навіть ті, хто бажав би позмагатись, розуміли, що шансів у них виграти конкурсні перегони у Василя Кременя нульові. І це підтвердили результати таємного голосування, оголошені лічильною комісією, до складу якої входив і я, котрі виявились такими: із 214 учасників загальних зборів, які мали право виборчого голосу, «За» обрання Василя Кременя президентом НАПН України на наступний 5-річний термін проголосували 206, «Проти» проголосували 6, «Не дійсних» в урнах для голосування виявилось 2 бюлетеня. До речі, те, що було і кілька голосів проти, і кілька недійсних бюлетенів, є доказом того, що ніхто на волевиявлення учасників зборів, які взяли участь в таємному голосуванні, не впливав, і кожен голосував так, як вважав за потрібне.

Після переобрання Василя Кременя президентом НАПН України на наступних 5 років він висунув кандидатуру академіка Володимира Лугового на посаду першого віце-президента академії, яку Володимир Луговий посідав і до цього і зарекомендував себе лише позитивно, а на посаду віце-президента академії, яку до цього посідав академік Андрій Гуржій, котрий уже переступив 70-річну позначку у своєму житті, реалізуючи політику омолодження керівного складу академії, президент академії Василь Кремень запропонував кандидатуру молодого член-кореспондента академії Олега Топузова, який, незважаючи на молодість, встиг уже проявити себе успішним науковцем і менеджером на посаді директора академічного інституту педагогіки. Під час таємного голосування учасники зборів підтримали президента академії в його виборі своїми заступниками Володимира Лугового і Олега Топузова, віддавши за кожного з них більше 180 голосів.

У другій половині дня відбулися засідання усіх 5 відділень академії, на яких відзвітували їх академіки-секретарі і таємним голосуванням троє з них (Олександр Ляшенко, Сергій Максименко, Неля Ничкало) були переобрані на наступні 5 років на ці ж посади у своїх відділеннях, а двоє з них (Микола Євтух, Ольга Сухомлинська) добровільно подали у відставку і замість Миколи Євтуха відділення вищої освіти обрало своїм новим академіком-секретарем член-кореспондента академії Петра Сауха, який завершує роботу на посаді ректора університету в Житомирі і переїздить до Києва, а замість Ольги Сухомлинської відділення загальної педагогіки та філософії освіти обрало своїм новим академіком-секретарем, академіка Світлану Сисоєву.

На вечірній завершальній фазі загальних зборів академії таємним голосуванням усіх, хто був наділений правом обирати, кандидатури академіків-секретарів, обраних на засіданнях відділень, були підтримані кожна не менше ніж 170 голосами, а тому одразу ж були проголосовані і рішення про їх призначення на ці посади. Варто відзначити, що Андрій Гуржій, Микола Євтух та Ольга Сухомлинська, які пішли з керівних посад, теж не покинули лави нашої академії – вони переходять працювати на творчі посади науковців у відповідних їх науковим спеціальностям академічних інститутах.

Але суттєве омолодження було здійснене не лише у керівному складі академії – воно розповсюдилось і на президію академії, в якій під вікову чи строкову ротації потрапили навіть такі авторитетні академіки, як Віктор Андрущенко, Андрій Гуржій, Микола Євтух, Володимир Кравець, Іван Прокопенко, Михайло Степко, Ольга Сухомлинська, Олег Третяк, Анатолій Толстоухов, на місця у академічній президії яких були обрані їх суттєво молодші колеги.

Тож свій подальший поступ Національна академія педагогічних наук України після сьогоднішніх загальних зборів буде здійснювати під керівництвом суттєво оновленого керівного складу, більшості членів якого ще далеко до пенсійного віку, і навіть президент академії і її перший віце-президент, посади яких зобов’язують мати значний науковий доробок і організаційний досвід роботи на високих керівних посадах, ще не переступили поріг свого 70-річчя.

А на завершення цієї розповіді я напишу кілька заспокійливих фраз для членів колективу мого рідного Вінницького національного технічного університету, Вінницького національного аграрного університету та Вінницького державного педагогічного університету, які в останній час стривожені чутками, що усі ці три університети невдовзі будуть об’єднані в один регіональний університет, що звичайно ж призведе до суттєвого скорочення в кожному з цих колективів.

Під час загальних зборів мені вдалося поспілкуватись з людьми, що входять в близьке оточення не лише окремих міністрів, але і прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. І, спілкуючись, я з’ясував, що прем’єр-міністр, в принципі не виступаючи проти ідеї створення потужних об’єднаних університетів, дотримується ідеології, що об’єднувати потрібно, по-перше, вищі навчальні заклади зі спорідненими спеціальностями, а по-друге, лише в разі згоди на таке об’єднання переважної більшості членів колективів, що об’єднуються. І як прем’єр-міністр, так і ті міністри, до думки яких він дослухається у першу чергу, вважають, що об’єднання педагогічних університетів з технічними і аграрними чи економічними не приведе до створення університетів, потужніших в науковому плані та прогресуючих у напрямку до світових стандартів. Особливо ж, якщо проти об’єднання ще й налаштовані колективи, яким запропоновано об’єднуватись. Тож насильно об’єднувати в Україні різнопланові вищі навчальні заклади на кшталт, як це було зроблено у Кривому Розі, ніхто на вищому державному рівні керівництва не збирається, а без дозволу вищого керівництва держави ніяке нижче керівництво таке об’єднання здійснити не здатне, оскільки об’єднані університети можуть створюватись лише Постановами Кабміну України. Тож, шановні колеги, працюйте спокійно.