А цією найбільш резонансною подією стало позбавлення Михаїла Саакашвілі українського громадянства.

В перші дні після цієї події соціальні мережі та ЗМІ були заповнені емоційними відгуками на цю подію, в основній масі яких на адресу Президента України Петра Порошенка, який своїм указом позбавив Михаїла Саакашвілі українського громадянства, висловлені глибокі обурення і негативні оцінки.

А ось тепер, коли уже пройшов деякий час, емоції спали і до людей повернулась здатність оцінювати ті чи інші вчинки тих чи інших людей розсудливо, вирішив висловитись з оцінкою цієї резонансної події і я.

І почну свій аналіз я з оцінки дій не Петра Порошенка, а Михаїла Саакашвілі.

Я нагадаю, що Михаїл Саакашвілі майже 10 років був успішним президентом Грузії, який чесно виграв і свої перші вибори, і другі – дострокові, а на третіх виборах програв, незважаючи на те, що активно втілював у життя реформи і круто боровся з корупцією та, здавалось би, практично викорчував її в грузинському суспільстві.

Я не пророк, але ще напередодні третіх виборів політичної сили, очолюваної Михаїлом Саакашвілі, прогнозував, що як лідер партії реформ він треті свої вибори програє. І в своєму невтішному для Саакашвілі прогнозі я виходив з того, що об’єктивно неможливо в глибоко корумпованому суспільстві, - а саме таке суспільство було в Грузії напередодні його приходу до влади, - за життя одного покоління викорчувати корупцію, яка пронизувала усе і усіх навіть на рівні свідомості.

Пересадивши до в’язниці усіх корупціонерів, що були при владі, в судах та в поліції і прокуратурах, Саакашвілі після приходу до влади думав, що у такий спосіб він навіки здолав корупцію у грузинському суспільстві, що відтепер більше ніхто в Грузії не насмілиться вчиняти корупційні дії.

Але він не врахував того, що свідомість його партійних соратників, які реалізовували антикорупційні настанови вождя, теж формувалась в умовах глибоко корумпованого суспільства, а тому кінцевим результатом боротьби з тодішніми корупціонерами вони бачили не викорчовування корупції взагалі, а лише зміщення з посад корупціонерів і перенаправлення корупційних грошових потоків в інше русло, в кінці якого стояли або більшість із них самих, або їхні родичі чи друзі.

Тож реформатори і особисто Саакашвілі дуже скоро нажили собі ворогів не лише серед кланів, відсторонених ними від наживи, але і серед тих членів грузинського суспільства, які до кланів не належали, але, по-перше, швидко переконались у тому, що ті, хто прийшов до усіх гілок влади на зміну старим корупціонерам, нічим не кращі і теж думають у першу чергу лише за себе та своїх родичів і друзів, а по-друге, були обурені тим, що представники нової влади, наживаючись самі, усім іншим, хто не належить до їх політичної сили, в повсякденних справах наживатись забороняють. І це й послужило, на мою думку, основною причиною програшу політичної сили Михаїла Саакашвілі на виборах.

І ось після цього програшу Саакашвілі припустився головної помилки у своєму житті – замість того, щоб емігрувавши в іншу країну від переслідувань політичних опонентів, що прийшли до влади, і зберігши громадянство країни, президентом якої він був протягом не одного року, очолити з-за кордону політичну боротьбу проти тієї політичної сили, що перемогла його політичну силу на виборах, розраховуючи на реванш на наступних виборах, як це робили індус Махатма Ганді, іранець аятола Хомейні, пакистанка Беназір Бхутто, аргентинець Перон, кубинець Фідель Кастро, відставний лідер грузинської нації Михаїл Саакашвілі по приїзду до України приймає українське громадянство і погоджується опуститись з рівня президента держави до рівня обласного чиновника в іншій державі – я, до речі, інших таких випадків в історії жодної іншої держави і в особистих біографіях лідерів інших держав, що змушені були після втрати влади емігрувати, не знаю.

Тож нічого дивного немає у тому, що політична сила, лідером якої формально продовжував бути тепер уже не президент держави, а чиновник обласного рівня з українським паспортом в кишені Михаїл Саакашвілі, знову програла вибори в Грузії і почала скочуватись до рівня маргінальної політичної організації. Від цього у своєму лідері розчарувались уже не лише рядові члені грузинського суспільства, а і ті його члени, які ще недавно входили до його політичної когорти і були йому вірними соратниками. Тож можна констатувати, що вороття Михаїлу Саакашвілі у високу політику в Грузії уже не відбудеться – грузини народ гордий, а тому йому уже ніхто не вибачить там ні перехід в українське громадянство, ні згоду на чиновницьку посаду обласного рівня в українській державі.

Немає політичних перспектив у Михаїла Саакашвілі і в Україні – і не лише тому, що він втратив авторитет у співвітчизників та українське громадянство, але ще й тому, що, по-перше, він нажив собі ворогів в Україні не лише у провладних силах, але і в опозиційних, по-друге, тому, що в половини українців у пам’яті ще ті репресії, які по відношенню до свого народу вчинив інший відомий грузин з крутим характером – Йосип Джугашвілі (Сталін), який ці репресії здійснював руками міністра внутрішніх справ Лаврентія Берія – теж відомого грузина з крутим характером, а по-третє, ну кому в Україні захочеться мати лідером політичного діяча, який не вміє прораховувати наслідки своїх дій хоча б на два кроки вперед і здатний заради тимчасової вигоди на стороні відмовитись від продовження боротьби на своєму основному політичному полі.

До речі, згадайте, як викорчовував злодійство і бандитизм в Одесі після другої світової війни маршал Жуков, який будучи командувачем Одеським військовим округом, отримав повноваження на боротьбу з цими наслідками попереднього безвладдя у місті – він віддав наказ не арештовувати, а стріляти в усіх, кого військовий патруль заставав вночі під час комендантського часу за здійсненням крадіжок чи проявами бандитизму. І у такий спосіб, одних перестрілявши, а інших, хто хотів залишитись в живих, витіснивши за межі Одеси, Жуков швидко навів там порядок.

Але ж сьогодні інші часи, сьогодні уже нікому не буде дано дозволу на відстріл злодіїв і бандитів без слідства і суду, тож у Михаїла Саакашвілі, який не мав під рукою відповідних важелів впливу з достатньою кількістю вірних йому виконавців, не було жодного шансу побороти в одиночку корупцію на Одещині – і не розуміння цього свідчить про те, що, погоджуючись очолити Одеську обласну державну адміністрацію і пообіцявши викорчувати на Одещині корупцію, він продемонстрував, що ніякий він ні великий стратег, ні навіть ніякий він не добротний тактик.

Що дивно, Саакашвілі прожив у США достатньо часу, щоб розібратись, по-перше, у тому, що для викорчовування побутової, судової та чиновної корупції цій державі знадобилось 200 років, протягом яких змінилось 6-8 поколінь американців, а по-друге, що і у цій державі процвітає і нині у великих масштабах пронизуюча суспільство корупція, за якою стоять італійські, ірландські, китайські, японські, колумбійські та мексиканські мафіозні клани. Тож і Україні для викорчовування побутової, судової та чиновної корупції потрібно буде набагато більше років, ніж вона має від початку створення незалежної держави – і це такий же об’єктивний факт, як і те, що розігнаний до швидкості в 200 кілометрів за годину автомобіль, особливо коли він їде по слизькій дорозі, як не гальмуй, не зможе зупинитись миттєво, а у нього в кращому випадку гальмівний шлях складе не менше сотні метрів, а в гіршому випадку він загалі вилетить з дороги з непередбачуваними наслідками.

Ну а тепер кілька слів, щодо дій нашого президента Петра Порошенка у випадку з позбавленням українського громадянства Михаїла Саакашвілі. Багато хто, особливо із числа тих, хто його недолюблює, вважає, що його за цей вчинок перестануть поважати високопосадовці за кордоном. А я так не думаю – Михаїл Саакашвілі втратив авторитет в очах цих високопосадовців ще тоді, коли, незважаючи на те, що був ще недавно президентом Грузії і лідером провідної політичної сили в грузинському суспільстві, погодився прийняти українське громадянство і посісти чиновницьку посаду регіонального рівня в Україні.

Тож той факт, що український президент, який це громадянство і посаду надав, вирішив їх відібрати, після того, як обласканий ним біженець з Грузії замість обіцяної підтримки в реформуванні України розпочав масштабну критику його дій і формування опозиційної політичної сили, не викличе осуду ні в якого іншого високого державного мужа, оскільки кожен із них, опинившись на місці Петра Порошенка, вчинив би аналогічно. І, до речі, не розуміння цього, ще раз підтверджує те, що стратегічне мислення і вміння прогнозувати наслідки своїх вчинків у Михаїла Саакашвілі відсутні.

Не будуть осуджувати Петра Порошенка і за те, що він позбавив Михаїла Саакашвілі українського громадянства саме тоді, коли той перебував за кордоном. Навпаки, за це Петра Порошенка лише похвалять, оскільки, вчинивши так, він запобіг масовим протестам, які могли розпочатись, якби Михаїл Саакашвілі, перебуваючи в Україні, в колі своїх нинішніх українських прибічників вийшов на Майдан, що було б нині аж ніяк не бажано, адже в умовах гібридної війни з Росією ці протести, до яких би приєднались і ті, хто не в захваті від Михаїла Саакашвілі, але готові протестувати проти будь-яких дій влади, могли привести до не прогнозованого розвитку подій в Україні.

А тепер, коли прикордонникам віддано наказ не впускати Саакашвілі в Україну, а при спробі в’їхати без дозволу наказано відібрати у нього український паспорт, що зробить його особою без громадянства і без паспорта, тобто, особою, яку будь-яка держава може видати Грузії, в якій проти нього відкрито кілька кримінальних справ за протиправні дії, вчинені в період, коли він керував цією державою, політичне майбутнє Саакашвілі в Україні втрачає перспективу остаточно.

Тож максимум на що може після усіх цих подій розраховувати Михаїл Саакашвілі – це на кафедру чи посаду професора політології в одному з американських університетів, на лекціях в якому він буде гнівно засуджувати вищі українські політичні сили за їх неспроможність побороти корупцію та не підтримання його зусиль цю корупцію побороти хоча б на регіональному рівні на Одещині.