Із питань, що розглядались на ювілейних зборах НАПН України, я у цьому матеріалі зупинюсь лише на двох.

І першим із цих питань я розгляну питання виключення з членів Національної академії педагогічних наук України і позбавлення звання член-кореспондента академії Євгена Суліми, який в часи керівництва Міністерством освіти і науки України Дмитром Табачником працював його першим заступником, а після Революції гідності покинув Україну і переїхав до Росії, завдяки якій сепаратисти і по-сьогодні продовжують утримувати на Донбасі частину української території, проголосивши на ній так звані Донецьку і Луганську народні республіки, які ніким не визнані.

Але спочатку кілька слів про історію виникнення цього питання та включення його в порядок денний ювілейних зборів НАПН України.

На попередніх загальних зборах члени академії одноголосно проголосували за позбавлення звання академіка НАПН України Олександра Глузмана, який після анексії Росією Криму залишився працювати в Ялті ректором Кримського гуманітарного університету, прийнявши російське громадянство. До речі, члени академії, фактично, проголосували не за позбавлення, а за задоволення заяви Олександра Глузмана, в якій він, дізнавшись, що його збираються позбавити звання академіка, попросив сам виключити його з числа академіків НАПН України у зв’язку з тим, що він залишився працювати ректором університету в анексованому Криму і прийняв російське громадянство.

А за місяць до ювілейних зборів президент НАПН України, академік Василь Кремень отримав інформацію, що Євген Суліма подав документи на участь у виборах в член-кореспонденти Російської академії педагогічних наук, що підтверджувалась опублікованим в російських ЗМІ офіційним списком осіб, допущених до участі у цих виборах, серед яких красувався і Суліма Євген Миколайович. І оскільки до участі у виборах в Російську академію допускаються лише особи, які мають російське громадянство, то виходить, що Євген Суліма уже російське громадянство отримав, а після його отримання він, як і Глузман, втратив право бути член-кореспондентом НАПН України, адже Євген Суліма намагається стати членом організації, що має державний статус, в країні, яка відібрала в України Крим і підтримує і зброєю, і фінансами, і людьми сепаратистів з так званих ДНР і ЛНР. Тож за ініціативою президента НАПН України, академіка Василя Кременя президія академії, якій він довів до відома зміст цієї інформації, створила комісію по її перевірці. Ось за ініціативою цієї комісії, яка, перевіривши інформацію стосовно участі Євгена Суліми у виборах до Російської академії, переконалась у її правдивості, і було включене в порядок денний ювілейних зборів питання про позбавлення Євгена Суліми звання член-кореспондента НАПН України.

Євгену Сулімі, який прибув на ювілейне засідання НАПН України, було надане слово для роз’яснення мотивів його бажання вступити до Російської академії, але він умудрився так роз’яснити свої мотиви, що після того, як питання про його позбавлення звання член-кореспондента НАПН України було поставлене на голосування, за позбавлення його цього звання учасники загальних зборів проголосували одноголосно.

Ось після викладення цього факту я зроблю невеличкий екскурс в історію.

У 2014 році я опублікував 13-у книгу із своєї історико-публіцистичної серії під назвою: «Початок електронного вибіркового літопису або ранній постювілейний період (липень 2010 – серпень 2012)». Нижче я подаю дві цитати із цієї книги.

Цитата перша із розділу «Вибори ректора Вінницького національного технічного університету»: «У вступному слові Євген Суліма закликав членів Конференції трудового колективу проявити мужність і гідно протистояти спробам знову сісти в крісло ректора колишньому політизованому ректору, який за державні кошти пише ганебні публіцистичні книжки, котрі рекомендує до друку не поважаюча себе університетська вчена рада. Євген Сулима вказав також на те, що колишній ректор має невживчивий характер, постійно скрізь творить собі ворогів, і замість того, щоб в міністерстві полюбовно розв’язувати питання, пише на сайті відкриті листи міністру. Тож, допоки в університеті буде такий ректор, університету не варто очікувати добра з боку міністерства» - кінець першої цитати.

Цитата друга із розділу «Звернення до друзів і недругів»: «Цікава деталь – за 15 хвилин до початку Конференції трудового колективу до мого кабінету зайшов заступник міністра Євген Суліма, і ми з ним мирно і спокійно поспілкувались. При цьому він попросив води, і я сам відкоркував пляшку «Моршинської» і наповнив йому стакан по вінця, а він цей стакан осушив. А в усіх народів є повір’я, що, якщо якась людина дасть іншій людині води на її прохання, а потім ця інша людина причинить людині, що її напоїла водою, зло, то людину, що принесла зло тому, хто подав їй води, невдовзі чекає покарання з боку вищих сил. Тож і Євгену Сулімі потрібно себе уже морально готувати до цього покарання вищими силами. І чим більше зла на мою адресу від нього йтиме в подальшому, тим суворішим буде покарання» - кінець другої цитати.

А тепер кілька коментарів до вище приведених цитат. До першої цитати коментарі будуть такими: 1). Євгенові Сулімі вдалося, залякавши майбутніми санкціями до університету в разі, якщо Конференція трудового колективу проголосує за мене, домогтись того, що за мене проголосувало на Конференції на один голос менше ніж за мого опонента, що дало право міністру призначити ректором саме його. 2). Незадовго до цих виборів Президія Національної спілки журналістів України нагородила мене Золотою медаллю української журналістики саме за мою історико-публіцистичну серію книг, які Євген Суліма у вступному слові на Конференції назвав «ганебні публіцистичні книжки».

А до другої цитати коментарі будуть такими: 1). Бумеранг зла, запущений у мій бік Євгеном Сулімою у 2010 році, перший раз повернувся до нього у 2014 році, коли він був викинутий Революцією гідності з крісла першого заступника міністра освіти і науки разом зі своїм покровителем міністром Дмитром Табачником. 2). А вдруге бумеранг зла, запущений у мій бік Євгеном Сулімою у 2010 році, зробивши ще одне коло, повернувся до нього у 2017 році, коли він загальними зборами НАПН України був позбавлений звання член-кореспондента цієї академії, одним із академіків-засновників якої є і я.

Друге ж питання із порядку денного загальних зборів НАПН України, на якому я хочу зупинитись – це питання нагородження членів академії в честь 25-річного її ювілею.

Так ось, в числі нагороджених ювілейною медаллю «Національна академія педагогічних наук України. 25 років» був і я, як один із її 15-и академіків-засновників, яких в живих уже залишилось лише шестеро – Леонід Каніщенко, Василь Мадзігон, Борис Мокін, Іван Прокопенко, Олександра Савченко і Петро Таланчук.