Мокін Борис Іванович
Мокін Борис Іванович
Головна сторінка  Новини


3 грудня 2019

Як мені стало відомо, і на останньому засіданні Вченої ради університету у четвер 28 листопада, і на останньому засіданні ректорату у понеділок 2 грудня піднімалось питання про внесення у порядок денний Конференції трудового колективу пропозиції мера Вінниці про передачу частини земельної ділянки університету у комунальну власність.

Мова йде про ту частину університетської земельної ділянки по один бік від вулиці Порика, яку позначимо №1 і на якій, проходячи повз, ми бачимо залишки від демонтованого льодового палацу, на катку якого так полюбляли кататись на ковзанах студенти і викладачі нашого університету та грати в хокей міські хокейні команди і тренувати своїх фігуристок секції фігурного катання, та про ту частину університетської земельної ділянки по інший бік від вулиці Порика, яку позначимо №2 і на якій розміщені майданчики для ігрових видів спорту – волейболу, футболу, баскетболу, бадмінтону та корти для тенісу.

Я нагадаю, що університет не є власником земельної ділянки, на якій розміщені його навчальні корпуси та гуртожитки, – власником цієї ділянки є держава, яка через свою уповноважену організацію – Міністерство освіти і науки – дозволила використовувати цю землю, яка знаходиться у державній власності, на статутні нужди університету по забезпеченню освітнього та наукового процесів у ньому. І перевести цю земельну ділянку з державної форми власності у комунальну можна лише Постановою Верховної Ради України за поданням Міністерства освіти і науки, а точніше за поданням уряду, якщо він позитивно відреагує на подання міністерства, та внесенням відповідних змін у Земельний Кадастр.

Для реалізації яких же цілей хоче мер міста Вінниці розпочати процедуру передачі частини університетської земельної ділянки з державної форми власності у комунальну?

Виявляється земельну ділянку №1 мер хоче передати будівельній організації для будівництва на ній багатоповерхового житлового будинку, в якому процентів 15-20 квартир буде виділено працівникам нашого університету. Тож, передаючи цій будівельній організації, не державної форми власності, університетську земельну ділянку, яка є державною власністю, колектив нашого університету візьме участь у схемі сприяння отриманню будівельною організацію прибутку за рахунок використання земельної ділянки, яка, будучи по факту державною, за сприяння Конференції трудового колективу університету набуде статусу не державної.

І для того, щоб усі зрозуміли, чим може закінчитись участь у такій схемі для ректора, який і як керівник університету і як голова Конференції трудового колективу підпише рішення на користь передачі ділянки із державної форми власності в комунальну з кінцевою метою отримання прибутку організацією не державної форми власності , я нагадаю історію дострокового зняття з посади знаменитого ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Героя України, академіка НАН і НАПН України, Лауреата Державної премії в галузі науки і техніки, Заслуженого діяча науки і техніки України, доктора хімічних наук, професора Віктора Скопенка. Саме таку постанову Конференції трудового колективу КНУ він підписав і передав частину земельної ділянки, виділеної державою очолюваному ним університету на реалізацію статутних цілей, у комунальну власність Києва для будівництва будівельною організацією не державної форми власності на цій ділянці кількох житлових будинків, в яких 15% квартир було обіцяно виділити для працівників університету, тобто, мала місце саме така ж схема, реалізацію якої хоче від нашого ректора мер Вінниці. За реалізацію цієї схеми проти ректора КНУ, академіка Скопенка прокуратурою Києва була порушена кримінальна справа, і він був достроково, ще до закінчення слідства і передачі справи до суду, знятий з посади ректора. І закрита ця кримінальна справа була лише тому, що Скопенко ще до її завершення помер. А слідчі дії в аналогічній кримінальній справі, що була порушена прокуратурою Києва по відношенню до ще одного, знайомого мені, ректора, який теж уже не є ректором, продовжуються.

У мою бутність ректором ВНТУ і міська влада, і солідна будівельна організація, і мої впливові знайомі виходили з аналогічною пропозицією про передачу в комунальну власність університетської земельної ділянки між корпусом факультету електроенергетики та студентськими гуртожитками, аби побудувати на цій земельній ділянці 140-квартирний житловий будинок, в якому було обіцяно виділити 30% квартир працівникам університету. Оскільки за попередні роки ректорства я уже побудував, а профком розподілив між працівниками університету більше 200 квартир, то я не став одразу давати позитивну відповідь на цю пропозицію, а вирішив її ґрунтовно вивчити як у міністерстві, так і у Верховній Раді та юридичній консультації. І зрозумівши, які наслідки можуть бути в разі погодження такої ініціативи, я відмовив в задоволенні цієї пропозиції і міській владі, і будівельній організації, і своїм впливовим знайомим.

До речі, я після цього і Віктора Скопенка, з яким був у дружніх стосунках, попереджав про небезпеку прийняття такої пропозиції, але він не послухав, бо вважав себе настільки впливовим та авторитетним, що не вірив у можливість відкриття проти нього кримінальної справи з цього приводу.

А університет будувати житлові будинки на виділеній йому державою земельній ділянці без її передачі в комунальну власність може, але лише за виділені університету міністерством державні кошти з цільовим призначенням на будівництво житла для викладачів з розподілом серед них усіх 100% побудованих квартир, або за власні кошти, зароблені університетом, після затвердження у кошторисі міністерством знову ж таки для використання на будівництво житла зі 100-процентним розподілом серед працівників університету – саме так у свій час я і будував житлові будинки на території університету. І планував я розпочати будівництво ще одного житлового будинку у 2011 році, для чого зекономив 6 мільйонів гривень власних коштів університету, що по тодішньому курсу складало 750 тисяч доларів, яких би вистачило на зведення фундаменту і коробки. А потім я збирався випросити у міністерства і бюджетне фінансування на добудову, адже, як свідчив мій досвід, в останньому кварталі щороку у нашого міністерства виникає проблема, куди діти гроші на капітальні видатки, оскільки не всі університети, яким вони виділені, їх ефективно використовують, тому вони навіть раді тому, хто до них у четвертому кварталі приходить і каже, що зможе використати ті кошти, які інші використати не в змозі, бо в бюджеті міністерства на наступний рік, в разі не використання якоїсь суми коштів по якійсь статті витрат, на невикористану суму міністерством економіки планові кошти зменшуються. Але, оскільки на виборах 2010 року я на один голос набрав менше, ніж нинішній ректор, то здійснити мені цей задум не вдалося, а нинішній ректор ні тоді, ні потім втілити його в життя не захотів чи не зміг.

У цьому місці свого аналізу я хочу акцентувати на тому, що від того, що міська влада обіцяє на нашій університетській ділянці №1 після її переоформлення в комунальну власність, будувати лише соціальне житло, кримінальний характер такого переоформлення не зникає, бо міська влада будівельній організації, жодна з яких не має прямого підпорядкування їй, за побудовані будинки все одно повинна заплатити із фонду місцевого бюджету, тож знову матиме місце отримання прибутку будівельною організацією не державної форми власності за рахунок не цільового використання земельної ділянки державної форми власності, якій не в статутний спосіб змінили цільове призначення.

А тепер я проаналізую до чого приведе передача в комунальну власність земельної ділянки №2.

Ще коли наша держава мала статус УРСР у план будівництва по Мінвузу УРСР на 1991-1994 роки для Вінницького політехнічного інституту за попередньо розробленим проектом, за який було заплачено організації-розробнику 500 тисяч рублів у той час, коли рубль коштував 0,7 долара США, було включено будівництво критого спортивного комплексу з футбольним полем 60х40 метрів, майданчиками для ручного м’яча, волейболу, баскетболу, настільного тенісу, двома кортами для тенісу, залами для боротьби, боксу і важкої атлетики та плавальним басейном на 25 метрів.

Під цей спортивний комплекс була виділена саме та земельна ділянка, яку ми позначили №2. І на 1991 рік на будівництво цього спортивного комплексу було виділено міністерством 500 тисяч рублів і будівельна організація – тоді ще державної форми власності, з якою нашим міністерством було підписано відповідний договір, розпочала це будівництво. Було підготовлено відповідний майданчик, викопано котлован під басейн і забито бетонні палі під 25-метрову ванну басейну та закуплені будівельні матеріали на спорудження стін. Але після проголошення у 1991 році незалежності України наше нове міністерство не змогло продовжити фінансування цього будівництво, і від міністерства поступило розпорядження його законсервувати. Тож на виконання розпорядження міністерства я видав наказ про консервацію будівництва на невизначений термін, а на будівельному майданчику в якості елементів консервації розпорядився збудувати відкриті майданчики для ігрових видів спорту – волейболу, футболу, баскетболу, бадмінтону і настільного тенісу, а в котловані під басейн розпорядився збудувати два тенісні корти – усі ці об’єкти легко і без помітних витрат коштів можна було знести за пару днів в разі, якби міністерство розконсервувало будівництво спортивного комплексу і виділило кошти на на продовження цього будівництва.

Тож, я думаю, усім зрозуміло, що на земельній ділянці №2 будувати нічого не можна і тим паче передавати її кудись теж не можна до тих пір, поки у міністерстві не буде видано наказ про розконсервацію спортивного комплексу, відмови від продовження його будівництва і списання коштів за нинішнім співвідношенням долара до гривні у сумі приблизно 4 мільйони гривень. Тож, якщо ректор передасть цю земельну ділянку без дотримання вище визначеної процедури, то він попадає під статтю кримінального кодексу, якою караються керівники, що допустили розтрату бюджетних коштів в особливо великих розмірах, а це десь потягне років на дванадцять ув’язнення.

А додатковий кримінал полягатиме у тому, що на ділянці №2 місто зі слів мера Вінниці збирається побудувати потужну котельню для виробництва теплової енергії, яку будуватимуть будівельні організації не бюджетної форми власності, котрі після розрахунків з ними з міського бюджету знову ж таки отримають прибуток від використання під будівництво земель державної власності, переданих в комунальну власність з порушенням статутних норм університету.

Але є в будівництві потужної котельні на території університету і ще одна складова – екологічно-безпекова, адже в безвітряні і туманні дні дим з труб потужної котельні буде стелитися над землею, внаслідок чого в студентських гуртожитках №1 та №2, а також у навчальному корпусі факультету автоматики, у спортивному залі, у корпусі підготовчого відділення та й усіх інших корпусах верхнього ряду не можна буде навіть кватирки відкрити, аби провітрити аудиторії і кімнати, а на стадіоні у ці дні із-за смогу стане неможливим тренування легкоатлетів і футболістів. І нині такі об’єкти, як потужні котельні для виробництва тепла місцева влада в інших містах старається виносити за межі житлових кварталів та навчальних закладів – саме тому ми у 1995 році ліквідували свою університетську котельню, незважаючи на те, що вона мала невелику потужність і лише одну трубу, переобладнавши її під столярний цех. А тепер нам влада нашого міста пропонує добровільно підписатись під погіршенням умов проживання студентів в гуртожитках та погіршенням їх умов навчання в навчальних корпусах і погіршенням умов тренування на стадіоні, на якому, до речі, щороку проводять свої спартакіади сотні школярів із шкіл міста та області.

З посиланням на мера міста лунають заяви, що він «порішає» усі питання, які ускладнюють передачу університетських земельних ділянок №1 та №2 в комунальну власність, і що від нашої Конференції трудового колективу потрібно лише позитивне рішення про згоду на передачу, підписану ректором. І я вірю, що такі «решала» знайдуться, тому що буде витрачено ще немало років на очищення і уряду, і нашого міністерства, і апарату Верховної Ради України від таких «решал», але уже і сьогодні ми періодично чуємо по радіо і бачимо по телевізору, як то там, то сям упіймали якогось «решалу» під час отримання мзди за сумнівної якості «рішення», тож можна сподіватись, що рано чи пізно від них будуть очищені усі ті організації, в яких ці доленосні рішення приймаються.

До речі, усе, що висловлено у цій аналітиці, мною уже доводилось до відома нашого ректора ще влітку, коли я вперше почув про описані вище негативні перспективи. Тож можете собі уявити, який тиск з боку міської влади здійснюється на нього, якщо він, знаючи про можливі невтішні наслідки особисто для нього, усе-таки вирішив виставити ці питання на розгляд Конференції трудового колективу.

А тому завершити цей матеріал я хочу зверненням до делегатів Конференції трудового колективу не підтримувати передачу жодного квадратного метра університетської землі в комунальну власність, аби, по-перше, не підсікати можливу будівельну ініціативу тих, хто прийде в університет нам на зміну в більш сприятливі для розширення університетських площ наступні роки, а по-друге, негативним голосуванням захистити нашого ректора від тиску місцевої влади, аби його після завершення ректорської каденції у 2020 році не спіткала доля ректора КНУ Віктора Скопенка.

А я обіцяю довести зміст цього матеріалу і до відома Голови Наглядової ради нашого університету Олексія Дніпрова, який є заступником керівника Офісу Президента України, і до відома Голови Вінницької обласної державної адміністрації Владислава Скальського, аби вони допомогли нашому ректору нейтралізувати тиск на нього місцевої влади.

 




© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.