Одразу скажу: я не є прихильником підсумкової атестації в школах та прийому до ВНЗ за результатами зовнішнього незалежного тестування, хоча як законослухняний ректор, звичайно ж, виконуватиму і цей наказ міністерства. Але вважаю своїм обов’язком показати, що система, яка вводиться, у проекціях на наступні роки матиме більше недоліків, ніж переваг.

А не сприймаю я систему підсумкової атестації в школах та прийняття до ВНЗ за результатами зовнішнього незалежного тестування (ЗНТ) із чотирьох причин.

Причина перша. Відмова вчителям шкіл брати участь у підсумковій атестації своїх вихованців, як і відмова професорсько-викладацькому складу ВНЗ брати участь у формуванні контингенту першокурсників — це вияв недовіри з боку влади і до шкільних вчителів, і до університетських викладачів. Відсторонення від чогось у зв’язку з недовірою — це елемент приниження того, кому не довіряють. Але ж відомо, що кожен вихователь виховує собі подібного. Тож принижені вчителі шкіл і принижені професори університетів з часом стануть неспроможними прищепити своїм вихованцям неприйняття приниження, оскільки терпіти приниження для них самих стане нормою. А у нації, в ряди якої вливатимуться молоді покоління, готові терпіти приниження, є лише один шлях розвитку — стати чиїмось сателітом. Тож, на мій погляд, підвищувати рівень об’єктивності підсумкової атестації в школах та при формуванні контингенту першокурсників у ВНЗ необхідно не шляхом демонстрування недовіри всім учителям та всім професорам, а шляхом очищення їхніх рядів від окремих нечестивців.

Причина друга. Рано чи пізно хтось із керівників або колег міністра освіти і науки звернеться до нього з проханням допомогти отримати пристойний сертифікат для сина, дочки, племінниці або внучки, оскільки через зайнятість державними справами його батьки не змогли приділити своєму чаду достатньої уваги і воно не освоїло як годиться азів шкільної науки. І якщо від цього прохача залежатиме, будуть виділені додаткові кошти або послуги міністерству чи ні, —міністр не зможе йому відмовити. Але ж сам міністр сертифікатів не виписує — він змушений буде звернутися до керівника центру сертифікації, який теж сам сертифікатів не виписує. Цей керівник по технологічному ланцюжку виконавців підключить до виконання прохання міністра усіх потрібних людей. Але ж кожен виконавець замовлення, виконавши його, отримає моральне право виконати аналогічне замовлення і своїх родичів та друзів. Тож цілком логічно припустити, що мине трохи часу — і в центрі незалежного тестування утвориться окрема «технологічна лінія» із забезпечення пристойними сертифікатами дітей окремої категорії, причому функціонувати ця «лінія» з часом зможе і незалежно від того, хто буде керівником центру: таке вже спостерігається в Росії, де ЗНТ розпочали раніше. Оскільки ж у нас створено, крім головного центру незалежного тестування, ще й 10 його філій в областях, у керівників яких теж є діти, племінники і внуки, а серед них і такі, що не хотіли виконувати домашні завдання і вчитися, то можна собі уявити, якого масштабу може з часом набути «технологія» отримання пристойних сертифікатів за відсутності пристойних знань. До речі, сьогодні такі діти з недостатніми знаннями теж навчаються в університетах, але за кошти своїх багатих батьків, — це і справедливо, і дозволяє університетам в умовах недостатнього фінансування державою забезпечувати нормальний навчальний процес, у тому числі і тим дітям бідних батьків, які вступили на бюджетні місця, витримавши конкурс. В мовах же нової системи прийому може статися так, що бюджетні місця займуть недовчені діти багатих батьків за отриманими по блату чи за гроші відмінними сертифікатами, а контрактників в університетах не стане.

Причина третя: сьогодні підпільні умільці вже навчилися досить легко і якісно виготовляти дипломи, атестати, свідоцтва та інші потрібні людям документи. Тож можна собі уявити, яких масштабів набуде виробництво «підпільних» сертифікатів, кожен із яких практично неможливо буде відрізнити від справжніх у приймальних комісіях вищих навчальних закладів. А з приводу кожного сертифіката запит до центру тестування не пошлеш, тим паче що відповідь «з мокрою печаткою» у прийнятні терміни з центру тестування може й не надійти, адже не виключено, що до центру таких запитів надходитиме щодня десятки тисяч. А тому можна прогнозувати масове зарахування до ВНЗ за сертифікатами, виготовленими не в центрі тестування, а підпільними умільцями.

Причина четверта: відмінними сертифікатами у кількостях, які переважатимуть плани прийому, будуть наводнені столичні університети і престижні спеціальності периферійних. Тож, щоб відібрати на перший курс лише дозволену кількість абітурієнтів, кожному університетові все одно доведеться запроваджувати якісь додаткові умови. Але ж цим, по-перше, нівелюється основна ідея повної серти­фікації випускників шкіл, а по-друге, дається можливість батькам судитися з приймальними комісіями на підставі того, що університетські правила відрізнятимуться від міністерських. І якщо можливість вступати одразу у кілька ВНЗ сьогодні тримає в напрузі приймальні комісії університетів лише влітку, то звернення з позовами до судів батьків абітурієнтів, котрі не вступлять у зв’язку з запровадженням університетом додаткових умов, триматимуть приймальні комісії в напрузі постійно, оскільки не встигнуть суди розглянути позовні заяви попереднього року прийому, як почнуть надходити позовні заяви від абітурієнтів поточного року.

Можна навести ще декілька причин, із яких ректори не в захопленні від усунення предметних комісій університетів від процесу експертизи знань абітурієнтів, але й цих достатньо, аби зрозуміти, що намагання боротися з корупцією під час вступу до ВНЗ у запропонований міністерством спосіб породить з часом ще масштабнішу корупцію.