Про те, що Борис Мокін не цурався громадської діяльності з юних літ, свідчить не лише виконання ним обов’язків заступника голови піонерської дружини Нестерівської восьмирічної школи та заступника секретаря комсомольської організації Добрянської середньої школи, але і те, що в студентські роки він був членом комітету комсомолу Криворізького гірничорудного інституту, відповідальним за народну дружину, а в аспірантські роки - редактором «Комсомольського прожектора» електротехнічного факультету.

Після переїзду із Кривого Рогу до Вінниці і створення факультету автоматики та обчислювальної техніки у Вінницькому філіалі Київського політехнічного інституту Борис Мокін протягом кількох років (до 1976 року) виконував на громадських засадах обов’язки секретаря Ученої ради цього факультету.

Під час роботи на кафедрі вищої математики Вінницького політехнічного інституту з 1976 по 1979 рік Борис Мокін на громадських засадах виконував обов’язки члена інститутської комісії народного контролю.

З 1979 по 1985 рік Борис Мокін громадською діяльністю не займався, оскільки був зорієнтований на керівництво кафедрою та виконання наукових досліджень по темі докторської дисертації. Якщо не брати до уваги вступ у 1985 році до лав Комуністичної партії СРСР, що було обов’язковим для претендента на посаду проректора, то можна вважати, що не займався громадською діяльністю Борис Мокін аж до 1990 року, тобто, поки в числі 7 кандидатів у народні депутати не вступив у боротьбу за обрання народним депутатом УРСР по Ленінському виборчому округу №11 міста Вінниці до Верховної Ради УРСР 12-го скликання.

Вигравши вибори до Верховної Ради УРСР і ставши у 1990 році народним депутатом УРСР, Борис Мокін повернувся до активної громадської діяльності, яку уже не полишає і по-сьогодні.

У 1990 році в знак протесту проти штурму спецназом будівлі телебачення у Вільнюсі та кровопролиття на мітингу у Тбілісі Борис Мокін вийшов із лав Комуністичної партії СРСР і більше ні до якої партії не вступав.

У 1994 році під час проведення основного туру парламентських виборів до Верховної Ради України 2-го скликання Борис Мокін у них участі не брав, оскільки не хотів полишати ректорську посаду, а нова редакція закону про вибори народних депутатів України не допускає суміщення депутатської посади з будь-якою іншою, окрім науково-педагогічної. У цьому турі по його виборчому округу, який отримав новий номер - 23, народного депутата обрано не було, оскільки жоден із претендентів не набрав необхідних 50% плюс один голос виборців із числа тих, що прийшли на виборчі дільниці, як того тоді вимагав закон.

У цьому ж році після того, як посада ректора законом про вищу освіту була виведена із розряду адміністративних і переведена в розряд науково-педагогічних, Борис Мокін взяв участь у повторних виборах до Верховної Ради України по мажоритарному виборчому округу №23, набрав найбільшу кількість голосів виборців, але вибори були оголошені такими, що не відбулися, оскільки на виборчі дільниці не з’явилися 50% виборців.

У 1998 та 2002 роках вибори уже могли виграти лише ті претенденти, які мали мільйонні статки або серйозну партійну підтримку, тож у безпартійного Бориса Мокіна, який жив лише на ректорську зарплату, шансів виграти вибори не було.

Починаючи з 1991 року, Борис Мокін практикує донесення своїх громадянських і політичних уподобань до громадян України за допомогою написання і публікації книг історико-публіцистичної серії, в якій їх на сьогодні уже тринадцять:

• «Щоб не було соромно перед дітьми, або рік у політиці» (1991),
• «Напередодні та трохи згодом» (1992),
• «Чи те ми робимо» (1994),
• «Рік поза політикою, або вінницький детектив» (1996),
• «Запитання без відповідей» (2000),
• «Час сподівань» (2001),
• «Перші підсумки» (2004),
• «Що за горизонтом?» (2005),
• «Друге дихання, або з чужої пісні слова не викинеш» (2006),
• «Вибірковий і, звичайно ж, тенденційний літопис, або я так думаю» (2007).
• «Продовження вибіркового літопису, або Напередодні та після дострокових виборів» (2008).
• «Завершення вибіркового літопису на папері, або Університету — 50» (2010).
• «Початок електронного вибіркового літопису або ранній постювілейний період (липень 2010 - серпень 2012)» (2014).

Ознайомитись з книжками також можна у розділі «Публіцистика».