Мій перший після операції приїзд до університету співпав з надходженням № 11 за 2006 рік «Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України». Це, до речі, єдине періодичне видання, яке я прочитую «от корки до корки». На 26-й сторінці цього числа журналу мені кинувся у вічі заголовок: «ПРО ПРИЗУПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ВЧЕНОЇ РАДИ К 05.052.04 ВІННИЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ (із постанови президії Вищої атестаційної комісії України від 12.10.2006 р. № 1—05/9)»

Подальший текст гласив — цитую:

— При розгляді справи здобувача наукового ступеня кандидата технічних наук зі спеціальності 05.23.05 — будівельні матеріали та вироби Слободян Наталії Михайлівни, яка 06.07.2006 року захистила дисертацію «Ущільнення бетонної суміші адаптивним привантаженням при формуванні декоративних дрібно штучних стінових виробів» на засіданні спеціалізованої вченої ради К 05.052 04 Вінницького національного технічного університету, відділом інспекції та організаційно-аналітичного забезпечення було виявлено порушення спеціалізованою вченою радою вимог п.20 «Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань».

Офіційним опонентом по захисту дисертації Н. М. Слободян виступив заступник голови спеціалізованої вченої ради К 05.052.04 Вінницького національного технічного університету д. т. н., проф., завідувач кафедри містобудування та архiтектури цього університету І. Н. Дудар, що ставить під сумнів об’єктивність проведення науково-технічної експертизи дисертації здобувачки.

У зв’язку з грубим порушенням спеціалізованою вченою радою К 05.052.04 Вінницького національного технічного унiверситету МОН України вимог п.20 «Порядку…» президія ВАК України

ПОСТАНОВЛЯЄ

1. Призупинити діяльність спеціалізованої вченої ради К 05.052.04 Вінницького національного технічного університету МОН України терміном на півроку.

2. Увільнити від обов’язків заступника голови спеціалiзованої вченої ради К 05.052.04 Вінницького національного технічного університету МОН України д. т. н., проф. Дударя Ігоря Никифоровича.

3. Рекомендувати ректору університету д. т. н., проф. Мокіну Борису Івановичу розглянути діяльність спеціалiзованої вченої ради К 05.052.04 на вченій раді університету та подати до ВАК України пропозиції щодо укріплення керівництва спеціалізованої вченої ради —

кінець цитати.

Цим рішенням президія ВАК України, сама того не усвідомлюючи, підтвердила, на жаль, те, що вона є не стільки органом контролю за змістом дисертацій, скільки органом контролю за дотриманням створених нею ж інструкцій по оформленню та порядку проходження цих дисертацій в спецрадах.

Посудіть самі, шановні читачі,

Дисертація Н. М. Слободян експертною радою ВАК України визнана такою, що задовольняє вимогам, і рiшенням тієї ж президії затверджена. Це означає, що опонент Дудар І. Н. кваліфіковано її оцінив, що не дивно, оскільки він тому і призначений був заступником голови спецради, що є одним із провідних фахівців саме цього наукового напрямку. А за логікою інструкції ВАК України виходить, що, якби дисертацію опонував рядовий, менш кваліфікований член спецради, то об’єктивності в її оцінці було б більше.

На мій погляд, якщо уже було вирішено на прикладі нашої спецради продемонструвати усій науковій спільноті, що буде в разі порушення інструкції в частині принциповості оцінки, то треба було знайти такі недоліки в дисертації Н. М. Слободян, за які її захист можна було не затвердити. Отоді б звинувачення у тому, що заступник голови спецради Дудар І. Н., виступаючи опонентом і даючи позитивну оцінку, допустив зниження рівня експертизи, розраховуючи на свій керівний статус у спецраді, виглядало б переконливо.

Якби в рішенні президії ВАК України було лише попередження або формулювання типу «звернути увагу на недопустимість відступу від положень інструкції», то я вважав би міру покарання адекватною проступку і сприйняв би її, схиливши голову у знак покори. Але винесення вироку спецраді, що суттєво перевищує ступінь її вини, виглядає як попередження ректору університету, при якому функціонує ця спецрада. А це уже не може не викликати протест.

Нагадаю, що коли рік тому я, відгукнувшись на запрошення до дискусії, надіслав до «Бюлетеня ВАКУ» свою полемічну статтю, то наївно думав, що дійсно президія ВАК України бажає почути критичні зауваження, аби визначитись у який бік реформуватись. Не діждавшись ні відгуку з редакції, ні публікації, я через півроку надіслав цей же матеріал до «Дзеркала тижня», де він був опублiкований у скороченому вигляді і під іншим заголовком. Після цього його у повному обсязі опублікував і «Бюлетень ВАКУ». Але із виступів керівників ВАК України на різних зібраннях ректорів уже після опублікування мого матеріалу я зрозумів, що ніякого реформування по суті цієї інституції не передбачається. Тому я став очікувати якогось випаду з боку президії ВАК України на свою адресу, причому з обов’язковою публікацією його на сторінках того ж таки «Бюлетеня ВАКУ», щоб це послужило наукою для усіх, хто збирається писати критичні статті на її адресу. І цей випад, як бачите, не забарився. Хоча він виявився опосередкованим — свого роду попередженням, за яким, якщо я не зроблю потрібні висновки, слід очікувати новий випад, уже більш серйозний і безпосередньо по мені.

Постскриптум: у № 7 за 2007 рік «Бюлетеня ВАКУ» у рубриці «Відмовлено у видачі дипломів» на 13 сторінках мілким шрифтом опубліковано аналіз дисертацій 5-и пошукувачів, яким відмовлено в присудженні наукових ступенів, незважаючи на позитивне голосування у спецрадах і позитивні відзиви опонентів та усіх організацій, куди були розіслані автореферати. Причому одного з пошукувачів шляхом співставлення окремих текстів його дисертації з текстами з інших джерел звинувачено в плагіаті. І що цікаво, жодну із спецрад, які позитивно атестували не якісні дисертації, не лише не закрили, а навіть «не призупинили» хоча б на півроку їх діяльність, а керівникам цих спецрад лише вказали на необхідність більш принципово відноситись до атестації дисертацій.

Порівнюючи це рішення керівництва ВАК України з тим, яке було прийняте по спецраді з будівельних спеціальностей нашого університету, діяльність якої було призупинене на півроку із-за опонування однієї, визнаної усіма інстанціями якісною, дисертації заступником голови спецради, я ще раз переконуюсь у тому, що, по-перше, для ВАК України більшою провиною спецради є відхилення від ВАКівської інструкції ніж позитивна атестація не якісної дисертації, а по-друге, що неадекватно високий ступінь покарання спецради нашого університету обумовлений, перш за все, публікацією ректором критичного до ВАКівської дійсності матеріалу у «Дзеркалі тижня».