От і закінчився 2006 рік. Сьогодні, у понеділок 1-го січня 2007 року, я вирішив підвести свої суб’єктивні підсумки рокові, що учора добіг кінця. Підсумки я буду підводити у трьох номінаціях: по-перше, що приніс 2006 рік Україні, по-друге, що він приніс нашому університету, а по-третє, що він приніс особисто мені.

Почну з позитиву та негативу на рівні держави.

Перші демократичні парламентські вибори на партійній основі — це безумовно позитив. І їхня роль не знижується від того, що на якихось дільницях мали місце порушення при голосуванні чи підрахунку голосів. Важливо, що вибори у такому форматі відбулися в принципі. З кожними наступними виборами їх процедура буде ставати більш чесною і більш незалежною. Головним було дати старт цій демократичній процедурі, продемонструвати людям, що вона в принципі можлива. Вселити в них віру, що від їхніх голосів на виборах щось залежить. І це вдалося. І підтвердженням цьому є те, що ні СДПУ (о), на чолі якої стояв всесильний глава президентської адміністрації Віктор Медведчук, ні Народна партія України на чолі з главою парламенту Володимиром Литвином не змогли подолати трипроцентний бар’єр, чого навіть уявити собі не можна було б за старої виборчої системи, в якій діяв сталінський принцип — не суть важливо, хто і як голосує, а головним на виборах є хто і як підраховує голоси.

Засмічення виборчих партійних списків одіозними полiтиками, не обтяжуючими себе ідеологією цих партій, особистими охоронцями, шоферами і масажистами окремих партійних лідерів чи їх спонсорів, і бізнесменами з сумнівно нажитими капіталами, які купляли місця у списках виключно заради отримання депутатської недоторканості — це безумовно негатив. Втішає те, що лідери партій відчули втрату голосів, обумовлену цим негативом, тож можна сподіватись, що з кожними наступними виборами його вплив буде зменшуватись.

Введення в дію Конституційної реформи та перетворення нашої держави в парламентсько-президентську республіку, що унеможливлює узурпацію влади в Україні однією особою, — це, здавалось би, позитив. Але незавершеність Конституційної реформи в частині законодавчого перерозподілу прав і обов’язків між Верховною Радою, президентом та урядом, а також недоведеність до логічного завершення реформи на рівні місцевого самоврядування, що викликає конфронтацію між різними гілками влади і взаємне ігнорування владних повноважень — це негатив, який свідчить про те, що Україна виявилась не готовою до перетворення у парламентсько-президентську республіку і про передчасність проведення Конституційної реформи. До негативу, на мій погляд, слід віднести також не проведення задекларованої адміністративно-територіальної реформи.

Спад рівня конфронтації між помаранчевими та біло-голубими активістами — це безумовно позитив, наслідком якого є уникнення кровопролитних розборок і поступове затягування провалля, що виникло на теренах України під час президентських виборів. І, як не дивно, нерішучість нашого президента Віктора Ющенка теж сприяла позитивному розвитку подій. Але до негативу вказаного напрямку слід віднести підвищення рівня розчарування Віктором Ющенком та Олександром Морозом у тієї частини нашого народу, яка повірила в лозунг «бандитам — тюрми!» і розраховувала на втілення в життя ідеалів Помаранчевої революції. І боюсь, що навіть залишкового рівня розчарування буде досить, щоб позбавити на майбутніх виборах і соціалістів і Віктора Ющенка значної кількості голосів із числа тих, що вони отримали на виборах 2004 та 2006 років. Це буде обумовлено додатково ще й тим, що в разі погіршення рівня життя за час прем’єрства Віктора Януковича, прихильники Помаранчевої революції винуватити в цьому будуть у першу чергу соціалістів та Віктора Ющенка, завдяки яким він став прем’єр-мінiстром. А в разі покращення рівня життя усі лаври та частина голосів розчарованих дістануться на майбутніх виборах Партії регіонів і Віктору Януковичу. Що ж до комуністів, які, поправши усі свої програмні положення, увійшли до коаліції з Партією регіонів, члени якої представляють, в основному, регіональний бізнесовий прошарок, то дуже високою стає імовірність того, що на майбутніх виборах вони теж недорахуються значної кількості голосів.

Безумовно, до позитиву слід віднести прийняття Верховною Радою України усього СОТівського пакету законів, що відкриває нашій державі двері до Світової органiзації торгівлі, та прийняття Бюджету-2007, що дозволить країні нормально увійти в рік наступний. Але неспівпадіння позицій президента нашої країни та прем’єр-мінiстра у питаннях вступу до НАТО можуть негативно вплинути і на термін прийняття України до СОТ, — а це уже, безумовно, негатив.

Створення «Антикризової» коаліції у Верховній Раді України, наслідком якого стало формування Кабінету Міністрів, котрий повернув нашій державі відносну керованість, можна було б віднести до позитиву, якби ця коаліція була більш-менш ідеологічно однорідною і утвореною одразу після парламентських виборів, а не в результаті не очікуваного ні народом, ні соратниками миттєвого переходу соціалістів Олександра Мороза з табору політичних союзників до табору вчорашніх політичних противників. Адже мало хто вірить у те, що коаліція, члени якої ще вчора ображали один одного, може бути стабільною довгий час, і що комуністи заради голосів пролетаріату напередодні нових виборів не вийдуть з неї, оголосивши себе опозицією олігархам із Партії регіонів, — а це уже негатив.

Що цікаво, якщо вірити ЗМІ, — а я звик вірити тому, що публікує, принаймні, «Дзеркало тижня», — то переговори з фракцією регіонів про перехід під її знамена фракції соціалістів таємно вів народний депутат України соціаліст Микола Рудьковський, який потім отримав посаду міністра транспорту в уряді Віктора Януковича, хоча не мав ніякого відношення до транспорту до цього і за першою освітою є учителем історії, а за другою (заочною) економістом-міжнародником. Тобто, виходить, що саме Микола Рудьковський, на мові сленгу, є головним «кидалою» бютівців та нашоукраїнців, налаштованих на інтеграцію до Європи, на користь Віктора Януковича, який у першу чергу орієнтується на Росію. І як у цьому випадку не згадати, що Микола Рудьковський, який на цих же виборах 2006 року був обраний мером міста Чернігова і теж «кинув» жителів цього міста, подавшись після виборів до Верховної Ради України, до якої він увійшов автоматично за списком соціалістів, поставивши цим самим чернігівців перед необхідністю витрачати додатковий час і додаткові гроші на обрання іншого мера.

Знову ж таки, якщо вірити «Дзеркалу тижня» (№ 50 за 30.12.2006 р.), то у той час, коли прем’єр-міністр Віктор Янукович перебував у Ашгабаді у траурному кортежі біля гроба Туркменбаші Сапармурата Ніязова, саме міністр Микола Рудьковський організовував отримання в’їздних віз до України для туркменських опозиціонерів Оразова і Ханамова, що проживають за межами Туркменистану, які вирішили зібратись у Києві для того, щоб розробити спільний план приходу до влади в Туркменистані. І виходить, що Микола Рудьковський, хотів він того, чи не хотів, але «підставив» і свого прямого начальника Віктора Януковича і усю нашу державу. Адже у Туркменистані в опозиції немає жодного шансу прийти до влади, оскільки уся вона проживає за межами цієї країни і теж колись була соратниками Ніязова і впала в немилість Туркменбаші після того, як він, якщо вірити повідомленням ЗМІ, упіймав її і поодинці і скопом на розкраданні державної власності у великих розмірах. І, як я уже відмічав раніше, нерозумно підтримувати опозицію до влади в країні, яка є нашим основним постачальником природного газу. Та ще й за умови, коли у цієї опозиції шанси прийти до влади є нульовими. І відповідна нота міністерства закордонних справ Туркменистану з цього приводу з засудженням позиції України не забарилась. А у виграші від такого розвитку ситуації знову ж таки опинилась Росія, яка має намір монопольно купувати у Туркменистану увесь його природний газ. І як тільки це станеться, то ми змушені будемо уже купувати у Росії природний газ не по 135 доларів США за 1000 кубометрів, як домовлено на 2007 рік, а по 230, як оголосило рік тому керівництво російського «Газпрому».

І як тут, заодно, не згадати про те, що, якщо вірити ЗМІ, то організацією переправлення за кордон колишнього охоронця президента Кучми екс-майора Мельниченка разом з його «піддиванниими» плівками теж займався Микола Рудьковський, який у той час був народним депутатом України. Ці плівки, як відомо, відвернули від Леоніда Кучми Європу, і він змушений був повернутись в круг соратників Росії. Тож Микола Рудьковський мені у якійсь мірі нагадує агента 007 Джеймса Бонда та кубинського революціонера аргентинського походження Че Гевару, яким, по-перше, нудно було жити без пригод, а по-друге, їхні пригоди мали стійку направленість!

Навряд чи можна віднести до позитиву 2006 року те, що один із вождів політичного блоку «Наша Україна» Борис Тарасюк, виконуючи вказівку президента держави, продовжує керувати міністерством закордонних справ, у той час як його, як відставленого парламентом, не допускають на засідання уряду. Адже від такого протистояння страждає імідж нашої держави на міжнародній арені, — а це уже є, безперечно, негативом.

Навряд чи можна віднести до негативу 2006 року те, що одного із польових командирів Майдану під час Помаранчевої революції Юрія Луценка відправили у відставку з посади міністра внутрішніх справ. Адже це посада не є публічною, а він увесь час хотів залишатись на публіці, майже щодня оголошуючи у ЗМІ про розкриття резонансних злочинів, жоден з яких так і не було доведено до суду. Що ж до Василя Цушка, який змінив на цій посаді Юрія Луценка, то він, ставши міністром внутрішніх справ, щез з екранів телевізорів. Хоча те, що він не є професіоналом по боротьбі зі злочинністю і людиною, яка прийшла зі сторони, викликає тривогу стосовно того, що і у нього за спиною, як це було і під час керування цим міністерством Юрієм Луценком, міліцейські керівники різних рівнів будуть робити те, що самі вважатимуть за потрібне.

Скасування Конгресом США поправки Джексона-Веніка по відношенню до України і визнання нашої держави країною з ринковою економікою — це, безумовно, позитив 2006 року, але відкладення на пізніше прийняття нас до СОТ — це, звичайно ж, негатив.

Приїзд російського президента Володимира Путіна з офіційним візитом до України — це, звичайно ж, позитив, оскільки добрі відносини з Росією для нас повинні залишатись пріоритетними завжди. Але те, що ніяких помітних документів Віктором Ющенком і Володимиром Путiним під час їхньої зустрічі не було підписано, рівень цього позитиву дещо знижує.

Позитивом для економіки держави є те, що, незважаючи на спротив екологів, для яких забезпечення умов комфортного проживання кількох пташок є важливішим за створення умов комфортного проживання кількох мільйонів людей, у 2006 році було здійснено пуск першого гідроагрегата ГАЕС у Ташлику на Південному Бузі, що вселяє надію на введення в дію у найближчій перспективі усіх інших гідроагрегатів цієї гідроакумулюючої електростанції, важливої для безпечного функціонування Південно-Української АЕС. Але, одночасно, негативом є те, що владні структури пішли на поводу в екологів і позбавили своєї підтримки ентузіастів підтримання у робочому стані Бистрівського судноплавного каналу — єдиного в українській частині дельти Дунаю, що привело до його функціональної деградації і втрати як мільйонних прибутків до української казни, так і іміджу важливої для Європи придунайсько-чорноморської держави — іміджу яким і надалі користуватиметься лише Румунія з її трьома діючими в дельті Дунаю судноплавними каналами.

Виведення у 2006 році на повну проектну потужність ядерних енергоблоків, введених у 2004 році на Рівненській і Хмельницькій АЕС — це, звичайно ж, позитив. Але відкладення на потім будівництва нових потужних магістральних ліній електропередачі від цих АЕС, без наявності яких ці атомні електростанції не можуть працювати на повну потужність, оскільки нікуди дівати вироблену електроенергію, — це, безумовно, негатив.

До позитиву ж року, звичайно, слід віднести законодавче визнання Верховною Радою України попри спротив фракції комуністів голодомору 1932-33 років геноцидом по відношенню до українського народу, вчиненим комуністичним урядом Радянського Союзу. Але в числі негативів залишається відмова парламенту визнати вояків УПА-ОУН воюючою стороною у 2-й світовій війні та борцями за свободу і незалежність України

Безумовно до позитиву слід віднести те, що за підсумками 2006 року Україна за станом основних економічних показників вийшла на рівень 1990 року, тобто повністю відновила той рівень ВВП, який вона мала в рік перед виходом зі складу Радянського Союзу Але негативом є, звичайно ж, те, що для цього нашій економіці знадобилось цілих 16 років. Та й збільшення фінансових запозичень у міжнародної спільноти до 11 млрд доларів до позитиву теж не віднесеш.

Ось на цих прикладах позитиву і негативу для нашої держави у 2006 році я і зупинюсь. Кожен читач, звичайно ж, може доповнити цю множину або, навіть, замінити її зовсім іншою множиною — то його право. А я перейду до характеристики позитивних і негативних подій на рівні університету.

Визнання нашого університету за рейтингом, визначеним міністерством у першому кварталі року за показниками року 2005-го з використанням методики, що враховувала як абсолютні, так і відносні значення 66 показників діяльності, другим після НТУУ «КПІ», інтегральний показник якого перевищив наш лише на 2 %, — це, безумовно, позитив. А спад нашого університету на 5 місце шляхом підрахування рейтингу у четвертому кварталі за некоректною методикою, що враховувала лише абсолютні значення 22 показників року 2005-го, і була створена в угоду університетам, великим за кількістю працюючих, — то, звичайно ж, негатив.

Чергова абсолютна перемога весною нашої студентської команди програмістів у Всеукраїнській студентській олімпіаді, яка є чверть-фіналом світової першості, то є позитив. Але не входження нашої команди у цьому році восени до трійки призерів півфіналу цієї першості, який проходив у Бухаресті, то є негатив. Усе-таки без втрат балів і секунд при повній зміні складу команди на змаганнях за кордоном не обійтись. Але я сподіваюсь, що, збагатившись цьогорічним досвідом, наша обновлена команда у наступному році знову буде у числі призерів.

Введення в експлуатацію після реконструкції 1-го студентського гуртожитку, на перших трьох поверхах якого облаштовано і 50 квартир з усіма зручностями для викладачів, — то є позитив. Як позитивом є повна телефонізація та інтернетизація усіх студентських кімнат в усіх наших студентських гуртожитках. Але виникнення пожежі в 4-му гуртожитку через коротке замикання в електропроводці холодильника, залишеного не виключеним в святкові новорічні дні на початку 2006 року у порожній кімнаті, яка викликала необхідність в ремонтних роботах у коридорі та у кількох кімнатах 4-го поверху, — то є негатив.

Введення в експлуатацію розробленої нашими науковцями на замовлення Державної екологічної інспекції України системи екологічного моніторингу довкілля та проведення навчання по роботі у цій системі за три заїзди 150 екоінспекторів із усіх областей України та з міст Києва і Севастополя, — то є позитив. Як позитивом є участь наших науковців у виставці наукових досягнень університетів України в Китаї і завоювання кількох золотих медалей та головної нагороди «Гран-прі» на виставці винаходів, яка проходила під егідою Міжнародної асоціації винахідників IFIA у Будапешті. Захист протягом 2006 року нашими молодими ученими 30 кандидатських та 4 докторських дисертацій теж можна віднести до позитиву. А от поява першого докторанта, який закінчив докторантуру і не представив вчасно до захисту докторську дисертацію, — то є негатив. Як негативом є і те, що одну із наших 5 спецрад — спецраду по захисту кандидатських дисертацій в галузі будівництва — позбавили на півроку права приймати до захисту дисертації через те, що в порушення інструкції ВАК одним із опонентів на одному із захистів виступив заступник голови цієї спецради.

Успішне завершення разом зі спілкою студентів Англії і Північної Ірландії та університетом із французького міста Дюнкерка проекту за програмою Tempus-Tacis з розвитку студентського самоврядування за європейськими стандартами та початок роботи над двома іншими проектами цієї програми, виграними на конкурсі у Брюсселі, — по створенню в Україні разом з університетами іспанського міста Кордоба, німецького міста Дрездена та датського міста Роскільда центрів по контролю якості навчання та центрів фандрайзингу — і збільшення у півтора рази прийому іноземців на навчання — то є позитив. Але призупинення добре налагоджених у попередні роки контактів з румунськими університетами в містах Яси, Бакеу і Сучаві та повільний темп розвитку контактів по договорах, підписаних з Новим університетом із португальської столиці Лісабону та університетом із італійського міста Салермо — то є негатив.

Недопущення вилучення з земельної ділянки, закріпленої за університетом згідно з генеральним планом його розбудови у майбутньому, тих її фрагментів, які ще не забудовані, — то є позитив. Але втрата спонсорських внесків від надання тимчасових дозволів не працівникам унiверситету зберігати вночі свої автомобілі на цих фрагментах університетської земельної ділянки, — то є, звичайно ж, негатив, обумовлений відповідною вимогою правоохоронних органів і земельної інспекції, окремі працівники яких, до речі, також користувались цими тимчасовими дозволами, причому без внесення благодійних внесків. Завдяки цьому «наїзду» вище вказаних інстанцій університет втратив 100 тисяч гривень річних надходжень до бюджету, що, звичайно ж, були не лишніми.

Що стосується позитиву та негативу у 2006 році особисто для мене, то з цього приводу я відзначу наступне.

Позитивом було: продовження ректорського контракту до 2010 року, успішна операція по видаленню жовчного міхура, успішний захист докторської дисертації старшим сином Віталієм та представлення до захисту своїх кандидатських дисертацій молодшим сином Олександром і його дружиною Юлею, яка стала моєю аспiранткою ще до того, як познайомилась і вийшла заміж за Олександра.

До негативу слід віднести подачу нового позову до суду про захист честі та гідності і відшкодування моральної шкоди колишнім моїм учнем Сергієм Яблочніковим, якого я у свій час «пригрів», зробивши і кандидатом наук, і заступником проректора з наукової роботи, і докторантом, а потім змушений був «відштовхнути» із-за подачі до прокуратури листа зі звинуваченнями мене у скоєнні злочинів, які я не скоював. І те, що я після закінчення прокуратурою слідства і відмові Яблочнікову в притягненні мене до кримінальної відповідальності розповів про ці події у своїй книжці «Рік поза політикою, або вінницький детектив», уже 12 років надихає його на подачу усе нових і нових позовів. І кожний наступний позов з трохи зміненим формулюванням з’являється у суді через недовгий час після того, як за попереднім позовом судом було прийняте рішення про відмову в його задоволенні. Хоча, слід зазначити, що у цих позовах Яблочнікова є і позитив, адже у свій час я розглядав його як одного із кандидатів на посаду ректора після завершення мною ректорської кар’єри. І лише після його пасквіля на мене до прокуратури та зливи позовів до суду я зрозумів, якої помилки міг припуститись, якби залишив після себе на ректорській посаді саме його. До речі, і не самі позови Яблочнікова я розглядаю як негатив, а лише той факт, що такі судові позови до мене висуває колишній мій учень, на підготовку якого кандидатом наук я витратив чимало часу, а потім просував по службових сходинках, ігноруючи попередження колег і друзів.

Постскриптум: в № 2 за суботу 20 січня 2006 року щотижневика «Зеркало недели» журналіст Володимир Кравченко опублікував статтю «Приглашение в чужой монастырь», в якій в деталях змалював причетність міністра транспорту і зв’язку соціаліста Миколи Рудьковського до запрошення до Києва після смерті Туркменбаші чільних туркменських опозиціонерів в еміграції Оразова і Ханамова та до прискорення отримання ними віз на в’їзд до України в наших консульствах в Болгарії та Австрії.

А сьогодні 22, січня, коли я сів писати оці рядки, телебачення повідомило, що Прем’єр-міністр Віктор Янукович на вимогу Президента Віктора Ющенка віддав розпорядження провести службове розслідування стосовно причетності міністра Миколи Рудьковського до запрошення туркменських опозиціонерів до Києва, що ніяк не входило до його компетенції і могло спричинити погіршення дипломатичних стосунків з Туркменистаном. А слідом за цим телебачення передало заяву Миколи Рудьковського про те, що він цих опозиціонерів, які є його добрими знайомими, запросив до себе в гості не як політиків, а як його старих друзів. І що він у консульствах Болгарії та Австрії нікого нічого не змушував прискорювати, а просто по людськи попросив наших дипломатів віднестись до цих туркменів з врахуванням того, що вони є його друзями. А дискредитація його як політика в ЗМІ обумовлена тим, що він, ставши міністром, зупинив приватизацію на залізниці більше сотні привабливих об’єктів. На газету «Зеркало недели» Микола Рудьковський пообіцяв подати до суду за приниження його честі і гідності своїми публікаціями

Особисто я не вірю в те, що це службове розслідування може привести до відставки Миколи Рудьковського з посади міністра, адже він в усі часи був виконавцем самих конфіденційних проектів Олександра Мороза, тож можна бути впевненим у тому, що Олександр Олександрович сьогодні з висоти своєї посади політичним ворогам розправитись з Миколою Рудьковським не дозволить.