У понеділок 15 січня на засіданні докторської спеціалізованої вченої ради у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана (КНЕУ) відбувся захист кандидатської дисертації моєю аспіранткою Юлією Мокіною, яка є дружиною мого молодшого сина Олександра.

Перш ніж стати моє аспіранткою, Юлія, будучи ще студенткою-відмінницею 4-го курсу факультету менеджменту нашого університету Юлією Маримончик, виграла університетський конкурс «Якби мером був я», оголошений тодішнім мером Вінниці Володимиром Ваховським, який після конкурсу запропонував їй після закінчення університету йти до нього помічником. І, щоб не втрачати такого талановитого менеджера, після закінчення 4-го курсу і отримання кваліфікації бакалавра їй запропонував йти до мене помічником на 0,5 окладу я — при цьому вона продовжувала навчатись по програмі магістра, а після закінчення магістратури поступила до мене в аспірантуру за спеціальністю «Економіко-математичне моделювання». Тема, яку їй я запропонував дослідити в кандидатській дисертації, називалась так: «Математичні моделі в системах управління ефективністю діяльності професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів». В дисертації я їй поставив задачі синтезувати підсистему управління ефективністю діяльності професорів, докторів наук по підготовці ними кандидатів та докторів наук і написанню наукових монографій, підсистему управління ефективністю діяльності професорів та доцентів і старших викладачів по створенню ними сучасних інформаційних технологій для реалізації дистанційної освіти та підсистему управління ефективністю діяльності викладачів по виконанню ними виховних функцій кураторів студентських груп, а також розробити математичні моделі для усіх функціональних блоків цих підсистем, які унеможливили б суб’єктивність оцінок ефективності і дозволили б нараховувати надбавки до зарплати за високу якість роботи у визначених напрямах не упереджено і справедливо.

Навчаючись у мене в аспірантурі та працюючи помічницею, Юлія Маримончик познайомилась з моїм молодшим сином Олександром, теж аспірантом, і з часом вийшла за нього заміж та стала Мокіною. Після цього я зателефонував до ВАК України і запитав, чи потрібно їй міняти наукового керівника. Поцікавившись, яка у неї тема та де вона збирається захищатись, і начальник відділу економічних наук ВАК і начальник загального відділу порадили мені не передавати її іншому науковому керівнику, оскільки саме така передача на третьому році навчання в аспірантурі може викликати додаткові запитання при проходженні захищеної дисертації у ВАК. Тож я залишився її науковим керівником, і саме я випустив її на захист з підготовленою за сформульованою темою дисертацією.

Розроблені математичні моделі і алгоритми їх застосування Юлія довела до практичних методик, які були затверджені Ученою радою нашого університету і впроваджені в життя. Ефективність аспірантури та докторантури внаслідок цього в нашому університеті виросла втроє порівняно з середнім її значенням по міністерству, до розробки інформаційних технологій для дистанційного навчання приступила третина усього професорсько-викладацького складу, а від бажаючих працювати куратором не стало відбою, хоча ще недавно ніхто не хотів виконувати кураторські обов’язки. Тож Юлії було з чим виходити на захист не лише у теоретичному плані, але і в практичному.

Після прийняття у спецраді КНЕУ дисертації Юлії до захисту і визначення Хмельницького національного унiверситету (ХНУ) провідною експертною організацією на ім’я ректора КНЕУ академіка Павленка, голови спецради КНЕУ професора Головача та проректора і голови аналогічної спецради ХНУ професора Войнаренка надійшли листи з однаковим текстом і за однаковим підписом, в якому пропонувалось оцінити дисертацію негативно, оскільки на думку дописувача вона, по-перше, не має цілковитої економічної спрямованості, а тому не відповідає спеціальності «Економіко-математичне моделювання», за якою представлена до захисту, по-друге, не заслуховувалась на науковому семінарі кафедри у КНЕУ, а по-третє, не має впровадження результатів у життя.

Відвідавши разом з Юлею вказану у листах адресу, ми з’ясували, що у вказаному одноквартирному будинку по вулиці Коцюбинського у Вінниці, в якому мешкає одна сім’я, людина зі вказаним у листі прізвищем не проживає, і ніхто з цієї сім’ї ні про які листи до КНЕУ і ХНУ, відіслані з їхньої адреси, не відає. Тобто ці листи виявились типовими анонімками.

Оскільки усі три листи відіслані із Вінниці, то це є свідченням того, що їхній автор є вінничанином. Але те, що усі листи відіслані з поштовим штемпелем, поставленим у дві різні суботи, свідчить, що, скоріш за усе, ця людина працює в іншому місті, а до Вінниці приїздить лише на вихідні дні.

Із третього зауваження анонімки витікає, що її автор не працює нині в нашому університеті, оскільки не знає, що усі результати Юлії мають повне впровадження — є і професори, які отримують надбавки за підготовку наукових кадрів, розраховані за методикою, створеною нею, є і доценти, які отримують надбавки за розробку інформаційних технологій для дистанційної освіти, розраховані за методикою, створеною нею, є і старші викладачі та асистенти, які отримують надбавки за виконання кураторських функцій, розраховані за методикою, створеною нею.

Із другого зауваження витікає, що автор анонімки має якесь відношення до кафедри економіко-математичного моделювання у КНЕУ, на якій спочатку, коли я хотів передати наукове керівництво Юлією її завідувачу, планувався виступ Юлії на науковому семінарі. Але це ж зауваження свідчить про те, що автор анонімки не є штатним працівником КНЕУ, інакше, скоріш за усе, він би знав про те, що Юлія пройшла семінар на іншій кафедрі, з завідувачем якої я домовився після того, як змушений був повідомити завідувачу кафедри економіко-математичного моделювання, що залишаюсь у Юлії науковим керівником, а тому семінар на його кафедрі вона проходити не буде, тому що відчуватиме себе незручно.

Перше зауваження анонімки ще раз підтверджує, що її автор має відношення до кафедри економіко-математичних методів КНЕУ, оскільки читав той самий перший варіант, який був переданий на цю кафедру ще на етапі, коли планувалась передача наукового керівництва завідувачеві цієї кафедри. Адже саме в цьому першому варіанті не була сконцентрована економічна спрямованість дисертації у першій і третій главах, а розписана по кінцях кожної із чотирьох глав. Другого ж варіанту дисертації Юлії із трьох глав, в якій моделі зайняли лише другу главу, а в першій і третій главах викладено суто економічні результати, автор анонімки на момент її написання ще не бачив, оскільки цей другий варіант уже не передавався на кафедру економіко-математичного моделювання.

Склавши множини людей, які могли такі зауваження написати в принципі, а також множини людей, які могли знати по імені та по-батькові голову спецради у ХНУ та голову спецради у КНЕУ, я зробив переріз цих множин. І в перерізі отримав лише одне прізвище, тобто я точно знаю особу, яка написала анонімку. Але щоб, як у випадку з Яблочніковим, не отримати ще одного позивача до суду про захист честі і гідності з мотивацією, що в суді не була доведена достовірність тих фактів, що наведені у книжці, я його прізвище називати не буду — нехай ця анонімка залишається на його совісті.

Отримавши листи і ще не знаючи, що це анонімки, і у ХНУ і у КНЕУ занепокоїлись.

У Хмельницькому проректор ХНУ професор Войнаренко призначив розгляд дисертації Юлії на науковому міжкафедральному семінарі з визначенням аж двох опонентів, котрі уважно пропрацювали кожну сторінку і склали солідний перелік запитань. Семінар тривав дві з половиною години, а Юлія відповіла в загальному заліку на 40 запитань. Але у кінці навіть той із опонентів, якого усі в ХНУ бояться і який дуже часто виставляє негативні оцінки по дисертаціях, що заслуховуються, визнав дисертацію Юлії серйозною науковою роботою, а її захист блискучим. Лише після цього професор Войнаренко ознайомив Юлію з текстом анонімки, а до цього про неї не знав ні я, ні Юлія. До речі, Юлія на семінарі в ХНУ була без мене. Вислухавши її попередньо на нашому семінарі, я прийшов до висновку, що вона в змозі відстояти себе в чужому університеті і сама.

Початок захисту на спецраді у КНЕУ пройшов дещо напружено — відчувалось, що дехто з членів спецради знаходиться під впливом анонімки, тим паче, що усі вони вважали, що автор листа підписався своїм справжнім прізвищем і вказав свою дійсну адресу, що підвищує довіру до написаного. Але по мірі доповіді Юлії та її відповідей на зауваження у дев’яти відгуках на автореферат атмосфера в залі засідань теплішала. І якщо першим запитанням, фактично, було — хто ти така, щоб нас, професорів, оцінювати? — То в останньому підсумковому виступі голови спецради професора Головача уже прозвучало, що ми слухаємо дійсно цілком сформованого кандидата економічних наук.

Високо оцінили дисертацію Юлії і офіційні опоненти — проректор та завідувач кафедри із фінансово-економічного університету, доктор економічних наук, професор Ткаченко та доцент економічної кафедри із аграрного університету, кандидат економічних наук Козловський.

У своєму виступі наукового керівника я підкреслив, що це я поставив задачу оцінки ефективності діяльності професорів, а Юлія лише створювала адекватну модель та методику об’єктивної оцінки на основі цієї моделі, що ще більше примирило членів спецради з дисертанткою. Тож рівно через дві з половиною години після заключного акту захисту у вигляді таємного голосування Юлія була проголошена кандидатом економічних наук за спеціальністю «Економіко-математичне моделювання».

Я не виключаю появи тієї ж таки анонімки і під час проходження дисертації Юлії у Вищій Атестаційній Комісії України, але після її захисту в жорстких умовах як у ХНУ, так і КНЕУ, я уже не боюсь навіть виклику своєї дисертантки на засідання експертної ради ВАК — вона зуміє і там усіх переконати в тому, що є гарним фахівцем і захистила достойну дисертацію.

На завершення цього розділу хочу кілька слів сказати про круглий стіл на тему «Перспективи участі українських вчених у Сьомій рамковій програмі ЄС з досліджень та технологічного розвитку», в якому я взяв участь на запрошення першого заступника міністра освіти і науки Андрія Гуржія у числі інших 50 запрошених із університетів та державних академій наук у той же день, в який у другій половині дня відбувся захист у КНЕУ дисертації Юлії. «Круглий же стіл» відбувся у тому корпусі Міністерства освіти і науки, що на Володимирській, у першій половині дня.

Цікаво було послухати Даніеля де Кутюра — куратора України від ЄС, який розкрив основні завдання 7-ї рамкової програми і висвітлив умови, на яких українські вчені можуть долучитись до виконання її проектів, на що на період з 2007 по 2013 роки ЄС виділяє 50 млрд Євро. Він підкреслив, що переваги надаватимуться проблемам, які не мають кордонів, тобто, таким, наприклад, як охорона здоров’я, охорона довкілля, енергетика, інформаційні технології і т. і. Усе про цю рамкову програму можна прочитати на наукових сторінках сайту МОН України.

Перспективи були намальовані дуже красиві, але усі в залі похнюпились, коли почули відповідь де Кутюра на моє запитання, яке я сформулював так: «Чи вірно я зрозумів, що в разі, якщо український вчений не знайде в Україні 50 % фінансування проекту, то він не буде залучений до числа авторів проектів програми, яку б перспективну тему не запропонував?»

І у відповідь і я, і усі інші учасники круглого столу почули, що я зрозумів вірно. Україна не є членом ЄС, то ж до спільних проектів її вчені зобов’язані принести свою долю фінансування. І якщо у нашої держави на це коштів не вистачає, то ми повинні навчитись залучати приватний капітал.

Якщо зважити на те, що мінімальна вартість проекту по 7-й рамковій програмі становить один мільйон Євро, то для участі в цьому проекті українські вчені зобов’язані внести свій пай у його фінансування в розмірі 500 тисяч Євро, або ж приблизно у 3,2 мільйони гривень. На підтримання усіх наукових напрямків нашому університету держава у 2006 році виділила близько одного мільйона гривень. Тож, фактично, усіх наших грошей на науку не вистачить аби взяти партнерську участь у найдешевшому проекті 7-ї рамкової програми ЄС по одній темі. А це означає, що реально українські вчені на сьогоднішньому етапі економічного розвитку нашої держави повноправними учасниками проектів 7-ї рамкової програми стати не можуть. І доведеться і далі за безцінь віддавати свої ідеї, виклянчуючи у зарубіжних фондів гранти для поїздок в інші країни з метою виконання там досліджень, результати яких, звичайно ж, там у власності грантодавачів і залишаться.

Постскриптум 1: а у вівторок 23 січня 2007 року на засіданні наукового семінару кафедри автоматизованих електромеханічних систем Національного технічного унiверситету «Харківський політехнічний інститут», очолюваної відомим фахівцем в області автоматизованого електроприводу, доктором технічних наук, професором Клепіковим і визначеної спецрадою НТУУ «КПІ» провідною експертною організацією, доповідав свою кандидатську дисертацію чоловік Юлії і одночасно мій молодший син Олександр. Як він мені повідомив телефоном увечері, на семiнарі були присутніми 40 науковців, які після закінчення ним презентації основних положень дисертації задали йому кілька десятків запитань, на всі з яких він дав відповідь. Потім виступив рецензент від кафедри, який детально ознайомився з текстом дисертації, надісланої їм на кафедру заздалегідь, професор Акімов, який оцінив дисертацію позитивно. Проголосували за позитивну оцінку дисертації Олександра і усі присутні на семінарі харківські науковці.

Постскриптум 2: у четвер 1-го березня 2007 року кандидатську дисертацію Юлії розглянула на своєму засіданні експертна рада з економічних наук Вищої Атестаційної Комісії України і одноголосно її позитивно оцінила

Постскриптум 3: у четвер 15-го березня 2007 року Президія ВАКУ на своєму засіданні на підставі позитивної оцінки експертною радою з макроекономіки захищеної Юлією у КНЕУ кандидатської дисертації затвердила результати захисту і присудила Юлії науковий ступінь кандидата економічних наук. Цим самим Президія ВАКУ позитивно оцінила і мою здатність керувати підготовкою кандидатських дисертацій економічного напрямку. Тож, не виключено, що у майбутньому я візьмусь керувати підготовкою дисертацій економічного напрямку і ще когось із аспірантів, тим паче, що місяць тому спецiальність «Економіко-математичне моделювання» рішенням ВАКУ перетворено в спеціальність «Математичні методи, моделі та інформаційні технології в економіці», що ще більше наблизило її до множини моїх наукових інтересів.