Повернувшись із Києва після захисту моїм молодшим сином Олександром кандидатської дисертації і підписавши термінові ділові папери, я вирішив ознайомитись з тими засобами масової інформації, котрі виписую, що невеликою гіркою нависли над моїм письмовим столом за два дні відсутності.

Гортаючи сторінки № 2 за лютий 2007 року наукового журналу «Науковий світ», що видається Вищою Атестаційною Комісією України, я звернув увагу на статтю доктора філософських наук з Інституту вищої освіти АПН України Костянтина Корсака з гучним заголовком:«Ідея «ринку» як спосіб відтворення ідеології гангстерів».

Повз такий заголовок важко пройти, тож я уважно прочитав це творіння колишнього фізика з Національного університету імені Тараса Шевченка, який нині став філософом в Інституті вищої освіти АПН України.

Якби ця стаття Костянтина Корсака з’явилася на сторінках «Київських відомостей», «Бульвару» чи «Сільських вістей», я без особливих емоцій продивився б її і не привертав би до неї нічиєї уваги.

Скоріш за все, я не переймався б цією статтею і в разі ознайомлення з нею в науковому розділі щотижневика «Дзеркало тижня», хоча мене здивував би факт самого її надрукування у цьому щотижневику.

Але те, що ця стаття виявилася надрукованою в науковому журналі, де кожне твердження має бути підтвердженим теоретично, експериментально чи по аналогії з чимось подібним в іншій царині, мене дуже здивувало і змусило дати свій коментар.

Почну цей коментар з цитати. Костянтин Корсак пише: «Нагадаймо — у той час «царював» Перший Президент Л. Кравчук, а керівником Кабінету Міністрів, несподiвано став — такий собі Л. Кучма, який, хоч і був у той момент директором провідного ракетобудівного заводу, насправді пройшов багато сходинок не інтелектуально-інженерної й творчої праці, а цілковито протилежної діяльності — профспілкової й партійно-застійно-організаційної» — кінець цитати.

А тепер я подам іншу інформацію — із біографічної енциклопедії «Хто є хто в Україні», виданої видавництвом К. І. С. у 2006 році, тобто уже після того, як Леонід Кучма пішов з влади, а тому не мав ніякої можливості щось коригувати у своїй біографії, приведеній укладачами енциклопедії на сторінках 525–526. А там написано, що Леонід Кучма після закінчення у 1960 році Дніпропетровського університету відпрацював у ВО «Південний машинобудівний завод» до моменту призначення його прем’єр-мінiстром України у 1992 році 32 роки, причому перших 15 років на посадах інженера, старшого інженера, провідного конструктора, заступника головного конструктора КБ «Південне». А із вiдомої мені інформації, оскільки у ці роки наш університет виконував наукові дослідження на замовлення КБ «Південне», із цих 15 років 7 років Леонід Кучма відпрацював керівником групи наладчиків систем запуску ракет безпосередньо на Байконурі або з виїздом туди у відрядження, котрі тривали місяцями. І саме тому, що він зарекомендував себе під час запусків ракет на Байконурі не лише толковим наладчиком систем запуску, а і вправним організатором, здатним швидко ліквідовувати неполадки в ракетних комплексах, його — сина колгоспниці з Чернігівської області, чоловік якої загинув на фронті, тобто людину, за спиною якої не було ніякого високоповажного покровителя — комуністи КБ «Південне» обрали у 1975 році секретарем партійного бюро, а потім переобирали його на цій посаді ще тричі, аж поки колектив ВО «Південний машинобудівний завод» не забрав його у КБ, обравши своїм секретарем парткому, тобто підвищивши у посаді. І слід зазначити, що такі оборонні комплекси як «Південний машинобудівний завод» і були флагманами наукоємних технологій в Радянському Союзі саме тому, що на керівні посади, у тому числі партійні, там не призначали по блату чи за протекцією, а виключно лише керуючись особистими талантами. І те, що Леоніда Кучму через рік після обрання його секретарем парткому призначили у 1982 році 1-им заступником Генерального конструктора КБ «Південне», свідчить у першу чергу про його видатні конструкторські і організаторські здібності, які суттєво перевищували той рівень, яким повинен був володіти секретар парткому. А його призначення у 1986 році Генеральним директором ВО «Південний машинобудівний завод» і його бездоганна робота на цій посаді — згадайте, скільки найкращих у світі ракетних систем, що склали ракетний щит СРСР, там було розроблено у ці роки — до самого призначення Прем’єр-міністром України повністю спростовують бездоказові твердження Костянтина Корсака, наведені у його статті, безпідставно претендуючій на науковість.

Далі я наведу ще одну цитату із статті Костянтина Корсака. Він пише: «Кучма планував вкрасти багато й безкарно» — кінець цитати.

Прочитавши це, виникає запитання уже до Костянтина Корсака: «Звідки він знає, що планував Леонід Кучма? І чим автор цього твердження може його підтвердити?» — І мова не йде про підтвердження у суді — мова йде про твердження, висловлене у статті, яка претендує на науковість, оскільки опублікована в науковому журналі.

Викликає по меншій мірі подив ще одне твердження Костянтина Корсака — цитую: «Кучма ж, мабуть, і не надто переймався подібним міжнародним приниженням — мрії про володіння цілими підприємствами та вирішення всіх проблем організації застілля гріли йому душу й мали шанси стати реальністю» — кінець цитати.

На підставі цього твердження, знову ж таки, виникає запитання до Костянтина Корсака: «Звідки йому відомо, про що мріяв Леонід Кучма, і які з цих мрій гріли йому душу? І який рівень науковості в такому твердженні?»

На завершення аналізу наведу ще одну цитату зі статті Костянтина Корсака. Він пише — цитую: «Тому після його (тобто, Кучми) сфальсифікованої перемоги на виборах» — кінець цитати.

Розглянемо ступінь доказовості цього твердження Костянтина Корсака.

Напередодні і під час перших президентських виборів Леонід Кучма не був при владі, а при владі був, навпаки, його суперник Леонід Кравчук. Тож можливості фальсифікації результатів виборів у Леоніда Кравчука в принципі були, а у Леоніда Кучми їх в принципі не було. І оскільки переміг на виборах Леонід Кучма, то це говорить за те, що і прихильники Леоніда Кравчука не вдавалися до фальсифікацій, тобто ті вибори були чесними.

Під час других президентських виборів Леонід Кучма був при владі і тому мав можливості для фальсифікації результатів. Але його суперником у другому турі був лідер комуністів Петро Симоненко, тож необхідності у фальсифікації не було, оскільки комуністичну ідею в Україні, судячи по результатам парламентських виборів 2006 року, нині підтримують лише ветерани, котрих з кожним роком стає все менше. Крім того, ніде і ніколи ніким у судовому порядку не ставились під сумнів результати президентських виборів ні 1994 року ні в 1999 року, тож в науковій статті стверджувати про їхню фальсифікацію не має ніяких підстав.

І мені, як науковцю, прикро від того, що редколегія такого поважного наукового видання як «Науковий світ» дозволила собі опублікувати абсолютно бездоказову статтю Костянтина Корсака. А самому Костянтину Корсаку я радив би не плутати науку з публіцистикою, до того ж ще й в бездоказовому варіанті.

А назва цього розділу книги обумовлена нещодавно побаченим мною по телебаченню фільмом, в якому показано, як бояться гієни лева, коли він є вожаком прайду, і як вони накидаються на нього тоді, коли прайд позбавляє статусу вожака цього втратившого силу лева і відганяє його від себе.