У суботу 31 березня о 15-й годині я включив телевізор, аби подивитись мітинг на підтримку парламентської більшості та уряду, який організовано регіоналами, комуністами і соціалістами на Європейській площі Києва.

Включив я телевізор, коли уже читав свою промову зі шпаргалки лідер комуністів Петро Симоненко. Оскільки після виступу він зайняв місце майже поряд з мікрофоном, тобто, став фоном для усіх інших ораторів, то виходить, що Симоненко і був головною політичною фігурою на цьому мітингу.

Поряд з Петром Симоненком стояла дама у голубому плащі з кроткостриженою білявою зачіскою і з виразом обличчя, у якому легко вгадувалося, що у минулому вона була або секретарем якогось райкому КПУ, або, принаймні, завідувачем ідеологічного відділу. Трохи поодаль проглядалося обличчя лідера соціалістичної фракції у парламенті Івана Бокія, якого легко ідентифікувати по навічно приклеєній до нього гримасі невдоволення.

Скільки зібралося людей на Європейській площі по картинці з екрана телевізора важко визначити, але, якщо вірити міліції, озвученій телекоментатором, то там зібралося 37 тисяч осіб. Якщо ж вірити народному депутату України від Партії регіонів Мірошниченку, котрий був одним із ораторів, то там зібралося 100 тисяч.

Яке у мене склалося враження від телетрансляції цього мітингу?

Ну, по-перше, це дуже нагадало мені радянські часи, коли людей влада зганяла на площі, аби продемонструвати усім зарубіжним ЗМІ, що народ і партія єдині. І те, що майже усі оратори читали свої виступи зі шпаргалки, теж придавало радянськості цьому мітинговому дежавю. Свідченням того, що цей мітинг підпадає під ознаку дежавю, було навіть те, що Таїсія Повалій у кінці проспівала пісню, яку я ще з молодих літ звик чути у виконанні Софії Ротару.

По-друге, від великої кількості червоних прапорів на Європейській площі складалося враження, що уся ця площа залита калюжами крові

По-третє, серед облич, які вихоплювали камери телеоператорів з натовпу, дуже мало було таких, які випромінювали енергію — більшість були байдужими до усього, що говорилось з трибуни. А це уже точний критерій того, що володарі цих облич прийшли на площу не з власної охоти.

По-четверте, абсолютною помилкою організаторів було надання слова народному депутату України Максиму Луцькому, який став членом Верховної Ради по списку Блоку Юлії Тимошенко, а нещодавно зрадив її і переметнувся під прапори антикризової коаліції. Адже під час парламентських виборів 2006 року за ним, як за молодим і симпатичним проректором Національного авіаційного університету, пішли голосувати за БЮТ тисячі студентів як цього, так і інших київських університетів. Тож тепер усі вони, хто його побачив і почув на мітингу по підтримці уряду та парламентської більшості, підуть негайно на Майдан Незалежності, аби висловити свій протест проти зради їхнього кумира і підтримати опозицію. І підуть навіть ті, хто йти не збирався, оскільки молодь зради своїх ідеалів не прощає навіть кумирам.

На мій погляд, мітинги — це аргументи протесту проти влади, а тому їх використання самою владою лише збільшує число бажаючих піти на мітинг до опозиції. І проведення владою сьогоднішнього мітингу на Європейській площі на свою підтримку не стане винятком з цього правила — завдяки йому увечері Майдан Незалежності буде переповненим. І прийдуть навіть ті, хто йти не збирався.

Продовжую о 19-й годині. Щойно розпочався мітинг прихильників опозиції на Майдані Незалежності, телерепортаж з якого транслює той же самий 1-й канал Українського телебачення, який транслював і телерепортаж з Європейської площі. На трибуні лідери опозиції — Юлія Тимошенко, В’ячеслав Кириленко та Юрій Луценко.

Першою до мікрофону підійшла Юлія Тимошенко. Треба віддати належне — навряд чи сьогодні хтось може так яскраво, так емоційно, так впевнено і так логічно виступати без шпаргалки як вона! Аргументи вона говорила звичні, але з якою енергією, з якою експресією?!

Судячи по телевізійній картинці, Майдан Незалежності заповнений вщерть.

Вслід за Юлею Тимошенко виступив щойно обраний на з’їзді партії «Народний союз «Наша Україна» голова цієї партії В’ячеслав Кириленко. Він розпочав з повідомлення про те, що з’їзд НСНУ прийняв рішення звернутись до Президента України Віктора Ющенка з проханням розпустити парламент, оскільки створення коаліції більшості в ньому, з залученням до неї перебіжчиків з опозиційних фракцій, які зрадили своїх виборців, є не лише антиконституційним, але і аморальним. Він говорив теж без шпаргалки, теж логічно і теж впевнено, але не так яскраво, як Юлія Тимошенко

На мій погляд, партія НСНУ дійсно виграє від того, що своїм головою обрала саме його.

Третім до мікрофона підійшов лідер «Народної самооборони» Юрій Луценко. Він говорив теж без шпаргалки, теж впевнено, теж емоційно і теж логічно. Саме він звернув увагу на те, що з правоохоронних органів знову розпочали формувати органи репресивні. Уперше від нього я почув і слова осуду Олександра Мороза та Анатолія Кінаха.

Що цікаво, на Майдані я побачив навіть матерів з маленькими дітьми на руках. Думаю, що таких мам змусити прийти на мітинг без їх особистого побажання неможливо в принципі.

Після Луценка виступив Олександр Турчинов і зачитав проект резолюції мітингу у вигляді звернення до Президента України Віктора Ющенка з вимогою розпуску парламенту, в якому шляхом залучення до більшості зрадників від опозиції готується антиконституційний переворот. Мітинг проголосував за прийняття резолюції одноголосно, оскільки був ліс рук «За» і не було жодної руки «Проти» або «Утримався».

Потім усі заспівали революційну «Варшав’янку», слова у якій переінакшили під українську тему.

Завершився телерепортаж повідомленням телеведучого про те, що у мітингу на Майдані Незалежності за даними міліції взяли участь 65 тисяч осіб.

Загальне враження у мене від другого мітингу склалося таке — усе-таки, це не був Майдан 2004 року. Незважаючи на яскраві виступи лідерів опозиції, люди на Майдані не наелектризувались у такій же мірі, як це було трохи більше двох років тому.

Побачимо, чим відповість президент держави на заклики до нього прямо протилежного змісту.

Я не впевнений, але мені здається, що Ющенко, Мороз і Янукович зійдуться на тому, що парламентська більшість виключить зі своїх рядів перебіжчиків від опозиції, залишившись у складі лише «чистих» фракцій регіонів, комуністів та соціалістів, тобто, налічуючи не більше 245 парламентарів, а президент не стане підписувати указ про розпуск парламенту.

Увечері цього ж дня з теленовин я довідався, що у з’їзді партії НСНУ взяв участь як її почесний голова Президент України Віктор Ющенко. Він і надалі побажав залишатись лише почесним головою цієї партії, а не очолювати її. Завдяки цьому телерепортажу, заяву про підписання президентом указу про розпуск парламенту в разі, якщо в найближчі кілька днів з коаліції не будуть вилучені перебіжчики, які зрадили опозицію, я почув прямо із уст Віктора Ющенка.

Мене трохи здивувала віра президента у те, що в разі вилучення перебіжчиків з коаліції ситуація в парламенті стабілізується, а він зможе після цього щось заветувати. Адже в нинішній ситуації, коли перебіжчики все одно уже названі зрадниками, лідери коаліції легко зможуть з ними домовитись про підтримку, навіть в разі їхнього виключення з правлячої більшості.

Із теленовин цього вечора я також довідався, що на мітинг у підтримку уряду та парламентської більшості, дещо пізніше, коли уже на трибуну піднімались лише співаки та музиканти, прибув і прем’єр-міністр Віктор Янукович, який, як і подобає лідеру, виступив перед тими, хто ще залишався на Європейській площі, без шпаргалки. Він закликав усі політичні сили до єдності і висловив упевненість, що Віктор Ющенко не піддасться на заклики опозиції і не підпише указ про розпуск парламенту, оскільки такий указ буде антиконституційним, а президент держави повинен бути гарантом конституції.

Ці ж вечірні теленовини повідомили, що мітинги «За» і «Проти» пройшли в усіх обласних центрах України і показали в якості прикладів мітинги в Донецьку та Сімферополі.

Про те, що такі мітинги плануються у Вінниці я, приїхавши з Києва у п’ятницю, ні від кого із колег не почув. А це означає, принаймні, те, що через адміністрацію студентів нашого університету не запрошувала на свої мітинги жодна з протиборствуючих сил.