Мокін Борис Іванович
Мокін Борис Іванович
Головна сторінка  Громадська діяльність Публіцистика Вибірковий і, звичайно ж, тенденційний літопис, або я так думаю Розділи книги


У вівторок 17 квітня, зібравшись у повному складі, Конституційний Суд України приступив до розгляду заяви народних депутатів від проурядової більшості про неконституційність президентського указу стосовно розпуску нинішнього складу парламенту. Але уже наступного дня — у середу 18 квітня опозиційні народні депутати України за допомогою своїх прихильників спробували заблокувати роботу КСУ, перекривши вранці усі шляхи до його будівлі. Лише за допомогою бійців міліцейського спецпідрозділу ЗМОП судді пробились до своєї зали, а представницю Партії регіонів у суді Олену Лукаш, котра нині обіймає посаду заступника міністра Кабінету Міністрів, іногородні прихильники коаліції навіть на руках перенесли через металеву огорожу, якою обнесено будівлю КСУ. Одночасно Юлія Тимошенко звернулась до Президента України Віктора Ющенка через ЗМІ з пропозицією відкликати зі складу КСУ тих шість суддів, котрі увійшли за квотою президента. До речі, двоє з цієї квоти, включаючи екс-міністра юстиції Сюзанну Станик, яка визвалась бути доповідачем при розгляді президентського указу, увійшли до складу КСУ ще за представленням колишнього президента Леоніда Кучми, тож їх теж можна вважати у політичному плані прихильниками парламентської більшості, що оскаржує цей указ.

У цей же день виконувач обов’язків Голови Служби Безпеки України генерал Наливайченко, який був призначений на цю посаду Президентом України Віктором Ющенком, на прес-конференції повідомив, що близька родичка судді Станик (за коментарями журналістів — мати) отримала земельні ділянки, квартири та іншу нерухомість у Києві та у Ялті на суму 12 мільйонів доларів, а тому ця суддя не має морального права доповідати по справі стосовно президентського указу. Звичайно ж, Сюзанна Станик цю інформацію назвала неправдивою і наданою журналістам генералом Наливайченком виключно для того, аби здійснити на неї тиск або ж дискредитувати в очах народу. А народні депутати з проурядової коаліції звернулись з вимогою до Генерального прокурора України Медведька порушити кримінальну справу проти генерала Наливайченка за фактом спроби здійснення тиску на суддю КСУ шляхом розповсюдження неправдивої інформації з метою дискредитації. Хоча усім в Україні зрозуміло, що якби керівник такої серйозної організації як СБУ не мав фактів, то він ніколи не дозволив би собі подібну заяву.

Журналісти у ці ж дні розповсюдили, також, інформацію про те, що у президентському секретаріаті готується проект указу президента про відставку Олександра Медведька з посади Генерального прокурора України, і що сам він знаходиться на лікарняному.

Цікаво, а чи не появиться знову на цій посаді Святослав Піскун, який Верховним Судом України визнаний таким, що звільнений з посади Генерального прокурора Президентом Віктором Ющенком з порушенням закону про прокуратуру?

А Прем’єр-міністр України Віктор Янукович у вівторок 18 квітня виступив у Страсбурзі на засіданні Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) з роз’ясненнями політичної ситуації в Україні. Він акцентував на тому, що президентський указ про розпуск парламенту є неконституційним, і коли КСУ це доведе, то Верховна Рада розпочне стосовно Віктора Ющенка процедуру імпічменту.

Що цікаво, у ці ж дні румунський парламент, проголосувавши конституційною більшістю, дав старт процедурі імпічменту своєму президенту Басеску, якого звинувачено у перевищенні службових повноважень і корупційних діях. Тепер слово за народом, який на референдумі, що повинен бути проведений через місяць після висловлення вотуму недовіри президенту у парламенті, і підтвердити чи не підтвердити рішення парламенту.

А у Киргизії за наказом президента Бакієва спеціальні підрозділи міліції розігнали демонстрантів, у такий спосіб припинивши виступи опозиції, очолюваної колишнім соратником Бакієва екс-прем’єр-міністром Куловим.

Цього ж вівторка Президент України Віктор Ющенко по дорозі до британського міста Кардіфа, де протягом вівторка-середи повинно було вирішуватись питання, хто прийматиме чемпіонат Європи по футболу у 2012 році, приземлився спочатку у Брюсселі і мав розмову з єврокомісаром Барозу, у якій, також, охарактеризував полiтичну ситуацію в Україні і виклав свої аргументи в підтвердження конституційності виданого ним указу про припинення повноважень нинішнього складу Верховної Ради України та оголошення дострокових парламентських виборів.

Крім Віктора Ющенка до Кардіфа прибув і Президент Польщі Лех Качинський. Тож співдружність Україна-Польща при розгляді питання, хто прийматиме чемпіонат Європи у 2012 році, була представлена не лише спортивними функціонерами, але і главами держав. Нагадаю, що крім України у співдружності з Польщею за право проводити чемпіонат Європи по футболу у 2012 році у заключній фазі конкурсу змагалися, також, Угорщина у співдружності з Хорватією та Італія.

Маючи готову інфраструктуру для проведення чемпіонату, Італія була впевненою у своїй перемозі. Але не так сталося, як Італії гадалося! У зв’язку з хуліганською поведінкою фанатів на стадіонах Італії під час проведення футбольних матчів внутрішнього чемпіонату вона зібрала лише 4 голоси членів виконавчого комітету УЕФА, який розв’язував це питання. Співдружність Угорщина-Хорватія не отримала жодного голосу. А перемогу святкували Україна з Польщею, яким віддали свої голоси 8 членів комітету. Тож вперше європейський футбольний чемпіонат проходитиме в країнах Східної Європи. І можливо саме цей фактор зіграв основну роль під час голосування у виконавчому комітеті УЕФА.

Не лишнім буде згадати і про те, що агітували у Кардіфі за надання права проведення європейського футбольного чемпіонату у 2012 році співдружності України з Польщею не лише президенти цих держав, але і такі вiдомі у світі спортсмени як боксери брати Клички, футболіст Андрій Шевченко та стрибун з жердиною Сергій Бубка.

В Україні європейський футбольний чемпіонат проходитиме на стадіонах у Києві, Донецьку, Дніпропетровську та Львові, які ще потрібно збудувати. Крім того, до 2012 року в Україні необхідно буде довести до світових стандартів не менше двох аеропортів та збудувати європейської якості дороги від цих аеропортів до названих вище міст та між цими містами і збудувати, також, принаймні, по два-три п’ятизіркових готелі в кожному з них. Поламати голову доведеться також і над створенням численних відкритих паркінгів для автомобілів футбольних фанатів з країн Європи. Тож доведеться розкошелитись і олігархам-меценатам і державі. Але є надія, що в процесі розв’язання цієї непростої задачі Україна об’єднається, оскільки не втратити обличчя перед Європою буде справою честі і помаранчевих, і біло-голубих, і олігархів, і незаможних, і чиновників, і пересічних громадян.

До повстання Богдана Хмельницького у 17-му сторіччі Україна і Польща були складовими однієї європейської держави — Речі Посполитої, тож, принаймні, у спортивному відношенні, в царині футболу ці держави знову об’єдналися, а їхні прем’єр-міністри у четвер домовились у Варшаві про спільний план дій протягом наступних 5 років у напрямку забезпечення підготовки до прийому європейського футбольного чемпіонату.

Одночасно з голосуванням у британському Кардіфі про місце проведення чемпіонату Європи, у французькому Страсбурзі проходили слухання у Парламентській Асамблеї Ради Європи стосовно політичної ситуації в Україні.

Найбільше звинувачень на адресу Президента України Віктора Ющенка на цих слуханнях пролунало із уст Сергія Головатого, який став народним депутатом за списком союзного президенту політичного блоку Юлії Тимошенко. До речі, перший раз міністром юстиції Сергія Головатого призначив Президент України Леонід Кучма, на якого після відставки Головатий вилив не одне відро обвинувачень як з трибуни ПАРЄ, так і з екранів телевізорів. Та й з таким же пафосом, з яким сьогодні Сергій Головатий закидає звинуваченнями Юлію Тимошенко, він, коли був наближеним до неї, захищав її від нападок Леоніда Кучми, Віктора Медведчука та їхніх соратників і союзників. Саме у нього, мабуть, від любові до ненависті дійсно лише один крок. На мій погляд, Сергій Головатий постійно здійснює такі антагоністичні політичні кроки не стільки завдяки зміні політичних уподобань, скільки з притаманної йому основної риси характеру — бути постійно у центрі уваги та на екранах телевізорів. До речі, є підстава сумніватись і в особливих юридичних талантах Сергія Головатого. Адже не так давно, обіймаючи посаду міністра юстиції в урядах Юлії Тимошенко та Юрія Єханурова, він представляв інтереси Президента України Віктора Ющенка у Верховному Суді, який розглядав позов колишнього Генерального прокурора Святослава Піскуна до президента держави з вимогою визнати його відставку незаконною і поновити на посаді. І Верховний Суд України, незважаючи на юридичні заперечення Сергія Головатого, прийняв рішення про поновлення на посаді Генерального прокурора України Святослава Піскуна. Але Піскун, якому, мабуть, уже сподобалося працювати народним депутатом України у фракції регіонів, і по-сьогодні не проявляє особливої настирності у напрямку виконання Віктором Ющенком цього рішення Верховного Суду.

Результатом слухань у ПАРЄ стала резолюція, яка рекомендувала Україні діяти виключно в межах рішень КСУ, шукаючи компроміси за столом переговорів стосовно дострокових парламентських виборів і не залучаючи для досягнення своєї мети вуличні маніфестації. Але ПАРЄ підтвердила, також, і тезу, що найкращим способом розв’язання політичної кризи є дострокові парламентські вибори, проведені у демократичний спосіб та після прийняття усіх необхідних для їх забезпечення законодавчих актів. До резолюції не було включено як жодної радикальної пропозиції із числа запропонованих Сергієм Головатим та його сподвижниками, що взяли участь у засіданні ПАРЄ, так і жодної не менш радикальної пропозиції із числа запропонованих нинішньою опозицією.

Що цікаво, сьогодні кожна політична сила в Україні бачить в резолюції ПАРЄ лише ті із її 19 пунктів, які працюють на користь аргументів цієї політичної сили.

Варто, мабуть, нагадати, що, у той час як рішення Європарламенту для держав Європи є обов’язковими, аналогічні рішення ПАРЄ є лише рекомендаційними, оскільки ПАРЄ по своїй суті є дискусійним клубом, в обов’язок якого входить, образно кажучи, задавати політичну моду.

Не був обділений гучними політичними заявами і четвер 19 квітня. Чого варті лише рішення політичного блоку «Наша Україна» про виключення з блоку очолюваної Анатолієм Кінахом Партії промисловців і підприємців, скасування тієї частини виборчого списку цього блоку, що містить чекаючих своєї черги кандидатів у народні депутати, та подача заяв нинішніми народними депутатами від цього політичного блоку про складення з себе депутатських повноважень. Аналогічні кроки здійснив і політичний блок БЮТ, очолюваний Юлією Тимошенко. Із парламентської фракції БЮТ не подали заяви про складення з себе депутатських повноважень лише 26 народних депутатів. Але лідери блоків Юлія Тимошенко та В’ячеслав Кириленко заявляють, що необхідну 151 заяву для визнання згідно Конституції України парламенту недієздатним вони уже мають.

Слід зазначити, що затвердження виборчих списків та їх скасування є прерогативою ЦВК, яка нині є недієздатною у зв’язку з тим, що більшість її членів, делегованих політичними силами, що входять до проурядової парламентської коаліції, озброївшись лікарняними листками тимчасової непрацездатності, на роботу не з’являються.

Голова Верховної Ради України Олександр Мороз, який теж виступав на засіданні ПАРЄ, та народні депутати від проурядової парламентської більшості в один голос заявляють, що немає такої норми в законодавстві, як скасування виборчих списків пост-фактум та масове складання народними депутатами від опозиційних політичних блоків своїх депутатських повноважень.

Але, ясно одне — Верховна Рада у нинішньому складі функціонувати не зможе, що б там хто не говорив.

Тож незалежно від рішення КСУ рано чи пізно дострокові парламентські вибори відбудуться. І чим раніше на них погодиться Віктор Янукович і Партія регіонів, тим більше голосів із числа набраних на виборах 2006 року вони збережуть. Легко прогнозоване і інше — на дострокових виборах Соціалістична партія навряд чи набере потрібні для подолання прохідного бар’єру три проценти голосів, а тому в разі їх проведення вона, скоріш за усе, опиниться за межами парламенту. А Олександру Морозу, мабуть, доведеться зійти з політичної арени або зовсім, або перейти до тієї когорти колишніх політичних вождів, у котру сьогодні входять і Леонід Кравчук, і Леонід Кучма. І він це розуміє, тому і робить усе політично можливе, аби завадити обом Вікторам — Ющенку та Януковичу домовитись про проведення дострокових парламентських виборів.

У четвер 19 квітня після обіду у залі засідань Верховної Ради України зібралися народні депутати її попередніх скликань, починаючи з першого.

Оскільки я розумів, що тон на цьому зібранні будуть задавати прихильники нинішньої парламентської більшості і рішення буде прийняте засуджуюче президентський указ про розпуск парламенту та дострокові парламентські вибори, що не відповідає моїм внутрішнім переконанням, то я вирішив на це зібрання не йти. Хоча у другій половині дня уже був у Києві у зв’язку з участю у п’ятницю в засіданні Президії АПНУ. Тож про те, що відбувалося на цьому зібранні, я довідався із вечірніх теленовин.

Що характерно, у президії зібрання екс-народних депутатів ключовими фігурами були екс-президент України Леонід Кравчук, який у свій час достроково добровільно склав свої президентські повноваження, та екс-голова парламенту Олександр Ткаченко, який у свій час парламентом був достроково відправлений у відставку — для нинішньої політичної ситуації це дуже символічний факт. Прихильників сьогоднішньої парламентської опозиції у залі зібралось набагато менше, а Іван Заєць взагалі зайняв місце на балконному гостьовому ярусі.

У своєму виступі екс-глава парламенту Володимир Литвин спробував об’єктивно охарактеризувати сьогоднішню політичну ситуацію, за що був нагороджений свистом і шумом в стані прихильників Олександра Мороза. Бачачи, що більшість залу його аргументи слухати не бажає Володимир Литвин достроково завершив свій виступ і демонстративно покинув екс-депутатське зібрання.

А перед від’їздом до Києва у четвер я взяв участь у ранковому засіданні наукового семінару, який було проведено у нашому університеті за ініціативи та при безпосередньому керівництві директора Інституту трансформації суспільства Олега Соскіна та директора Вінницького центру молодіжних економічних ініціатив Ігоря Шевченка. В роботі семінару взяли участь в основному викладачі та студенти Інституту менеджменту нашого університету, оскільки його темою була економічна безпека держави в контексті простору без кордонів.

Відкриваючи семінар, у своєму виступі як господаря зали засідань я сконцентрував увагу присутніх на тому, що досягти економічної безпеки Україні уже сьогодні, а особливо ж у наступному часі, буде неможливо без вступу до НАТО. Обґрунтував я це тим, що в Росії з кожним днем нарощується процес придушення демократії і відродження імперських амбіцій, про що свідчать, хоча б ті події, які відбулися у Москві минулої суботи та у Санкт-Петербурзі минулої неділі, де мирних демонстрантів, незгодних з політикою Володимира Путіна, тисячі міліціонерів спецназу брутально розігнали з застосуванням гумових кийків, а багатьох — у тому числі і екс-чемпіона світу з шахів Гаррі Каспарова — заарештували. Тож, якщо Україна не прикриється НАТОвською «парасолькою», то російська «п’ята колона» у нашій державі завдяки підкупам та залякуванням рано чи пізно підведе нас до вступу в Євроазійську економічну співдружність, в якій домінує Росія, і яка рано чи пізно перетвориться в наддержаву по типу Радянського Союзу з його відсутністю демократії та домінуванням правоохоронних органів у суспільстві. І, якщо раніше, коли процеси в Росії розвивались демократичним шляхом, я був прихильником нейтрального статусу України по типу Швейцарії, то нині я не бачу іншого виходу для збереження незалежності та демократичного розвитку нашої держави як вступити до НАТО — військового блоку, основною парадигмою якого є захист демократичних цінностей від посягань різного роду тоталітарних режимів, екстремістів, терористів та диктаторів.

Після мого виступу Олег Соскін запропонував аудиторії — а це біля 150 студентів та викладачів нашого університету — дати відповідь на запитання: «Чи підтримують вони вступ України до НАТО, чи ні?» Для збору відповідей дві асистентки Соскіна роздали кожному учаснику зібрання по аркушу паперу. Як я дізнався, уже покинувши зал, за вступ до НАТО висловилися 57 % учасників семінару, а проти вступу — менше 30 %. Трохи більше 10 % ще не визначилися.

Продовжую розповідь у суботу 21 квітня після повернення з Києва, де у п’ятницю я, як член Президії АПНУ, брав участь у її черговому засіданні.

До речі, перед початком цього засідання я роздав усім членам президії останнє число нашого університетського часопису «Імпульс», в якому опубліковано мій лист до часопису «Дзеркало тижня» з приводу так званого рейтингу ВНЗ «Топ-200 Україна», котрий швидше заслуговує на статус пародії на рейтинг. Ті з членів президії, котрі ознайомились з моїм листом до «Дзеркала тижня» протягом засідання, у перерві висловили мені повну згоду з наведеними у листі моїми оцінками цього рейтингу.

П’ятниця запам’яталась мені, перш за усе, двома мітингами, проведеними, починаючи з 15-ї години на Майдані Незалежності прихильниками парламентської більшості, та починаючи з 17-ї години на Європейському майдані прихильниками парламентської опозиції, а також повідомленням, що Віктор Ющенко та Віктор Янукович, зустрівшись, протягом години обговорювали політичну ситуацію в Україні з врахуванням резолюції ПАРЄ.

Із політичних лідерів на Майдані Незалежності виступили Віктор Янукович та Олександр Мороз, а на Європейському майдані — Юлія Тимошенко, В’ячеслав Кириленко та Юрій Луценко.

За даними міліції на Майдані Незалежності зібралися 20 тисяч осіб, а на Європейському майдані — 10 тисяч. Оскільки міністр внутрішніх справ Іван Цушко є членом політичної команди Мороза-Януковича, то, звичайно ж, дані про кількість присутніх на мітингах, що представлені його підлеглими із прес-служби МВС, треба зкорегувати в бік збільшення по Європейському майдану і у бік зменшення — по Майдану Незалежності.

Знаючи обсяги вільної площі на обох цих майданах, із телевізійної панорамної картинки легко було бачити, що людей на Європейському майдані було все ж таки більше, ніж на Майдані Незалежності. Але звичайно ж, і на Європейському майдані їх не було більше 50 тисяч.

В середині дня у Києві йшов дощ, часом з градом, а надвечір знову з’явилося сонце. Тож, виходить, що богові більш милим був мітинг на Європейському майдані. І кияни, які склали основну масу мітингуючих на Європейському майдані увечері, богові теж були милішими, ніж політичні туристи (за визначенням Олександра Мороза перед телекамерами у суботу у той час, коли я пишу ці рядки) із регіонів, які склали мітингуючу масу на Майдані Незалежності вдень.

До речі, після того, як лідери покинули мітинги, на кожному із майданів залишилося лише по кілька десятків осіб, в обов’язки яких входила (за інформацією тележурналістів) охорона трибун та наметів. Тож нинішні мітинги не йдуть ні в яке порівняння з багатоденним мітингом під час Помаранчевої революції два з половиною роки тому, коли навіть ночами на Майдані Незалежності, незважаючи на холод кінця осені-початку зими, продовжували залишатись по кілька десятків тисяч осіб. Та й по рівню пристрастей і багатоголосої підтримки закликів виступаючих нинішні майдани суттєво поступаються майданам днів Помаранчевої революції. Тож нинішні мітинги є лише блідою копією мітингів Помаранчевої доби.

І ще одна суттєва відмінність цих і тих мітингів полягає у тому, що тоді і жителі навколомайданних будинків, і службовці навколомайданних організацій та установ вiтали мітингуючих і без гніву сприймали усі незручності, обумовлені скупченням великої кількості людей, музичних інструментів та гучномовців, а нині їхньому гніву з цього приводу немає меж. Особливо високий рівень гніву піднімається під час виступів Олександра Мороза та Миколи Рудьковського, яких кияни у переважній більшості (інших думок мені чути не пощастило) вважають зрадниками Помаранчевих ідеалів. Не жалують кияни і Тараса Чорновола, якого порівнюють із тим сином Тараса Бульби, котрий зрадив свого батька.

Що ж до зустрічі президента та прем’єр-міністра, то вона пройшла за закритими дверима, і лише з коментарів виступу прем’єр-міністра на засіданні уряду та з пояснень президента тележурналістам, потому, стало ясно, що поки що вони обидва залишаються на попередніх позиціях, з тією лише різницею, що президент готовий лише призупинити дію свого указу на термін прийняття законів, яких не вистачає для проведення дострокових виборів, а прем’єр-міністр наполягає на нульовому варіанті — тобто, на скасуванні і президентського указу з приводу розпуску парламенту та дострокових виборів і постанов Верховної Ради та уряду, обумовлених протидією президентському указу.

А міністр юстиції Олександр Лавринович, якого я колись у своєму кабінеті приймав разом з В’ячеславом Чорноволом як його соратника, і який сьогодні, як і син Чорновола Тарас, перебуває у таборі його ідеологічних противників, заявляє, що згідно з чинним законодавством немає такої норми як призупинення дії президентського указу, а є лише відміна.

А часопис «Московские новости», який за часів роботи у ньому політичним оглядачем Віктора Шендеровича був досить об’єктивним російським періодичним виданням, з думками, опублікованими на сторінках якого, хотілось рахуватись, навіть тоді, коли вони не співпадали з твоїми, нині під керівництвом Віталія Третьякова поступово стає таким же українофобським, як і його нинішній головний редактор, авторська колонка якого та підбір матеріалів про Україну вибивають з мене останні почуття довіри до російських політиків, політтехнологів та політоглядачів. Сьогодні я уже, навіть не читаючи, можу майже зі стопроцентною імовірністю спрогнозувати, що в тому чи іншому числі часопису написано, глядячи лише на заголовки і прізвища авторів публікацій.

Цього ж суботнього дня пізно увечері я, включивши телевізор, натрапив на діалог ведучого 5-го телеканалу з лідером парламентської фракції Партії регіонів Раїсою Богатирьовою. На запитання ведучого, чи знає вона про те, що їхні прихильники їдуть на Майдан Незалежності з регіонів не за покликом серця, а виключно лише за плату готівкою, вона відповіла, що їй таких фактів не відомо. Після цього ведучий включив запис свідчень політичного оглядача журналу «Фокус», який розповів, що він інкогніто в одному із міст Донбасу записався бажаючим поїхати на мітинг до Києва і отримав за це місце в потягу, який без зупинок довіз усіх їх з Донецька до Києва, та 130 гривень добових, хоча розписався у відомості напроти пустої клітинки. А це уже свідчить про те, що там може згодом бути проставлена і більша сума, різниця від якої піде у чиюсь кишеню. Замість коментарів побаченого і почутого Раїса Богатирьова у відповідь почала розказувати про те, як не гуманно створювати перешкоди в роботі Конституційному Суду та здійснювати на нього тиск. Після такої відповіді я переключив телевізор на телерепортаж про матч між англійськими футбольними командами «Манчестер Юнайтед» та «Мідлсбро», котрий, закінчившись внічию, доставив мені насолоду, оскільки поновив шанси стати чемпіоном лондонському «Челсі», за який грає наш Андрій Шевченко. А «Челсі» за чотири тури до кінця англійського чемпіонату відстає від «Манчестер Юнайтед» на три очки і в останньому матчі чемпіонату саме з «Манчестер Юнайтед» і зустрічається.

Завершити цей розділ я хочу коротенькою реплікою з приводу побаченої у суботніх вечірніх теленовинах заяви міністра освіти і науки Станіслава Ніколаєнка (названого Олександром Ніколаєнком) про те, що він звільнятиме з роботи усіх учителів, які привезуть до Києва свої класи на мітинг. Моя репліка полягатиме в наступному: оскільки жоден учитель не повіз би до Києва свій клас на мітинг, організований Партією регіонів, без дозволу директора школи та завідувача районного відділу освіти, то я упевнений у тому, що не дозволить нашому міністру звільнити жодного такого учителя жоден глава обласної державної адмінiстрації, чиє слово на місцевому рівні є куди вищим за слово міністра. Тобто, погроза міністра відноситься до числа таких, які не мають об’єктивних можливостей для реалізації.

Постскриптум 1: у неділю 22 квітня у Франції відбувся 1-й тур президентських виборів, в результаті якого до 2-го туру вийшов міністр внутрішніх справ Саркозі з 31 % набраних голосів, котрий представляє праві політичні сили, та соціалістка Руайяль, яка набрала 26 % голосів. До речі, вперше з часів правління президента де Голля у Франції на президентських виборах спостерігався такий високий рівень явки на вибори — 84 %.

Постскриптум 2: суддя КСУ Кампо на засіданні суду у понеділок 23 квітня запропонував припинити провадження у справі по позову народних депутатів від більшості про неконституційність президентського указу про розпуск парламенту та оголошення дострокових президентських виборів і запропонував проект рішення КСУ у цьому напрямку. Мотивував він це тим, що розгляд справи з юридичної площини перейшов у політичну, оскільки представники парламентської більшості у суді та уряді відмовилися відповідати на його запитання лише тому, що він обраний до КСУ за квотою президента і не приховує своєї думки про те, що вважає президентський указ конституційним.




© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.