|
Головна сторінка
Громадська діяльність
Публіцистика
Вибірковий і, звичайно ж, тенденційний літопис, або я так думаю
Розділи книги
У понеділок 23 квітня 2007 року на 77 році життя помер Борис Єльцин — легендарна фігура російського політикуму — колишній керуючий будівельним трестом, колишній перший секретар Свердловського обкому КПРС, колишній перший секретар Московського міському та кандидат у члени Політбюро КПРС, колишній Голова Верховної Ради Російської федерації у складі Радянського Союзу, який очолив опір ГКЧП (російська абревіатура), коли цей незаконно створений комітет, відсторонивши від управління державою її Першого і Останнього Президента та Першого секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова, спробував здійснити державний переворот і недопустити розбігання з нього у незалежність радянських республік, — людина, яка від імені Російської федерації разом з Головами Верховних Рад України Леонідом Кравчуком та Білорусії Станіславом Шушкевичем підписала історичний документ про розпуск Радянського Союзу, Голова Верховної Ради незалежної Російської федерації, який підписав Постанову про заборону КПРС, Перший Президент незалежної Росії, який не побоявся віддати наказ про розстріл танковими гарматами і штурм десантниками будівлі Верховної Ради Росії, коли та пішла у глибоку конфронтацію з президентом, і після цього знову виграв президентські вибори, Президент Росії, який добровільно до закінчення другої каденції склав з себе президентські повноваження і передав владу колишньому керівнику своєї адміністрації Володимиру Путіну, оголосивши його своїм президентським спадкоємцем. Людина з такою біографією не могла не стати легендою, і він нею став ще за життя. Відношення до нього у Росії і світі неоднозначне — одні не можуть пробачити йому розпуск СРСР і заборону КПРС, другі засуджують за розстріл танками будівлі російського парламенту, треті не сприймають його як великого керівника за любов до спиртних напоїв і часті запої, четверті ставлять йому у вину потакання грабіжницькій олігархізації Росії, п’яті обвинувачують його за те, що потопив у крові намагання Чечні отримати незалежність, шості не можуть простити недостатню твердість під час приборкання Чечні, сьомі незадоволені тим, що він не зміг поставити Росію так, щоб з нею рахувались у світі у такій же мірі, як рахувались з Радянським Союзом, восьмі не можуть вибачити йому недостатньо жорстку позицію по відношенню до незалежної України під час її спроб зблизитись з Європейським Союзом та НАТО. Але не менше є і людей, які поважають і навіть люблять Бориса Єльцина за те, що він не побоявся ГКЧП і, піднявшись у Москві на танк, ризикуючи життям, очолив спротив демократичних сил та зірвав спробу державного перевороту в СРСР, і за те, що поставив свій підпис на документі про розпуск Російської імперії, яка продовжувала існувати у вигляді Радянського Союзу, і за те, що не вдавався до силового розв’язання конфліктних ситуацій у взаємовідносинах з колишніми радянськими республіками, які, ставши незалежними державами, часто досить зухвало поводили себе по відношенню до Росії, і за те, що, незважаючи на розстріл парламенту Росії, зберіг у цій країні основи демократії, і за те, що не закривав рота засобам масової інформації та не переслідував жодного журналіста за жорстку критику на власну адресу та на адресу очолюваних ним органів влади, і за те, що був простим і доступним під час зустрічей з людьми, і за те, що повірив в економічний талант Єгора Гайдара та, довіривши йому керівництво урядом під час фінансового колапсу, дозволив останньому вивести Росію з фінансового штопору, і за те, що, відчувши проблеми зі здоров’ям, добровільно відійшов від влади, хоча міг, наслідуючи кремлівських комуністичних старців, сидіти на президентському кріслі доти, доки не винесли б ногами вперед під кремлівську стіну. Особливо вдячними Борису Єльцину повинні бути громадяни України, котрі прагнуть жити в незалежній державі — і за те, що він пішов на підписання договору про розподіл між Росією та Україною Чорноморського флоту СРСР та визнання Севастополя українським містом, у якому до 2017 року перебуватиме Російський Чорноморський флот, орендуючи портові структури та землю під інфраструктурою флоту, і за те, що разом з президентом США, підписав гарантії незалежності України в обмін на її ядерне роззброєння і суворо виконував взяті на себе зобов’язання як по невтручанню у внутрішні справи України, так і по забезпеченню українських атомних електростанцій ядерним пальним у кількостях, еквівалентних вивезеним бойовим атомним зарядам ліквідованих в Україні стратегічних ракет, і за те, що не підтримав кримських сепаратистів, які під проводом одіозного президента АР Крим Мєшкова намагались відокремити Крим від України. На мій погляд, за формальними ознаками саме за ініціативи Бориса Єльцина та завдяки його перу Україна юридично закріпила свою незалежність, тож він заслуговує і на пам’ятники, і на назву вулиць в тих українських містах, де він встиг побувати. І я завжди згадую відомого російського байкаря Крилова з його крилатими словами: «Ай, Моська, знать она сильна, коль лает на Слона!» — коли слухаю випади проти Бориса Єльцина російських комуністів у Державній Думі Росії або таких наших політиків, як народний депутат Верховної Ради України комуніст Олександр Голуб, котрий дозволив собі грубо «топтатись» по Єльцину під час передачі «Свобода слова» у Савіка Шустера на телеканалі ICTV у п’ятницю 27 квітня. Це ж треба таке — Володимир Голуб є керівником управління внутрішньої політики Секретаріату президента, тобто є прихильником політики Віктора Ющенка, а його брат Олександр Голуб, який є членом фракції комуністів у Верховній Раді України, активно виступає проти політики Віктора Ющенка. Бідна їхня мати! Її серцю доводиться розриватись і переживати, незалежно від того, хто здійснює верховну владу в країні — ліві чи праві. До речі, дивлячись на рожеві щічки Олександра Голуба та слухаючи його радикально-комуністичні висловлювання, важко відмахнутись від думки, що, якщо переселення душ усе-таки має місце, як стверджують індуси, то не нульовою є ймовірність того, що у минулому житті душа цього народного депутата зігрівала тіло нинішнього символу року за східним календарем. І треба віддати належне Олександру Голубу — за своїми в’їдливими словами він «у карман не лізе», оскільки вони витікають з нього з енергією вулканічної лави. Єдиним питанням, на яке не спромігся дати блискавичну відповідь Олександр Голуб під час передачі «Свобода слова» у Савіка Шустера, було питання — чому комуністи підтримують уряд олігархів? Але, попри це, я не здивуюсь, якщо на наступному з’їзді Комуністичної партії України Олександр Голуб змінить на посаді її нинішнього першого секретаря Петра Симоненка, словарний запас якого та енергетика слів є суттєво біднішими, ніж у цього молодшого товариша по партії. Але повернемося до Бориса Єльцина. Поховали його 25 квітня на Новодівочому кладовищі, на його центральній алеї, відведеній для поховання найбільш видатних людей Росії. Дивлячись телерепортажі, можна припустити, що потік проводжаючих Бориса Єльцина в останній путь був не набагато меншим від того, який проводжав в останній путь Йосипа Сталіна. А це уже багато про що говорить. Серед проводжаючих було багато іменитих іноземців, які були при владі в своїх країнах у ті ж роки, що і Борис Єльцин. Між ними і екс-президенти США Біл Клінтон та Джордж Буш-старший, а також екс-президенти України Леонід Кравчук та Леонід Кучма. Взяв участь у похоронах Бориса Єльцина і прем’єр-міністр України Віктор Янукович, який після участі в траурній процесії відбув з офіційним візитом до Узбекистану. Відспівували Бориса Єльцина у відбудованому за його правління Храмі Христа Спасителя, в якому останнім із правителів Росії до Єльцина відспівували царя Олександра 3-го у кінці 19-го сторіччя. А увечері того ж таки 25 квітня, в який ховали в Москві Бориса Єльцина, у Києві по телебаченню звернувся до своїх громадян Президент України Віктор Ющенко. У своєму зверненні він ще раз підкреслив тезу про необхідність проведення дострокових парламентських виборів і оголосив, що заради створення необхідних умов для їх проведення він зупиняє дію свого указу від 02 квітня 2007 року і підписує новий указ про припинення повноважень парламенту, яким встановлює і новий термін проведення дострокових парламентських виборів — 24 червня 2007 року. І наступного дня — 26 квітня — цей новий президентський указ було уже надруковано в «Президентському віснику», тобто, він отримав юридичну силу. Цього ж таки 26 квітня Верховна Рада України на своєму засіданні прийняла постанову, в якій новий президентський указ про розпуск парламенту визнається неконституційним, незважаючи на наявність у ньому уже посилок на 90-у та 83-у статті Конституції України, чого не було в попередньому указі. У цій парламентській постанові ще раз виголошено заборону уряду фінансувати дострокові парламентські вибори та попереджено Національний банк України про його відповідальність за ситуацію в країні в разі надання кредиту ЦВК на фінансування дострокових парламентських виборів без внесення відповідних змін до закону про Бюджет-2007. Політична ситуація в Україні у ці дні ще більше загострилася. Голова Верховної Ради України Олександр Мороз перервав своє перебування з візитом у Литві і 26 квітня повернувся до Києва. Повернувся з Узбекистану до Києва цього ж дня, фактично, так і не розпочавши виконання програми візиту до цієї держави, і Прем’єр-міністр Віктор Янукович, який, виступаючи на мітингу на Майдані Незалежності, звинуватив Віктора Ющенка у порушенні умов попередніх домовленостей. А 27-е квітня принесло ще більшу сенсацію — Президент України Віктор Ющенко на виконання рішення Шевченківського суду міста Києва, ухваленого 26 квітня, видав указ про поновлення на посаді Генерального прокурора України Святослава Піскуна, який до цього часу виконував обов’язки народного депутата України у парламентській фракції Партії регіонів. Одночасно Віктор Ющенко увільнив з посади Генерального прокурора Олександра Медведька, котрий у ці дні, перебуваючи на лікарняному, передав усю повноту прокурорської влади своєму першому заступнику Пшонці, який є теж вихідцем із прокурорських кіл Донбасу. Цей президентський хід збив з пантелику усіх — і прихильників Віктора Ющенка, і прихильників Віктора Януковича. Вони ніяк не можуть зрозуміти, яка ж політична сила виграла від третього приходу до Генеральної прокуратури Святослава Піскуна, причому двічі за рішенням суду (думаю що цей факт вартий занесення до Книги рекордів Гіннеса). Але уже той факт, що Святослав Піскун одразу ж після повернення на посаду Генерального прокурора повернув собі частину тих заступників, які були звільнені Олександром Медведьком, і звільнив, поставлених ним, свідчить про те, що Колегія Генеральної прокуратури здійснить спробу перебазуватись на нейтральну політичну полосу. Про це ж свідчить і оголошена Святославом Піскуном ініціатива, що місцевим прокуратурам буде дана вказівка виявити і притягнути до відповідальності усіх учителів, які привезли свої класи до Києва для участі у мітингах на Майдані Незалежності, та усіх ректорів, які направили своїх студентів на цей чи інші майдани. Як на мій погляд, то це звезення прихильників Партії регіонів до Києва на Майдан Незалежності, яке уже привело до численних незручностей у повсякденному житті киян і заповнило смородом навколомайданне повітря, було і є грубою тактичною помилкою керівників цієї партії, яка матиме і стратегічні відголоски у вигляді додаткової втрати голосів на виборах. Розумніше чинять опозиціонери із БЮТ, «Нашої України» та «Громадянської самооборони», які проводять свої мітинги лише у вихідні дні на Європейському майдані, приводячи, в основному, киян, або ж і іногородніх, але без встановлення «малих архітектурних форм» та влаштування ночівель. А збирається народу на їхні заклики з кожним разом усе більше і більше. На мій телепогляд, на останньому мітингу на Європейському майдані, який відбувся у суботу 28 квітня і на якому цього разу виступили не лише Юлія Тимошенко, Юрій Луценко та В’ячеслав Кириленко, але і Президент України Віктор Ющенко, були присутніми не менше 100 тисяч їхніх прихильників. З 29-го квітня по 2-е травня, тобто, чотири дні поспіль, Україна буде відпочивати. До речі, багато хто з нашого університетського колективу розпочав відпочивати ще з вечора 28 квітня у ресторані «Поділля» на весіллі друга мого молодшого сина, аспіранта 3-го року навчання нашого університету Юрія Буреннікова — сина директора Інституту машинобудування та транспорту професора Юрія Буреннікова. У цей день Юра-молодший женився на чарівній дівчині Саші. Керівники Верховної Ради України, побоюючись силового захоплення будівлі парламенту опозицією, встановили цілодобове чергування у ній мобільними групами, створеними із числа народних депутатів від парламентської більшості. Про те, що принесуть нам ці вихідні дні, я розповім уже після того, як вони «кануть у Лєту». Сам же я запланував у ці дні вичитати кандидатську дисертацію одного із аспірантів, написати наукову статтю в розвиток тематики про повітряну акумуляцію електричної енергії, а також попрацювати над виконанням держбюджетної науково-дослідної теми, присвяченої оптимізації режимів роботи електроприводів трамваїв, колія яких прокладена на місцевості зі складним рельєфом. А цей розділ книги, який «дописую» на моніторі ноутбука вранці 30 квітня, я вирішив завершити згадкою про те, що у ці дні один за одним пішли з життя такі дві видатні мистецькі постаті як віолончеліст Мстислав Растропович — у Москві, який прожив 80 років і якому саме Борис Єльцин дозволив повернутись з еміграції до Росії, та у Санкт-Петербурзі актор Кирило Лавров — на 82-му році життя, останньою роллю якого була роль прокуратора Іудеї Понтія Пілата у телесеріалі по роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита». До речі, Растроповича поховали на Новодівочому кладовищі у Москві поряд з Єльциним через два дні після похорон Бориса Миколайовича. Постскриптум 1: як мені стало відомо уже з вечірніх новин, 30 квітня — у понеділок вранці Верховна Рада України прийняла постанову про одночасне проведення виборів парламенту і президента в кінці листопада або на початку грудня нинішнього року. А до виборів Верховна Рада у цій постанові зобов’язалась прийняти, стартувавши одразу після травневих свят, закон про порядок проведення дострокових виборів парламенту і президента держави, а також внести необхідні зміни до закону про Бюджет-2007 і Конституцію України. Оскільки для останнього дійства необхідно мати 300 голосів, то за відсутності в залі засідань парламенту опозиційних фракцій БЮТ та «Нашої України» це виглядає, на мій погляд, утопією. До речі, член фракції регіонів Тарас Чорновіл за постанову не голосував, оскільки вважає, що немає сьогодні законних підстав для переобрання президента. Відпускаючи народних депутатів з зали засідань, Голова Верховної Ради Олександр Мороз попросив парламентарів нікуди з Києва на травневі свята не від’їжджати і бути готовими у будь-який момент по його сигналу зібратись протягом півгодини у приміщенні парламенту. Постскриптум 2: із тих же вечірніх новин у понеділок 30 квітня стало відомо, що врешті-решт зібралася на своє засідання Центральна виборча комісія. Із 13 членів ЦВК в засіданні взяли участь 10, що дало необхідний кворум. ЦВК задовольнила заяву Блоку Юлії Тимошенко про скасування тієї частини виборчого списку цього блоку, який містив кандидатів у народні депутати на місце вибулих. Тож тепер Верховна Рада України не зможе замість подавших у відставку народних депутатів від БЮТ дообрати на їх місце із їхнього списку інших. Але ЦВК не задовольнила аналогічне прохання Блоку «Наша Україна», оскільки їхнє рішення про скасування списку кандидатів було прийняте не на з’їзді блоку, як того вимагає законодавство, а на політбюро партії «Наша Україна». Постскриптум 3: із вечірніх новин у вівторок 1-го травня стало відомо, що Президент України своїми указами 30 квітня та 1-го травня звільнив з посади заступника Голови Конституційного Суду Пшеничного за перевищення службових повноважень і розголошення таємниці процедури прийняття судового рішення у дорадчій кімнаті та суддю Конституційного Суду Станик за зловживання службовим становищем та попередню політичну заангажованість. Обидва ці судді КСУ призначені за квотою президента держави, тож Віктор Ющенко має моральне право на відкликання цих суддів зі складу КСУ, тим паче, що вони призначені ще Леонідом Кучмою і не відображають волі та поглядів нинішнього гаранта Конституції України Віктора Ющенка. Що ж до юридичних підстав звільнення Пшеничного та Станик зі складу КСУ, то вони теж мають місце, оскільки Станик не повинна була сама нав’язувати свою кандидатуру на роль доповідача при розгляді конституційності президентського указу про дострокове припинення повноважень нинішнього складу Верховної Ради України, а Пшеничний не мав права задовольняти її прохання і затверджувати у цій іпостасі, оскільки згідно з чинним законодавством доповідача при розгляді конституційності президентського указу повинен визначати і затверджувати виключно лише Голова Конституційного Суду, а не його заступник. На мій погляд, цей крок поверне Віктору Ющенку ще частину прихильників із числа тих, які повірили йому підчас Помаранчевої революції, оскільки наш народ більше любить рішучих, ніж поміркованих. Про це свідчить хоча б те, що спроби усіх примирити привели до падіння рейтингу Віктора Ющенка в народі за даними соціологічних опитувань до рівня 6 %, а після підписання указу про розпуск парламенту за даними опитування у Савіка Шустера на передачі «Свобода слова» його рейтинг зріс одразу до 31 %. Крім того, укази про відставку суддів КСУ Пшеничного та Станик внесуть ще більшу тривогу в ряди парламентської більшості, оскільки тепер вони уже не зможуть стверджувати на кожному кроці, що рішення Конституційного Суду буде на їхню користь. Адже їхні головні нападники у КСУ виявилися поза грою. Постскриптум 4: своїми указами 3-го та 4-го травня Президент України Віктор Ющенко замість відставлених ним Пшеничного та Станик призначив конституційними суддями Гавриша та Костицького, які, правда, зможуть брати участь в засіданнях КСУ лише після прийняття присяги на засіданні Верховної Ради України, яка розпущена президентом нашої держави ще з 2-го квітня. Тож доведеться їм чекати або відміни уже другого президентського указу про дострокове припинення повноважень парламенту, або обрання нового складу парламенту. Постскриптум 5: сьогодні (п’ятниця 4-го травня), коли я поклав на екран ноутбука ці рядки, надвечір телебачення принесло сенсаційне повідомлення про те, що Віктор Ющенко і Віктор Янукович домовились про проведення дострокових парламентських виборів. Віктор Янукович вийшов на Майдан Незалежності і пояснив своїм прихильникам, котрі там мітингують уже багато днів, що він пішов на ці домовленості задля примирення суспільства і подолання розколу між сходом і заходом України. Як на мій погляд, це мужній і мудрий крок нашого прем’єра. Думаю, що він не сподобається соціалістам, а можливо і комуністам, але сподобається більшості народу України. |
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.