У понеділок 25 червня я відвідав Київ аби взяти участь у відзначенні 60-річчя Президента Академії педагогічних наук України Василя Кременя, який 5 років відпрацював у період з кінця 1999 року до кінця 2004 року одночасно з президенством в АПНУ і на посаді міністра освіти і науки.

Свідченням того, якою популярністю в середовищі наукової і освітньої еліти України користується Василь Кремень, стала, по-перше, черга бажаючих його поздоровити з ювілеєм, яка біля його кабінету у будинку президії АПНУ у цей день неперервною стрічкою тягнулась з 9-ї години ранку до 16-ї години дня, а по-друге — велика кількість іменитих гостей, які підтягнулись на 18 годину 30 хвилин до ресторану Президент-готелю, аби в режимі виголошення тостів поздоровити ювіляра і вручити йому ювілейний адрес чи вітальну телеграму або орден чи почесну грамоту.

Відомий актор Олександр Биструшкін, який нині працює в секретаріаті президента держави, зачитав поздоровлення від Віктора Ющенка, а віце-прем’єр Дмитро Табачник крім поздоровлення від Віктора Януковича вручив також Почесну Грамоту Кабінету Міністрів України. Слід згадати і про те, що напередодні ювілею Президент України Віктор Ющенко нагородив Василя Кременя орденом «За заслуги» 1-го ступеня — і тепер він, на мій погляд цілком заслужено, є повним кавалером цього ордена, маючи усі три його ступені.

Поздоровив і підняв тост в честь ювіляра і нинішній міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко, і два колишні міністри освіти Іван Зязюн та Петро Таланчук. Тепло привітав Василя Кременя з ювілеєм також і нев’янучий Президент Національної академії наук України Борис Патон, який у свої 90 років може служити взірцем для будь-якого ученого і в науковому плані і у фізичному.

Потім в честь Василя Кременя піднімали тости ще багато відомих науковців, державних службовців та членів парламенту.

Глядячи на ювіляра, важко було повірити, що йому уже 60 років — Василь Кремень у цей вечір виглядав ніяк не старшим 45-и.

Вели програму надання слова гостям для привітання на святковому вечері ювіляра ректор Національного педагогічного університету імені Драгоманова Віктор Андрущенко та перший заступник міністра освіти і науки Андрій Гуржій — обидва вони є членами президії академії, очолюваної Василем Кременем.

Оскільки я є ректором університету, головою Наглядової ради якого є Василь Кремень, та членом президії АПНУ то, думаю, у другій частині святкового вечора планувалось надання слова і мені, але я змушений був у перерві відправитись до готелю, оскільки протягом першої частини святкового вечора до перерви з’їв і випив більше, ніж мені було можна, виходячи з відсутності у мене жовчного міхура, який видалено лише півроку тому. Але я був і серед тих, хто поздоровляв ювіляра вдень у його кабінеті, тож, сподіваюсь, що він на мене не образиться за дострокове залишення ювілейного «поля бою».

Крім віддання шани Василю Кременю, його ювілейний вечір став для мене цікавим ще й в інформаційному плані — я, нарешті, зрозумів, чому очолюваний мною ВНТУ замість одного із перших місць у науковому рейтингу вищих навчальних закладів України, визначеному міністерством, посів одно із останніх, і чому комплекс наукових розробок, представлених моїм молодшим сином Олександром Мокіним і доцентом Михайлом Розводюком до мінiстерства для участі в конкурсі президента держави для молодих учених, був переданий з міністерства до Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки не в переліку тих робіт, які підтримує міністерство. Тобто, чому наукові досягнення нашого університету при визначенні рейтингу були суттєво занижені (для прикладу — нам було враховано замість 144 винаходів лише 14) і чому кількох десятків наукових праць, опублікованих в наукових журналах і монографіях Олександром Мокіним і Михайлом Розводюком по проблемі, якою в Україні більше ніхто не займається, виявилось недостатньо, щоб отримати міністерську підтримку у відбірковому турі конкурсу у той час, як більшість наукових розробок, що таку підтримку у цьому турі отримали, мають суттєво меншу кількість публікацій. А причина виявилась дуже простою — рік тому підчас вступних іспитів до мене звернувся з проханням за одного із абітурієнтів один із далеко не останніх працівників міністерства, а я, пам’ятаючи заклик президента держави і міністра не реагувати на такі прохання, на це звернення цього авторитетного працівника міністерства не відреагував у такій мірі, як того хотів батько абітурієнта. Трошки захмелівши, цей далеко не останній працівник міністерства на святковому вечорі Василя Кременя усю правду-матку мені і виклав.

Так що, шановні пани ректори, заклики президента і міністра живуть самі по собі, а звернення далеко не останніх працівників міністерства — самі по собі. І пам’ятайте, що конкретні рейтинги, і конкретні гроші під наукові дослідження, і конкретні плани прийому, і конкретні штати, і конкретні обсяги фінансування ремонтних робіт, і конкретна підтримка міністерства у всіляких конкурсах забезпечуються не президентом чи міністром, а конкретними далеко не останніми працівниками міністерства.

До речі, десять днів тому мені зателефонував чоловік, який назвався прізвищем одного із працівників секретаріату віце-прем’єра Клюєва, і у категоричній формі запропонував назавтра зустрітись з іншим чоловіком, прізвище якого він мені назвав, і вирішити позитивно те питання, з яким цей чоловік на прізвище Курносий до мене звернеться.

У відповідь я звернув увагу на те, що не знаю ні цього пана з секретаріату Клюєва, ні того, чи справді мені телефонують з цього секретаріату. Тож продовжити розмову на предмет того, чи зможу я розв’язати поки що мені невідоме питання, можна буде лише після того, як мені зателефонує хтось такий із Кабінету Міністрів, голос якого я знаю, наприклад, міністр Анатолій Толстоухов, з яким мені довелось разом попрацювати у Верховні Раді України 1-го скликання. Пан Костюченко, як себе назвав телефонувавший, пообіцяв мені, що я телефонний дзвінок від Анатолія Толстоухова отримаю. Але ось уже пройшло 10 днів, а телефонного дзвінка від Анатолія Толстоухова усе ще не надійшло, і думаю, що він і не надійде. Та й прізвище Костюченко, скоріш за усе, теж є надуманим. Випадок, коли мені телефонував батько одного із студентів, якого я відрахував за неуспішність, представившись заступником губернатора нашої області, у мене у минулому році уже був. Розмова тоді дуже швидко скінчилась, оскільки я добре знаю голос того заступника губернатора. А голос батька, який був дуже характерним, я уже ідентифікував під час його розмови зі мною у мене в кабінеті. Так що, шановні ректори, пам’ятайте і про такі способи розв’язання питань деякими людьми.