У середу 1-го серпня 2007 року публікацією 4-го президентського указу, підписаного 31 липня і присвяченого достроковим парламентським виборам, їм дано офіційний старт з 2-го серпня

У цьому указі зроблено акцент на тому, що Верховна Рада України 5-го скликання є неправомочною, оскільки після складення з себе депутатських повноважень 103 народними депутатами від фракції БЮТ та 66 народними депутатами від фракції «Наша Україна» і «обнуленням» їх виборчих списків 2006 року, визнаним судами усіх інстанцій, в її складі не залишилось потрібних для відкриття засідань 300 народних депутатів. Тому і потрібно проводити дострокові парламентські вибори через 60 днів від оголошення президентського указу, тобто, 30 вересня 2007 року, як і було визначено раніше спільною політичною заявою Віктора Ющенка, Олександра Мороза і Віктора Януковича

А кількома днями раніше Голова Верховної Ради України Олександр Мороз видав розпорядження про зібрання народних депутатів України для відкриття 31 липня позачергової сесії парламенту. Але народні депутати від Партії регіонів, яка уже вирішила йти на дострокові парламентські вибори, устами керівника свого виборчого штабу народного депутата України Бориса Колесникова відмовились збиратись на позачергову сесію, тож 31 липня нічого у будівлі Верховної Ради України не відбулося. У відповідь на такий крок союзників по проурядовій коаліції у Верховній Раді України Олександр Мороз у четвер 2-го серпня заявив, що, якщо на наступному тижні народні депутати від фракції регіонів знову проігнорують запрошення на позачергове засідання парламенту, то фракція соціалістів вийде з коаліції, що автоматично приведе до відставки Кабінету Міністрів України у нинішньому складі, і усі міністри після цього підуть на дострокові парламентські вибори уже не як міністри, а лише як виконувачі обов’язків.

Чи спрацює ця погроза лідера соціалістів, побачимо на наступному тижні.

Але четвер 2-го серпня став історичним днем не лише тому, що у цей день розпочалася виборча кампанія, а і тому, що цього дня сталися ще дві визначальні політичні події — по-перше, три партії ліберально-демократичного спрямування — партія «Батьківщина» Юлії Тимошенко, партія «Реформи і порядок» Віктора Пинзеника та Українська соціал-демократична партія, якою до обрання на посаду Голови Верховного Суду України керував Василь Онопенко, підписали угоду про спільний виборчий список і спільну виборчу програму для участі в дострокових парламентських виборах; а по-друге, аналогічний крок зробили і 9 партій націонал-демократичного спрямування, стержнем яких є політичний блок партій «Наша Україна» та громадський рух «Народна самооборона», які я не буду перераховувати, оскільки їх назви уже приведені раніше на сторінках, присвячених розповіді про підписання ними спільної декларації про наміри. Декларацію, правда підписали 10 партій, але на угоді поки що не має підпису керівника «Конгресу українських націоналістів» — члени цієї партії ще у роздумах.

Виборчі списки від цих мегаблоків будуть затверджені на їхніх з’їздах, які керівниками БЮТ оголошено провести у неділю 5 серпня, а керівниками НУНС — у вівторок 7 серпня.

Комуністи і соціалісти вирішили йти на дострокові парламентські вибори окремими колонами, а лідер комуністів Петро Симоненко, вважаючи, що серед лівих лише очолювана ним партія має шанс подолати 3-процентний бар’єр, аби не розпорошувати голоси лівого електорату закликав усіх симпатиків інших лівих партій голосувати тільки за його партію, у першу п’ятірку виборчого списку якої для привабливості у народі і виконання заповіту Леніна він включив одного шахтаря і одного фермера.

А лідер соціалістів Олександр Мороз свою першу п’ятірку оформив традиційно: № 1 — лідер СПУ Олександр Мороз, № 2 — міністр внутрішніх справ Василь Цушко, № 3 — народний депутат України Володимир Бойко, який до переходу на роботу у Верховну Раду України був Генеральним директором Маріупольського металургійного заводу імені Ілліча, № 4 — Голова Фонду державного майна України Валентина Семенюк, № 5 — міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко. Тож відтепер ми з моїм міністром будемо під різними прапорами і в різних командах.

У четвер 2 серпня на повну потужність запрацювала Центральна виборча комісія, приступивши до організаційного забезпечення дострокових парламентських виборів — протягом одного дня вона проголосувала за 8 постанов. Відмовлявся голосувати лише соціаліст Олександр Чупахін, який продовжує вважати оголошення дострокових виборів незаконним.

У цей же день уряд прийняв рішення про виділення на проведення дострокових парламентських виборів 365 мільйонів гривень.

В середині дня 3-го серпня ЗМІ принесли повідомлення, що до виборів підключились «Блок Литвина», до якого крім очолюваної самим Володимиром Литвином Народної партії увійшла також Трудова партія, та «Блок Наталі Вітренко», до якого, правда, крім очолюваної самою Наталею Вітренко Прогресивної соціалістичної партії більше ніхто не увійшов.

У цей же день надвечір, проглядаючи газети, я наткнувся в газеті «День» за 2-е серпня на такі соціологічні дані: за Партію регіонів збираються проголосувати 30,2 % громадян України, які прийдуть 30 вересня на дострокові парламентські вибори, за НУНС — 15,1 %, за БЮТ — 14 %, за КПУ — 5 %, за СПУ — 1,1 %, за блок Литвина — 2,4 %. По цих процентах одразу ж видно, що керівник цієї групи соціологів Олександр Бухалов (компанія «ФОМ-Україна») є прихильником Партії регіонів та Комуністичної партії і не любить опозицію взагалі і Юлію Тимошенко зокрема.

Порівнюючи наведені вище результати соціологічних досліджень, та ряд інших отриманих різними групами соціологів в один і той же період, і одночасно оприлюднених у ЗМІ, я прийшов до висновку, що на етапі від оголошення початку виборчої кампанії і аж до заборони оприлюднення даних соціологічних опитувань рейтингам соціологів вірити не можна, оскільки усі вони відображають лише або побажання замовників опитування, або полiтичні симпатії самих соціологів.

Щойно (19-а година 3-го серпня) у випуску теленовин на каналі ICTV я почув, що на Львівщині знову пожежа — цього разу на одній із залізничних станцій згоріли 5 цистерн з 95-м бензином і будівля поряд з місцем пожежі. Крім того, продовжують спалахувати в різних місцях в районі уже ліквідованої аварії потяга з жовтим фосфором окремі залишки цього фосфору, що виявилися непоміченими під час аварійних робіт. Почувши ці повідомлення, хочеш не хочеш, а подумаєш: « А може і правда любителі пригод — Микола Рудьковський та Нестор Шуфрич ці пригоди притягують до себе, і усім в Україні було б краще, якби вони залишили ті міністерські посади, які сьогодні обіймають?»

Зацікавило мене і інше повідомлення у цьому випуску новин, в якому прозвучало ім’я Інни Богословської в контексті того, що вона разом з кількома своїми найближчими соратницями вийшла зі створеної нею ж перед виборами 2006 року політичної партії «Віче» і подала заяву до Партії регіонів, у списку якої їй обіцяно місце у прохідній частині. Коли Інна Богословська була в «Озимому поколінні», я їй симпатизував. Після створення «Віче» своєю багатослівністю і небажанням нікого чути у відповідь вона виштовхнула мене з рядів своїх симпатиків, але і антипатії я не відчував. Своєю втечею з партії, яку сама ж організувала, і переходом під прапори Партії регіонів виключно заради місця у парламенті, Інна Богословська віднині у мене викликає лише негативні емоції.

Завершував цей вечір я переглядом газет. В «Голосі України» за 3-е серпня я звернув увагу на «Звернення представників творчої інтелігенції України до партій урядової коаліції», під яким стояли підписи 250 осіб, починаючи від підписів академіка НАНУ Толочка, академіка АМНУ Трахтенберга, член-кора НАНУ Соскіна, тренера збірної України по футболу Блохіна і політолога Малинковича і закінчуючи двома сотнями підписів відомих «у вузькому колі приятелів» кандидатів наук, акторів, журналістів і депутатів місцевих рад із Києва, Донецька, Луганська, Харкова, Одеси, Запоріжжя, Миколаєва, Херсона і Сімферополя.

У цьому зверненні підписанти висловлюють віру у те, що партії нинішньої коаліції «переможуть на виборах і знову сформують правлячу коаліцію». Закликаючи «взаємно визнати і поважати духовні цінності мешканців усієї нашої багатонаціональної й мультикультурної країни», підписанти кількома рядками раніше пишуть про лідерів опозиції, що «Дедалі більше в їхніх виступах відверто русофобських і ксенофобських висловлювань, дедалі частіше використовується оунівська риторика. З їхньої ініціативи в столиці пишно відзначили річницю з дня народження командира фашистського батальйону «Нахтігаль» Романа Шухевича, з благословення Президента Ющенка створено так званий музей радянської окупації».

Та й інші абзаци цього звернення просякнуті ненавистю до усього того, що не сприймається особисто ними і входить в протиріччя з їхніми ж словами, «що Україну можна об’єднати, лише поважаючи думку громадян усієї країни».

Читаючи це звернення не дивуєшся, коли бачиш під ним підпис журналіста з «Київських відомостей» Олеся Бузини, котрий прославився своїм, образно висловлюючись, топтанням брудними ногами по світлих образах Тараса Шевченка і Лесі Українки. Але як могли таке підписати претендуючі на інтелігентність і респектабельність та вболівання за Україну академіки Толочко, Трахтенберг, член-кор Соскін та політолог Малинкович — мені незрозуміло! — Або вони не читали тексту, який підписували, або їм не властиві якісь із перерахованих якостей.

Завершилась для мене п’ятниця 3-го серпня телефонним дзвінком від заступника начальника обласного штабу БЮТ Юрія Мельника, який повідомив про моє включення до складу делегації від Вінниччини, яка візьме участь у з’їзді БЮТ, котрий відбудеться у неділю 5-го серпня у Києві у Міжнародному виставковому центрі на Броварському проспекті, тож о 5-й годині ранку мені потрібно з’явитись на центральний автовокзал, від якого відправлятимуться на Київ автобуси з делегацією.

У суботу 4-го серпня ЗМІ повідомили, що у Києві відбулися з’їзди трьох політичних сил — Соціалістичної партії, Партії регіонів та Партії промисловців і підприємців, на перших двох із яких затверджено виборчі списки цих політичних сил, а на третьому — лідер ПППУ Анатолій Кінах склав з себе повноваження голови партії, оскільки увійшов під номером 53 у виборчий список Партії регіонів, а покинутих членів ПППУ призвав на виборах підтримати виборчий список Партії регіонів.

До речі, цікавим є добір першої п’ятірки Партії регіонів — п’ятий номер отримав Нестор Шуфрич — перебіжчик з Соціал-демократичної партії (об’єднаної), четвертий номер — Інна Богословська — перебіжчиця з партії «Віче», третій номер — Тарас Чорновіл — перебіжчик з «Нашої України», другий номер — Раїса Богатирьова — одна із тих 100 народних депутатів Верховної Ради УРСР, які 24 серпня 1991 року, будучи присутніми у залі засідань, не проголосували за незалежність України, перший номер — Віктор Янукович — лідер Партії регіонів, який погодився віддати перебіжчикам три призові публічні місця із п’яти у виборчому списку своєї партії, що з одного боку є свідченням відсутності власних яскравих публічних політиків у Партії регіонів, а з другого боку — свідченням недооцінки лідером партії своїх соратників.

Цікавими є і заяви перших двох номерів виборчого списку Соціалістичної партії — номер перший — Олександр Мороз заявив, що він і далі буде робити усе можливе, аби ці вибори не відбулися, а номер другий — Василь Цушко заявив, що соціалісти у новому складі парламенту після виборів отримають 43 депутатських місця, тобто, матимуть суттєво більше місць, ніж вони мають їх зараз.