У неділю 5-го серпня у Києві у залі Міжнародного виставкового центру на Броварському проспекті о 12-й годині відкрився з’їзд політичного блоку Юлії Тимошенко, до складу якого входять три політичні партії — «Батьківщина» Юлії Тимошенко, «Реформи і порядок» Віктора Пинзеника та Українська соціал-демократична партія, лідером якої раніше був нинішній Голова Верховного Суду України Василь Онопенко, а нині є Євген Корнійчук.

Із 270 делегатів від цих партій (210 — від «Батьківщини» та по 30 — від ПРП та УСДП) на з’їзд прибули 263, які розмістились у кількох перших від сцени секторах виставкової зали. А в усіх інших секторах цієї зали, що вміщує 6500 осіб, розмістились прихильники БЮТ, в якості запрошених гостей. Серед запрошених були і 200 прихильників БЮТ з Вінниччини, очолювані керівником обласного виборчого штабу Георгієм Філіпчуком та його заступниками Юрієм Мельником і Олександром Денисюком. Серед запрошених був і я. Як і інші делегації, ми прибули колоною автобусів, на вікнах яких були наклеєні плакати «Дай дорогу справедливості!» або «Дай дорогу виборам!» та символи БЮТ — Червоні серця. В голові колони та в її хвості їхали легкові автомобілі з прапорами БЮТ, керовані — передній — нашим лідером Георгієм Філіпчуком, задній — членом партії «Батьківщина» приватним підприємцем Олександром Слободянюком, який зустрічався серед героїв моєї книжки, присвяченої Помаранчевій революції як той, що першим надав безкоштовно свої автобуси для перевезення студентів із Вінниці на Київський майдан.

У президію з’їзду під бурхливі оплески піднялись троє керівників партій, що увійшли до блоку — Юлія Тимошенко, Віктор Пинзеник та Євген Корнійчук, а також два заступники керівника блоку — Олександр Турчинов і Йосип Вінський.

Перед початком з’їзду, на запрошення Юлії Тимошенко, проспівала духовний гімн України Ніна Матвієнко, а після відкриття з’їзду офіційний гімн України проспівав Олександр Пономарьов.

Вів засідання Олександр Турчинов.

Делегати обрали керівні органи — мандатну, лічильну і редакційну комісії та секретаріат — і затвердили регламент та порядок денний форуму, який містив два питання — про передвиборчу програму БЮТ та про висування кандидатів в народні депутати від БЮТ і різне.

З основною доповіддю по першому питанню порядку денного виступила лідер блоку Юлія Тимошенко. Вона за годину ясно і доступно донесла до учасників форуму основні положення програми БЮТ «Український прорив. До справедливої і конкурентоспроможної країни».

Розпочала свій виступ Юлія Тимошенко з того, що привернула увагу присутніх до такого сумного факту — соціологічні опитування показують, що нині лише 43 % українського народу продовжують вважати отримання Україною незалежності позитивним фактором в її історії — і це при тому, що у 1991 році на референдумі більше 90 % населення республіки висловилось за незалежність. І цілком слушно вона ставить запитання: «Це ж наскільки треба було імплементувати в політику держави антидержавницькі сили, і наскільки розікрасти багатства цієї держави та довести до зубожіння її народ, щоб через 15 років отримати такий результат?»

На думку лідера БЮТ, сьогодні у всьому світі процвітає корупція і матеріальний егоїзм. Є ці явища і в Україні, але вони через хаос у політиці в нашій державі ще не зміцніли, тож у нас ще є перспективи вибудувати із цього хаосу гарну державу з високими і справедливими стандартами життя. І є така політична сила і команда — це БЮТ, яка знає, як це зробити. Але для досягнення мети кожному члену команди потрібно віддати максимум сил і до того ж в умовах грубої і витонченої інформаційної маніпуляції свідомістю громадян України.

На думку Юлії Тимошенко, запевнення уряду, що високих стандартів життя народу можна досягти еволюційним шляхом, є хибними, оскільки такий шлях вимагатиме на його подолання багато десятків років. А БЮТ пропонує розв’язати цю складну проблему за 3—5 років, але для цього необхідно здійснити якісний стрибок одразу в 12 напрямках розвитку суспільства на основі програми БЮТ «Український прорив».

І в якості першого напрямку прориву пропонується здійснити глибоку конституційну реформу, за допомогою якої вийти із правового хаосу, що має місце сьогодні. А здійснювати цей прорив Юлія Тимошенко пропонує у такій послідовності: спочатку разом з достроковими парламентськими виборами 30 вересня 2007 року провести референдум, на якому народ, висловлюючись мовою інженерів, «сформулює технічне завдання» на проект під назвою «Конституція України», в якості деяких із параметрів якого можна привести, наприклад, такі: 1).«Яку форму республіканського правління бажає мати народ — президентську, парламентську чи змішану?» 2). «Якими правами і обов’язками потрібно наділити опозицію, щоб вона стала дієвим механізмом контролю діяльності влади?» 3).»Чи потрібно народним депутатам України залишати пільги та недоторканість?» і т. і. Потім обирається Конституційна комісія із спеціалістів конституційного права, яка розробляє проект в деталях і виносить його на суд громадськості, учених і політиків. Після доопрацювання проекту конституції та врахування в ньому найбільш суттєвих і не суперечливих зауважень, він виноситься на референдум для затвердження.

Другим напрямком прориву після затвердження нової конституції повинен стати судовий прорив, який Юлія Тимошенко пропонує здійснювати у такій послідовності: спочатку всенародно обрати нових і переобрати працюючих суддів, потім встановити суддям такий рівень забезпечення, щоб їм для нормального життя не потрібно було йти «в найми» до якогось олігарха чи високого державного чиновника. Наступним кроком повинно бути створення Суддівської дисциплінарної комісії, яка розглядатиме скарги на незаконні дії суддів і матиме права відсторонення від виконання ними суддівських обов’язків в разі підтвердження корупційності, непрофесійності чи заангажованості. Ще одним кроком буде скасування судових зборів, які відсікають від процедури оскарження в судах неплатоспроможних позивачів, та встановлення для них такої процедури залучення адвокатської підтримки, яка давала б можливість їм користуватись безкоштовно послугами високопрофесійних адвокатів.

Третім напрямком прориву, на думку Юлії Тимошенко, повинен стати прорив інформаційний, в результаті якого засоби масової інформації стануть вільними, незалежними як від впливу влади, так і від впливу багатих замовників, які пропонують редакціям видань і окремим журналістам за великі гроші займатись інформаційним кілерством по відношенню до чесних політиків і бізнесменів.

Четвертим напрямком прориву за програмою БЮТ, повинен стати прорив антикорупційний, в результаті якого чиновників за корупційні дії очікуватиме обов’язкове покарання аж до довічного ув’язнення, а не звання Героя України, незважаючи на вкрадені 2 мільярди, як це має місце сьогодні (чесно признаюсь, я не зміг вирахувати, кого на увазі, приводячи цей приклад, має лідер БЮТ). Юлія Тимошенко нагадала, що її колишній уряд розпочав боротьбу з корупцією у 2005 році, відмінивши 500 нормативних актів, які сприяли наживі чиновників, і пообіцяла після перемоги на виборах з новим урядом цю роботу і боротьбу продовжити.

Тісно зв’язаним з четвертим напрямком прориву є напрямок п’ятий, на якому планується підприємницький прорив, основною перешкодою на якому є корупція чиновників, від якої залежать приватні підприємства, як на стадії їх створення, так і при оподаткуванні. Сьогодні більша частина власності держави поділена між десятком кланів, а для нормального економічного розвітку країни на умовах ринкової економіки треба, щоб більше половини ВВП країни створював малий і середній бізнес.

Шостим напрямком прориву за програмою БЮТ є демографічний прорив, для реалізації якого потрібна і страхова медицина, і солідні виплати за прогресивною шкалою сім’ям при народженні дітей, і доступне житло.

Власне, забезпечення кожного громадянина України пристойним житлом і є сутністю сьомого напрямку прориву за програмою БЮТ — прориву житлового, якого можна досягти шляхом розрахованого на десятки років іпотечного кредитування під мінімальні проценти — максимум 2-3 % річних.

Восьмим напрямком прориву на думку Юлії Тимошенко повинен стати інтелектуальний прорив, для реалізації якого потрібно спочатку інвентаризувати усі наявні в Україні наукові розробки, а потім здійснити стимулююче фінансування найбільш перспективних із них, паралельно супроводжуючи цей процес створенням умов доступу до якісної освіти усім розумним дітям, незалежно від статків їхніх батьків.

Україна географічно розташована дуже вигідно і тому через її територію уже пролягає багато автомобільних, водних та залізних доріг і трубопроводів, з’єднуючих Росію з країнами Європи, і в перспективі кількість цих шляхів транзиту можна ще збільшити, тож на думку Юлії Тимошенко для суттєвого збільшення ВВП нашої держави нам необхідно здійснити транзитний прорив, який за програмою БЮТ буде дев’ятим напрямком прориву. Особливу увагу потрібно звернути на те, щоб на усіх дорогах, особливо на залізниці, був порядок і, щоб ефективно запрацювали усі авіаційні, річні та морські порти.

Десятим напрямком прориву для України за програмою БЮТ є прорив енергетичний. У нас уже зараз є надлишок енергії, але вона поки що не є конкурентоспроможною на світовому ринку, оскільки має низьку якість і не відповідає європейським стандартам. Тому треба, нарощуючи енергетичні потужності та проводячи політику енергозбереження, одночасно розв’язувати проблему якості усіх видів енергії.

Але власних коштів в Україні на реалізацію усіх цих напрямків прориву не вистачить, а тому для їх реалізації необхідно здійснити інвестиційний прорив, який за програмою БЮТ буде уже одинадцятим. Для його втілення у життя необхідно, перш за усе, відродити у зарубіжних інвесторів віру у те, що вкладені в українську економіку кошти у них потім не відберуть, а також віру в те, що процедури приватизації у нас завжди будуть прозорими, а процедури підписання інвестиційних проектів не вимагатимуть значних коштів на хабарі чиновникам, від яких залежить це підписання. І уряд, який очолюватиме Юлія Тимошенко, цю віру відродить.

Дванадцятим напрямком прориву за класифікацією програми БЮТ є прорив аграрний. Різні уряди і партії уже 15 років говорять на усіх нарадах і форумах, що село гине, але нічого конкретного не зробили, щоб цей процес зупинити. Очолюваний Юлією Тимошенко уряд хотів зробити конкретні кроки у цьому напрямку, але з одного боку аграрний міністр, соціаліст Баранівський, втілював у життя не стільки вказівки прем’єр-міністра, скільки рішення своєї партії, що гальмувало створення ринкової інфраструктури на селі, а з другого боку занадто короткий термін роботи її уряду у часовому вимірі не дозволив задуману інфраструктуру реалізувати. А треба зробити так, щоб кожний селянин став реальним власником своєї землі, щоб пішла в небуття нинішня практика, коли селянину дають усього лише 100 гривень за рік оренди гектара орної землі. Треба створити на селі замкнуті цикли вирощення і переробки сільськогосподарської продукції, особливо екологічно чистої, яка буде конкурентоспроможною на європейському ринку. Лише при такому підході аграрні проекти будуть окупними, а тому привабливими для інвесторів.

На мою думку в доповіді Юлії Тимошенко, не будучи прямо названим, а опосередковано — у наведених прикладах, прозвучав і тринадцятий напрямок прориву, який є не менш важливим, ніж перший, — це прорив об’єднавчо-культурний. Це ж жах, коли в сьомому класі школи є учні, які не знають, хто такий Тарас Шевченко і Леся Українка, а орієнтовані лише на Гарі Поттера! Це не розумно — виховувати дітей у школах лише на «Плачі Ярославни» і смакуванні поразок, отриманих нашими предками у різні роки і епохи! Адже були і знамениті перемоги! І на цих перемогах треба виховувати почуття патріотизму за нашу націю, за наш народ. Що ж до двомовності, то її в Україні легко реалізувати — для цього достатньо, щоб російськомовні громадяни України на кшталт нинішнього першого віце-прем’єра Миколи Азарова вивчили українську мову. А україномовні громадяни російську мову знають усі. Відносно представників інших національностей потрібно вести таку політику, щоб вони себе відчували в Україні не обділеними увагою, щоб у них не виникало почуття меншовартості у порівнянні з титульною нацією. На думку Юлії Тимошенко, уже сьогодні деякі представники не корінної національності в Україні її мову і культуру знають краще, ніж багато хто з українців.

Завершити свою авторську інтерпретацію виступу Юлії Тимошенко я хочу ремаркою про те, що під час її виступу я робив короткі нотатки в блокноті, на основі яких уже після закінчення з’їзду і приїзду до Вінниці написав цей матеріал в книжку, тож я не виключаю, що у мене можуть не співпадати номери напрямків прориву з тими, які їм присвоєні в програмі БЮТ, адже характеризуючи ці напрямки, лідер БЮТ їх виділяла, але номерами не наділяла.

Звичайно, можна було, поклавши перед собою програму БЮТ, написати усе у повній відповідності, але тоді ця розповідь уже була б рядовою публікацією, а не репортажем безпосередньо зі з’їзду. А мені захотілось передати усе так, як я його сприйняв безпосередньо на з’їзді.

Юлія Тимошенко завершила свій виступ зверненням до делегатів з’їзду і запрошених, щоб вони донесли програму БЮТ до кожного виборця і об’єднали народ навколо цієї програми, а також поставила дві задачі:

Задача перша (по максимуму) — провести виборчу кампанію так, щоб 30 вересня отримати 39 % голосів виборців, що забезпечить БЮТ у Верховній Раді України 6-го скликання 226 депутатських голосів і право самостійно сформувати уряд.

Задача друга — отримати якомога більше голосів виборців, щоб разом із іншим політичним блоком демократичного спрямування «Наша Україна»—«Народна самооборона» мати у новому складі парламенту більше 226 депутатських голосів, що забезпечить право їхнім блокам разом створити парламентську більшість і сформувати уряд.

При цьому Юлія Тимошенко завірила з’їзд, що з Партією регіонів у коаліцію БЮТ ніколи не піде, оскільки там є багато таких людей, які своїми бізнесовими оборудками здають національні інтереси, або корупційними діями створюють правовий хаос у державі, тож БЮТ ніколи не погодиться на те, щоб стати їхнім прикриттям

А поставила крапку у своєму виступі Юлія Тимошенко перефразом лозунгу фірми Адідас відносно першої задачі: «Немає нічого неможливого — просто зробіть це!»

Одразу ж відзначу, що Юлія Тимошенко володіє надзвичайною харизмою — увесь зал слухав її зачаровано, періодично вибухаючи оплесками — і я був в числі атомів цієї зачарованості.

Обговорення доповіді Юлії Тимошенко розпочалося виступом Мартінса (так я почув) — одного із керівників ЕРР (Європейської народної партії), до складу якої входить багато партій держав Європи, програмними засадами яких передбачено поліпшення життя їхніх народів. Він заявив, що ЕРР підтримує створення на основі БЮТ і НУНС парламентської коаліції і уряду, оскільки прем’єр Тимошенко у 2005 році довела, що вона сповідує демократичні цінності. І підкреслив, що він вірить у їхню перемогу на виборах, оскільки Україні потрібен дієвий демократичний уряд, а не мафія при владі (принаймні, так його слова прозвучали в перекладі).

По закінченні виступу Мартінса піднялась Юлія Тимошенко і, нагадавши, що ЕРР, як і БЮТ, сповідує демократичні принципи і любов до народу, і що в емблемі ЕРР, як і у БЮТ, теж в якості елемента символу є серце, запропонувала з’їзду проголосувати за вступ БЮТ до ЕРР. Зал проголосував одноголосно.

Потім Олександр Турчинов повідомив з’їзду, що на їх адресу надійшло дуже багато поздоровчих телеграм від різних політичних сил і державних діячів різних країн, і він їх не зачитуватиме лише тому, щоб встигнути закінчити з’їзд ще сьогодні.

Із виступу лідера ПРП Віктора Пинзеника мені запам’ятались дві речі — по-перше, щоб чогось досягти, треба перестати красти і займатись рекетом, а по-друге, що уряд Юлії Тимошенко у 2005 році був дійсно найбільш ефективним українським урядом усіх часів незалежності, тож «є така партія», яка здатна поліпшити життя народу (нагадаю, що Віктору Пинзенику довелось попрацювати міністром економіки в кількох українських урядах, тож він має об’єктивну можливість порівнювати).

Лідер УСДП Євген Корнійчук у своєму виступі акцентував увагу на нагальній необхідності змін не лише в судовій системі, але і в органах прокуратури та нотаріаті, а також на тому, що вибори треба не лише виграти, але і потім захистити їхні результати.

У виступі колишнього віце-спікера Миколи Томенка мені запам’ятались чотири аспекти — по-перше, що головний ворог на виборах не партійні опоненти, а розчарування суспільства; по-друге, що потрібно під час проведення передвиборчої кампанії переконати людей, що не всі політики однакові; по-третє, треба переконати людей у тому, що до влади не потрібно допускати любителів збирання грошей і земельних угідь; а по-четверте, що БЮТ своїми діями завжди випереджає час приблизно на 2 роки.

Із виступу народного депутата Григорія Немирі, коріння якого у Донецьку, мені запам’яталось його цитування Черчілля, що супроводжувало характеристику Олександра Мороза як миротворця: «Миротворці — це ті, які годують крокодила для того, щоб він їх з’їв останніми».

Народний депутат Андрій Шевченко, якого усі більше пам’ятають як журналіста «5 каналу», у своєму виступі помріяв про такі часи, коли під час соціологічних опитувань людей, які довіряють журналістам, буде не 9 %, як сьогодні, а 99 %. Він запевнив усіх у тому, що на виборах БЮТ не буде використовувати технології, побудовані на жовчі і злобі, а буде сповідувати філософію добра і тепла, а тому неодмінно отримає від народу право будувати успішну державу.

Лідер молодіжного крила БЮТ, «Батьківщини молодої», Євген Суслов у своєму виступі висловив впевненість у тому, що сьогодні молодь уже не буде носити чиїсь прапори за пляшку пива, що вона свідомо підтримуватиме БЮТ на резонансі внутрішніх переконань та ідеології БЮТ.

А лідер Дніпропетровської обласної організації партії «Батьківщина», колишній аграрний міністр Іван Кириленко, процитувавши Леніна і Пинзеника, що «є така партія», у своєму виступі запевнив усіх, що, на відміну від багатьох партій, які уже згинули у часі, наша партія є і буде. Згадавши про те, що Юлія Тимошенко була визнана в результаті міжнародного журналістського опитування жінкою-політиком світу, Іван Кириленко закликав усіх не соромитись висловлювати людям наше захоплення нею як неповторною і незвичайною особистістю.

Лідер Київської організації БЮТ Володимир Бондаренко у своєму виступі спочатку наголосив, що сьогодні при владі «релікти», потім висловився надзвичайно сатирично на адресу міністра транспорту Рудьковського та мера Києва Черновецького, і закінчив закликом проголосити ще один піднапрямок аграрного прориву — прополку рядів політиків та пересадку деяких із них на поля своєї юності.

Після цього Олександр Турчинов оголосив побажання зали підвести риску під виступами по обговоренню доповіді і підвів її. Потім він запропонував затвердити програму БЮТ, і всі одноголосно проголосували за це.

І знову до мікрофона підійшла Юлія Тимошенко. Вона зачитала звернення, з яким до з’їзду звернувся знаменитий член БЮТ Левко Лук’яненко, стан здоров’я якого не дозволив йому прийти на з’їзд і це зробити самому.

Левко Лук’яненко привітав учасників з’їзду, закликав їх боротись і далі за незалежність України і повідомив, що він поступається своїм місцем у виборчому списку БЮТ молодим, а сам уже зосередиться, в основному, на письмовому викладі свого бачення політичних подій і майбутнього України поза меж параламенту (від себе додам, що, як і усі інші вчинки Левка Лук’яненка, і цей його вчинок є красивим і достойним наслідування, хоча, на мій погляд, він у свої 80 років ще має дуже ясний розум і нормальний фізичний стан).

А далі Юлія Тимошенко продемонструвала усім красиву відзнаку у вигляді ордена «За віддане служіння Батьківщині» і оголосила, що номером першим у списку нагороджених цим орденом став Левко Лук’яненко. Зал бурхливими оплесками зустрів це повідомлення.

Потім Юлія Тимошенко оголосила, що цим орденом за номерами від 2-го по 103-й крім Левка Лук’яненка нагороджені і ті 102 народні депутати від фракції БЮТ, завдяки мужності яких нині відбуваються дострокові парламентські вибори, а з ними і очищення парламентських рядів від зрадників.

А потім лідер БЮТ оголосила, що є ще й політичний діяч, який нагороджений цим орденом за № 104 — це Йосип Вінський, котрий в знак протесту проти зради соціалістами ідеалів Помаранчевої революції, незважаючи на те, що посідав друге місце в Соціалістичній партії, вийшов з її рядів і перейшов в ряди БЮТ, аби разом з нами боротись за право будувати в Україні демократичну успішну державу.

Після цього Олександр Турчинов перейшов до питання затвердження виборчого списку БЮТ, в якому 350 місць належало партії «Батьківщина» і по 50 місць кожній — ПРП і УСДП.

Спочатку були затверджена перша десятка, усі члени якої піднялись на сцену — це: № 1 — Юлія Тимошенко, № 2 — Олександр Турчинов, № 3 — Микола Томенко, № 4 — Йосип Вінський, № 5 — Андрій Шевченко (журналіст), № 6 — Віктор Пинзеник, № 7 — Григорій Омельченко (генерал СБУ в запасі), № 8 — Віталій Курило, № 9 — Микола Петрук (колишній головнокомандувач сухопутними військами, рішучість якого під час Помаранчевої революції не дозволила внутрішнім військам виступити з казарм з метою збройного придушення Майдану), № 10 — Євген Корнійчук.

Потім Олександр Турчинов зачитав увесь виборчий список, у якому під номером 150 значився Георгій Філіпчук, під номером 190 — Олександр Денисюк, під № 207 — я, а під № 288 — Юрій Мельник. Список був одноголосно затверджений з’їздом. Звичайно ж, у ньому по праву перші 103 номери посіли ті народні депутати, які ними є і зараз і які боролись за дострокові вибори.

Своїм номером я залишився дуже задоволений, адже в команді я буду і на досить пристойному місці, і в той же час мені практично не загрожує переміщення з ректорського крісла в депутатське, що мене цілком влаштовує і не вимагатиме від мене потім необхідності просити дозволу у Юлії Тимошенко на проведення зворотної рокіровки шляхом моєї участі у виборах на звільнену мною ж посаду ректора ВНТУ.

Але, на мій погляд, лідеру обласної організації БЮТ Георгію Філіпчуку доцільно було б дати трохи менший номер, адже наша область після Києва, я впевнений, дасть БЮТ найбільшу кількість голосів. Але лідерам блоку видніше.

Після затвердження списку, за пропозицією Олександра Турчинова були затверджені з’їздом дві постанови — одна про надання права Політраді БЮТ виключати зі списку тих, хто активно не працюватиме під час виборчої кампанії, а друга — про продовження повноважень делегатам з’їзду до завершення виборчої кампанії.

В заключному слові Юлія Тимошенко подякувала усім учасникам з’їзду за роботу, побажала успіхів і закликала докласти максимум зусиль для їх досягнення.

Після цього Олександр Пономарьов заспівав гімн, який разом з ним співав увесь зал. А після гімну, уже в порядку власного подарунку учасникам з’їзду Олександр Пономарьов виконав пісню «Ніч яка тихая, зоряна, ясная», яку я раніше любив слухати у виконанні Анатолія Солов’яненка. Але і виконання Олександра Пономарьова мені теж сподобалось, хоча воно суттєво відрізняється і від Гмирєвого, і від Солов’яненковського.

Що цікаво — і за три годин без перерви з’їзду, і після його завершення я не бачив сонних очей і втомлених облич, хоча багатьом учасникам, як і мені уже було за 60.

Завершити свою розповідь про з’їзд я хочу тим, що після його закінчення мав намір підійти до Юлії Тимошенко і подякувати за довіру, але, коли побачив, скільки журналістів оточили сцену, щоб задати їй запитання, і скільки учасників з’їзду утворили друге кільце бажаючих з нею поспілкуватись, то вирішив, аби не затримувати з від’їздом додому колег, надіслати їй письмову подяку уже із Вінниці факсом.

Повернувшись до Вінниці, я в той же вечір написав текст листа до Юлії Тимошенко, який відіслав зранку другого дня — це був понеділок 6-го серпня.

Ось текст цього листа:

Лідеру БЮТ
Юлії Тимошенко

Вельмишановна Юліє Володимирівно!

Щиро вдячний Вам за те, що Ви взяли мене під свої прапори і включили до виборчого списку Вашого політичного блоку.

Я так довго йшов до Вас тому, що досить тривалий час більше вірив тим Вашим характеристикам, які давали ЗМІ, і вважав суб’єктивними ті характеристики, які Вам давав у розмовах зі мною мій покійний товариш і Ваш близький соратник професор Михайло Павловський. Але спочатку Помаранчева революція, а потім сукупність усіх тих політичних подій, що мали місце після неї, переконали мене в тому, що Михайло Павловський був правий, що Ви дійсно є талановитим політиком, який вміє розв’язувати складні політичні задачі і досягати поставлених цілей, що Ви є чесною людиною з благородними намірами, що Ви дійсно хочете щастя українському народу і маєте команду, з якою цього можна досягти. Тому я і прийшов до Вас. Мені уже 64 роки і ні в політичному плані, ні в матеріальному мені нічого додатково до того, що я уже маю, не треба. І пішов під Ваші прапори я не заради депутатського мандату, тим паче, що я є ректором за покликанням, а виключно заради того, щоб цим своїм приходом до Вас продемонструвати усім моїм друзям і прихильникам — а їх у мене немало, і в університетах України, і в академічних колах, і в школах Вінниччини, що я визнаю необ’єктивними усі критичні випади на Вашу адресу в моїх історико-публіцистичних книжках, і що Ви є єдиним українським політиком сьогодні, якому можна вірити.

Працювати у Вашій команді я намагатимусь так, щоб Ви ніколи не пошкодували за тим, що мені повірили.

В очолюваному мною університеті Ви є найпопулярнішим і найулюбленішим українським політиком, в чому зможете переконатись, відвідавши у вересні, коли студенти з’їдуться з канікул, наш університет.

Я Вас запрошую.

З глибокою повагою —
ректор ВНТУ                                 Борис Мокін

У вівторок 7-го серпня я закінчив писати цей розділ книги і вирішив на цьому у ній поставити крапку. Це обумовлено, по-перше, тим, що мої читачі попередніх книг просили не писати їх занадто товстими, а краще писати тонкішими, але частіше. А, по-друге, мені захотілось, щоб ця книжка вийшла ще до виборів, щоб я міг нею внести і свою частку в перемогу БЮТ на виборах. А ті, варті уваги події, які трапляться в Україні і світі в період, поки у видавництві будуть вичитувати і верстати сигнальний примірник, я опишу в «Післямові», яку віддам у видавництво уже тоді, коли книжка буде практично готовою до заключного друку.