Позавчора я віддав редактору основний текст книги, а сьогодні — 9-го серпня — вирішив розпочати «післямову».

І розпочну я її повідомленням, що повним ходом у ЦВК йде реєстрація виборчих списків блоків і партій — уже зареєстровані виборчі списки КПУ, ПСПУ і ПР. Розглядаються виборчі списки блоку БЮТ, НУНС, блоку Литвина.

Уже є перша неприємність — реєстрація виборчого списку БЮТ відкладена, у зв’язку з тим, що більшість кандидатів у народні депутати у заявах не вказали повну домашню адресу, а лише місто, в якому проживають. Тепер доведеться представникам нашого блоку або переконувати ЦВК, що детальної адреси у заяві закон не вимагає, або нашим лідерам доведеться терміново багатьох кандидатів ззивати до Києва, аби вони дописали у заявах вулиці, на яких проживають, будинки і квартири. А це певна втрата часу на старті передвиборної агітації. У зв’язку з цим приємно усвідомлювати, що кандидатам у народні депутати від Вінниччини нічого дописувати не доведеться, оскільки ми усі одразу за трафаретом у заявах написали і місто, і вулицю, і будинок, і квартиру.

Ще одна неприємність для нашого політичного блоку виникла з боку соціалістів. Вони подали позов до суду з вимогою не допустити представників БЮТ і НУНС до участі в складі окружних виборчих комісій, мотивуючи це тим, що фракцій БЮТ і НУНС в складі Верховної Ради України на день створення окружних виборчих комісій уже не існувало — вони самоліквідувались, у зв’язку зі складенням депутатських повноважень їхніми членами.

На мій погляд, ця вимога СПУ є нелогічною, оскільки, якщо виходити з самоліквідації фракцій БЮТ і НУНС, то треба визнати, що у той день, коли не стало у парламенті цих фракцій, він перестав існувати, що у свою чергу привело до автоматичної ліквідації і фракцій КПУ, СПУ та ПР. Тож в силу нестандартності ситуації і відсутності досвіду, потрібно наявні у парламенті фракції визначати на день їх реєстрації після виборів 2006 року. Я впевнений, що саме таке рішення прийме суд.

Під кінець дня 9-го серпня мені зателефонував народний депутат України від Вінниччини за списком Соціалістичної партії Іван Бондарчук і попросив пояснити, чому я вирішив не продовжувати після 31 серпня трудовий договір з професором Михайлом Друкованим — чи не тому, що я пішов у ряди БЮТ, а він соціаліст? Тож довелось мені йому переоповісти увесь текст наказу, яким я відмовив професору Друкованому у продовженні трудового договору, і з яким він, як виявилось, скаржачись, Бондарчука не ознайомив. Незважаючи на з’ясування причин появи цього наказу, Іван Бондарчук наполіг на тому, щоб я вислухав Михайла Друкованого, оскільки він вважає, що після цього я зміню своє рішення. І я пообіцяв вислухати Михайла Друкованого, але того ж дня він зустрівся з першим проректором Володимиром Грабком і заявив, що буде оскаржувати мій наказ у суді. Тож після цього необхідність у нашій з ним розмові відпала — будемо розмовляти в суді. А для того, шановні читачі, щоб ви зрозуміли причини видачі мною цього наказу, я процитую ту частину моєї звітної доповіді, підготовленої для виступу на загальних зборах 30 серпня 2007 року, яка присвячена аналізу цих причин. Ось ця цитата:

— Кілька слів про кадрову політику. Згідно з останніми письмовими рекомендаціями нашого міністерства штатними викладачами в університетах 3-го і 4-го рівнів акредитації можуть працювати лише особи, які мають наукові ступені кандидата або доктора наук, або кваліфікацію магістра. Ось чому усім тим викладачам, які не мають наукового ступеня і уже оформили наукову пенсію, запропоновано перейти на іншу роботу, скажімо, інженером кафедри чи учителем в школу. У цьому випадку вони будуть забезпечені за бажанням ще й викладацькою роботою на 0,25 ставки по сумісництву на тій кафедрі, на якій вони працювали до виходу на пенсію. А молодих викладачів віднині треба брати лише з випускників, які мають кваліфікацію магістра,

З тими ж викладачами-пенсіонерами, які мають наукові ступені кандидата або доктора наук, дозволено заключати контракти на термін до п’яти років, але за умови їх активної роботи як викладача, так і науковця. Даним мені як ректору правом визначати ці терміни я користуватимусь, керуючись такими підходами. І кандидатам, і докторам наук, які публікують наукові статті, монографії і навчальні посібники, керують підготовкою магістерських і кандидатських дисертацій та займаються розробкою матеріалів для дистанційної технології навчання і не створюють зайвих проблем університету я буду підписувати контракти на максимальний термін, але до виповнення 70 років. Після виповнення 70 років, за умови наявності ще достатньої працездатності і її результатів, я буду підписувати контракти на 1 рік. З тими ж, хто вирішив після виходу на пенсію знизити активність, я буду підписувати річні контракти, навіть якщо їм ще буде далеко до 70 років. Тільки річні контракти будуть підписуватись і з тими, хто занадто часто заглядає у чарку, навіть після роботи — це для їхнього ж блага, як стримуючий фактор.

У світлі цих вимог поясню, чому я відмовився підписати річний контракт і продовжити трудові відносини з професором Михайлом Друкованим.

У листопаді минулого року до мене звернувся професор Друкований з проханням підписати запит до міністерства на фінансування держбюджетної науково-дослідної роботи по впровадженню в практику біодизельного пального на ріпаковій основі. Це сталося уже після того, як у нас в університеті закінчився конкурсний відбір і відібрані конкурсною комісією теми були відправлені у міністерство та до експертних рад для оцінки. Я пояснив професору Друкованому, що, оскільки його тема не проходила конкурсний відбір в університеті, то він не має права претендувати на те фінансування, яке нам уже виділено на наступний рік під науку. Професор Друкований запевнив мене у тому, що він має прекрасні відносини з Головою Верховної Ради України Олександром Морозом, оскільки на президентських виборах 1999 року був його довіреною особою на Вінниччині, а тому забезпечить надходження від спікера парламенту доручення міністру освіти і науки Станіславу Ніколаєнку, який теж є соціалістом, щоб нашому унiверситету виділили додаткове фінансування під його тему. Отримавши таке запевнення, я підписав запит до міністерства на отримання фінансування досліджень по темі професора Друкованого. Але після цього, замість додаткового фінансування, я отримав від першого заступника міністра освіти і науки Андрія Гуржія вказівку профінансувати тему професора Друкованого із тих коштів, які нам уже виділені, оскільки тему професору Друкованому затвердили, а додаткових коштів взяти немає звідки. Щоб ви, шановні колеги, уявляли собі, що за перерозподіл потрібно було зробити, назву такі цифри: на фінансування усіх наших кількох десятків тем міністерство виділило на 2007 рік 900 тисяч гривень, а фінансування однієї теми професора Друкованого заступником міністра Гуржієм затверджено у розмірі 250 тисяч гривень на рік. На мою репліку, що такий перерозподіл в принципі можливий лише за умови закриття не менше десяти тем, під які уже виділено фінансування, заступник міністра велів так і зробити. Я відмовився так вчинити і віддав розпорядження проректору Володимиру Грабку не відкривати у нинішньому році фінансування теми професора Друкованого, оскільки: по-перше, вона не проходила університетського туру конкурсу, а запит по ній був поданий через кілька місяців після завершення терміну подачі таких запитів, і, по-друге, тому що її немає ні в календарному плані виконання держбюджетних науково-дослідних робіт, затвердженому для нашого університету мінiстерством ще до подачі професором Друкованим його запиту, ні в затвердженому міністерством штатному розписі наукових працівників, котрі повинні виконувати у 2007 році дослідження за затвердженою тематикою.

Але оскільки професор Друкований продовжував оббивати пороги у спікера парламенту Олександра Мороза та мінiстра Станіслава Ніколаєнка, то Андрій Гуржій продовжував наполягати на здійсненні перерозподілу уже виділеного унiверситету фінансування на користь Друкованого.

І, на мою думку, для того, щоб я став зговірливішим, управління науки міністерства надало сфальсифіковані дані по нашому університету в міністерську комісію по визначенню рейтингів університетів. Наприклад, замість 142 винаходів нам врахували лише 14 і т. ін. Внаслідок цього наш університет з 2-го місця рейтингової таблиці у 2005 році у своїй групі ВНЗ за результатами 2006 року посів місце в кінці другого десятка. Ці ж сфальсифіковані дані були передані з міністерства і на кафедру ЮНЕСКО НТУУ «КПІ», яка опублікувала свої рейтинги університетів у «Дзеркалі тижня», де ми теж посіли не те місце, на яке маємо право.

Тож у світлі цих подій, обумовлених фінансовими апетитами і неформальними зв’язками професора Друкованого, що створили для університету стільки проблем, я зовсім по-іншому побачив деякі інші його професорські «досягнення», яким раніше не приділяв достатньої уваги і які нині побудили мене видати у першій декаді серпня 2007 року такий наказ:

 31 серпня 2007 року добігає кінця строковий трудовий договір, укладений між адміністрацією Вінницького національного технічного університету (ВНТУ) та доктором технічних наук, професором Друкованим Михайлом Федоровичем.

Як нещодавно стало відомо адміністрації ВНТУ, працюючи в університеті на посаді професора, впродовж останніх кількох років Друкований Михайло Федорович одночасно працював і продовжує працювати у двох приватних підприємствах — ЗАТ «Агроресурс» та НДВП «Біоресурс», які спеціалізуються на проектуванні та впровадженні у виробництво машин для переробки сільськогосподарської продукції. Причому професор Друкований М. Ф. є засновником та власником цих приватних підприємств.

Одночасно став відомим адміністрації ВНТУ також і той факт, що, створюючи приватне підприємство ЗАТ «Агроресурс», професор Друкований М. Ф., без дозволу адміністрації університету та без укладення договору оренди, зареєстрував його на площах будівельного факультету, що є порушенням чинного законодавства..

Перевантаженість професора Друкованого М. Ф., якому уже виповнилось 75 років, роботою у двох приватних підприємствах привела до того, що він став не встигати виконувати ті функціональні обов’язки в університеті, за які брався. Так, наприклад, ним, як науковим керівником, не виконано і по сьогодні технічне завдання по госпдоговірній темі № 6379 з Могилів-Подільським приладобудівним заводом, термін завершення якої закінчився 31.05.2005 року, але тема до цього часу не закрита актом виконання, незважаючи на здійснені витрати в розмірі 1500 гривень із перерахованих університету 1717 гривень. В якості іншого прикладу можна навести той факт, що внаслідок допущених недоліків в роботі спеціалізованої вченої ради по захисту кандидатських дисертацій по будівельних спеціальностях (К 05.052.04), головою якої він є, наказом № 1—05/9 від 12.10.2006 року Голови Вищої атестаційної комісії України діяльність цієї спецради була призупинена на півроку, заступника голови ради було увільнено, а ректору ВНТУ запропоновано «подати до ВАК України пропозиції щодо зміцнення керівництва спеціалізованої вченої ради».

Враховуючи перспективність тих розробок, які професор Друкований В. Ф. виконує на замовлення Вінницької обласної державної адміністрації та Вінницької обласної ради на своїх приватних підприємствах, та нестачі часу у нього у зв’язку з цим на якісне виконання своїх обов’язків у ВНТУ, а також враховуюче те, що у віці за 75 років ефективно працювати одразу в трьох організаціях неможливо в принципі, і беручи до уваги той факт, що Друкований М. Ф. отримує наукову пенсію в розмірі, більшому за професорський оклад, що свідчить про його соціальну захищеність навіть у випадку банкрутства обох його приватних підприємств, адміністрація університету вважає недоцільним укладати новий трудовий договір з ним після закінчення дії строкового договору, за яким він нині працює і ще працюватиме до 31.08.2007 року.

У зв’язку із викладеним вище

н а к а з у ю:

1. Увільнити 31 серпня 2007 року Друкованого Михайла Федоровича від виконання обов’язків професора Вінницького національного технічного університету та від виконання усіх інших обов’язків, які він виконує у ВНТУ на умовах сумісництва, суміщення або на громадських засадах, — у зв’язку із закінченням терміну дії строкового трудового договору.

2. Планово-фінансовому відділу та бухгалтерії унiверситету здійснити повний розрахунок Друкованому Михайлу Федоровичу за роботу по 31 серпня 2007 року включно і провести виплати.

3. Першому проректору з наукової роботи професору Грабку В. В.:

3.1. У місячний термін вжити заходів по завершенню програми досліджень по госпдоговірній темі № 6379, не виконаної професором Друкованим М. Ф. у терміни, визначені календарним планом її виконання, узгодженим з замовником.

3.2. В разі відмови замовника від результатів — у зв’язку з несвоєчасним їх представленням — розробити заходи по поверненню замовнику перерахованих ним університету коштів і відшкодуванню університету цих витрат за рахунок виконавців теми № 6379.

3.3. Підготувати листа до ВАК України з пропозицією кандидатури на Голову наукової спецради К05.052.04 замість Друкованого М. Ф.

3.4. Повідомити органи реєстрації приватних підприємств та органи податкової адміністрації про те, що ЗАТ «Агроресурс» зареєстроване на площах будiвельного факультету ВНТУ без дозволу адміністрації та без укладення договору оренди.

3.5. Ознайомити професора Друкованого М. Ф. з даним наказом.

4. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

Ректор             Б. І. Мокін

Звичайно, суворо, але у інший спосіб зупинити фінансову агресію професора Друкованого я не можу. Ця агресія стає особливо рельєфною на фоні того, що на створення апаратів, запатентованих доцентом Коцом, який у всіх проектах професора Друкованого є відповідальним виконавцем, обласна влада виділила приватному підприємству Друкованого за інформацією його ж самого уже мільйон гривень, і намічається виділення ще 10 мільйонів —

кінець цитати зі звітної доповіді.

Повертаючись до основного тексту «післямови», змушений констатувати моє здивування тим, що Президент України Віктор Ющенко, на словах ратуючи за передвиборчий і післявиборчий союз БЮТ і НУНС, на з’їзд БЮТ 5-го серпня не прийшов зовсім, а на з’їзд НУНС 7-го серпня не лише прийшов, але і виступив з довгою промовою. Складається враження, що він своєю присутністю на з’їзді НУНС намагається підказати тим виборцям, що залишились вірними ідеалам Помаранчевої революції, за кого із колишніх «помаранчевих» треба голосувати 30 вересня. Але така поведінка президента, мабуть, продиктована тим, що сьогодні соціологи дають блоку НУНС лише біля 12 % голосів, у той час як БЮТ вони дають 26 %, а ПР — 29 %. До числа тих політичних сил, хто сьогодні подолав би 3-процентний бар’єр, соціологи додають ще КПУ, яка має трохи більше 3 %, але суттєво не дотягує до 4 %. Тож, якщо таке співвідношення голосів матиме місце і на виборах 30 вересня, то БЮТ і НУНС створять парламентську більшість, а Юлія Тимошенко знову стане прем’єр-міністром.

Пізно увечері 10 серпня телебачення повідомило, що ЦВК остаточно відмовила в реєстрації виборчого списку БЮТ, без його переоформлення у такому вигляді, як це роблять усі інші політичні сили, тобто з приведенням в заявах не лише населеного пункту проживання, але і вулиці та будинку, і квартири.

Начальник виборчого штабу БЮТ Олександр Турчинов заявив, що нічого БЮТ переробляти не буде, а через суд, а якщо треба буде, то і піднявши на пікетування ЦВК своїх прихильників, примусить зареєструвати виборчий список блоку у тому вигляді, у якому він наданий зараз.

У цей же вечір телефонний дзвінок із Києва колишньої дружини Валерія Мельника — заступника Голови Наглядової ради нашого університету, який був одночасно заступником директора Інституту системного аналізу НТУУ «КПІ», доктором фізико-математичних наук, професором, член-кореспондентом НАНУ, лауреатом Державної премії України, членом експертної ради ВАК України в галузі математики, відомим у світі фахівцем в галузі диференційних нерівностей і оптимізації систем, що описуються нелінійними диференціальними рівняннями в частинних похідних, ідеологом і організатором системи тестування абітурієнтів в НТУУ «КПІ» — приніс до Вінниці гірку новину про те, що він вранці помер. Як з’ясували у судмедекспертизі, помер він від інфаркту міокарда. Йому було лише 55 років.
  
Валерій Мельник був моїм дипломником і серед моїх учнів досяг найвищих висот у науці, і давно уже перейшов із розряду учнів в розряд соратників, до думки яких прислухаєшся, приймаючи рішення.

Кожного року, влітку, на день народження його племінника — нашого проректора з міжнародних зв’язків Віктора Мізерного —  ми, його друзі, збиралися у нашому спортивно-оздоровчому таборі біля села Степашки, і він увесь вечір під акомпанемент своєї гітари співав нам гарні пісні із репертуару Висоцького і Окуджави. Через два дні ми знову повинні були зібратись. Але не судилось.

У вівторок 14-го серпня родичі Валерія Мельника (дві старші сестри, племінник Віктор Мізерний та дружина і дочка Віктора) разом з адміністрацією НТУУ «КПІ», очолюваною ректором Михайлом Згуровським, соратником і другом якого був Валерій, у супроводі колег і учнів Валерія з НТУУ «КПІ», КНУ імені Тараса Шевченка, Інституту кібернетики НАНУ та друзів з ВНТУ поховали Валерія Мельника у Києві, у якому він прожив 32 роки із відведених богом 55, на Лісовому кладовищі серед сосон. Він любив влітку відпочивати під соснами у нашому унiверситетському спортивно-оздоровчому таборі біля села Степашки, тож на спільному консиліумі родичів, колег і друзів вирішили надати можливість його душі і тілу навічно поселитись під соснами.

Михайло Згуровський організував прощання з Валерієм Мельником у Палаці мистецтв, сам вів траурний мітинг, очолював прощальну процедуру на кладовищі і поминальну процедуру в університетському кафе «Альма-матер».

Мені, як першому учителю і ректорові університету, який 33 роки тому закінчив і заступником голови Наглядової ради якого був Валерій Мельник, Михайло Згуровський надавав слово двічі — і на траурному мітингу, і на поминках. Я пообіцяв усім присутнім, що кожний із нас в подальшому понесе по життю частку доброти, чесності і порядності Валерія, аби цим увіковічити пам’ять про нього, а також пообіцяв переконати Учену раду, на першому її зібранні після літніх канікул, помістити його портрет на Дошці вічної слави нашого університету. Про те, що небесні сили визнали Валерія Мельника праведним, можна судити по тому, що зранку, коли йшло прощання з ним у мармуровому холі Палацу мистецтв НТУУ «КПІ», йшов дуже сильний дощ, начебто саме небо його оплакувало. Потім, коли процесія добиралась до Лісового кладовища і відбувалися похорони, дощ перестав і небо стало світлим — воно висвітило Валерію дорогу до себе. А коли усі, хто повернувся з кладовища, сіли за поминальний стіл в «Альма-матер», небо знову почало оплакувати Валерія сильним дощем. Після завершення поминальної процедури небо знову очистилось, даючи можливість усім розійтись, не намокнувши, що я, як фаталіст, розцінив як знак подяки від неба за те, що ми провели Валерія в його останню путь.

Повернувшись до Вінниці увечері цього ж дня і включивши телевізор, я дізнався про те, що суд визнав не законним рішення ЦВК не реєструвати виборчий блок БЮТ і зобов’язав її повторно розглянути питання про реєстрацію блоку не пізніше наступного дня — середи 15-го серпня.

І у середу 15-го серпня ЦВК, на пропозицію Охендовського — головного опонента БЮТ у цій комісії — виборчий список БЮТ зареєструвала у повному складі. А це означає, що і я віднині маю офіційний статус кандидата у народні депутати України від міста Вінниці по виборчому списку Блоку Юлії Тимошенко. Упевнений, що керівники БЮТ і сама Юлія Тимошенко не пошкодують, що включили мене до свого виборчого списку — я берусь так провести передвиборчу агітацію, що 30 вересня у Вінниці БЮТ отримає суттєво більшу кількість голосів у порівнянні з тим, скільки їх було на парламентських виборах 2006 року, коли мене у їхніх списках не було.

Четвер 16-го серпня в першу чергу запам’ятається тим, що по усіх каналах телебачення було показано прем’єр-міністра Віктора Януковича, який закликав з телевізійних екранів народних депутатів України з фракцій БЮТ і «Наша Україна» повернутись у зал засідань Верховної Ради України і в якості акції доброї волі, що принесе радість народу, проголосувати разом з народними депутатами України від проурядових фракцій ПР, СПУ і КПУ за скасування депутатської недоторканості і депутатських пільг. Я не думаю, що Віктор Янукович, роблячи цю свою заяву, вірив у те, що лідери БЮТ і блоку НУНС упіймаються на цю «наживку» і приведуть своїх депутатів у зал засідань Верховної Ради України. Адже, якби так сталося, то поява народних депутатів України від БЮТ і НУ у залі засідань парламенту, та ще й для вирішення не питань правового забезпечення дострокових виборів, а питання внесення змін до Конституції України, автоматично перекреслила б усі їхні заяви про складення з себе депутатських повноважень. Тож Верховна Рада України знову стала б легітимною, і, безперечно, після цього Конституційний Суд України визнав би її розпуск незаконним і зобов’язав би ЦВК відмінити дострокові парламентські вибори. Розрахунок, на мій погляд, у радників Віктора Януковича був на інше — на те, що така заява прем’єр-міністра стане важливою піар-акцією, націленою на девальвацію лозунгів опозиції про скасування депутатської недоторканості та депутатських пільг, адже простим людям, далеким від політики, навряд чи відомо, що, коли у минулому році фракція БЮТ запропонувала проект такого закону, то з усієї фракції регіонів за нього проголосував лише покійний Євген Кушнарьов.

У п’ятницю 17-го серпня я вирішив завершити «післямову», а разом з нею і цю книжку, та передати рукопис до видавництва для виготовлення сигнального примірника, потрібного рецензенту, котрий представлятиме мою книгу на засіданні Ученої ради університету 30 серпня 2007 року, на якому прийматиметься рішення про її опублікування.

А завершити «післямову» я хочу цитатою із звітної доповіді, що підготовлена мною для виголошення на загальних зборах колективу університету 30 серпня 2007 року:
  
— Нинішній вересень для усіх нас буде протікати незвично. Ми вперше братимемо участь у дострокових парламентських виборах на партійно-пропорційній основі. Як відомо, будь-який досвід розширює тезаурус наших знань і умінь, а особливо ж досвід, котрий ми набуваємо вперше. Тому я закликаю вас усіх не лише самих взяти участь у цих виборах, але переконати і усіх ваших знайомих та друзів прийти 30 вересня на виборчі дільниці і проголосувати за ту політичну силу, якій ви довіряєте чи, принаймні, симпатизуєте. І нехай вас не збивають з толку заяви деяких політиків, що після цих виборів хтось, незадоволений їхніми результатами, зініціює нові дострокові вибори, а потім нові, і нові, що не сприятиме стабілізації політичного і економічного курсів держави. Хто з вас займався чисельним розв’язком складних рівнянь, той знає, що для отримання рішення необхідно здійснити хоча б кілька ітерацій. Створення дієвого, професійного, порядного, чесного, високоморального, багатопартійного парламенту в державі, яка народилась на терені тоталітарної імперії, і в якій політичні партії знаходяться ще в дитячому віці, то є задача дуже складна, розв’язок якої неможливо отримати одразу — потрібні ітерації у вигляді парламентських виборів. Вибори 2006 року були першими на чисто партійно-пропорційній основі. Їхній результат показав, що частина кандидатів у депутати пішла на ці вибори виключно заради вигоди чи отримання депутатської недоторканості. Серед них є люди, які зрадили ті політичні сили, за списками яких вони пройшли до складу парламенту, стали народними депутатами України. Таких виявилось 20 у фракції «Наша Україна» та 26 у фракції БЮТ. Та й усі народні депутати України від фракції соціалістів здобували на виборах голоси у тому числі і за рахунок лозунгів та політичного союзу з помаранчевими силами, від яких потім відмовились, а це теж під визначення політичних чеснот не підпадає. Про те, скільки виборців простять соціалістам їхній перехід зі стану помаранчевих до стану біло-голубих, ми побачимо після 30 вересня. Але, навіть, якщо соціалісти у якійсь кількості пройдуть до нового складу Верховної Ради України, то цей склад буде чеснішим за попередній за рахунок уже хоча б того, що до нього не потраплять 46 зрадників помаранчевих сил, котрих виключено з виборчих списків БЮТ та «Нашої України». А наступні парламентські вибори дадуть ще чесніший парламент. Крім того, якщо на нинішніх виборах більшість отримають БЮТ і «Наша Україна»-«Народна самооборона», то буде скасована депутатська недоторканість, тож для участі у наступних виборах у виборчих списках політичних сил уже не буде тих, кому депутатський мандат потрібен виключно для того, щоб за депутатською недоторканістю сховатись від кримінального переслідування за скоєні чи заплановані на майбутнє протиправні дії. Ось тоді і розпочнеться епоха політичної стабільності, в якій народні депутати України займатимуться виключно лише формуванням уряду, заслуховуванням його пропозицій і звітів та законотворенням і перестануть намагатись перебирати на себе функції Президента держави, Генеральної прокуратури та Верховного Суду.

Я нагадаю вам, що після закінчення 2-ї світової війни для того, щоб очистити парламент від прихильників фашизму взагалі та італійського фашистського диктатора Муссоліні зокрема, в Італії парламентські вибори у період з 1945 по 1950 роки проходили щороку. І лише після 1950 року, очистившись від прихильників фашизму в законотворчому та урядоформуючому органі, Італія почала розвиватись за демократичними принципами.

Є і ще одна перевага у частому проведенні парламентських виборів. Вона полягає у тому, що кожна політична сила для отримання підтримки виборців у своїй передвиборчій програмі обіцяє, прийшовши до влади, збільшити зарплати і пенсії. І хоча б у якійсь мірі, прийшовши до влади, вона намагається свої обіцянки виконати. Тож чим частіше ми проводитимемо вибори, тим швидше у нас будуть зростати зарплати і пенсії. І уже хоча б заради цього, проведення будь-яких — як строкових так і дострокових — парламентських виборів слід підтримувати.

Звичайно, вас, шановні колеги, цікавить, чому я відкинув нейтралітет, якого дотримувався під час виборчої кампанії 2006 року, і пішов під прапор Юлії Тимошенко. Адже, уже маючи депутатську пенсію і жодного разу не використавши ті пільги, які згідно з чинним законодавством я уже маю, як народний депутат України 1-го скликання Верховної Ради, не займаючись бізнесом і не маючи кримінального шлейфу, я, як пересічний громадянин України, від переходу з посади ректора ВНТУ на посаду народного депутата України лише втрачаю, принаймні, з позицій переходу зі стану ректорської стабільності в стан депутатської нестабільності і побутової жертовності, обумовленої заміною затишку вінницької квартири і смаку домашньої кухні проживанням у готелі з харчуванням всухом’ятку. Особливо на фоні того, що в разі програшу на виборах тієї політичної сили, яку я вирішив підтримати, і не отримання депутатського мандату, працювати ректором ті три роки, що ще обумовлені нині діючим контрактом, мені буде дуже несолодко! Не кажучи уже про втрату перспективи бути допущеним до участі у виборах ректора ВНТУ ще на один термін у 2010 році, в якому добіжить кінця термін дії мого нинішнього ректорського контракту.

Спочатку я дам відповідь на запитання: «Чому я вирішив підтримати саме Юлію Тимошенко?».

Як вам відомо, і Генеральна прокуратура України, і Генеральна прокуратура Росії закрили кримінальні справи проти Юлії Тимошенко за відсутністю складу злочину у її діях за часів керівництва нею бізнесовою кампанією ЄЕСУ. Відомо вам також і те, що під час недавнього візиту Юлії Тимошенко до США з нею зустрілись і віце-президент США Дік Чейні, і Державний секретар США Кондоліза Райс, чого вони не зробили б, якби у кримінальній справі проти колишнього прем’єр-міністра України Павла Лазаренка, що розглядається уже на стадії касаційного оскарження вироку в американському суді, вона фігурувала б у числі співучасників обвинуваченого. Тож виходить, що усі ті українські ЗМІ, які у численних публікаціях розповідали про порушення чинного законодавства, начебто допущені Юлією Тимошенко у період, коли вона очолювала ЄЕСУ, говорили народу України неправду. Я ж, вірячи у правдивість тих публікацій ЗМІ, у своїх історико-публіцистичних книжках того періоду теж випустив немало критичних стріл на її адресу.

Тож тепер, переконавшись у безпідставності обвинувачень Юлії Тимошенко засобами масової інформації і, як наслідок, у безпідставності моєї критики на її адресу, я вирішив, що повинен довести читачам моїх публіцистичних книг, які є у бібліотеках усіх середніх шкіл Вінниччини та в усіх центральних бібліотеках України і у бібліотеках багатьох університетів, що визнаю ту критику необ’єктивною.

А задля нейтралізації моєї критики Юлії Тимошенко я вибрав активну підтримку політичного блоку її імені.

Додатковим аргументом, чому я вирішив активно підтримати на виборах політичний блок Юлії Тимошенко, є усвiдомлення мною того, що сьогодні у таборі демократичних сил вона є найбільш послідовним і рішучим лідером, здатним ефективно боротись з корупцією і домагатись поставлених цілей навіть в умовах обмеженої свободи дій. Цей аргумент легко підтвердити, згадавши, що це саме вона уже в перші місяці роботи прем’єр-міністром закрила корупційні схеми на митницях, чим додала до бюджету держави стільки коштів, що він зріс на 70 %. А також згадавши про те, що це була її ідея повернути назад у державну власність металургійний гігант «Криворіжсталь», приватизований напередодні президентських виборів 2004 року на закритому аукціоні членом Партії регіонів Рінатом Ахметовим за участю Віктора Пінчука — зятя тодішнього президента держави Леоніда Кучми та за сприяння тодішнього Голови Фонду державного майна, а нині одного із лідерів Партії регіонів Михайла Чечетова усього за 800 тисяч доларів. Як ви пам’ятаєте, повторна приватизація «Криворіжсталі» потім дозволила державі отримати коштів у 6 разів більше.

Ну і, звичайно ж, ви усі добре розумієте, що це саме Юлія Тимошенко зуміла переконати Президента України Віктора Ющенка в тому, що і Конституційна реформа є передчасною, і що від сповзання держави до увічнення Партії регіонів як «керівної і направляючої сили в суспільстві» з її методами по взяттю штурмом за допомогою міліцейського спецназу будівель типу Генеральної прокуратури, єдиним способом спасіння є розпуск Верховної Ради України і оголошення дострокових парламентських виборів, на яких народ дасть оцінку тим, хто зрадив їхні голоси, і скаже, якої влади він хоче. А підтримка її фракцією Закону про Кабінет Міністрів, згідно з яким у Віктора Ющенка відбирається більшість повноважень, що придало йому рішучості в питанні розпуску парламенту — то є тактичний прийом, сила і філігранність якого у майбутньому ще отримає достойно-високу оцінку істориків і політологів.

А тепер я дам відповідь на запитання: «Навіщо я погодився стати кандидатом у народні депутати України від Вінниччини за списком БЮТ, і чи не доцільніше було заявити про свою підтримку Юлії Тимошенко без входження до БЮТівського списку кандидатів на місця у парламенті? — Тим паче, що за тим 207-м номером, який я отримав, стати народним депутатом України реальних шансів у мене немає».

І почну свою відповідь на друге запитання я з повідомлення про те, що, коли в середині липня до мого кабінету завітав колишній Голова Комітету з питань освіти і науки Верховної Ради України та колишній губернатор Чернівецької області, а нині керівник обласного виборчого штабу БЮТ на Вінниччині і мій колега по Академії педагогічних наук України, академік, доктор педагогічних наук, професор Георгій Філіпчук, то йому довелось досить багато енергії витратити і навести досить багато аргументів, щоб витягти мене з досить комфортного стану політичного нейтралітету і дати згоду на входження до виборчого списку БЮТ. А моїм власним головним аргументом на користь входження до виборчого списку БЮТ було те, що, лише отримавши статус кандидата у народні депутати України від цього блоку, я примушу задуматись багатьох людей, які читали мої книжки і мої статті в «Імпульсі» та «Дзеркалі тижня», над тим, чому я так вчинив, а на зустрічах в рамках виборчої кампанії спровокую запитання стосовно протиріччя між тим, що я писав про Юлію Тимошенко і тим, що я став її прихильником. І, відповідаючи на ці запитання, я зможу донести до людей думку про те, що саме своєю участю в списку БЮТ я і спростовую усю ту критику, якій піддавав раніше Юлію Тимошенко. І зовсім другорядним для мене є те, стану я ще раз народним депутатом України чи ні. Більше того, і у розмові з Георгієм Філіпчуком, і у розмові з Йосипом Вінським, який є одним із заступників Юлії Тимошенко у БЮТ, я наголошував на тому, що згоден увійти у виборчий список БЮТ навіть під номером 450, який не дає ніяких шансів стати народним депутатом України, але демонструє усім той факт, що ти є членом команди. І, я сподіваюсь, що моя підтримка політичного блоку Юлії Тимошенко і на регіональному рівні їй буде корисною, як під час виборів до місцевих органів влади, так і, у майбутньому, під час президентських виборів. А я нині впевнений, що Україна колись буде пишатись тим, що має Юлію Тимошенко на посаді президента. І, виходячи з її віку, їй не пізно буде стати президентом, навіть після того, як Віктор Ющенко відбуде два повних, дозволених конституцією терміни на цій посаді.

Завершити цю тему, а з нею і усю доповідь, я хочу запевненням, що під час нинішніх парламентських виборів я поважатиму вибір кожного із вас і не вдаватимусь до здійснення тиску на тих, хто не розділятиме мій вибір. Але, звичайно ж, я, як кандидат у народні депутати України від блоку Юлії Тимошенко, буду радий бачити в рядах своїх прихильників і добровільних помічників кожного з вас, шановні колеги. А в прихильності студентів нашого університету до Юлії Тимошенко і очолюваного нею політичного блоку я, навіть, не сумніваюсь — про це свідчать і результати попередніх парламентських виборів і нещодавні соціологічні опитування, проведені доцентом Анатолієм Слободянюком.

Перед завершенням звітної доповіді, шановні присутні в залі, я хочу звернутись до Вас з проханням — передайте, будь ласка, тим своїм колегам, які з якихось причин сьогодні не змогли прийти на загальні збори колективу, що ознайомитись з повним текстом цієї доповіді вони зможуть на моєму персональному сайті www.mokin.com.ua з завтрашнього дня. На цьому ж сайті ви матимете змогу прочитати, також, десяту книгу із моєї історико-публіцистичної серії, яка називається «Вибірковий і, звичайно ж, тенденційний літопис», котра виходить у світ через кілька днів.

Дякую за увагу, шановні колеги! Поздоровляю вас з новим навчальним роком і бажаю усім вам усіляких гараздів, нових творчих досягнень та міцного здоров’я.

Постскриптум: уже передавши у видавництво рукопис книги, я прийшов до висновку, що її назву усе-таки потрібно персоніфікувати, пов’язавши «літопис» з іменем «літописця», а тому вирішив додати до назви слова «Я так думаю».