Те, що офіційні заходи 24 серпня у Києві розпочались участю Президента України Віктора Ющенка, з сім’єю та багатьма соратниками, у молебні у Софіївському соборі, уже не є особливістю — він усі офіційні свята з тих пір, як став президентом, починає з участі у молитві.

І обходження свята без військового параду — це теж уже не є чимось незвичним. У минулому році святкування Дня незалежності теж пройшло лише під музику маршируючих військових оркестрів.

Особливості починаються у тому, хто з політичних лiдерів країни стояв у соборі поруч з президентом держави. Як я не вглядався в телеекран, поряд з Президентом України Віктором Ющенком не побачив ні Прем’єр-мінiстра Віктора Януковича, ні Голови Верховної Ради України Олександра Мороза, ні лідера опозиції Юлії Тимошенко. І якщо, за повідомленнями ЗМІ, Юлія Тимошенко на молебні у Софіївському соборі була, але в задніх рядах, які не попали в об’єктив телекамери, то Віктора Януковича і Олександра Мороза ми трохи пізніше побачили на молебні зовсім в іншому місці — у Києво-Печерській лаврі.

Боляче усвідомлювати, що навіть перед Богом наші керманичі не можуть стати поруч.

Другою особливістю, на мій погляд, було те, що військові оркестри марширували по Хрещатику і били в литаври виключно для президента держави і його соратників, оскільки доступу до місць, з яких можна було побачити військових музикантів, ні киянам, ні гостям столиці створено не було — усі підступи були перекриті міліцією і службою охорони урядовців. В інтерв’ю, які брали тележурналісти у киян у годину «музичного» параду, ті одноголосно, не змовляючись, заявляли, що у минулі роки таких жорстких умов доступу до місць на Хрещатику, з яких щось можна було побачити, не було.

А третьою особливістю було перетворення увечері площі перед Софійським собором у клуб під відкритим небом для соратників президента, серед яких не було Юлії Тимошенко, оскільки вона у цей час спочатку взяла участь у першому виході в світ нової телевізійної програми Савіка Шустера «Свобода» на каналі «Інтер», а потім виїхала до міста Алчевська, щоб наступного дня там взяти участь у святкуванні Дня шахтаря.

Не було у цьому «клубі» і Юрія Луценка, оскільки його я теж побачив увечері в програмі Савіка Шустера.

Сам по собі перший вихід у світ програми Савіка Шустера на каналі «Інтер», незважаючи на участь у ній і лідера комуністів Петра Симоненка, і лідера соціалістів Олександра Мороза, і одного з лідерів блоку НУНС Юрія Луценка, і лідера парламентської фракції Партії регіонів Раїси Богатирьової, і лідера комуністів Криму Леоніда Грача, і екс-президента Леоніда Кравчука, і екс-спікера Володимира Литвина, і міністра оборони Анатолія Гриценка, виявився млявим. Пожвавлення було — коли у телестудію прийшла Юлія Тимошенко, але воно скінчилось одразу після того, як вона, виступивши і відповівши на запитання, покинула телестудію. Намічалось пожвавлення, коли Володимир Литвин попередив Петра Симоненка, що, якщо той не перестане його зачіпати, то він розповість про те, скільки разів і за чим приходив Симоненко до Леоніда Кучми у той період, коли Литвин був керівником президентської адміністрації. Але це пожвавлення одразу ж знову повернулось у спокійне русло, оскільки Петро Симоненко на виклик відреагував лише трохи винуватою посмішкою.

Не щирими були Петро Симоненко і Раїса Богатирьова, коли їм поставив на початку передачі Левко Лук’яненко запитання: «Де ви були і що робили 24 серпня 1991 року?»

Петро Симоненко відповів, що він у цей день у Донецьку керував обласною партійною організацією. Але ж я добре пам’ятаю, що в ті роки Петро Симоненко був ще тільки секретарем обласної комсомольської організації, а секретарем партійної організації він став лише після відновлення КПУ, що сталося набагато пізніше.

Раїса Богатирьова скромно заявила, що вона і тоді, як і зараз, своїми справами утверджувала українську державність. Але ж я добре пам’ятаю — і це легко перевірити, піднявши стенограму засідання Верховної Ради УРСР 12-го скликання 24 серпня 1991 року, що вона, будучи присутньою на засіданні, не проголосувала за незалежність України — таких, як вона, тоді у залі засідань було рівно 100 — вони і проти не проголосували, але і кнопку «За» не натиснули. Тож Україна отримала незалежність без участі у процесі голосування народного депутата УРСР від Донецької області Раїси Богатирьової.

У своїй програмі Савік Шустер зробив опитування аудиторії, яка зібралась у залі і була підібрана по регіонах і по віку, про те, чи проголосували б вони сьогодні за незалежність України. Із 120 присутніх 69 % відповіли «Так» і 31 % відповіли «Ні». І це чомусь засмутило Савіка Шустера. Хоча я вважаю такі результати голосування абсолютно нормальними — а якого голосування ми хотіли від людей похилого віку, які за радянських часів платили копійки за житло, зовсім не платили за комунальні послуги і були прикріплені до магазинів, де їм за 2 руб.20 коп. гарантовано давали кілограм ковбаси, а сьогодні вони живуть на невелику пенсію, яку змушені віддавати за житло і комунальні послуги, майже нічого не залишаючи собі на їжу і доношуючи куплену ще за радянських часів одежу?

Засмутило чомусь Савіка Шустера і голосування тих, хто сьогодні хоче покинути Україну і виїхати за кордон. Він вважає, що 20 % бажаючих виїхати з України — це багато. А я вважаю, що ні. Більше того, я упевнений у тому, що, зроби зараз таке голосування у Німеччині, чи Англії або Франції, і процент бажаючих виїхати за межі цих країн ми отримаємо ще більший, тому що в Європі взагалі прийнято жити там, де знайдена гарно оплачувана робота. Тож, якщо 40 % молодих українців або не мають роботи зовсім, або мають, але вона не достатньо оплачувана, то нічого дивуватись тому, що половина із них кудись хочуть поїхати, аби пошукати щастя.

Але, якщо нинішній міністр праці Папієв запровадить у життя свою ідею платити пенсію в 1 % за кожний відпрацьований рік в межах 25 років стажу для чоловіків і 20 років стажу для жінок, а за кожний рік, відпрацьований понад ці терміни, платити 2 % пенсії, то молодих українців, бажаючих виїхати за кордон, збільшиться вдвоє, оскільки ніхто з людей похилого віку не захоче йти на пенсію доти, доки зможе ходити, а тому кількість посад, які зможе посісти підростаюча молодь, не зростатиме після реформи Папієва, а зменшуватиметься.

Тож будемо надіятись на те, що Партія регіонів, членом якої він є, разом з комуністами наберуть на виборах 30 вересня голосів менше, ніж БЮТ і блок НУНС, і в новий уряд він зі своєю ідеєю не потрапить.