У четвер 30 серпня о 10-й годині у заповненому вщерть актовому залі розпочалися загальні збори колективу унiверситету, головувала на яких проректор з виховної роботи та гуманітарної політики Тамара Буяльська, а з доповідями виступили я, як ректор університету, та Василь Ковальчук, як голова профкому.

Доповідь я робив 75 хвилин.

Хоч ця доповідь і розміщена на моєму сайті, але, оскільки не всі бажаючі з нею ознайомитись мають доступ до Інтернету, то я вирішив її помістити і на сторінках цієї книги. Ось її текст:

— Шановні колеги!

За структурою нинішня доповідь буде суттєво відрізнятись від тих, що ви слухали у минулі роки, оскільки не буде традиційного виділення підрозділів, а концентруватиметься увага лише на проблемних питаннях. Даність традиції залишилась лише у тому, що почну розповідь я з аналізу вступної кампанії.

8-го липня, згідно з вимогами нормативних документів, ми завершили кампанію прийому заяв від випускників середніх навчальних закладів, що побажали вступити на 1-й курс нашого університету

У цьому році ми приймали заяви не на спеціальність, яких у нас 31, а на напрямки підготовки за програмами бакалаврату, яких у нас 22.

І якщо у попередні роки вступники писали у заяві дві спеціальності — одна та, яку хотів освоювати абітурієнт, ставши студентом, а друга та, яку він згоден був освоювати в разі не проходження за конкурсом по першій, то у цьому році, вказуючи в заявах не спеціальності, а напрямки підготовки, абітурієнти розширювали коло вибору майбутніх спеціальностей. Наприклад, якщо першим напрямком абітурієнт вказав електротехніку, а другим напрямком — телекомунікації, то це означає, що перед ним відкривається перспектива на старших курсах опановувати або одну із трьох електротехнічних спеціальностей — електричні станції, електричні системи і мережі або електротехнічні системи електроспоживання — в разі, якщо він поступить на електротехнічний напрямок, або ж одну з двох спеціальностей — технології та засоби телекомунікацій або телекомунікаційні системи та мережі — в разі, якщо він буде зарахований на навчання на телекомунікаційний напрямок. Одразу ж підкреслю, що зарахування в групи за спеціальностями буде здійснюватись після закінчення 1-го курсу з врахуванням побажань, але виключно за конкурсом, в залежності від рівня успішності, при цьому уже не будуть враховуватись ніякі пільги.

Незважаючи на пізній випуск у середніх школах у цьому році — в більшості з них атестати вручались 27 червня, а у деяких навіть 29–30 червня — ми на кінець дня 8-го липня мали 2075 заяв про бажання вступити до нашого університету, який оголосив конкурс на заміщення 735 місць бюджетного замовлення на стаціонар та 75 бюджетних місць на навчання по заочній формі.

Із цих 2075 заяв 1711 було подано від бажаючих навчатись стаціонарно і 364 заяви від бажаючих навчатись по заочній формі, тобто ми отримали 2,33 заяви на одне держбюджетне місце по стаціонару та 4,91 заяви на одне держбюджетне місце по заочній формі.

Але з врахуванням того, що ми уже зарахували до університету тих випускників підготовчого відділення та фізико-математичної школи Інституту довузівської підготовки, які успішно склали випускні екзамени, що одночасно були для них і вступними, — це 259 осіб по стаціонару, — то конкурс заяв на ті 476 держбюджетних місць, що залишилися, виявився дещо вищим — 3,05 заяви на одне держбюджетне місце.

Серед абітурієнтів стаціонару у нинішньому році виявилось найбільше бажаючих стати будівельниками — 369, спеціалістами з комп’ютерної техніки і програмування — 289 та менеджерами — 273. Далі йдуть бажаючі стати спеціалістами з автоматики і електроніки — 213 та електротехніки і електромеханіки — 202. 162 абітурієнти виявили бажання стати спеціалістами в галузі радіотехніки та телекомунікацій, а 149 — в галузі машинобудування і транспорту. І навіть у наймолодший наш інститут — екології та екологічної кібернетики, де на конкурс було виставлено лише 20 держбюджетних місць, побажали вступати 54 абітурієнти.

Провівши протягом 4-х днів тестування абітурієнтів (по два інститути в день — один зранку, а другий після обіду) та використавши два дні на комп’ютерну обробку результатів, ми 16 липня на університетському стадіоні у присутності усіх абітурієнтів та їх батьків і друзів оголосили прохідні бали на кожний напрям підготовки та списки зарахованих як на стаціонар, так і на заочну форму навчання. Перед цим оголошенням я виступив перед усіма, хто зібрався на стадіоні, і в деталях виклав усю технологію визначення прохідних балів та процедури зарахування, а уже після цього відповідальний секретар приймальної комісії доцент Георгій Горячев зачитав списки зарахованих на кожний напрям підготовки по кожній формі навчання.

Пояснив я і те, чому при конкурсному зарахуванні ми в сумарному балі враховували не тільки оцінку, отриману на комплексному вступному іспиті в університеті, який охоплює математику і фізику, але і шість оцінок з атестату — з алгебри, геометрії, фізики, інформатики, української мови та іноземної мови. Перші чотири дисципліни формують базову підготовку інженера, п’ята дисципліна формує громадянина України, а шоста — фахівця, здатного працювати за кордоном та з іноземними фірмами. Додатковий позитив від врахування шести оцінок з атестату полягає в тому, що до нас не поступали ті випускники середніх шкіл, які вчились посередньо, адже у них не було ніяких шансів отримати конкурентоспроможний сумарний бал. До цих балів ми додавали ще додаткові бали за отримання золотої чи срібної медалі та за зайняття призових місць у різного рівня олімпіадах. Приймали ми і сертифікати Українського центру оцінювання якості освіти з математики, фізики і української мови, зараховуючи оцінки, вказані в них в якості оцінок вступного іспиту з вказаних дисциплін.

Слід зауважити, що, в принципі, кожний, кому це було цікаво і хто мав час, міг і сам попередньо визначити і прохідні бали і тих, хто попаде в списки зарахованих, адже на стендах приймальної комісії була вивішена повна інформація про кожного абітурієнта, включаючи оцінки атестата, сертифiката і комплексного вступного іспиту, наявність тих чи інших державних пільг та медалей і перемог на олімпіадах. Поряд висіли списки уже зарахованих випускників Інституту довузівської підготовки (ПВ та ЗФМШ) та кількість місць для конкурсного зарахування і ліцензований обсяг по кожному напрямку підготовки. Нагадаю і про те, що кожен, кому це було цікаво, міг спостерігати за процесом складання абітурієнтами тестових випробувань на двох екранах, винесених на вулицю, на які проектувалась інформація від відеокамер спостереження, розміщених як у місцях, де проводилось тестування, так і у залах очікування абітурієнтами своєї черги, яку формував комп’ютер за програмою генерації випадкових чисел.

Найвищі прохідні бали у цьому році виявились на таких напрямках підготовки:

«Менеджмент організацій» — 96 балів,

«Комп’ютерна інженерія» — 93 бали,

«Програмна інженерія» — 93 бали,

«Комп’ютерні науки» — 91 бал,

«Екологія» — 91 бал.

А найнижчими прохідні бали виявилися на напрямках підготовки:

«Радіоелектронні апарати» — 69 балів,

«Мікро- та наноелектроніка» — 70 балів,

«Зварювання» — 71 бал,

«Інженерна механіка» — 71 бал

«Електронні пристрої та електронні системи» — 71 бал.

Слід зауважити, що навіть прохідний бал на рівні найнижчого у 69 балів виявився вищим середнього по діапазону можливих. Нагадаю, що діапазон прохідних балів за умовами правил прийому до ВНТУ у 2007 році без бонусів за медалі і перемоги на олімпіадах склав 32—96, тож середнім значенням цього діапазону є 64 бали.

Більше 96 балів, за рахунок бонусів набрали 34 абітурiєнти, із них — на напрямку «Комп’ютерна інженерія» — 7, «Менеджмент» — 7, «Комп’ютерні науки» — 6, «Будівництво» — 4, «Програмна інженерія» — 3, «Системна інженерія» — 3 та по одному на напрямках: «Екологія», «Зварювання», «Електротехніка та електротехнології» і «Безпека інформаційних та телекомунікаційних систем»

У цей день — 16 липня ми повністю виконали план держзамовлення як по прийому на стаціонар — 735, так і по прийому на заочну форму навчання — 75.

Крім того, за рахунок тих абітурієнтів, які одразу подали заяви про навчання на умовах контракту і подолали прохідний бал для контрактників, ми повністю закрили ліцензований обсяг прийому на напрямок «Будівництво».

Об’єктивності заради, слід відзначити, що фактично на 1-й курс стаціонару по держзамовленню ми прийняли не 735 абітурієнтів, а лише 726, оскільки міністерство нам визначило квоту обов’язкового прийому за держзамовленням із Придністров’я та Молдови в обсязі 9 місць на різні напрямки, і ці місця для них ми зобов’язані тримати вакантними аж до 1-го вересня.

В період з 16 по 23 липня на навчання за контрактом ми зарахували ще значну кількість абітурієнтів, тож тепер ми маємо на 1-му курсі 593 контрактники на стаціонарі та 237 на заочній формі навчання. Приблизно такі ж обсяги контрактників ми мали і у минулому році.

Що стало характерним для вступної кампанії цього року?

Те, що, як і у попередні роки, було багато бажаючих стати менеджером, не викликало здивування, адже випускники нашого університету цього напрямку і сьогодні легко працевлаштовуються на роботу і одразу ж отримують пристойну заробітну плату. Але те, що виникне ажіотаж навколо будівельного напрямку підготовки, викликало здивування. Звичайно, шкільних відмінників із Вінниці серед бажаючих стати будiвельниками було не так уже і багато, тож і прохідний бал у 89 балів на цей напрямок виявився не самим високим, але відмінників із сільських шкіл та міських «хорошистів» виявилась переважна більшість. А від батьків абітурієнтів, бажаючих навчатись за контрактом на будівельному напрямку, взагалі спасу не було. На них не діяли ніякі пояснення про те, що приймальна комісія не може приймати понад ліцензований обсяг. Вони кого тільки не шукали для здійснення тиску на ректора. І мені довелось витратити немало часу на роз’яснення усім тим, хто телефонував, і усім тим, хто приходив до приймальної комісії, оскільки у себе в кабінеті сам-на-сам я нікого під час вступної кампанії не приймав,

А другою особливістю нинішньої вступної кампанії було те, що з’явилась сила-силенна переможців районних і обласних олімпіад з математики, фізики, інформатики, української мови та іноземної мови — тобто з тих предметів, оцінки атестату з яких ми враховуємо у сумарному конкурсному балі, тож і додаткові бали також нараховуємо за призові місця в олімпіадах саме з цих дисциплін. Якщо у минулому році кількість переможців олімпіад обраховувалась десятками, то у нинішньому році їх обрахунок пішов на сотні.

Причому дуже часто особа, яка представила диплом переможця районної олімпіади з математики чи фізики, на нашому комплексному іспиті отримувала з цих дисциплін 4 бали із 12 можливих — а у нас же тестові завдання були не олімпіадного, а зовсім середнього рівня. Але згідно з правилами прийому ми все одно змушені були ці додаткові бали за перемоги на олімпіадах нараховувати і тим абітурієнтам, оцінка яких у нас не перевищувала 4-х балів із 12-и можливих. Тож у наступному році ми внесемо зміни до правил прийому у цій частині і будемо нараховувати додаткові бали за призові місця на олімпіадах лише тим абітурієнтам, які на нашому іспиті з цієї дисципліни отримають максимальну оцінку 12 балів.

Не обійшлося, звичайно, і без скарги на дії нашої приймальної комісії у міністерство. Про характер цієї скарги, висловленої міністру по телефону «гарячої лінії» і письмово, можна судити із мого письмового пояснення, відісланого до міністерства 17 липня. Ось його текст:

Стосовно скарги       Департамент вищої освіти МОН України

Федюніної С. А.            головному спеціалісту Зінченко Л. М.

Шановна Людмило Миколаївно!

На Ваш телефонний запит стосовно скарги Федюнiної С. А. повідомляю наступне:

1). Дочка Федюніної С. А. Олена 6-го липня 2007 року звернулась до приймальної комісії ВНТУ з заявою про бажання вступити до нашого університету.

Посилаючись на пункт 8 «Правил прийому до ВНТУ на 2007 рік» приймальна комісія ВНТУ відмовилась взяти її заяву, оскільки в її атестаті про загальну середню освіту була відсутня оцінка з такої дисципліни як «Інформатика», а згідно з цим пунктом правил прийому до ВНТУ — цитую його: «Вступникам на перший курс ВНТУ всіх напрямів підготовки враховуються у сумарному рейтингу оцінки, які виставлені в документі про освітній (освітньо-кваліфікаційний) рівень з алгебри, геометрії, української мови, іноземної мови, фізики та інформатики…. У осіб, в документах про освітній (освітньо-кваліфікаційний) рівень яких за 12-бальною системою виставлені бали 1, 2, 3 з алгебри, геометрії, фізики, інформатики, української мови та іноземної мови, а також із незадовільною оцінкою з поведінки, прийом документів приймальною комісією не проводиться.» — кінець цитати.

Із змісту процитованого пункту 8 правил прийому до ВНТУ витікає, що документи приймальна комісія не мала права приймати навіть у тих бажаючих вступати до нашого університету, які мали в атестаті предмет «Інформатика», але з оцінкою, меншою 4 балів за 12-бальною шкалою. Відсутність же цього предмету в атестаті є еквівалентом нульової оцінки. Тому заяву дочки Федюніної С. А. приймальна комісія ВНТУ не прийняла на законних підставах, адже для приймальної комісії «Правила прийому до ВНТУ на 2007 рік», які були затверджені спільним рішенням Приймальної комісії та Ученої ради університету і за два місяці до початку прийому документів від абітурієнтів оприлюднені на стенді університету та у друкованому засобі масової інформації, є нормативним документом, який необхідно виконувати.

Вранці 7-го липня я, як голова приймальної комісії, в присутності відповідального секретаря приймальної комісії доцента Горячева Г. В зустрівся з Федюніною С. А. і підтвердив їй, що технічні працівники приймальної комісії, які відмовились прийняти заяву від її дочки, вчинили саме так, як того вимагають правила прийому.

Більше того, я пояснив їй, що на догоду одному бажаючому відмінити якийсь пункт правил прийому, що вступили в силу, та ще й в кінці терміну прийому документів, не вправі навіть міністр, оскільки це порушуватиме права тих абітурієнтів, документи від яких уже прийняті, або яким також було за цими правилами відмовлено у прийомі заяв.

Я порадив Федюніній С. А. не гаяти час на оскарження правил прийому до ВНТУ, а подавати заяву на вступ до якогось іншого університету, яких в Україні кілька сотень, а у Вінниці майже десяток, у правилах прийому до яких не враховуються оцінки атестату. У неї було ще 2 дні для того, щоб подати документи на вступ до ВНЗ зі статусом національного і 9 днів, щоб подати документи до ВНЗ, які такого статусу не мають. Тож відмова у прийомі заяви до ВНТУ не позбавила можливості дочку Федюніної С. А. почати отримувати вищу освіту уже в цьому році, адже у неї було достатньо часу, аби взяти участь у кампанії прийому до будь-якого іншого ВНЗ, оскільки лише ВНТУ в Україні уже багато років враховує під час вступу 6 оцінок з атестату.

На завершення пояснення звертаю увагу на те, що на думку членів Ученої Ради ВНТУ без глибоких шкільних знань з алгебри, геометрії, фізики та інформатики якісного інженера в технічному ВНЗ неможливо підготувати в принципі.

А сьогодні проза життя така, що учні в школах вчать лише ті предмети, оцінки з яких впливають на вступ до університету, в якому вони мріють навчатись після закінчення школи. Ось чому ми і враховуємо ці оцінки з атестату при конкурсному зарахуванні. Що ж до врахування оцінки атестату з української мови, то це продиктовано, по-перше, тим, що навчальний процес у ВНТУ здійснюється українською мовою, тож її треба знати, аби розуміти викладачів і вміти вести конспекти. А по-друге, на думку членів Ученої Ради університету, кожний громадянин України зобов’язаний знати державну мову.

Враховувати ж оцінку атестату з іноземної мови нас змушує необхідність готувати інженерні кадри, здатні розуміти іноземну технічну інформацію та гідно конкурувати за інженерні місця роботи за кордоном, що стане особливо важливим після вступу України до СОТ.

До речі, навіть якби ми взяли документи дочки Федюніної С. А., вона б в нашому університеті без базової початкової шкільної підготовки з інформатики навчатись не змогла б, оскільки увесь навчальний процес у ВНТУ, починаючи з перших днів першого курсу, є комп’ютеризованим.

З повагою –

ректор ВНТУ      Б. І. Мокін

Варто відзначити, що аналогічну відповідь телефоном я давав 9-го липня і головному спеціалісту з цього ж департаменту Хасіневич Світлані Юріївні, яка готувала відповіді мінiстерства скаржникам з «гарячої лінії».

Вам, шановні колеги, мабуть, буде цікаво знати, що у п’ятницю 20 липня у кінці робочого дня я отримав із міністерства факсом копію наказу № 527-оп від 19.07.2007 року за підписом заступника міністра з вищої освіти Василя Шинкарука, згідно з яким у понеділок 23.07.2007 р. ми повинні прийняти комісію по перевірці дотримання правил прийому до університету.

І о 10-й годині ранку у понеділок комісія до університету заявилась. ЇЇ очолювала головний спеціаліст нормативно-правового відділу управління ліцензування, акредитації та нострифікації Міністерства освіти і науки України Світлана Анатоліївна Шкрабець, про суворість і вимогливість якої і в міністерстві і у ВНЗ уже складають легенди. Не лишнє нагадати і про те, що управлінням, в якому працює Світлана Анатоліївна, до призначення на посаду заступника міністра керував Василь Шинкарук. Разом зі Світланою Анатоліївною до комісії увійшли начальник сектору координації вищих навчальних закладів та інтелектуальної власності управління освіти і науки Вінницької облдержадміністрації Петро Михайлович Онуфрійчук та доцент кафедри психіатрії Вінницького національного медичного університету Оксана Анатоліївна Серебреннікова, яка більше 10 років відпрацювала у складі приймальної комісії свого університету.

Розпочавши перевірку о 10-й годині, комісія завершила її о 21-й годині підписанням акту перевірки і врученням мені його копії. Крім вибіркових перевірок справ абітурієнтів, роботи предметних та апеляційної комісій, усієї документації, що супроводжувала процес вступної кампанії, починаючи від прийому документів і аж до конкурсного зарахування, члени комісії протягом дня задали багато запитань заступнику голови приймальної комісії проректору Василю Леонтьєву та відповідальному секретареві приймальної комісії доценту Георгію Горячеву і його трьом заступникам. Протягом двох годин давав відповіді на їхні запитання і я.

Треба відзначити, що вони дуже відповідально віднеслись до доручення заступника міністра і старались, хоч щось «накопати». Але, як колишній «Верховнорадівський законник», я сам дуже уважно стежу протягом кожної вступної кампанії за тим, щоб усе здійснювалось за правилами прийому і належним чином оформлялось документально, тож комісії так нічого «накопати» і не вдалося. Єдине, за що у міністерстві змогла зачепити нас інформація від цієї комісії, і то не за цільовим її призначенням — це те, що створений нами нещодавно Інститут екології та екологічної кібернетики на думку провідних спеціалістів департаменту вищої освіти мінстерства не відповідає нами ж встановленим статутним вимогам, згідно з якими кожен навчально-науковий інститут повинен у своїй структурі мати не менше двох навчальних факультетів. Тож довелось мені пообіцяти їм, що ми цей недолік виправимо і на найближчому засіданні Ученої ради університету реорганізуємо Інститут екології та екологічної кібернетики у факультет екології та екологічної кібернетики, який введемо у структуру Інституту менеджменту, самостійне існування якого у нинішньому вигляді на думку керівників департаменту теж є дещо сумнівним, оскільки у ньому готуються спеціалісти лише однієї спеціальності, котрі повинні бути сконцентровані в рамках одного факультету. Після введення до складу ІнМ факультету ЕЕК ми назвемо об’єднаний інститут Інститутом екології та менеджменту (ІнЕМ) або Інститутом менеджменту, екології та екологічної кібернетики ІнМЕК — це уже як визначить Учена рада університету, на яку згідно зі статутом університету покладено розгляд таких питань. До речі, такий крок нам необхідно буде здійснити ще й тому, що згідно з «Концепцією модернізації (вдосконалення) системи акредитації вищих навчальних закладів, напрямів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах в Україні», прийнятою на колегії Мiністерства освіти і науки цього літа, відповідно до якої ліцензований обсяг по кожному напряму підготовки не повинен бути більшим за подвійний обсяг державного замовлення за цим напрямом, нам доведеться в наступні роки замість нинішніх 210 менеджерів набирати лише 80. А, оскільки ліцензований обсяг екологів не перевищує і не перевищуватиме 40, то разом ці два напрями матимуть ліцензований обсяг 120, що хоч і буде меншим ніж в усіх інших інститутах нашого університету, але усе-таки уже не викликатиме сумнівів в доцільності існування такого інституту, в якому, правда, років через п’ять доведеться, мабуть, якщо суттєво не зросте кількість заочників, два економічних факультети об’єднати в один.

На що ще я хотів би звернути вашу увагу, шановні колеги, виходячи з аналізу результатів нинішньої вступної кампанії. Я хотів би, як і у минулі роки, знову повернутись до перспектив розвитку напрямків «Мікро- та наноелектроніка» і «Електронні пристрої та системи», які веде кафедра електроніки. По тому, що і у цьому році власних абітурієнтів ці напрямки мали станом на 8-е липня менше, ніж місць для зарахування по плану державного замовлення, можна судити про стійку втрату іміджу цими напрямками в Україні. І вийшли із ситуації недобору ми лише завдяки тому, що виявилось достатньо абітурієнтів, які не пройшли за конкурсом туди, куди вони хотіли, але записали в заявах один із цих напрямків другим. Так далі, звичайно ж, продовжуватись не може. Тому я буду виходити з наступними пропозиціями на Учену раду університету:

1) оскільки в Україні зруйнована галузь мікроелектроніки і немає коштів на розвиток наноелектроніки, що обумовлює незацікавленість абітурієнтів в освоєнні цих напрямків підготовки, то пропонується розпочати підготовку кадрів з цього напрямку, здатних працювати у галузі мікро- та наноелектроніки за кордоном — в Росії та країнах Європейського Союзу. Для цього ми повинні дати таку мовну підготовку тим, хто навчатиметься на цьому напрямку, щоб вони володіли і термінологією і були здатними вільно спілкуватись англійською та російською мовами. Більше того, ми зобов’язані налагодити контакти з європейськими і російськими фірмами, які братимуть на роботу випускників цієї спеціальності, а студентам надаватимуть можливість проходити на їхніх підприємствах робочі триместри. Можливість працювати за кордоном після закінчення нашого університету за цим напрямком одразу ж поверне йому привабливість, а ми не втратимо кадри і базу підготовки спеціалістів цього профілю, який колись-таки стане потрібним і Україні.

2) оскільки напрямок «Електронні пристрої та системи» нині фактично є тим, який колись називався «Промислова електроніка», і який передбачає підготовку не інженерів-технологів, а інженерів-системотехніків, то його треба передати якійсь системотехнічній кафедрі, щоб не технологічна, а системотехнічна кафедра здійснювала дипломне проектування по цій спеціальності. А кафедрі електроніки залишити лише технологічні електронні дисципліни цього напрямку. Тоді можна очікувати, що знову зросте зацікавленість у абітурієнтів до цього напрямку підготовки.

До речі, ми завершили підготовку і з 1-го вересня відкриваємо в Інституті міжнародних зв’язків російський факультет. На цьому факультеті ми будемо готувати фахівців російською мовою за обмеженою кількістю спеціальностей. Комплектуватимемо цей факультет громадянами та іноземними вихідцями із країн, які утворились на терені колишнього Радянського Союзу і уже володіють російською мовою. Підготовчого відділення для навчання на російському факультеті не буде, як не буде в навчальних планах цього факультету і додаткового вивчення російської мови. Тобто бажаючих навчатись у нас вихідців із Африки, Америки і Азії ми і далі будемо на підготовчому відділенні навчати українській мові і українською мовою з подальшим вливанням в україномовні потоки.

А тепер я прозвітую про інвестиційні проекти. Їх було запропоновано два — один пов’язаний зі спорудженням на території університету фірмою «Оскар-С» льодового манежу, а другий — з будівництвом на нашій території фірмою «Агроінвест» житлового будинку на 8000 метрів квадратних з передачею 3000 із них університету.

Обидва проекти отримали підтримку ректорату, Наглядової ради та Конференції трудового колективу університету.

Перший проект створюється на умовах договору про спільну діяльність без передачі у власність фірмі земельної ділянки, що примикає до вулиці Порика за корпусом будівельного інституту, на якій буде споруджено зі збірних конструкцій льодовий манеж довжиною 57 метрів та шириною 30 метрів з терміном використання 10 років. Ми надаємо земельну ділянку, фірма споруджує на ній льодовий манеж, який використовуємо спільно — у першій половині дня наші студенти використовуватимуть його під час занять з фізкультури безкоштовно, у другій половині дня його використовуватиме фірма для усіх бажаючих за гроші. Рішення міськвиконкому на дозвіл реалізації проекту уже є, тож старт йому уже даний. І, я сподіваюсь, що через півроку ми будемо не лише єдиним університетом в Україні, який має стадіон з аналогом рекортановому покриттям бігових доріжок, але і єдиним унiверситетом у нашій державі, який має у структурі свого спортивного комплексу льодовий манеж.

Другий проект створюється на умовах передачі земельної ділянки фірмі, яка на цій ділянці збудує 140-квартирний будинок, 40 дво- та трикімнатних квартир в якому будуть передані для безкоштовного заселення працівниками нашого університету, а 100 одно-, дво-, три-, та чотирикімнатних квартир будуть продані фірмою усім бажаючим. Ціна спорудження житла на чистій ділянці у Вінниці дорівнює 500 доларів за метр квадратний, найнижча ціна нового житла у нашому місті дорівнює 1000 доларів за метр квадратний, тож, навіть, віддавши безкоштовно нам 3000 метрів квадратних і продавши лише 5000 метрів квадратних, фірма отримає прибуток у мільйон доларів, що дорівнюватиме 25-процентній рентабельності. На завершальній стадії переговорів фірма спробувала зменшити нашу долю, щоб збільшити свій прибуток, але я для того і заручився рішеннями Наглядової ради університету та Конференції трудового колективу, щоб у фірми не виникали ілюзії і бажання відшукати когось такого, хто на мене міг би вплинути в подальшому. Зараз проект проходить узгодження в міністерстві, оскільки у цьому проекті має місце відчуження земельної ділянки. Але з боку мінiстерства не очікується спротиву, оскільки ми домоглися найбільшої долі передачі квартир у порівнянні з аналогічними проектами, поданими іншими університетами з різних міст.

Фактично, до числа інвестиційних, але за внутрішніми інвестиціями, можна віднести і ті три проекти, які виконуються Інститутом інтеграції навчання з виробництвом під керівництвом директора цього інституту Віктора Мізерного, один із яких — у співдружності з Інститутом будівництва, теплоенергетики та газопостачання, яким керує Георгій Ратушняк, та два — у співдружності з кафедрою технології підвищення зносостійкості, якою керує професор Валерій Савуляк.

Згідно з першим із цих проектів у звітному році продовжувала нарощуватись на території університету довжина пішохідних доріжок, вимощених тротуарною плиткою, виготовленою в Інституті інтеграції навчання з виробництвом та вкладеною в доріжки студентами-будівельниками, а біля корпусу Інституту електроенергетики та електромеханіки — і студентами-електриками. До речі, те, як облаштував у цьому році фасад головного корпусу та пішохідні доріжки біля нього директор Інституту електроенергетики та електромеханіки Микола Свиридов, треба брати за взірець.

Згідно з другим проектом у звітному році продовжувала збільшуватись кількість парт та комп’ютерних столів, виготовлених з відходів паркетного виробництва колективом, створеним із працівників кафедр інтеграції навчання з виробництвом та технології підвищення зносостійкості, які своєю високоякісною і набагато дешевшою за фірмову продукцією поступово наповнюють все нові і нові навчальні аудиторії та комп’ютерні центри в нашому університеті.

Що ж до реалізації третього проекту, присвяченого розробці і впровадженню технології наклеювання пластикового покриття на парти в лекційних аудиторіях, то він знаходиться на стадії запуску у виробництво розробленої до деталей і уже апробованої технології — до кінця нинішнього календарного року планується у такий спосіб оновити парти у всіх лекційних аудиторіях Інституту електроенергетики та електромеханіки і Інституту будівництва, теплоенергетики та газопостачання. — Чому саме ці інститути вибрані першими для реалізації? — Тому, що кількість студентів в потоках у них є меншою кількості парт в лекційних аудиторіях, тож можна буде, не виводячи аудиторії з навчального процесу, знімати в них по черзі по одному ряду парт для реалізації технології наклеювання пластику в технологічному центрі. До речі, цю особливість — покриття парт в лекційних аудиторіях світлим пластиком — я підмітив, коли відвідував по програмі виконання проекту Tempus Дрезденський технічний університет, кришки парт в лекційних аудиторіях якого бездоганно чисті, незважаючи на те, що серед його студентів є багато вихідців з колишнього Радянського Союзу, полюбляючих під час лекцій займатись художнім розписом парт. А секрет цієї чистоти виявився дуже простим — по пластику важко писати будь-якою ручкою, а якщо хтось щось написати і умудрився, то воно легко стирається вологою ганчіркою. Тому, повернувшись з Німеччини, я і поставив задачу створити технологію холодного наклеювання листів пластику на наші парти в лекційних аудиторіях, на яких уже за багаторічну експлуатацію живого місця від розписів не залишилось. І команда Віктора Мізерного з поставленою задачею упоралась, причому їхня технологія не потребує перед пресуванням загальноприйнятого нагрівання, а тому виключається під час реалізації технології поява небезпечних для працівників токсичних випарувань.

Слід відзначити, що Віктор Мізерний у звітному році домігся успіхів не лише як директор Інституту інтеграції навчання з виробництвом у реалізації інвестиційних проектів, але і як проректор з навчально-педагогічної роботи з питань міжнародної інтеграції він теж має значні досягнення. Так, 14 серпня нинішнього року, Віктор Мізерний, як керівник від нашого університету, успішно завершив два проекти по програмі Tempus — по фандрайзингу (у складі консорціуму крім нашого університети від німецького Дрездена та іспанської Кордоби) та по створенню Всеукраїнської мережі регіональних консультативних пунктів ECTS (у складі консорціуму, крім нашого, університети від того ж таки німецького Дрездена та датського Роскільда), а 15 серпня він, як керівник від нашого університету, розпочав виконання нових двох проектів по програмі Tempus, виграних його командою, — по розробці стратегії інтернаціональної мобільності студентів (у складі консорціуму, крім нашого, університети від уже озвучених мною міст Дрездена і Роскільда) та по впровадженню європейського досвіду в українських університетах по забезпеченню інформаційної безпеки і захисту фінансово-економічної інформації (у складі консорціуму, крім нашого, університети від німецького Дрездена та італійського Салерно). Таку міжнародну інтеграцію з університетами Німеччини, Іспанії, Італії, а якщо згадати ще й успішно завершений у минулому році проект по студентському самоврядуванню, до консорціуму по виконанню якого, крім нашого, входили ще й університети із Англії, Північної Ірландії та Франції, можуть записати собі в актив не багато університетів України.

Тож, як бачите, у мене були законні підстави опублікувати в щотижневику «Дзеркало тижня» статтю, у якій поставити незадовільну оцінку розробникам методики визначення рейтингів університетів із кафедри ЮНЕСКО НТУУ «КПІ», згідно з якою серед вінницьких університетів ми отримали за міжнародне співробітництво найнижчу оцінку, незважаючи на те, що жодний інший університет Вінниці, окрім нашого, у звітному році не виконував проекти по програмі Tempus, а у деяких із них навіть не знають, що це таке, Та й студентів із інших країн готують у Вінниці, крім нашого, ще лише у медичному університеті. А членом Всесвітньої асоціації винахідницьких організацій IFIA з штаб-квартирою в Женеві від України і понині є лише наш університет.

До речі, іншу мою статтю, в якій я показав, як підбором критеріїв і використанням інформації про кадровий і студентський склад з врахуванням сумісників і без їх врахування та з врахуванням заочників і без їх врахування можна будь-який університет вивести на призове місце в рейтинговій таблиці або опустити на одне із останніх місць в ній, не захотіли опублікувати ні «Дзеркало тижня», ні «Освіта України», хоча приклади в підтвердження цієї тези я взяв із рейтингових таблиць, опублікованих саме в цих виданнях. Але ви з нею знайомі, оскільки її опублікував наш університетський «Імпульс». А оскільки у нашого «Імпульсу» прекрасний сайт, створений редактором Іриною Зянько, то з цією моєю статтею могли і можуть ознайомитись і зараз, і у майбутньому необмежена кількість читачів.

Крім охарактеризованих мною, фактично, 5-и інвестиційних проектів, варто кілька слів сказати про ще три проекти довгострокового характеру з поетапним виконанням, до реалізації одного із яких ми уже приступили, до реалізації другого приступимо осінню, а до реалізації третього — з наступного року.

Суть першого із цих довгострокових проектів полягає в поступовій заміні роз’їдених іржею металевих труб в колекторних частинах систем водопостачання та каналізації в корпусах та гуртожитках університету, які від їх закладення ще в радянські часи уже були дефектними, на сучасні металопластикові, що не ржавітимуть і так часто не виходитимуть з ладу. Ми уже заклали такі труби в першому гуртожитку під час його капітального ремонту, що завершився у минулому році, та щойно завершили капітальний ремонт колекторної частини системи водопостачання та каналізації на основі металопластикових труб у корпусі № 2. В наступному році ми здійснимо аналогічний капітальний ремонт трубопровідної системи у корпусі № 1, який, як і гуртожиток № 1 та корпус № 2, є найстарішими в університеті — їм у нинішньому році виповнилось 40 років від дня введення в експлуатацію.

Суть другого довгострокового проекту полягає у поступовому введенні на території спортивно-оздоровчого табору під Степашками нових будинків. Проект такого будинку на 6 кімнат у двоповерховому варіанті уже вибрано. Один такий будинок буде еквівалентом 4-м дерев’яним будиночкам, що доживають свій вік. Перший новий будинок ми спорудимо восени цього року, а у наступні роки кожної осені будемо споруджувати по одному будинку. Це буде і дієво, і не накладно для бюджету університету.

Суть третього довгострокового проекту, реалізацію якого теж уже розпочато під час капітального ремонту гуртожитку № 1, полягає в поступовій заміні усіх віконних рам в корпусах та гуртожитках університету на металопластикові. Найгірший стан вікон у нас на сьогодні у корпусі № 1, тож з нього і почнемо. Зараз ми порахували, що для заміни вікон в корпусі № 1 нам знадобиться порядку 500 тисяч гривень. Ці кошти ми і закладемо на 2008 рік і влітку реалізуємо цей план. А влітку 2009 року ми замінимо на металопластикові, вікна у корпусі № 2. У 2010 році буде здійснена заміна вікон у башті бібліотеки.

Щороку на реалізацію усіх цих трьох довгострокових проектів ми будемо закладати 1 мільйон гривень, що дасть можливість, не залізаючи у борги, оновлювати наші будівлі, не чекаючи поки вони стануть непридатними для експлуатації.

Кілька слів про справи орендні і нову концепцію взаємодії університету з колишніми орендарями.

Сьогодні міністерство дозволяє здавати в оренду університетські площі орендарям лише на рік. Тож для продовження оренди усім тим кіоскерам, які розмістились в холах корпусів зі своїми канцтоварами і ксероксами, адміністрації унiверситету доводиться щороку оббивати міністерські пороги з проханнями про дозвіл продовжувати орендні відносини. Більше того, власником усіх наших площ, які здаються в оренду, є не університет, а Фонд державного майна, якому перераховується половина орендних платежів і який вирiшив віднині усі площі здавати в оренду лише на конкурсній основі, тобто, хто їм більше дасть, того вони на наші університетські площі і пустять. А це може з часом привести до того, що замість канцтоварів ми матимемо в холах корпусів гральні автомати, або автомати по продажу пива. Тож, щоб повернути назад в університетську власність ті квадратні метри холів, що здаються в оренду, щоб позбавитись від необхідності щороку оббивати міністерські пороги з проханнями про дозвіл продовжити орендні відносини з нашими партнерами, щоб спрямувати усі кошти від цих партнерів лише в касу університету, адміністрація університету, за підтримки Наглядової ради та Конференції трудового колективу, вирішила не продовжувати з наступного року орендні відносини з нашими партнерами, а укласти з тими із них, які мають статус юридичної особи, договори про спільну діяльність, для укладання яких нам не потрібно ні дозволу міністерства, ні дозволу Фонду державного майна, а потрібно лише виконувати умови чинного законодавства, яке забороняє відчуження університетського майна у власність партнерів по спільній діяльності та обов’язкового встановлення касового апарату. За цією концепцією передбачено в кожному автономному корпусі, крім канцтоварів, мати центр надання повного асортименту комп’ютерно-поліграфічних послуг, тобто, крім ксероксів ці центри зобов’язані мати сканери, принтери і плотери, для того, щоб студенти у кожному корпусі мали можливість і відсканувати якісь матеріали, і відксерити, і роздрукувати якесь креслення до курсового чи дипломного проекту, аби у наш інформаційний вік не витрачати час на рутинну друкувальну, переписувальну чи креслярську роботу.

Тепер я перейду до справ наукових.

Ефективність аспірантури у звітному році ми зберегли на рівні 46 %, що у два з половиною рази вище значення цього показника в середньому по нашому міністерству. Відкрили ми цього року три нові спеціальності в аспірантурі — це 05.02.10 — Діагностика матеріалів і конструкцій (під професорів Віталія Огороднікова і Валерія Савуляка), 05.11.17 — Біологічні та медичні прилади і системи (під професорів Сергія Злепка та Володимира Кожем’яко) та 08.00.04 — Економіка та управління підприємствами (під професорів Олега Мороза та Олену Мороз), тож тепер маємо уже 21 спеціальність для аспірантської підготовки — і це незважаючи на те, що три спеціальності у нас випали, у зв’язку з виведенням їх із номенклатури.

Ми перезатвердили перед літніми канікулами на наступні три роки дві наукові спецради по захисту кандидатських дисертацій — спецраду по двох будівельних спеціальностях та спецраду по двох електротехнічних спеціальностях. У вересні займемось перезатвердженням кандидатської спецради по машинобудівних спеціальностях, у якій, після ліквідації спеціальності по системах приводів, залишилась лише одна спеціальність по процесах та машинах обробки тиском. Ми будемо подавати документи на дозвіл приймати кандидатські дисертації, крім цієї спеціальності, для захисту ще по двох — 05.02.02 — Машинознавство, до якої кооптовано ту спеціальність по системах приводів, що вилучена із переліку, та 05.02.10 — Діагностика матеріалів і конструкцій, що лише у цьому році введена і по якій в Україні ще немає спецрад для захисту.

Оскільки в обох докторських наукових спецрадах у нас теж випали по одній спеціальності із трьох — 05.11.16 та 05.13.13, то у вересні ми будемо подавати на перезатвердження документи і по цих спецрадах. І спробуємо кожну із них знову мати по трьох спеціальностях — до тієї, якою керую я, ми спробуємо до спеціальностей 01.05.02 та 05.13.05 долучити ще й спеціальність 05.13.06 — Інформаційні технології, а до тієї, якою керує професор Олексій Азаров спробуємо до спеціальностей 05.11.08 та 05.11.13 долучити ще й спеціальність 05.11.17 — Біологічні та медичні прилади і системи. Документи для подачі до ВАК України на ці спецради у нас уже готові.

Оскільки у Вінниці у жодному з університетів немає спецради по захисту навіть кандидатських дисертацій з економічних наук, то ще у цьому році ми розпочнемо підготовку до відкриття такої спецради при нашому університеті по двох економічних спеціальностях, по яких у нас є аспірантура. Для цього нам потрібно мати ще двох докторів економічних наук. Захист докторської дисертації одним із претендентів буде через місяць, а ще з двома претендентами, які уже є докторами економічних наук, ведуться переговори про їхній перехід до нашого університету.

На жаль, у цьому році ми ще не маємо захистів докторських дисертацій, але дисертація доцента Віталія Зянька уже прийнята до захисту, а професору Вірі Петрук та доценту Сергію Павлову керівниками відповідних спецрад обіцяно їх дисертації прийняти до захисту у вересні. Я розраховую на те, що вони встигнуть захистити свої докторські дисертації ще у цьому році. А у наступному році, сподіваюсь, докторські дисертації захистять також доценти Тетяна Мартинюк, Сергій Штовба, Віктор Мізерний та Юрій Шабатура.

Але навіть без захистів дисертацій ми кількість докторів наук у нинішньому році збільшили — до нас із Києва перейшов працювати спеціаліст в області автомобілебудування та діагностики матеріалів і конструкцій, доктор технічних наук, професор Андрій Поляков, якого обрано деканом факультету автомобілів та їх ремонту і відновлення.

15 серпня газета «Урядовий кур’єр» опублікувала схвалену Кабінетом Міністрів України «Концепцію Державної цільової програми «Наука в університетах» на 2008– 2012 роки», згідно з якою найближчим часом на базі 5-и найбільш потужних університетів України, які мають у своїй структурі наукові установи подвійного підпорядкування з Національною та галузевими академіями наук та потужні колективи наукових і науково-педагогічних кадрів найвищої кваліфікації, буде створено 5 університетів дослідницького типу, фінансування наукових досліджень у яких буде збільшено на 116,1 млн грн. щороку. На основі напрацювань, отриманих в результаті виконання цієї програми, після 2012 року будуть переведені в розряд університетів дослідницького типу ще ряд університетів України, які своєю науковою діяльністю у ці роки доведуть, що вони теж заслуговують на такий статус.

Звичайно, нам з вами нічого тішити себе надією, що наш університет попаде у цю першу п’ятірку дослідницьких університетів — масштаби у нас не ті, що у таких грандів, як НТУУ «КПІ», НТУ «ХПІ», Дніпропетровський національний університет, працюючий на космічне КБ «Південне», чи КНУ імені Шевченка або НАУ, та й спільних лабораторій чи центрів з академічними науково-дослідними інститутами ми не маємо. Але динаміка наукових досліджень і приросту наукових кадрів найвищої кваліфікації у нас дуже пристойна. Тож наростивши обсяг інновацій і відкривши кілька наукових лабораторій, спільних з академічними інститутами, ми можемо розраховувати на те, щоб попасти в число дослідницьких університетів у другій хвилі після 2012 року. І, я пропоную, таку мету нам перед собою поставити уже сьогодні. І розпочати з того, що уже протягом наступного навчального року створити кілька спільних наукових лабораторій з Інститутом електродинаміки НАНУ (Мокін, Лежнюк), Інститутом кібернетики НАНУ (Азаров, Лужецький, Пєтух), Інститутом напівпровідників НАНУ (Кожем’яко, Осадчук) та з іншими академічними інститутами, в яких є учені з іменем, котрі знають когось із вас, шановні колеги, і цінять ваші наукові досягнення.

На жаль, у звітному році ми не можемо похвалитись масовими досягненнями в напрямку створення матеріалів для реалізації дистанційної технології навчання. За результатами роботи комісії, яка оцінювала досягнення окремих викладачів, на першу сходинку зійшла доцент кафедри українознавства Людмила Громова, лекційний і семінарський курси якої підготовлені для викладання дистанційно на 100 %. З 1-го вересня вона призначена начальником навчально-методичного відділу, тож, я сподіваюсь, що у наступному році справи у цьому напрямку у нас підуть краще. І я прошу вас, Людмило Прокопівно, у цьому напрямку переорієнтувати і наш психолого-педагогічний семінар, до навчання на якому залучити у першу чергу провідних доцентів, у яких самостійно розробляти матеріали для дистанційної технології навчання не виходить, але бажання є. А щоб бажання активізувати, я прошу усіх завідувачів кафедрами не планувати роботу із заочниками тим викладачам, які не бажають розробляти матеріали для дистанційної технології викладання своєї дисципліни. А проректору Василю Леонтьєву та директорам інститутів я доручаю прослідкувати за цим. І ще раз нагадую, що за досягнення у розробці матеріалів для дистанційної технології навчання кожні півроку встановлюється надбавка до окладу за методикою, затвердженою Ученою радою університету. А вона нікому не буде лишньою, особливо у зв’язку з тим, що за рішенням нинішніх урядових керівників, підтвердженим листом, розісланим в усі університети нашого міністерства за підписом першого заступника міністра освіти і науки Бориса Жебровського, з університетів, що мають статус національних, зняли 15-процентну надбавку. Приурочили це до підвищення зарплати, тож ніхто меншу зарплату не став отримувати, але зросла вона, як ви, мабуть, помітили не настільки, як обіцяв уряд.

А от бажаючих працювати кураторами академічних груп після того, як ми ввели надбавки до зарплати за виконання цієї роботи у розмірах, котрі визначаються за затвердженою Ученою радою університету методикою, у нас навіть більше, ніж маємо академічних груп на першому курсі. Тож вибирати є з кого. До речі, за рішенням ректорату з 1-го вересня нинішнього року куратори залишаються лише на першому курсі, оскільки життя показало, що на другому курсі вони уже не потрібні — і студенти за перший рік навчання повністю адаптуються до університетського життя, і органи студентського самоврядування, починаючи з другого курсу, уже цілком здатні замінити кураторів.

Кілька слів про кадрову політику. Згідно з останніми письмовими рекомендаціями нашого міністерства штатними викладачами в університетах 3-го і 4-го рівнів акредитації можуть працювати лише особи, які мають наукові ступені кандидата або доктора наук, або кваліфікацію магістра. Ось чому усім тим викладачам, які не мають наукового ступеня і уже оформили наукову пенсію, запропоновано перейти на іншу роботу, скажімо, інженером кафедри чи учителем в школу. У цьому випадку вони будуть забезпечені, за бажанням, ще й викладацькою роботою на 0,25 ставки по сумісництву на тій кафедрі, на якій вони працювали до виходу на пенсію. А молодих викладачів віднині треба брати лише з випускників, які мають кваліфікацію магістра,

З тими ж викладачами-пенсіонерами, які мають наукові ступені кандидата або доктора наук, дозволено заключати контракти на термін до п’яти років, але за умови їх активної роботи як викладача, так і науковця. Даним мені як ректору правом визначати ці терміни я користуватимусь, керуючись такими підходами. Кандидатам і докторам наук, які публікують наукові статті, монографії і навчальні посібники, керують підготовкою магістерських і кандидатських дисертацій та займаються розробкою матеріалів для дистанційної технології навчання і не створюють зайвих проблем університету я буду підписувати контракти на максимальний термін, але до виповнення 70 років. Після виповнення 70 років, за умови наявності ще достатньої працездатності і її результатів, я буду підписувати контракти на 1 рік. З тими ж, хто вирішив після виходу на пенсію знизити активність, я буду підписувати річні контракти, навіть якщо їм ще буде далеко до 70 років. Тільки річні контракти будуть підписуватись і з тими, хто занадто часто заглядає у чарку, навіть після роботи — це для їхнього ж блага, як стримуючий фактор.

У світлі цих вимог поясню, чому я відмовився підписати річний контракт і продовжити трудові відносини з професором Михайлом Друкованим.

У листопаді минулого року до мене звернувся професор Друкований з проханням підписати запит до міністерства на фінансування держбюджетної науково-дослідної роботи по впровадженню в практику біодизельного пального на ріпаковій основі. Це сталося уже після того, як у нас в університеті закінчився конкурсний відбір і відібрані конкурсною комісією теми були відправлені у міністерство та до експертних рад для оцінки. Я пояснив професору Друкованому, що, оскільки його тема не проходила конкурсний відбір в університеті, то він не має права претендувати на те фінансування, яке нам уже виділено на наступний рік під науку. Професор Друкований запевнив мене у тому, що він має прекрасні відносини з Головою Верховної Ради України Олександром Морозом, оскільки на президентських виборах 1999 року був його довіреною особою на Вінниччині, а тому забезпечить надходження від нього доручення міністру освіти і науки Станіславу Ніколаєнку, який теж є соціалістом, щоб нашому університету виділили додаткове фінансування під його тему. Отримавши таке запевнення, я підписав запит до мінiстерства на фінансування досліджень по темі професора Друкованого. Але після цього, замість додаткового фінансування, я отримав від першого заступника міністра освіти і науки Андрія Гуржія вказівку профінансувати тему професора Друкованого із тих коштів, які нам уже виділені, оскільки тему професору Друкованому затвердили, а додаткових коштів взяти немає звідки. Щоб ви, шановні колеги, уявляли собі, що за перерозподіл потрібно було зробити, назву такі цифри: на фінансування усіх наших кількох десятків тем мінiстерство виділило на рік нам 1,3 млн гривень, а фінансування однієї теми професора Друкованого заступником міністра Гуржієм затверджено у розмірі 250 тисяч гривень на рік. На мою репліку, що такий перерозподіл в принципі можливий лише за умови закриття не менше семи тем, під які уже виділено фінансування, заступник міністра велів так і зробити. Я відмовився так вчинити і віддав розпорядження проректору Володимиру Грабку не відкривати у нинішньому році фінансування теми професора Друкованого, оскільки: по-перше, вона не проходила університетського туру конкурсу, а запит по ній був поданий через кілька місяців після завершення терміну подачі таких запитів, і по-друге, тому що її немає ні в календарному плані виконання держбюджетних науково-дослідних робіт, затвердженому для нашого університету міністерством ще до подачі професором Друкованим його запиту, ні в затвердженому міністерством штатному розписі наукових працівників, котрі повинні виконувати у 2007 році дослідження за затвердженою тематикою.

Але, оскільки професор Друкований продовжував оббивати пороги у спікера парламенту Олександра Мороза та міністра Станіслава Ніколаєнка, то перший заступник мінiстра Андрій Гуржій продовжував наполягати на здійсненні перерозподілу уже виділеного університету фінансування на користь Друкованого.

І, на мою думку, для того, щоб я став зговірливішим, управління науки міністерства надало сфальсифіковані дані стосовно нашого університету в комісію по визначенню рейтингів університетів. Наприклад, замість 142 винаходів нам врахували лише 14 і т.і. Внаслідок цього наш університет з 2-го місця рейтингової таблиці у 2005 році у своїй групі ВНЗ за результатами 2006 року посів місце в кінці другого десятка. Ці ж сфальсифіковані дані були передані і на кафедру ЮНЕСКО НТУУ «КПІ», яка опублікувала рейтинги університетів у «Дзеркалі тижня», де ми теж посіли не те місце, на яке маємо право.

Тож у світлі цих подій, обумовлених фінансовими апетитами і неформальними зв’язками професора Друкованого, що створили для університету стільки проблем, я зовсім по-іншому побачив деякі інші його професорські «досягнення», яким раніше не приділяв достатньої уваги, і які нині побудили мене видати у першій декаді серпня 2007 року такий наказ:

31 серпня 2007 року добігає кінця строковий трудовий договір, укладений між адміністрацією Вінницького національного технічного університету (ВНТУ) та доктором технічних наук, професором Друкованим Михайлом Федоровичем.

Як нещодавно стало відомо адміністрації ВНТУ, працюючи в університеті на посаді професора, впродовж останніх кількох років Друкований Михайло Федорович одночасно працював і продовжує працювати у двох приватних підприємствах — ЗАТ «Агроресурс» та НДВП «Біоресурс», які спеціалізуються на проектуванні та впровадженні у виробництво машин для переробки сільськогосподарської продукції. Причому, професор Друкований М. Ф. є засновником та власником цих приватних підприємств.

Одночасно став відомим адміністрації ВНТУ також і той факт, що, створюючи приватне підприємство ЗАТ «Агроресурс», професор Друкований М. Ф. без дозволу адміністрації університету та без укладення договору оренди зареєстрував його на площах будівельного факультету, що є порушенням чинного законодавства.

Перевантаженість професора Друкованого М. Ф., якому уже виповнилось 75 років, роботою у двох приватних підприємствах привела до того, що він став не встигати виконувати ті функціональні обов’язки в університеті, за які брався. Так, наприклад, ним, як науковим керівником, не виконано і по-сьогодні технічне завдання по госпдоговірній темі № 6379 з Могилів-Подільським приладобудівним заводом, термін завершення якої закінчився 31.05.2005 року, але тема до цього часу не закрита актом виконання, незважаючи на здійснені витрати в розмірі 1500 гривень із перерахованих університету 1717 гривень. Як інший приклад можна навести той факт, що внаслідок допущених недоліків в роботі спеціалізованої вченої ради по захисту кандидатських дисертацій по будівельних спеціальностях (К 05.052.04), головою якої він є, наказом № 1-05/9 від 12.10.2006 року Голови Вищої атестаційної комісії України діяльність цієї спецради була призупинена на півроку, заступника голови ради було увільнено, а ректору ВНТУ запропоновано «подати до ВАК України пропозиції щодо зміцнення керівництва спеціалізованої вченої ради».

Враховуючи перспективність тих розробок, які професор Друкований В. Ф. виконує на замовлення Вінницької обласної державної адміністрації та Вінницької обласної ради на своїх приватних підприємствах, та нестачі часу у нього у зв’язку з цим на якісне виконання своїх обов’язків у ВНТУ, а також враховуюче те, що у віці за 75 років ефективно працювати одразу в трьох організаціях неможливо в принципі, і беручи до уваги той факт, що Друкований М. Ф. отримує наукову пенсію в розмірі, більшому за професорський оклад, що свідчить про його соціальну захищеність навіть у випадку банкрутства обох його приватних підприємств, адміністрація університету вважає недоцільним укладати новий трудовий договір з ним після закінчення дії строкового договору, за яким він нині працює і ще працюватиме до 31.08.2007 року.

У зв’язку із викладеним вище

наказую:

1. Увільнити 31 серпня 2007 року Друкованого Михайла Федоровича від виконання обов’язків професора Вінницького національного технічного університету та від виконання усіх інших обов’язків, які він виконує у ВНТУ на умовах сумісництва, суміщення або на громадських засадах, — у зв’язку із закінченням терміну дії строкового трудового договору.

2. Планово-фінансовому відділу та бухгалтерії університету здійснити повний розрахунок Друкованому Михайлу Федоровичу за роботу по 31 серпня 2007 року включно і провести виплати.

3. Першому проректору з наукової роботи професору Грабку В. В.:

3.1. У місячний термін вжити заходів по завершенню програми досліджень по госпдоговірній темі № 6379, не виконаної професором Друкованим М. Ф. у терміни, визначені календарним планом її виконання, узгодженим з замовником

3.2. В разі відмови замовника від результатів — у зв’язку з несвоєчасним їх представленням — розробити заходи по поверненню замовнику перерахованих ним університету коштів і відшкодуванню університету цих витрат за рахунок виконавців теми № 6379.

3.3. Підготувати листа до ВАК України з пропозицією кандидатури на Голову наукової спецради К 05.052.04 замість Друкованого М. Ф.

3.4. Повідомити органи реєстрації приватних підприємств та органи податкової адміністрації про те, що ЗАТ «Агроресурс» зареєстроване на площах будівельного факультету ВНТУ без дозволу адміністрації та без укладення договору оренди.

3.5. Ознайомити професора Друкованого М. Ф. з даним наказом.

4. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

Ректор      Б. І. Мокін

Звичайно, суворо, але у інший спосіб зупинити фінансову агресію професора Друкованого я не можу. Ця агресія стає особливо рельєфною на фоні того, що на створення апаратів, запатентованих доцентом Коцом, який у всіх проектах професора Друкованого є відповідальним виконавцем, обласна влада виділила приватному підприємству Друкованого за інформацією його ж самого уже мільйон гривень, і намічається виділення ще 10 мільйонів.

А тепер кілька слів про публікацію наукових результатів.

Публікувати статті, причому безкоштовно, у кожного із вас є де — наш університет видає сьогодні уже 5 журналів, 4 з яких уже мають ВАКівський статус, а 5-й — електронний, під назвою «Наукові праці ВНТУ» — отримає цей статус не пізніше жовтня місяця, після того, як ми підготуємо його друге число. І, я прогнозую, що з часом цей наш 5-й журнал стане основним, оскільки нині науковці усе більше полюбляють занурюватись у нову інформацію, не відриваючись від комп’ютера. До речі, рік тому ми прийняли рішення про те, щоб наш основний науковий журнал «Вісник Вінницького полiтехнічного інституту» друкував статті у тримовному варіанті — українською, російською і англійською мовами. І навіть випустили кілька чисел журналу у цьому варіанті. Але потім виявилось, що розсилати наш журнал у закордонні університети, аби там його читали і знали про наші наукові роботи, ми не можемо — це заборонено казначейством, яке обслуговує проходження усіх наших коштів, у тому числі і отриманих нами за надання платних послуг. Тож довелось нам повернутись до випуску «Вісника ВПІ» лише українською мовою. Але ми не відмовились від ідеї зробити наші наукові праці доступними для ознайомлення іноземним науковцям. І це ми здійснимо, зробивши наш електронний журнал «Наукові праці ВНТУ» тримовним. Користуючись Інтернетом, його читатимуть усі науковці, які знають українську, російську або англійську мову, не відриваючись від комп’ютера у своєму офісі.

І аспірантам треба публікувати свої дослідження у першу чергу безкоштовно в наукових виданнях нашого університету, а не вимагати проплачувати за їхні публікації в платних виданнях інших університетів. І наукових конференцій у нашому університеті щороку проводиться теж достатньо для апробації результатів досліджень, тож, знову таки, на студентському і аспірантському рівнях перш за все необхідно брати участь саме в конференціях, що проходять у нас, участь в яких для наших науковців є безкоштовною. А то часто буває так, що ще ніяких серйозних результатів магістрант чи аспірант не має, а уже пише заявку, щоб йому оплатили і оргвнесок у кількасот гривень і проживання протягом 5 днів у Ялті чи Севастополі, де під виглядом наукової конференції у «бархатний» сезон за державний рахунок вирішили відпочити організатори цієї конференції. Хочете поплескатись у морі разом з корифеями — будь-ласка, але за власний рахунок.

Нинішній вересень для усіх нас буде протікати незвично. Ми вперше братимемо участь у дострокових парламентських виборах на партійно-пропорційній основі. Як відомо, будь-який досвід розширює тезаурус наших знань і умінь, а особливо ж досвід, котрий ми набуваємо вперше. Тому я закликаю вас усіх не лише самих взяти участь у цих виборах, але переконати і усіх ваших знайомих та друзів прийти 30 вересня на виборчі дільниці і проголосувати за ту політичну силу, якій ви довіряєте чи, принаймні, симпатизуєте. І нехай вас не збивають з толку заяви деяких політиків, що після цих виборів хтось незадоволений їхніми результатами зініціює нові дострокові вибори, а потім нові, і нові, що не сприятиме стабілізації політичного і економічного курсів держави. Хто з вас займався чисельним розв’язком складних рівнянь, той знає, що для отримання рішення необхідно здійснити хоча б кілька ітерацій. Створення дієвого, професійного, порядного, чесного, високоморального, багатопартійного парламенту в державі, яка народилась на терені тоталітарної імперії, і в якій політичні партії знаходяться ще в дитячому віці, то є задача дуже складна, розв’язок якої неможливо отримати одразу — потрібні ітерації у вигляді парламентських виборів. Вибори 2006 року були першими на чисто партійно-пропорційній основі. Їхній результат показав, що частина кандидатів у депутати пішла на ці вибори виключно заради вигоди чи отримання депутатської недоторканості. Серед них є люди, які зрадили ті політичні сили, за списками яких вони пройшли до складу парламенту, стали народними депутатами України. Таких виявилось 20 у фракції «Наша Україна» та 26 у фракції БЮТ. Та й усі народні депутати України від фракції соціалістів здобували на виборах голоси у тому числі і за рахунок лозунгів та політичного союзу з помаранчевими силами, від яких потім відмовились, а це теж під визначення політичних чеснот не підпадає. Наприклад, у моїй сім’ї із 6-и осіб 2-а голоси були віддані за соціалістів, і якби ми знали, що соціалісти потім підуть у коаліцію з фракцією регіонів, то вони цих двох голосів би не отримали. І думаю, що так трапилось би не лише у моїй сім’ї. Скільки виборців простять соціалістам їхній перехід зі стану помаранчевих до стану біло-голубих, ми побачимо після 30 вересня. Але, навіть, якщо соціалісти у якійсь кількості пройдуть до нового складу Верховної Ради України, то цей склад буде чеснішим за попередній за рахунок уже хоча б того, що до нього не потраплять 46 зрадників помаранчевих сил, котрих виключено з виборчих списків БЮТ та «Нашої України». А наступні парламентські вибори дадуть ще чесніший парламент. Крім того, якщо на нинішніх виборах більшість отримають БЮТ і «Наша Україна»-«Народна самооборона», то буде скасована депутатська недоторканість, тож для участі у наступних виборах у виборчих списках політичних сил уже не буде тих, кому депутатський мандат потрібен виключно для того, щоб за депутатською недоторканістю сховатись від кримінального переслідування за скоєні чи заплановані на майбутнє протиправні дії. Ось тоді і розпочнеться епоха політичної стабільності, в якій народні депутати України займатимуться виключно лише формуванням уряду, заслуховуванням його пропозицій і звітів та законотворенням і перестануть намагатись перебирати на себе функції Президента держави, Генеральної прокуратури та Верховного Суду.

Я нагадаю вам, що після закінчення 2-ї світової війни, для того, щоб очистити парламент від прихильників фашизму взагалі та італійського фашистського диктатора Муссоліні зокрема, в Італії парламентські вибори у період з 1945 по 1950 роки проходили щороку. І лише після 1950 року, очистившись від прихильників фашизму в законотворчому та урядоформуючому органі, Італія почала розвиватись за демократичними принципами.

Є і ще одна перевага у частому проведенні парламентських виборів. Вона полягає у тому, що кожна політична сила для отримання підтримки виборців у своїй передвиборчій програмі обіцяє, прийшовши до влади, збільшити зарплати і пенсії. І хоча б у якійсь мірі, прийшовши до влади, вона намагається свої обіцянки виконати. Тож чим частіше ми проводитимемо вибори, тим швидше у нас будуть зростати зарплати і пенсії. І уже хоча б заради цього проведення будь-яких — як строкових, так і дострокових — парламентських виборів слід підтримувати.

Звичайно, вас, шановні колеги, цікавить, чому я відкинув нейтралітет, якого дотримувався під час виборчої кампанії 2006 року, і пішов під прапор Юлії Тимошенко. Адже, уже маючи депутатську пенсію і жодного разу не використавши ті пільги, які згідно з чинним законодавством я уже маю, як народний депутат України 1-го скликання Верховної Ради, не займаючись бізнесом і не маючи кримінального шлейфу, я, як пересічний громадянин України, від переходу з посади ректора ВНТУ на посаду народного депутата України лише втрачаю, принаймні, з позицій переходу зі стану ректорської стабільності в стан депутатської нестабільності і побутової жертовності, обумовленої заміною затишку вінницької квартири і смаку домашньої кухні проживанням у готелі з харчуванням всухом’ятку. Особливо на фоні того, що в разі програшу на виборах тієї політичної сили, яку я вирішив підтримати, і не отримання депутатського мандату, працювати ректором ті три роки, що ще обумовлені нині діючим контрактом, мені буде дуже несолодко! Не кажучи уже про втрату перспективи бути допущеним до участі у виборах ректора ВНТУ ще на один термін у 2010 році, в якому добіжить кінця термін дії мого нинішнього ректорського контракту.

Спочатку я дам відповідь на запитання: «Чому я вирішив підтримати саме Юлію Тимошенко?».

Як вам відомо, і Генеральна прокуратура України, і Генеральна прокуратура Росії закрили кримінальні справи проти Юлії Тимошенко за відсутністю складу злочину у її діях за часів керівництва нею бізнесовою кампанією ЄЕСУ. Відомо вам також і те, що під час недавнього візиту Юлії Тимошенко до США з нею зустрілись і віце-президент США Дік Чейні, і Державний секретар США Кондоліза Райс, чого вони не зробили б, якби у кримінальній справі проти колишнього прем’єр-міністра України Павла Лазаренка, що розглядається уже на стадії касаційного оскарження вироку в американському суді, вона фігурувала б у числі співучасників обвинуваченого. Тож виходить, що усі ті українські ЗМІ, які у багаточисельних публікаціях розповідали про порушення чинного законодавства, начебто допущені Юлією Тимошенко у період, коли вона очолювала ЄЕСУ, говорили народу України неправду. Я ж, вірячи у правдивість тих публікацій ЗМІ, у своїх історико-публіцистичних книжках того періоду теж випустив немало критичних стріл на її адресу.

Тож тепер, переконавшись у безпідставності обвинувачень Юлії Тимошенко засобами масової інформації і, як наслідок, у безпідставності моєї критики на її адресу, я вирішив, що повинен довести читачам моїх публіцистичних книг, які є у бібліотеках усіх середніх шкіл Вінниччини, в усіх центральних бібліотеках України і у бібліотеках багатьох університетів, що визнаю ту критику необ’єктивною.

Як спосіб нейтралізації моєї критики Юлії Тимошенко я вибрав активну підтримку політичного блоку її імені.

Додатковим аргументом, чому я вирішив активно підтримати на виборах політичний блок Юлії Тимошенко, є усвiдомлення мною того, що сьогодні у таборі демократичних сил вона є найбільш послідовним і рішучим лідером, здатним ефективно боротись з корупцією і домагатись поставлених цілей навіть в умовах обмеженої свободи дій. Цей аргумент легко підтвердити, згадавши, що це саме вона уже в перші місяці роботи прем’єр-міністром закрила корупційні схеми на митницях, чим додала до бюджету держави стільки коштів, що він зріс на 70 %. А також згадавши про те, що це була її ідея повернути назад у державну власність металургійний гігант «Криворіжсталь», приватизований напередодні президентських виборів 2004 року на закритому аукціоні членом Партії регіонів Рінатом Ахметовим за участю Віктора Пінчука — зятя тодішнього президента держави Леоніда Кучми та за сприяння тодішнього Голови Фонду державного майна, а нині одного із лідерів Партії регіонів Михайла Чечетова усього за 800 тисяч доларів. Як ви пам’ятаєте, повторна приватизація «Криворіжсталі» потім дозволила державі отримати коштів у 6 разів більше.

Ну і, звичайно ж, ви усі добре розумієте, що це саме Юлія Тимошенко зуміла переконати Президента України Віктора Ющенка в тому, що і Конституційна реформа є передчасною, і що від сповзання держави до увічнення Партії регіонів як «керівної і направляючої сили в суспільстві»з її методами по взяттю штурмом за допомогою міліцейського спецназу будiвель типу Генеральної прокуратури, єдиним способом спасіння є розпуск Верховної Ради України і оголошення дострокових парламентських виборів, на яких народ дасть оцінку тим, хто зрадив їхні голоси, і скаже, якої влади він хоче. А підтримка її фракцією закону про Кабінет міністрів, згідно з яким у Віктора Ющенка відбирається більшість повноважень, що додало йому рішучості в питанні розпуску парламенту — то є тактичний прийом, сила і філігранність якого у майбутньому ще отримає достойно-високу оцінку істориків і політологів.

А тепер я дам відповідь на запитання: «Навіщо я погодився стати кандидатом у народні депутати України від Вінниччини за списком БЮТ, і чи не доцільніше було заявити про свою підтримку Юлії Тимошенко без входження до БЮТівського списку кандидатів на місця у парламенті? — Тим паче, що за тим 207-м номером, який я отримав, стати народним депутатом України реальних шансів у мене немає».

І почну свою відповідь на друге запитання я з повідомлення про те, що, коли в середині липня до мого кабінету завітав колишній Голова Комітету з питань освіти і науки Верховної Ради України та колишній губернатор Чернівецької області, а нині керівник обласного виборчого штабу БЮТ на Вінниччині і мій колега по Академії педагогічних наук України, академік, доктор педагогічних наук, професор Георгій Філіпчук, то йому довелось досить багато енергії витратити і навести досить багато аргументів, щоб витягти мене з досить комфортного стану політичного нейтралітету і дати згоду на входження до виборчого списку БЮТ. А моїм власним головним аргументом на користь входження до виборчого списку БЮТ було те, що, лише отримавши статус кандидата у народні депутати України від цього блоку, я примушу задуматись багатьох людей, які читали мої книжки і мої статті в «Імпульсі» та «Дзеркалі тижня», над тим, чому я так вчинив, а на зустрічах, в рамках виборчої кампанії, спровокую запитання стосовно протиріччя між тим, що я писав про Юлію Тимошенко і тим, що я став її прихильником. І, відповідаючи на ці запитання, я зможу донести до людей думку про те, що саме своєю участю в списку БЮТ я і спростовую усю ту критику, якій піддавав раніше Юлію Тимошенко. І зовсім другорядним для мене є те, стану я ще раз народним депутатом України чи ні. Більше того, і у розмові з Георгієм Філіпчуком, і у розмові з Йосипом Вінським, який є одним із заступників Юлії Тимошенко у БЮТ, я наголошував на тому, що згоден увійти у виборчий список БЮТ навіть під номером 450, який не дає ніяких шансів стати народним депутатом України, але демонструє усім той факт, що ти є членом команди. І, я сподiваюсь, що моя підтримка політичного блоку Юлії Тимошенко і на регіональному рівні їй буде корисною, як під час виборів до місцевих органів влади, так і у майбутньому, під час президентських виборів. А я нині впевнений, що Україна колись буде пишатись тим, що має Юлію Тимошенко на посаді президента. І, виходячи з її віку, їй не пізно буде стати президентом, навіть після того, як Віктор Ющенко відбуде два повних, дозволених конституцією терміни на цій посаді.

Завершити цю тему, а з нею і усю доповідь, я хочу запевненням, що під час нинішніх парламентських виборів я поважатиму вибір кожного із вас і не вдаватимусь до здійснення тиску на тих, хто не розділятиме мій вибір. Але, звичайно ж, я, як кандидат у народні депутати України від блоку Юлії Тимошенко, буду радий бачити в рядах своїх прихильників і добровільних помічників кожного з вас, шановні колеги. А в прихильності студентів нашого університету до Юлії Тимошенко і очолюваного нею політичного блоку я навіть не сумніваюсь — про це свідчать і результати попередніх парламентських виборів і нещодавні соціологічні опитування, проведені доцентом Анатолієм Слободянюком.

Перед завершенням звітної доповіді, шановні присутні в залі, я хочу звернутись до Вас з проханням — передайте, будь ласка, тим своїм колегам, які з якихось причин сьогодні не змогли прийти на загальні збори колективу, що ознайомитись з повним текстом цієї доповіді вони зможуть на моєму персональному сайті www.mokin.com.ua, який почав функціонувати з 24 серпня. На цьому ж сайті ви матимете змогу прочитати, також, десяту книгу із моєї історико-публiцистичної серії, яка називається «Вибірковий і, звичайно ж, тенденційний літопис, або я так думаю», котра виходить у світ у вересні.

Дякую за увагу, шановні колеги! Поздоровляю вас з новим навчальним роком і бажаю усім вам усіляких гараздів, нових творчих досягнень та міцного здоров’я.

Після мене виступив голова профкому університету Василь Ковальчук і доповів про заходи по соціальній захищеності працівників університету, які здійснювались профкомом за участю ректорату протягом року.

Потім я ще хвилин п’ятнадцять відповідав на запитання, що у письмовій формі надійшли з залу.

За системою «задовільно-незадовільно» голова зборів Тамара Буяльська запропонувала оцінити мою роботу у минулому році, і я одноголосно отримав оцінку «задовільно».

Знайомлячись з доповіддю, ви, шановні читачі, мабуть звернете увагу на те, що у ній, на відміну від попередніх років, зовсім мало місця відведено навчальній та виховній роботі. І це не тому, що цим видам роботи менше приділялось уваги з боку ректора. Просто, на цих напрямках у нас протягом року було усе добре. А в доповіді, у прийнятний час, я вирішив висвітлити лише ті аспекти діяльності, в яких виникали проблеми.