Серед викладачів нашого університету є талановитий винахідник і уже немолодий доцент Іван Коц. Він винайшов багато цікавих пристроїв і механізмів та технологічних установок. На жаль, впроваджено в практику не надто багато його винаходів, оскільки він їх оформляє не на університет, а особисто на себе, тож ректор університету не має права, згідно з чинним законодавством, фінансувати з університетського бюджету доведення його розробок до товарного вигляду. А тому майже усі вони є або у вигляді одного експериментального макету, або у вигляді креслень і розрахунків на папері. Тож коли до університету звернулось керівництво «Дослідного заводу зварювального устаткування Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона» з проханням виготовити для них розроблений І. Коцом утилізатор малотоксичних відходів та технологію утилізації відходів з використанням цього утилізатора, науково-дослідна частина університету сприйняла це замовлення на «Ура!». Адже «патонівці» запропонували науково-дослідній частині університету виконати три науково-дослідні теми з фінансуванням по 50 тисяч гривень по кожній, згідно з першою із яких доцент І. Коц на першому етапі робив розрахунки і виготовляв чорнові креслення свого утилізатора, згідно з другою — професор Станіслав Ткаченко розраховував теплотехнічні параметри процесу утилізації, а згідно з третьою — професор Василь Петрук досліджував хімію процесу утилізації і створював методику утилізації відходів за допомогою утилізатора конструкції І. Коца. Усі ці розробники домовились із замовниками, що теми будуть виконуватись у два етапи — на першому усе розробляється в чорновому варіанті і передається «патонівцям» для виготовлення експериментального зразка утилізатора, а на другому здійснюється доопрацювання експериментальної конструкції утилізатора і методик утилізації відходів з його використанням. Завершуватимуться теми передачею «патонівцям» чистових розрахунків і креслень утилізатора, доведеного до кондиції його експериментального зразка та доведеної до практичного використання методики утилізації.

Але при підписанні договорів «патонівці» поставили одну вимогу — і Іван Коц, і Станіслав Ткаченко, і Василь Петрук зобов’язані були передати право інтелектуальної власності на конструкцію утилізатора і методику утилiзації в обмін на виділені для розробки цих трьох тем 150 тисяч гривень. Не погодився з такою умовою в першу чергу винахідник утилізатора Іван Коц. Він запропонував компромісну угоду — визнати ці розробки спільною інтелектуальною власністю, щоб доходи від серійного виготовлення цього утилізатора йшли не лише «патонівцям», які фінансували розробку, а і самим розробникам. Представник «патонівців» з такою постановкою питання був не згодний і поїхав за консультаціями до Києва. Через деякий час він повернувся і погодився з пропозицією Івана Коца. Йому були вручені тексти договорів, і невдовзі він їх повернув підписаними його начальством. Але одна умова все ж залишилась — «патонівці» погоджувались заплатити аванс (25 тисяч гривень по кожній із трьох тем) лише після передачі їм чорнових варіантів креслень утилізатора, розрахунків конструкції та методики утилізації. Тобто, щоб це був не аванс, а розрахунок за виконання першого етапу. Мотивували вони це вимогами бухгалтерії, тому наші розробники з цими вимогами погодились і надали в умовлений час із рук в руки представникові «патонівців» усі чорнові матеріали по утилізатору, а ті перерахували на рахунок університету обіцяні 75 тисяч гривень. Але не пройшло і місяця після цього, як «патонівці» зажадали від нас повернути їм назад перераховані на рахунок університету 75 тисяч гривень, мотивуючи цю вимогу тим, що нашими розробниками не виконано перший етап цих трьох договорів, а саме — не надані звіти про виконання етапів і акти виконаних робіт. На наші заяви, що і звіти були надані їхньому представникові в обсягах, набагато більших, ніж було обумовлено при підписанні договорів, і акти виконаних робіт, підписані з нашого боку, теж були надані цьому представникові, «патонівці» відреагували подачею позову до суду з вимогою повернути їм назад перераховані університету 75 тисяч гривень. Ми, звичайно, не погодились з цією вимогою, адже, фактично, основна робота уже була зроблена — передані і розрахунки, і креслення утилізатора, і методика утилізації.

Суд збирався кілька разів, але було ясно, що ми його програємо, оскільки ми не змогли представити на суд підписані з боку «патонівців» акти виконаних робіт і звіти про виконання першого етапу у зв’язку з тим, що вони нам так і не повернули підписані екземпляри із числа тих, що передані були їхньому представнику із рук в руки. Якби нам в голову прийшло, що маємо справу з «лохотронщиками», то, звичайно ж, ми цьому представникові нічого в руки не дали б, а послали б свого представника до них за підписами, або хоча б відіслали поштою, щоб мати повідомлення про вручення. І 28 січня 2008 року Господарський суд Вінницької області прийняв рішення, яким зобов’язав нас повернути «патонівцям» їхні 75 тисяч гривень, оскільки ми не надали доказів того, що виконані нами роботи першого етапу по усіх трьох темах оцінені позитивно і прийняті по актах замовниками.

Отримавши поштою повний текст цього судового рiшення, я у відповідь надіслав до суду листа такого змісту:

Стосовно рішення 
по справі № 11/295-07 

Господарський суд
Вінницької області
судді В. Матвійчуку
21036, м. Вінниця,
Хмельницьке шосе, 7

Високоповажний пане суддя!

Уважно ознайомившись з Вашим рішенням по справі № 11/295-07 за позовом «Дослідного заводу зварювального устаткування Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона» до нашого університету про розірвання трьох договорів на створення утилізатора малотоксичних відходів та технології утилізації з його використанням та повернення коштів в сумі 75 тисяч гривень, перерахованих на наш рахунок в якості оплати за виконання першого етапу по цих договорах, я прийшов до висновку, що на підставі тих документів, які Вам були надані, Ви прийняли законне рішення про задоволення позову і у нас немає документальних підстав його оскаржувати в апеляційному суді. Тож і оскаржувати ми нічого не будемо і повернемо замовникам ці кошти. Для нас це стане наукою, точніше додатковим досвідом того, як не треба себе вести з замовниками, які заключають договори лише для того, щоб привласнити чужу інтелектуальну власність.

Але мені здається, що і Вам буде цікаво з точки зору розширення кругозору на дії деяких позивачів ознайомитись з мотивами підписання«патонівцями» цих договорів з наступним їх розірванням.

Утилізатор малотоксичних відходів, що відповідає західноєвропейським стандартам, який розроблено доцентом нашого університету І. Коцом, є його інтелектуальною власністю, захищеною патентом. «Патонівці» вирішили налагодити масовий випуск цих утилізаторів, для чого їм були потрібні розрахунки і креслення конструкції утилізатора та технологія утилізації з його використанням. Це і було першим етапом усіх трьох договорів. А на другому етапі планувались лише експериментальні дослідження і доопрацювання технології утилізації на діючій установці. При підписанні договорів «патонівці» поставили вимогу винахіднику І. Коцу, щоб він передав їм право інтелектуальної власності на цей утилізатор, який буде виготовлено за їхні кошти. Доцент І. Коц відмовився від такої пропозиції, запропонувавши в замін спільне володіння цією інтелектуальною власністю. Трохи подумавши, «патонівці» погодились з його пропозицією і виключили з договорів пункт про передачу інтелектуальної власності. Але після того, як вчені нашого університету провели усі необхідні розрахунки і зробили чорнові варіанти потрібних креслень та розробили технологію утилізації, від «патонівців» приїхав координатор усіх трьох тем і запропонував передати усі наробки в чорновому вигляді, аби не втрачати часу і приступити до виготовлення утилізатора паралельно з чистовим оформленням креслень, технології та формальним оформленням актів закриття першого етапу з мокрими печатями. Вірячи замовникам, наші виконавці цих трьох тем погодились, і усі чорнові матеріали передали із рук в руки. Після отримання в свої руки розрахунків і чорнових креслень утилізатора, за якими вони уже можуть виготовити утилізатор і без нас, «патонівці» вирішили, що тепер ми їм уже не потрібні, і подали в суд позов, про начебто невиконання нашим університетом умов договору. І, оскільки, формально, акти виконання першого етапу усіх трьох тем не були проведені через усі необхідні процедури, то склалося враження, що розробники цієї тематики від нашого університету не виконали своїх зобов’язань, що послужило поводом і для Вас, пане суддя, прийняти рішення на користь «патонівців». Ці події для наших учених послужили гірким, але корисним уроком, тож, я думаю, більше ніхто з нас не стане жертвою аналогічних підступних дій, які за своєю суттю не відрізняються від «лохотрону».

Але Ваше рішення, пане суддя, нам ще стане в нагоді, коли, дізнавшись про те, що «патонівці» для когось виготовили утилізатор малотоксичних відходів за нашими кресленнями і розрахунками, ми подамо на них в суд за присвоєння чужої інтелектуальної власності. І тоді Ваше рішення стане дуже цінним доповненням до патенту доцента І. Коца.

З повагою – ректор Вінницького національного технічного університету, академік АПНУ                 Б. І. Мокін

Отак сумно закінчилось наше співробітництво з поважним академічним інститутом, очолюваним самим Президентом Національної академії наук України академіком Борисом Патоном. Звичайно, ми цілком свідомі того, що сам Борис Євгенович до цього «лохотрону» ніяк не причетний, оскільки дослідний завод при очолюваному ним Інституті електрозварювання є самостійною юридичною особою, до того ж комерційного характеру, і керівники цього дослідного заводу навряд чи узгоджують з директором інституту кожний свій господарський договір, але звертатися по допомогу до нього в ситуації, що склалася, я не буду, оскільки на боці його підлеглих є рішення суду. Я звернусь до нього уже тоді, коли ми піймаємо «за руку» його підлеглих, зафіксувавши виготовлення ними і продаж якійсь іншій структурі утилізатора малотоксичних відходів конструкції доцента Івана Коца.