|
Головна сторінка
Громадська діяльність
Публіцистика
Продовження вибіркового літопису, або Напередодні та після дострокових виборів
Розділи книги
3-го серпня 2008 року розпочалися інтенсивні артилерійські і кулеметні перестрілки між грузинськими військами, які уряд Грузії зосередив на кордоні з Південною Осетією — своєю автономною областю, яка ще за часів президентства Звіада Гамсахурдії за підтримки російських військових в односторонньому порядку оголосила про незалежність, та військами Південної Осетії, зосередженими по другий бік цього кордону. Під обстріл попало і найбільше південно-осетинське місто Цхінвалі, яке проголошене столицею цієї не визнаної ніким держави. Жителі Цхінвалі у спішному порядку почали покидати місто і переходити через перевал у Північну Осетію, яка є російською частиною ареалу проживання осетин. В ніч з 7-го на 8-е серпня грузинські танкові частини перейшли кордон і увійшли до Цхінвалі. А ще через день танкові частини російської армії, яка має мандат миротворчих сил у цьому регіоні, теж увійшли у Цхінвалі і вступили в кровопролитні бої з грузинами, фактично, на території Грузії. Телебачення демонструє потрощені і спалені танки як з опізнавальними знаками грузин так і росіян. Президент Грузії Михаїл Саакашвілі оголосив надзвичайний стан в країні і загальну військову мобілізацію. Російська військова авіація розпочала інтенсивні бомбардування найбільших грузинських міст Кутаїсі, Поті і Горі, мотивуючи це тим, що вони бомбардують грузинські військові бази. Але телебачення демонструє і палаючі житлові будинки. Рахунок жертвам пішов на тисячі. Російське телебачення демонструє відеокадри зі зруйнованими будинками і заявляє, що ці відеокадри зроблені в Цхінвалі після його обстрілу грузинами, а Агентство Рейтер, журналісти якого зняли це відео, про що свідчать їх авторські знаки на цих кадрах, стверджує, що це відеокадри, відзняті в Горі після нальоту російських бомбардувальників. Таке враження, що деякі російські журналісти пройшли майстер-клас за підручниками міністра пропаганди нацистської Німеччини Геббельса. Президент Росії Медведєв і прем’єр-міністр Путін виступили з жорсткими заявами на адресу Грузії, суть яких звелась до того, що росіяни воюватимуть з грузинами доти, допоки не принудять їх до миру з Південною Осетією. Саме в цьому вони вбачають свою місію миротворців. Із європейських держав дії Росії осудили лише країни Балтії, із числа тих, що колись були радянськими республіками, Польща та Україна. Німеччина мовчить. Президент США Буш, який у день відкриття Олімпійських ігор у Пекіні 8 серпня зустрівся там з прем’єр-міністром Росії Путіним, висловився за негайне припинення вогню у цій війні і проведення мирних переговорів по урегулюванню конфлікту. Повернувшись з Пекіна, Путін заявив, що російські війська захищають у Південній Осетії життя громадян Росії, адже більше половини осетин з дозволу російських властей уже отримали російське громадянство. І ніхто не має права вказувати Росії, у який спосіб їм захищати життя своїх громадян. А Медведєв додав, що російські війська у такий же спосіб, як і в Південній Осетії, будуть захищати росіян, де б вони не проживали. У зв’язку з чим журналісти через засоби масової інформації оприлюднили запитання до російського президента — чи він збирається у такий же спосіб захищати життя росіян, які проживають у США та Німеччині. Двічі збиралася Рада безпеки ООН, але рішення ніякого по ситуації у Південній Осетії не прийняла, оскільки пропозиція деяких західних держав засудити дії Росії блокується Росією, а пропозиція Росії засудити дії Грузії блокується західними державами. Що цікаво, коли російські війська увійшли до Чечні, що проголосила себе незалежною державою, керівники Росії не реагували на звинувачення, що ці війська окупували Чечню, оскільки вони вважали, що в межах своєї держави мають право вводити свої війська у будь-який регіон, нікого не питаючи і знищуючи усіх, хто цьому заважає. І при цьому вони не вважали, що здійснюють геноцид відносно чеченського народу. А ось коли грузинські війська увійшли на одну із територій своєї держави, яка проголосила незалежність, ніким не визнану, і відкрили вогонь по тих, хто заважав руху цих військ, то російські дипломати в Раді безпеки ООН зажадали осудити Грузію за окупацію Південної Осетії і запропонували визнати дії грузинського керівництва геноцидом по відношенню до осетинського народу. Тобто, те, що дозволено великій Росії, маючій ядерну зброю, мільйонну армію, нафту і газ, не дозволено маленькій Грузії, нічого цього не маючій. То чи можна довіряти державі, для якої подвійні стандарти є нормою міжнародної поведінки? Міністр іноземних справ Росії Лавров на пропозицію МЗС України сісти за стіл переговорів зробив заяву, що Україна, яка продавала зброю Грузії, не має морального права виходити з будь-якими пропозиціями з приводу конфлікту у Південній Осетії, оскільки, озброюючи грузин, вона сприяла виробленню загарбницької політики у Грузії. У відповідь на це МЗС України нагадало, що Грузія не входить в число країн, яким ООН забороняє продавати зброю, тож продажа Україною зброї Грузії була цілком законною. Президент Грузії Саакашвілі 11 серпня виступив з заявою, що Грузія готова до проведення мирних переговорів і оголосив про припинення вогню, хоча вогонь навіть у Цхінвалі спонтанно тривав і після цього оголошення. Абхазія, така ж як і Південна Осетія територія Грузії, яка теж проголосила незалежність і теж тримається на російських багнетах, відкрила проти Грузії другий фронт, атакувавши грузинські війська з протилежного від Південної Осетії боку у Кодорській ущелині. Грузини запевняють, що вони цю атаку відбили. Грузія оголосила про відкликання з Іраку свого миротворчого контингенту у 2000 військових та звернулась до США з проханням надати допомогу в організації швидкого повернення цих військових до Грузії. США погодились надати транспортну авацію для цього, що викликало невдоволення в Росії. 11-го серпня телебачення повідомило, що колони російських танків прямують з Південної Осетії у напрямку до Тбілісі. Президент Грузії Саакашвілі 12-го серпня підтвердив, що велика частина країни уже окупована російськими військами, але просив населення не піддаватись паніці, розраховуючи на те, що світова спільнота держав зупинитиь російську агресію, адже коли армія якоїсь держави входить на територію іншої суверенної держави, проти якої безпосередньо ця суверенна держава військових дій не веде, то інакше, як агресією, це вторгнення не назвеш. 12-го серпня грузини відвели свої війська з міста Горі і перекинули їх на захист підступів до своєї столиці. В цей же день на другому фронті на кордоні з Абхазією почався новий наступ абхазських військ у Кодорській ущелині. А Росія до Абхазії під приводом посилення захисту російських громадян, що там проживають, ввела додатковий військовий контингент чисельністю у 9 тисяч озброєних людей. Президент США Джордж Буш засудив агресію Росії у Грузії, а віце-президент Дік Чейні наголосив на тому, що Росія намагається у такий спосіб знищити демократичний лад у Грузії та залякати усі інші країни пострадянського простору, і у першу чергу Україну, демонструючи їм, що з ними буде, якщо вони зміцнюватимуть демократію, не йтимуть в фарватері російської політики і намагатимуться вступити до НАТО і Європейського Союзу. Буш ще раз закликав Росію вивести свої війська з Грузії і сісти за стіл переговорів. Але складається враження, що російські поводирі до тих пір не сядуть за стіл переговорів, допоки Президентом Грузії буде Михаїл Саакашвілі. Їх мета, судячи по висловлюваннях, — не лише його усунення від влади, якого вони не змогли нав’язати грузинам під час дострокових президентських і парламентських виборів, але і передача грузинського президента до Гаагського трибуналу як військового злочинця, що допустив геноцид по відношенню до осетинського народу. Але ж за такої логiки, то і Єльцин повинен був закінчити своє життя в Гаагській в’язниці за геноцид проти чеченців, і Путін, який продовжив війни з чеченцями, уже теж повинен був би бути у ній. У кінці дня 12 серпня Президент Росії Дмитро Медведєв наказав військовим, які керують вторгненням до Грузії, зупинити російські війська. Тож до Тбілісі вони не дійшли, але лише тому, на мій погляд, що злякалися світового осуду. Дозволю собі висловити і ще одну особисту думку. На мій погляд, Президент Грузії Михаїл Саакашвілі, вводячи грузинські військові частини до Південної Осетії в ніч перед відкриттям Олімпійських ігор в Пекіні, припустився грубої помилки, вважаючи, що древній олімпійський лозунг: «Олімпійські змагання зупиняють війни» може відвернути російський контрнаступ у відповідь. Другою його помилкою була упевненість у тому, що західні держави дружно встануть на політичний захист Грузії, і їхні протести зупинять керівників Росії від санкціонування вторгнення російської регулярної армії на територію Грузії за межами Південної Осетії. Не чекав Саакашвілі, я думаю, і на бомбардування російськими літаками населених пунктів Грузії за межами Південної Осетії. Але ця помилка грузинського президента, який є другом нашого президента, може дорого коштувати Україні — тепер наші доморощені сепаратисти, яких є немало з подвійними паспортами в Криму, отримали перевірений алгоритм, як діяти для дестабілізації політичної ситуації в Україні. Боюсь, що похолодання у наших відносинах з Росією розпочнеться ще до закінчення грузино-російської війни, оскільки МЗС України засудив дії Росії в Грузії, а Президент України Віктор Ющенко разом з лідерами країн, що утворились на теренах колишньої радянської Балтії, 12-го серпня прибув до Тбілісі, щоб особисто засвідчити Михаїлу Саакашвілі свою підтримку. А скоро зима і російсько-українські контракти на поставку газу у 2009 році ще не підписані, і навіть ціна за газ ще не визначена. І розв’язувати ці газові питання в прийнятному для України варіанті в нинішній політичній ситуації уряду Юлії Тимошенко буде дуже складно. У ці дні я давав інтерв’ю журналісту «Вінницької газети» Олександру Дмитруку з приводу подій, які мали місце напередодні та під час проголошення Україною незалежності. І я ще раз наголосив на тому, про що неодноразово писав у своїх попередніх книгах, — якби Леонід Кравчук, який був найвищим керівником України у перші роки незалежності, був сміливим і прозорливим політиком, і не піддався на тиск Президента США Буша-старшого і Президента Росії Бориса Єльцина та проросійського лоббі в уряді і парламенті України, та не підписав угоди про знищення усього ядерного потенціалу, який дістався Україні після розвалу Радянського Союзу, то і Росія, і Європа вели б себе по відношенню до України сьогодні зовсім по-іншому, рахуючись з нами, як з державою, від якої теж залежить доля світу. І Україна теж була б постійним членом Ради безпеки ООН з правом вето, і рахувались би з нашою думкою провідні держави, незважаючи на те, що економічно ми від них відстаємо. А це дозволило б і економіку швидше підняти до європейського рівня, і наші сепаратисти втягнули б голови у плечі. Із лідерів політичних сил в Україні за повідомленням ЗМІ лише комуніст Петро Симоненко виступив на підтримку дій Росії у Грузії. Але, не підтримуючи його позицію, я у той же час не можу вважати доречним і рішення Ради національної безпеки і оборони України, яка рекомендувала Президенту України Віктору Ющенку видати указ про заборону російським кораблям, що базуються у Севастополі, перетинати український морський кордон без отримання дозволу українськиї властей. І він такий указ 13 серпня видав. Але ж, чи доцільно приймати рішення, яке росіяни апріорі виконувати не будуть, а можливостей покарання їх за це Україна не має? Тож матимемо ще одну «маячню», типу тієї, що виникла після рішення українського суду про повернення Україні контролю за усіма маяками на узбережжі Криму, а російські солдати, які охороняють ці маяки, судових виконавців на їх територію не впускають, контроль над маяками нам не передають, і ми нічого цьому протиставити не можемо. Що ж до долі Південної Осетії і Абхазії, то, на мій погляд, рано чи пізно вони, як і Косово, незалежність отримають. Як його отримає і Придністровська республіка, а з часом, коли татари стануть основною складовою населення півострова, і Крим. Про це свідчить такий об’єктивний арбітр, як історія, яка демонструє нам, що кожна народність, яка компактно проживала на якійсь території і бажала мати свою незалежну державу, рано чи пізно її отримувала. І приклад України є теж цьому підтвердженням. Тож і Грузії треба змиритись з втратою Південної Осетії і Абхазії і будувати свою економіку та політику без постановки питань про їх повернення. А Україні потрібно докладати щороку максимум зусиль для відродження кримсько-татарської мови, освіти і культури та соціального захисту татарських сімей. І тоді татари, коли їх у Криму стане найбільше, і вони мирним шляхом через вибори прийдуть до влади та проголосять незалежність, залишаться нашими друзями. І, створивши куротну інфраструктуру по типу турецької, будуть радо приймати у своїх готелях та санаторіях громадян України, які приїхали до них на відпочинок. А намагання зупинити маховик історії будуть лише обезкровлювати ті держави, які прагнутимуть це зробити, і гальмувати розвиток їх економіки. Постскриптум 1: якийсь Кислинський, що стартував у політику з посади менеджера у приватному рекламному агентстві у Донбасі і завдяки підтримці Віктора Балоги нині доріс до статусу заступника керівника президентського секретаріату, 18 серпня звинуватив у ЗМІ Прем’єр-міністра України Юлію Тимошенко у зраді національних інтересів України, мотивуючи своє звинувачення тим, що вона до цього часу мовчить з приводу грузино-російського конфлікту і публічно ще не засудила російську агресію в Грузії, розраховуючи за своє мовчання отримати російську підтримку на майбутніх президентських виборах. Почувши це повідомлення я, по-перше, одразу ж згадав російського байкара Крилова з його знаменитим: «Ай Моська — знать она сильна, раз лает на слона!» А по-друге, згадав постійне підкреслювання Президентом України Віктором Ющенком тези, що міжнародні відносини то є виключно сферою президентських повноважень, а глава уряду зобов’язаний займатись лише економікою держави і при собі тримати свою точку зору на міжнародні події. А ще через день, 20 серпня, Юлія Тимошенко, повернувшись на вимогу Віктора Ющенка достроково з лікування, навіть не завершивши його курс, виступила перед ЗМІ з заявою, в якій підтримала пропозицію Президента Франції Ніколя Саркозі про припинення вогню у Грузії і негайне виведення російських військ з окупованої грузинської території, а також на підтримку збереження цілісності Грузії. На мій погляд, Віктор Ющенко тепер просто зобов’язаний відправити у відставку з посади заступника керівника свого секретаріату цього Кислинського, якщо хоче, щоб люди не думали, що він сам стоїть за наведеною вище заявою цього другорядного чиновника, що дискредитує українську владу. До речі, одразу ж після оприлюднення Юлею Тимошенко своєї позиції по відношенню до грузино-російського конфлікту вперше подав голос на цю тему і лідер Партії регіонів Віктор Янукович, який у своєму виступі встав на бік Росії і піддав осуду Президента України Віктора Ющенка за його підтримку Грузії. Постскриптум 2: як і було обіцяно російським президентом, 22 серпня російська регулярна 58-а армія залишила територію Грузії і повернулась у місця постійної дислокації, розташовані у Північній (російській) та Південній (грузинській, що відділилась від Грузії) Осетії. Але кілька моторизованих російських батальйонів утворили на території Грузії вздовж кордону з Південною Осетією 500-метрову «санітарну полосу», встановивши там блок-пости та постійне танково-бронетранспортерне патрулювання. Кораблі російського чорноморського флоту теж відійшли від грузинських портів, які вони під час конфлікту блокували з моря, і 23-го та 24-го серпня безперешкодно повернулись на базу у Севастополі. А на рейді у Поті став на якір американський військовий фрегат, який привіз до Грузії гуманітарну допомогу зі США. Постскриптум 3: напередодні Дня незалежності на телеекранах знову з’явився заступник керівника президентського секретаріату Кислинський з заявою про те, що його відомство передало до СБУ і ГПУ матеріали, що засвідчують про створення в Росії із колишніх високопосадовців, на чолі з Віктором Медведчуком, групи підтримки обрання майбутнім Президентом України Юлії Тимошенко в обмін на повернення цих «колишніх» у велику політику та переорієнтації України від НАТО і Європи на Росію, і що на острові Сардінія, де проводила свою відпустку Юлія Тимошенко, уже відбулася її зустріч з представниками цієї групи підтримки. Юлія Тимошенко у відповідь заявила, по-перше, що вона не була на острові Сардінія, по друге, що кілька днів відпустки за свій рахунок вона брала для проходження курсу лікування, який так і не вдалося завершити, оскільки Віктор Ющенко зажадав від неї негайно з’явитись на засідання РНБО, а по-третє, що після таких заяв не останнього функціонера з апарату президентського секретаріату на цій установі потрібно почепити вивіску «Палата № 6». Постскриптум 4: у понеділок 25 серпня 2008 року, зібравшись на позачергове засідання, обидві палати російського парламенту одноголосно проголосували за визнання незалежними країнами Абхазії та Південної Осетії і звернулись з проханням до Президента Росії Дмитра Медведєва затвердити їхнє рішення. На мій погляд, це рішення російських парламентарів, яке, звичайно ж, було затверджене уже наступного дня сучасним аналогом російського царя Миколи 2-го Президентом Росії Дмитром Медведєвим, приведе не лише до ескалації насильства в Іспанії з боку баскських сепаратистів, в Туреччині — з боку курдських бойовиків, в Індії — з боку борців за незалежність Кашміру, у Шрі Ланці — з боку сикхських сепаратистів, у Китаї — з боку борців за незалежність Тибету, але в недалекому майбутньому, коли підростуть діти полеглих чеченців, і до посилення боротьби за незалежність кавказьких народів у самій Росії. І це може статися навіть раніше, ніж у Криму. Хоча усім зрозуміло, що саме на Крим націлені рішення російських парламентарів по Абхазії і Південній Осетії. І як тут не згадати, що у останнього російського царя Миколи 2-го головним радником був Распутін, а у його сучасного аналога російського президента Дмитра Медведєва головним радником є просто Путін, тобто, укорочений «Распутін», або «Двапутін». І як тут не нагадати і росіянам, і іншим народам, які йдуть нині на поводу у зв’язку «Медведєв — Путін», що невиважені дії її попереднього аналогу — зв’язки «Микола 2-й — Распутін» привели до світової кризи, політичних катаклізмів і загибелі Російської імперії. До речі визнання Росією незалежності Абхазії і Південної Осетії викликало гостру негативну реакцію не лише у США та Великобританії, але і у найбільш дружньої до неї серед західних країн Німеччини. Міністерство закордонних справ України також офіційно оприлюднило своє негативне відношення до цього акту. Але лідер Партії регіонів Віктор Янукович публічно перед телекамерами закликав президента і уряд України підтримати Росію і теж визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії. І як тут не згадати про те, що початок цьому процесу поклали саме західні країни, які, ігноруючи право Сербії на територіальну цілісність, визнали незалежною державою сербський край Косово. Тобто, по відношенню до Сербії західні держави повели себе точнісінько так, як і Росія по відношенню до Грузії. І, боюсь, що наступним кроком Росії буде визнання незалежності Приднiстровської Молдавської Республіки, яка у відповідь узаконить назавжди перебування на своїй території російської регулярної армії, перетворюючи цим Україну у військовому відношенні з врахуванням російського флоту у Севастополі і союзного до Росії статусу Білорусії на бантустан. |
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.