У неділю 24 серпня 2008 року український народ святкував 17-у річницю з Дня проголошення незалежності, яка співпала з урочистостями у Пекіні, де завершились Олімпійські ігри, котрі принесли небувалий успіх українській команді, яка виборола 7 золотих, 5 срібних і 12 бронзових медалей в різних видах спорту і посіла в командному заліку почесне 11 місце, що аж ніяк не відповідає тим мізерним коштам, які виділяються в нашій країні на розвиток спорту. І, боюсь, що цей успіх українських олімпійців, які вибороли свої медалі на одному ентузіазмі, може надихнути уряд і парламент і в подальшому не збільшувати обсяги фінансування спортивних заходів і споруд.

Крім успіхів олімпійців Україна зустрічала свято ще з одним вагомим досягненням — аграрії майже завершили збір зернових, і виявилося, що ми зібрали їх аж 48,7 млн тон. Такого врожаю Україна ще не мала ні за часів незалежності, ні за часів республіки в складі Радянського Союзу.

Урочистості з нагоди святкування Дня незалежності розпочалися в областях і у столиці ще 22 серпня. Продовжились вони святкуванням 23 серпня Дня прапора України. І завершились 24 серпня військовим парадом у Києві та Одесі і святковими демонстраціями в усіх обласних центрах.

Військового параду у Києві не проводилось з 2002 року — це було реакцією на Скнилівську трагедію, під час якої від падіння військового літака на голови людей, що спостерігали за авіашоу під Львовом, загинули більше 70 осіб, серед яких були і діти.

Але через 7 років після останнього військового параду Президент України Віктор Ющенко вирішив відновити демонстрацію війської сили держави на День її незалежності.

В Україні до цього рішення віднеслись неоднозначно. Адже ще не подолані наслідки стихії в 6-и західних областях України, ще тисячі українців, що там проживають, не мають даху над головою і не впевнені, що будуть мати його до зими, тож пишні святкування, начебто, є недоречними.

Та й не так багато є країн у світі, які в день їхньої незалежності проводять військові паради. Принаймні, не проводять у це свято військових парадів ні США, ні європейські країни, на які ми хочемо рівнятись. Тож, проводячи військовий парад в День незалежності України, ми, попри усі наші заяви про прямування до Європи, залишаємось євроазіатами на кшталт росіян, які, як і Китай та Північна Корея, теж полюбляють військові паради.

Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко була проти проведення військового параду в нинішніх умовах. І вона залишилась противницею його проведення до кінця — під час параду її не було поряд з президентом держави на трибуні, вона із політичними соратниками у цей час покладала квіти біля пам’ятника Тарасу Шевченку.

Перед початком військового параду з вітальною промовою виступив Президент України Віктор Ющенко. Основним лейтмотивом його виступу був заклик до усіх політичних сил накласти мораторій на політичне протистояння і об’єднати зусилля, аби бути спроможними відстояти і зміцнити свою незалежність. Багато хто із політиків і політологів сприйняли цей заклик як пропозицію створити в парламенті широку коаліцію на основі пропрезидентської фракції НУНС та фракції Партії регіонів.

Приймав парад військ на Хрещатику міністр оборони Юрій Єхануров, який напередодні сказав журналістам, що на парад зібрали усю армійську техніку, яку вдалося відремонтувати. Тож після цього якось дивно було почути з уст нашого президента заяву, що українська армія здатна захистити нашу країну від нападу будь-якого агресора.

Задумку Віктора Ющенка зрозуміти було неважко — він вирішив продемонструвати Росії, що Україна — не Грузія, що вона має потужну дієздатну армію. Але після приведеної вище заяви міністра оборони та коментарів журналістів з параду, які звертали увагу на застарілість нашої військової техніки від танків і літаків до засобів протиповітряної оборони включно, груди не стільки розпирало від гордості за міць нашої армії, скільки стискало від невпевненості, що на цих застарілих зразках військової техніки навряд чи можна буде протистояти ефективно агресії Росії, якщо навколо Криму почне розвиватись ситуація за придністровським чи грузинським сценаріями.

Та й сам Віктор Ющенко ще не так давно заявляв перед телекамерами, що до НАТО Україні вступати необхідно саме тому, що українська армія настільки не боєздатна нині, що вона не зможе захистити країну від агресії з боку будь-якого сусіда.

Я не отримав запрошення на свята до Києва ні від Асоціації народних депутатів України, як один із фундаторів проголошення незалежності, ні від уряду, як радник прем’єр-міністра, тож зі спокійною совістю 23 серпня здійснив автомобільний марш-кидок до Кривого Рогу, аби увечері взяти участь у святкуванні 70-річчя мого друга студентських літ Євгена Коваленка, на яке обіцяли з’їхатись і інші наші однокурсники.

По дорозі до Кривого Рогу у моєї службової «Максими», яку я взяв офіційно оформивши дозвіл і повністю проплативши за власний рахунок і бензин, і амортизацію, щоб ні в кого не виникло бажання звинуватити мене у зловживанні службовим становищем, рвонув на шматки задній лівий скат. Але, оскільки це сталося при в’їзді до населеного пункту, коли я скинув швидкість, то мені вдалося втримати автомобіль на своїй полосі руху до самої зупинки, не перекинутись і не створити аварійної ситуації іншим автомобілям.

Я поставив «запаску», але коли дістався місця святкування 70-річчя друга у Кривому Розі, то виявилось, що і на ній я їхав з ризиком ще одного розриву ската — на його боковій стінці мої друзі виявили «гулю», яка могла лопнути у будь-який момент підчас їзди. Тож довелось мені телефонувати до Вінниці і просити начальника транспортного відділу Віктора Кириченка передати мені рейсовим автобусом «Вінниця-Кривий Ріг» запасне колесо із зимового комплекту. Він це зробив, тож уже о 7-й годині ранку 24 серпня я, тихенько доїхавши до автовокзалу у Кривому Розі, отримав нове запасне колесо, на якому і повернувся цього ж дня опівдні до Вінниці.

До речі, другу половину дня 23 серпня у Кривому Розі мені довелось, як раднику Юлії Тимошенко, відбивати атаки на неї з боку тих гостей Євгена Коваленка, які підтримують Партію регіонів і НУНС, що не додало мені настрою і відбило бажання залишатись ще й наступного дня у неділю в кругу цих людей, які засліплені місцевими ЗМІ і не бажають чути аргументів в підтримку позиції Юлії Тимошенко. І хоча повертатись до Вінниці можна було і в понеділок, адже він теж був вихідним днем, я, щоб не сворювати дискомфорт за святковим столом, не псувати настрою ні моїм «наїжаченим» політичним противникам, ні собі, стартував з Кривого Рогу до Вінниці у неділю вранці, коли вони усі ще спали.

А завершити цей святковий розділ я змушений зовсім не на святковій ноті, оскільки на самому початку свята — 22 серпня відбулося чергове засідання суду по розгляду позову нашого університету до Вінницької податкової інспекції з вимогою скасувати більше ніж 13-мільйонний штраф, накладений незаконно вінницькими податківцями на університет за використання у студентській їдальні паперових касових книг замість електронних касових апаратів, як того вимагає закон, але по відношенню лише до суб’єктів підприємницької діяльності та ресторанного бізнесу. До речі, згідно з чинним законодавством суд зобов’язаний був розглянути цю справу у 2-місячний термін і прийняти якесь рішення. Але засідання суду продовжуються уже більше 4 місяців, і засідання 22 серпня теж виявилось не останнім, оскільки суддя Мультян у цей день ніякого рішення не прийняла і призначила на 4-е вересня наступне засідання. І те, що суддя не прийняла рішення до цього часу, незважаючи на те, що це її перша справа після призначення суддею у Вінниці, і вийшла уже далеко за терміни розгляду такого роду справ, є свідченням того, що вона не бачить юридичних підстав для прийняття рішення на користь податківців. А те, що вона не поспішає і з прийняттям виправдувального для нас рішення, я нічим іншим, як тиском на неї якихось сил, пов’язаних з вінницькими податківцями, пояснити собі не можу. І вона переносить від засідання до засідання прийняття рішення, розраховуючи, мабуть, на те, що кінець кінцем я піду на примирення з податківцями і після отримання виправдального рішення не буду вимагати звільнення з податкових органів тих податківців, які, знаючи, що діють незаконно, безпосередньо брали участь у 10-місячному переслідуванні і мене, і головного бухгалтера Ліани Нечепуренко, і проректора Василя Ковальчука, та не буду звертатись до суду з позовом до Вінницької податкової інспекції на ті ж таки 13 мільйонів в якості відшкодування за попрані честь, гідність і ділову репутацію ректора та двох його заступників, що відповідають за фінанси і матеріальну базу університету. І у цьому випадку, скоріш за усе, заспокояться і усі ті, хто зараз на неї тисне, і перестануть їй нагадувати про те, кому вона зобов’язана рекомендацією і позитивним рішенням президента держави, указом якого вона на цю посаду нещодавно призначена.

Постскриптум 1: одразу ж після свята, у понеділок 25 серпня Президент України Віктор Ющенко поїхав у Чернігівську область до Батурина, аби побачити на власні очі, як іде відновлення столиці Лівобережної України часів гетьмана Івана Мазепи, а Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко поїхала на Івано-Франківщину, аби побачити на власні очі, як ідуть відновлювальні роботи на дорогах, мостах і в школах, що постраждали від нещодавньої повені.

Постскриптум 2: у понеділок 25 серпня, увечері, на трасі «Київ-Біла Церква» в автомобільній катастрофі загинув народний депутат України Михайло Сирота — лідер «Трудової партії», яка входить до політичного блоку Володимира Литвина, відомий у народі як хрещений батько української конституції, бо це саме він представляв її проект з трибуни під час постатейного голосування у Верховній Раді України у 1996 році. У 2004 році цю конституцію пошматували, внісши суттєві зміни, а нині з усіх боків лунають заклики взагалі замість неї прийняти нову. Тож загибель Михайла Сироти, у якійсь мірі, можна вважати провісником скорої кончини і його дітища — нинішньої української конституції.

Постскриптум 3: через день після святкування Дня незалежності, на Харківщині, у військовому арсеналі під Лозовою почали рватись артилерійські снаряди. Канонада триває уже кілька днів. Жителів з Лозової евакуювали, потяги пішли в обхід. Голова Секретаріату Президента Віктор Балога звинуватив уряд Юлії Тимошенко у тому, що боєприпаси рвуться під Лозовою саме з вини цього уряду, в якому, до речі, міністра оборони Юрія Єханурова призначено саме за квотою президента та за його поданням. У відповідь на це Юлія Тимошенко запропонувала звинуватити її і в тому, що у Тихому океані виникло цунамі. Якщо згадати, що в арсеналі під Новобогданівкою снаряди рвались по кілька днів у 2004, у 2005, у 2006, у 2007 роках, коли Юлія Тимошенко не була прем’єр-мінiстром, а в арсеналі під Артемівськом вибухи лунали у 2003 році, коли Юлія Тимошенко теж не була керівником виконавчої влади, то звинувачення, висунуті у президентському секретаріаті на адресу уряду з приводу вибухів під Лозовою нічим іншим, як спробою вплинути на електорат Юлії Тимошенко, і не назвеш. До речі, перші висновки слідчих, що на артилерійський арсенал вогонь перекинувся зовні, з дерев, котрі у свою чергу загорілись від підпалених якимсь чином бур’янів на сусідніх з арсеналом полях.

Постскриптум 4: вранішнє радіо 28 серпня принесло заяву Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко, що саме під впливом Президента України Віктора Ющенка парламентська фракція НУНС збирається виходити з демократичної коаліції, що нині діє, і створювати коаліцію разом з Партією регіонів. Це ж радіо повідомило також і про те, що за опитуванням соціологів, здійсненим на минулому тижні, якби президентські вибори відбувалися зараз, то у першому турі цих виборів Юлія Тимошенко набрала б більше 24 % голосів виборців, Віктор Янукович набрав би між 19 і 20 процентами, а Віктор Ющенко — між 5 і 6 процентами. У другому ж турі виборів Юлія Тимошенко набрала б більше 35 %, у той час як результат Віктора Януковича не перевищив би 24 %.