Це запитання постало перед кожним громадянином України після того, як Президент України Віктор Янукович, на самміті у Нью-Йорку, зробив заяву про відмову України від тих 90 кг високозбагаченого урану, який їй дістався у спадок від Радянського Союзу, та про готовність передати цей уран Росії для його подальшого використання за призначенням. Ця заява українського президента дуже порадувала не лише російського, але і американського президента та лідерів європейських країн, що мають ядерну зброю, оскільки вони вітають будь-які кроки інших держав, що унеможливлюють створення такої зброї в цих державах. Адже вони вважають лише себе розумними до того рівня, який унеможливлює застосування цієї зброї, а лідерів інших країн вважають суттєво дурнiшими, а тому здатними атомну зброю використати не лише як засіб стримування агресії, але і у локальних збройних сутичках з іншими державами.

Ну і щастить же Україні з президентами!

Гуманітарій за основним освітнім фахом Леонід Кравчук за похвалу із уст російського президента Єльцина та американського президента Буша віддав за безцінь увесь ракетно-ядерний потенціал України, який був третім за величиною у світі, і при наявності якого навіть такі супердержави як США і Росія не дозволяли б собі відноситись до України як до держави другорядної, інтереси якої можна взагалі не враховувати, або ж, якщо і враховувати, то в останню чергу.

А тепер автомобіліст за основним освітнім фахом Віктор Янукович вирішив, що можна віддати і ті залишки ядерного потенціалу, які зберігаються в науково-дослідних інститутах Національної Академії наук України, позбавивши учених-ядерників можливості працювати над створенням нових ядерних технологій та реакторів на швидких нейтронах, які стануть реакторами для атомних електростанцій наступного покоління.

Навіть бухгалтер за основним освітнім фахом Віктор Ющенко розумів, що не можна позбавляти наших учених-ядерників запасів високозбагаченого урану, аби не зупинити процес розробки новітніх ядерних технологій. Не могло бути навіть мови про відбір цих запасів у вчених Національної Академії наук України і під час президентства фізика за основним фахом Леоніда Кучми.

Сьогодні ж із уст декого з державних діячів, особливо з гуманітарною базовою вищою освітою, та навіть і деяких людей, які називають себе фізиками, явно на замовлення, можна почути слова на підтримку заяви Віктора Януковича про те, що нашим ученим доцільно свої подальші дослідження проводити з використанням лише низько збагаченого урану.

Але, переводячи ці заяви в площину найбільш зрозумілої нашому президенту галузі автомобілебудування, поступати так, це все одно, що розробляти технології підвищення ефективності і вантажопідйомності 40-тонних вантажних КРАЗ-ів, використовуючи в якості експериментальної бази шасі, двигун і кузов ЗАПОРОЖЦЯ.

Мало того, що науково-дослідні інститути Національної академії наук України фінансуються настільки погано, що вони не в змозі придбати ні потрібне сучасне обладнання, ні потрібні матеріали і реактиви, то у них збираються відібрати навіть те, що вони отримали у спадщину.

На мій погляд, того радника, який підказав нашому президенту цю ідею, Віктор Янукович повинен віддалити від себе і більше ніколи не дослухатися до його порад.

Слухаючи сьогодні заяви на підтримку ідеї передачі іншій державі наших запасів високозбагаченого урану, я згадую фільм «Іван Васильович міняє професію», в якому є епізод, коли посол Швеції просить у «не справжнього царя» Івана Грозного віддати Швеції Кемпську волость. І у відповідь на згоду «несправжнього царя», його «помічник» Милославський йому каже (передаю у літературно-причесаному варіанті): « А ти їх збирав ці землі? Тобі ж ніхто не давав права роздавати те, що зібрали до тебе!»

І на останок, якщо уже так хочеться комусь віддати наш високозбагачений уран, то варто було б оголосити відкриті торги з початковою ставкою, наприклад, у 10 мільярдів доларів. Тоді США, боячись, що цей уран у нас купить Іран, викладе нам, принаймні, ці 10 млрд дол., а не той десяток мільйонів, які заплатить нам за нього Росія, при його передачі їй за нашою ініціативою. Це, звичайно ж, гіперболізація ситуації, але уже однієї такої заяви було б досить, щоб підняти наші ставки у цьому питанні і змусити США та Росію більш серйозно дотримуватись хоча б тих зобов’язань, які вони взяли на себе після ліквідації Україною свого ракетно-ядерного щита, і які ними не виконані і по-сьогодні.

Заслужений діяч науки
і техніки України, академік,
доктор технічних наук, професор
Борис Мокін

Інформацію такого змісту я розмістив на своєму сайті 19 квітня 2010 року, напередодні святкування нашим університетом 50-річчя від дня створення.

Звичайно, я усвідомлюю те, що приязні з боку Віктора Януковича та його оточення мені ця інформація не додасть, але, хтось же із вчених, які розуміються у питанні, повинен висловити сумнів під час загального «Одобрямса». А свідченням того, що я в даному питанні розуміюсь, є, принаймні, написана після Чорнобильської катастрофи мною у співавторстві з польським професором Юзефом Корбичем і видана, як в Україні, так і у Польщі, монографія по моделюванню і управлінню процесами в ядерних реакторах.