У неділю знову прийшло третє січня — дата, яку я після сорока років одночасно люблю і не люблю. Люблю — за підтвердження того, що я прожив ще один рік життя, не люблю — за те, що вона до мого віку додає ще один рік. А у 2010 році ця дата засвідчила, що я прожив уже 67 років. Це на 3 роки перевищує середній вік життя чоловіків в Україні, але на один рік менше середнього віку усіх громадян України, котрий виростає до 68 років за рахунок того, що середній вік жінок у нашій державі станом на сьогодні складає 72 роки.

Цього року, за рішенням Кабміну ми відпочиваємо з 31 грудня по 10 січня, тож я наказав нікому в день мого народження не переривати відпочинок і не приходити до університету задля того, щоб мене поздоровити. Не виконали цього розпорядження лише мої помічниці, які запевнили, що прийшли, аби полити квіти у приймальні, а поздоровити мене зайшли до кабінету принагідно. Вони подарували мені шоколадний автомобільчик, котрий стоятиме у мене на сувенірному стелажі в ректорському кабінеті до тих пір, поки я його займатиму, оскільки при моїй любові до автомобілів рот не розкриється для того, щоб відкусити шматочок від шоколадного автомобільчика, адже у такий спосіб я одразу переведу його у поставарійний стан.

Проректори і директори інститутів розпорядження виконали, але надіслали по мобільному поздровчі СМС-ки.

Поштовими листівками мене поздоровили з Днем народження губернатор Вінниччини Олександр Домбровський та мер Вінниці Володимир Гройсман.

А телефонних поздоровлень було чимало, серед яких — від президента АПНУ академіка Василя Кременя, від голови Вінницької обласної ради Григорія Заболотного, від колеги по Верховній Раді України 1-го скликання письменника Миколи Мельника, від керівника Вінницької обласної організації партії «Батьківщина» Юрія Медвєдєва, від колишнього лідера соціалістів Вінниччини Івана Бондарчука, від колишнього начальника обласного управління МВС генерала Тяжлова, від мого попередника на посаді ректора професора Кузьміна, від друзів з Криворіжжя і Донбасу.

Але особливо мене схвилював телефонний дзвінок Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко — незважаючи на усю свою зайнятість керівництвом країною та участю у виборчій кампанії, вона не забула про мій день народження і знайшла час мене поздоровити і передати найкращі побажання рідним і близьким, у тому числі і моєму внукові, який народився цього ж дня, та членам колективу університету. Це поздоровлення перевело нинішній мій день народження в особливий, адже в попередні 66 днів народження мене Прем’єр-міністр держави, та ще й наживо, не поздоровляв.

А на завершення цього розділу я, як член команди Юлії Тимошенко, з радістю повідомляю, що друзі з Криворіжжя і Донбасу запевнили мене у тому, що в обох цих регіонах, які завжди були зоною підтримки Віктора Януковича, нині дуже багато його колишніх прихильників голосуватимуть за Сергія Тігіпко, що приведе до зменшення — і можливо навіть суттєвого — потенціалу Віктора Януковича як претендента на президентське крісло уже в першому турі виборів. Оскільки до початку президентських виборів Сергій Тігіпко, як і я, був радником Прем’єрміністра Юлії Тимошенко, то, сподіваюсь, що в другому турі він закличе своїх прихильників віддати свої голоси за неї, а це додасть їй, як мінімум, 10 % голосів, зменшивши на ці ж 10 % кількість голосів, відданих за Віктора Януковича. Ця арифметика вселила надію, що переможе на президентських виборах Юлія Тимошенко, і що саме вона після другого туру виборів прийматиме президентську присягу на Конституції у Верховній Раді України.