Ось і наступив рік дві тисячі десятий.

Першого січня, я дозволив собі поспати трохи довше, але о 9-й годині ранку уже був в університеті.

Пам’ятаючи, що як проведеш 1-е січня, так буде складатися і рік, що наступив, я одразу по прибутті до університету сів за робочий стіл і заглибився в матеріали, які мені напередодні залишили аспіранти для правки.

Попрацювавши дві години на науковому напрямку, я вирішив відвідати каток в нашому університетському льодовому палаці, який відкривався у перший день року о 12 годині дня. Оскільки я прийшов до льодового палацу за чверть до 12-ї, то виявився першим, хто прийшов на наш каток у новому році. Тож першим у новому році я і на лід університетського катка вийшов. Десь хвилин десять я катався на ковзанах на катку один, а потім почали підтягуватися і інші бажаючі відчути радість від того, що ти на вузеньких лезах носишся по яскравому льоду, відчуваєш своє тіло і вмієш маневрувати на швидкості і нестись на ковзанах не лише грудьми вперед, але і спиною. В одному пориві, не зупиняючись ні на мить, я відкатав свою звичну програму протягом 30 хвилин, і знову повернувся до університету. Привівши себе у порядок після катання на ковзанах, я сів за комп’ютер і набрав ці рядки.

А у цей час за вікном йде густий пухнастий сніг, тож я вирішив частину запланованого забрати з собою, аби закінчити вдома, і о 14-й годині спустився до автомобіля, аби «відкопати» його з-під снігу та стартувати до своєї домівки, поки вулиці не перетворилися з доріг на снігові поляни між будинками.

Їдучи майже пустими вулицями додому, я звернув увагу на те, що практично з кожного другого біл-борду на мене дивиться кандидат у президенти і ще діючий керівник нашої держави Віктор Ющенко, який повідомляє про різні досягнення України, у тому числі і ті, до яких він, по великому рахунку, відношення не має, або навіть був їх противником. Ще десь з однієї третини біл-бордів на мене дивилися наші зірки естради, які запевняли, що їхній президент — це Юлія Тимошенко. Володимир Литвин, Віктор Янукович, Арсеній Яценюк і Сергій Тігіпко дивились на мене ще, приблизно, з однієї третини біл-бордів. Лише з двох біл-бордів закликала поміняти владу Інна Богословська та з одного — Олег Тягнибок. Біл-бордів з обличчями чи закликами голосувати за інших 10 кандидатів у президенти нашої держави я по дорозі додому не зустрів.

А перемикаючи телеканали, в рекламних перервах святкових передач, я отримував поздоровлення лише від Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко, Віктора Януковича, Володимира Литвина і Сергія Тігіпка — інші кандидати у президенти, мабуть, такої розкоші собі не можуть дозволити через обмеженості виборчих фондів чи нелюбові власників цих телеканалів.

На жаль, уже надвечір цього чудового зимового дня заступник декана з виховної роботи одного із факультетів та директор одного із інститутів, зв’язавшись зі мною телефоном, надали інформацію такого характеру, яка одразу ж «приземлила» мій святковий настрій.

З першого із цих повідомлень я дізнався, що один наш студент, із числа тих, стосовно яких ні в в адміністрації інституту, ні в адміністрації університету ніколи ніяких запитань не виникає, оскільки середній бал його навчання за два з половиною роки склав 4,6 за 5-бальною шкалою, приїхав під Новий рік до Вінниці зі свого районного центру, куди його забрали батьки ще на початку карантину для лікування, і пішов до своєї коханої дівчини, якій батьки, що теж не проживають у нашому місті, у Вінниці придбали квартиру. Але, як виявилось, за останні півроку кохана дівчина цього нашого студента до нього «охолола» і почала уникати зустрічей з ним. Слідом за сином-втікачем до Вінниці приїхали і його батьки, які не сумнівались, що він пішов з’ясовувати стосунки з коханою, яка його кохати не хоче. Аби знайти квартиру дівчини, батьки цього студента завітали до студентського гуртожитку і взяли провожатими трьох студентів, що проживали з їхнім сином в одній кімнаті. Тож довелось бідній дівчині, яка відкрила двері усім, хто тиснув кнопку вхідного дзвоника, зустрiчати Новий рік і перших дві години нового року у компанії шістьох людей, котрі намагались їй довести, що вона діє не праведно, відторгуючи його любов. Прощаючись з невблаганною коханою, у присутності свого друзівсько-батьківського ескорту, студент поклявся, що в разі, якщо вона не передумає і не відповість на його любов своєю любов’ю, то він вибере момент, коли вона на перерві стоятиме біля вікна на найвищому поверсі навчального корпусу університету, виб’є це вікно і на її очах викинеться на землю, аби картина його самогубства стояла у неї перед очима потім усе її життя, а совість мучила. І оскільки цей студент гарно вчиться, а на лікування до психіатричної лікарні нині беруть лише за згодою рідних, то усій керівній вертикалі університету нічого не залишається, як просити дівчину на перервах не підходити до вікон, а старосту групи та студентів, що проживають з ним в гуртожитку в одній кімнаті, по можливості не залишати його наодинці і бути готовими відрадити від намагання покінчити життя самогубством.

А із другого телефонного повідомлення я дізнався, що інший наш успішний у навчанні студент, на ґрунті нерозділеної любові, пішов до Вишенського лісу і перерізав собі судини на руках. Стікаючи кров’ю, він «прозрів» і захотів жити. Тож він зателефонував по мобільному телефону до друзів, з якими проживає у гуртожитку, і повідомив їм, де він та у якому стані.

І я, як ректор університету, який хоча і перебуває з середини грудня до середини січня у відпустці, але все одно несе відповідальність перед батьками за життя їхніх дітей, дуже вдячний друзям цього студента, які оперативно відреагували на дзвінок товариша, кинулися в Вишенський ліс, знайшли його там, паралельно викликавши бригаду «швидкої допомоги» до виходу з лісу, і тим самим врятували разом з лікарями «швидкої допомоги» йому життя.

Але, як ви розумієте, шановні читачі, у мене тепер постійно сидітиме в голові думка: «А чи не з’явиться у цього хлопця знову бажання покінчити життя самогубством, якщо він побачить, що дівчина, яку він кохає, пішла до кінотеатру чи на вечірку з кимсь іншим?» І, дай Бог, щоб ще до появи цього бажання друзі студента зуміли його привести до нашого університетського центру психологічної допомоги, а наші психологи зуміли знайти до нього індивідуальний підхід.