У середу 22 липня 2009 року засоби масової інформації принесли сенсаційну звістку — працівники СБУ і Генеральної прокуратури України виявили і заарештували в одному із сіл Житомирської області колишнього начальника Головного управління кримінальної розвідки МВС України, генерала Олексія Пукача — одного із учасників розправи 10 років тому над журналістом Георгієм Гонгадзе. Вперше Олексія Пукача заарештували як підозрюваного у справі про вбивство Георгія Гонгадзе ще 6 років тому, але за рішенням суду він тоді був випущений із СІЗО під підписку про невиїзд і зник безслідно. За цей час встигли заарештувати і засудити на 12 і 13 років ув’язнення трьох високопоставлених міліцейських помічників Олексія Пукача із числа підлеглих йому офіцерів вищої когорти, які разом з ним вбивали Георгія Гонгадзе, а його усе ніяк не могли розшукати. Ходили чутки, що він ховається в Ізраїлі. І ось, виявилось, що ні до якого Ізраїлю Олексій Пукач не втікав, що усі ці 6 років він проживав в Україні, кілька разів змінюючи області проживання. За останнім місцем проживання, на хуторі біля села Молочки Житомирської області, він доглядав за худобою господарки хутора.

Після арешту, кадри із якого було продемонстровано по телебаченню, Олексій Пукач заявив, що ні під якими іншими іменами він не проживав, що кілька разів навідувався до Києва і телефонував за телефонними номерами, які, на його думку, не могли не прослуховуватись, що з дня на день чекав затримання, але правоохоронці ніяк його не могли знайти, розповідаючи журналістам байки про переховування розшукуваного в Ізраїлі.

Зі слів заступника Генерального прокурора України Василя Грицака, у першу ж ніч після арешту Олексій Пукач розпочав покаянну співпрацю зі слідством і уже назвав імена тих, хто йому віддав наказ на вбивство Георгія Гонгадзе, та пообіцяв показати місце, де закопана голова Георгія.

Але його адвокат Сергій Осика, у четвер 23 липня, перед телекамерами, після розгляду у Печерському суді м. Києва справи про утримання Олексія Пукача під арештом, про що Пукач сам попросив, побоюючись за своє життя, заявив, що його підзахисний ще ніяких заяв не робив і ніяких прізвищ замовників убивства Георгія Гонгадзе не називав.

Усі канали телебачення і друковані мас-медіа наповнені у ці дні домислами і догадками про те, чому Олексія Пукача знайшли лише і саме тепер, коли і спікер парламенту Володимир Литвин і Президент України Віктор Ющенко оголосили, що братимуть участь у президентських виборах, що відбудуться 17 січня 2010 року, і саме в той день, коли Україну покидав високий гість із США — віце-президент цієї країни Джо Байден. Згадують і про те, що однією із обіцянок Віктора Ющенка у 2004 році було встановлення і покарання усіх винних у смерті Георгія Гонгадзе, і про те, що на піддиванних магнітофонних плівках сумнозвісного майора Миколи Мельниченка, охоронця Президента України Леоніда Кучми, в розмовах стосовно долі Георгія Гонгадзе звучить і голос тодішнього керівника адміністрації президента Володимира Литвина. А сам Микола Мельниченко перед телекамерами висунув вимогу до парламенту про скасування недоторканості спікера Володимира Литвина і притягнення його до кримінальної відповідальності у справі про вбивство Георгія Гонгадзе.

Звичайно, начальник Головного управління кримiнальної розвідки МВС генерал Олексій Пукач завдання на вбивство журналіста Георгія Гонгадзе міг отримати лише по лінії прямого підпорядкування — у військових і правоохоронних підрозділах це є нормою статуту — тобто, від міністра МВС, покійного генерала Кравченка, який вважається самогубцем, або від якогось із його заступників, в числі яких був тоді і нинішній народний депутат від Партії регіонів Микола Джига. Може фігурувати також в числі тих, хто віддав цей наказ, і тодішній керівник апарату МВС і попередник Олексія Пукача на посаді начальника Головного управління кримінальної розвідки МВС, генерал Едуард Фере, який усі роки слідства перебував у лікарні в комі і нещодавно помер. Але Олексій Пукач може зараз сказати, що він став свідком телефонної розмови, наприклад, Кравченка чи Фере, з главою адміністрації президента Володимиром Литвиним, після якої йому і було віддано наказ цим співрозмовником, який є його прямим начальником, про ліквідацію журналіста. І хоча ніякий суд в якості доказового аргументу звинувачення таку заяву Олексія Пукача до уваги не візьме, її для Генерального прокурора України буде досить, аби звернутись до Верховної Ради України з поданням про зняття депутатської недоторканості з її керівника Володимира Литвина. І в разі такого подання, політичний удар буде нанесено не лише по Володимиру Литвину, але і по Юлії Тимошенко, адже, якщо БЮТ проголосує за зняття депутатської недоторканості з Литвина, то розвалиться парламентська проурядова коаліція і необхідно буде переобирати парламент, що приведе до втрати Юлею Тимошенко посади прем’єр-мiністра, а якщо не проголосує, то це дасть право усім політичним противникам Юлії Тимошенко робити заяви про те, що вона покриває замовника убивства Георгія Гонгадзе, що боляче вдарить по ній під час президентських виборів. До речі, якщо замислюється політичний передвиборний удар і по Віктору Януковичу, то Олексій Пукач може зробити заяву, що наказ вбити Георгія Гонгадзе йому віддав заступник міністра внутрішніх справ Микола Джига, який нині знаходиться у близькому оточенні лідера Партії регіонів. Але, на думку журналістів і політологів, це може статись лише у тому випадку, якщо Віктор Ющенко дійсно вірить у свою перемогу на парламентських виборах. Якщо ж його головним завданням є недопущення до президентського крісла Юлії Тимошенко, яка у 2004 році зробила усе, щоб Віктор Ющенко переміг, то Олексій Пукач у числі тих, хто йому віддав наказ на ліквідацію Георгія Гонгадзе, Миколу Джигу не назве.

Але, як би в подальшому не розвивались події навколо Олексія Пукача, з упевненістю можна заявити, що він сьогодні є «Героєм нашого часу», і про нього знатимуть усі наступні покоління українців.

Постскриптум 1: Газета «Киевские ведомости» у № 131-132 за 24-25 липня 2009 року у статті Євгена Якунова «А был ли Пукач?» оприлюднила 8 запитань, відповіді на які ставлять під сумнів інформацію про те, що в селі Молочки Житомирської області арештовано саме Олексія Пукача. Стаття закінчується таким абзацом — цитую: «На все эти вопросы легко ответить, если предположить, что в Молочках задержали вовсе не генерала Пукача, а специально подсаженного двойника, который в ходе следствия должен дать определенные показания и после шумного суда и получения срока тихо и спокойно выйдет на волю. Кому это нужно? Или тем, кто хочет побыстрее закрыть дело, или тем, кому нужно скомпрометировать показаниями «Пукача» политических конкурентов на президентских выборах. А где же тогда настоящий убийца? А там, где его в свое время видели — либо в Израиле, либо в США. Вот такая версия» — кінець цитати.

Але інший відомий журналіст Мустафа Найєм в «Українській правді» оприлюднив іншу версію, побудовану ним після відвідин села Молочки і спілкування з його жителями. Зі слів журналіста, затриманий у селі Молочки Петро Миколайович Загорулько є дійсно біглим генералом МВС Олексієм Пукачем, який приїхав рік тому у це село жити разом з Лідією Загорулько, яка має 45 років від народження і 23-річного сина, котрий закінчив вуз у Луганську і теж, разом з матір’ю і дядьком Петром, переїхав жити з Луганщини на Житомирщину у село Молочки, у якому його мати купила хату і завела господарство, продавши власний дім у Червонопольському районі на Луганщині, де вона проживала раніше з чоловіком Петром Загорулько, який працював шахтарем і два роки тому помер. Як виявилось, Петро Загорулько був двоюрідним братом Олексія Пукача, тож саме до нього Пукач і подався після того, як його випустили із СІЗО на підписку про невиїзд. За інформацією, зібраною Мустафою Наємом, Олексій Пукач не постійно проживав у будинку свого двоюрідного брата, а встиг пожити і у Слав’янську, і у Краматорську, і десь на Харківщині. І лише після смерті Петра Загорулька він, під виглядом двоюрідного брата, але не міліціонера, а відставного капітана далекого плавання, якого чомусь теж звали Петром Загорульком переїхав на постійне місце проживання до будинку вдови у село Молочки. Жив він там відлюдькувато, але ні від кого не ховався, у тому числі і від відставного підполковника СБУ на прізвисько «Ведмідь», який оселився у Молочках у той же час, що і Пукач. Одне дивує журналіста Мустафу Наєма — чому такий досвідчений «зовнішній спостерігач за криміналітетом», яким був генерал Олексій Пукач, ніяк не відреагував на те, що за тиждень до його арешту в село Молочки наїхав під виглядом рибаків і курортників цілий загін співробітників СБУ, котрі готувались цей арешт здійснити?

Постскриптум 2: у суботу 25 липня, в автомобільній катастрофі, яка сталася у Києві, загинув 25-річний син народного депутата України від Партії регіонів Володимира Сивковича. Його джип «Лексус» врізався в бетонний стовп з того боку, який є протилежним від напряму і смуги руху, і одразу ж спалахнув. З ним в автомобілі нікого не було.

Нагадаю, що народний депутат України Володимир Сивкович був головою парламентської слідчої комісії по з’ясуванню причин отруєння кандидата в президенти України Віктора Ющенка під час передвиборної кампанії 2004 року, створеної у 2005 році, який привселюдно заявляв після розслідування, що ніхто навмисне не отруював Віктора Ющенка, що він отруївся на побутовому рівні, скоштувавши щось насичене диоксином під час застілля після однієї із зустрічей з виборцями. У нинішньому році, після заяви про побутове отруєння Віктора Ющенка із невідомого джерела і подальшого використання передвиборчим штабом цього факту для боротьби з опонентами, зробленої народним депутатом від блоку НУНС Давидом Жванією, який був наближеним до Віктора Ющенка під час президентських виборів, а нині перебуває в опалі, парламентська слідча комісія Володимира Сивковича відновила свою роботу. Тож дехто із журналістів намагається якось об’єднати ці події. Але переважає суспільна думка, що син Володимира Сивковича, якого звали Віктором, банально перевищив швидкість, і колеса його «Лексуса» втратили зчеплення з мокрим після дощу асфальтом, наслідком чого став некерований рух автомобіля і винос на протилежне узбіччя вулиці, де стояв стовп.

Шкода, звичайно, і цього хлопця, і його батька. Але усе-таки незрозуміло, чому він похований на елітному Байковому кладовищі в оточенні всесвітньовідомого письменника Загребельного, всесвітньовідомого тренера Лобановського, всесвітньовідомого лідера Народного Руху України В’ячеслава Чорновола та всесвітньовідомої оперної співачки Євгенії Мірошниченко?

Постскриптум 3: спостерігаючи у понеділок 27 липня по телебаченню черговий репортаж про перебування в Україні Патріарха російської православної церкви Кирила, я не міг знайти відповіді на питання — чому Президент України Віктор Ющенко, який на словах бореться за автокефалію української православної церкви, приділяє так багато часу, поваги і уваги керівнику московського православ’я, який виступає проти автокефалії української православної церкви і цілковито ігнорує патріарха української православної церкви Філарета, відмовляючись навіть від зустрічі з ним?

Постскриптум 4: у вівторок 28 липня телебачення повiдомило, що правоохоронці знайшли окремо закопаний череп у тому місці на Білоцерківщині, на яке як на місце захоронення голови, відокремленої від тіла журналіста Георгія Гонгадзе, вказав заарештований генерал МВС Олексій Пукач. А ще стало відомо, що Олексій Пукач письмово офіційно відмовився від допомоги свого, найнятого ще під час першого арешту 6 років тому, адвоката Сергія Осики, вказавши, що йому нині досить і того адвоката, якого йому надала держава, оскільки він свою причетність до убивства Георгія Гонгадзе визнає.

Постскриптум 5: у понеділок 3-го серпня у № 28 за 1–7 серпня 2009 року щотижневика «Зеркало недели» я прочитав статтю Олександри Примаченко «Генерал избирательного действия», в якій вона ділиться своїми думками стосовно арешту Олексія Пукача. Стаття настільки професійно аргументована, що я, наприклад, з задоволенням підписався б під нею.

Раніше для мене в «Дзеркалі тижня» беззаперечними авторитетами були лише Юлія Мостова та Сергій Рахманін. Після ознайомлення зі згаданою вище статтею авторитетом для мене стала і Олександра Примаченко.