*   *   *

Під час звіту уряду на засіданні Верховної Ради України, у четвер 5-го лютого 2009 року, після того, як Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, відповідаючи на запитання народних депутатів, піддала жорсткій критиці позицію Президента України Віктора Ющенка, піднявся народний депутат від Партії регіонів Сергій Головатий і зробив зауваження Голові Верховної Ради України Володимиру Литвину, який вів засідання, наголосивши на тому, що спікер зобов’язаний був обірвати Юлію Тимошенко у той момент, коли вона критикувала Віктора Ющенка, оскільки критикою президента вона підривала імідж України у світі.

Слухаючи цю заяву Сергія Головатого, я згадав як він, будучи на початку нинішнього тисячоліття представником України у Європарламенті, жорстко і бездоказово з трибуни Європарламенту критикував тодішнього Президента України Леоніда Кучму, не вважаючи при цьому, що його нищівна критика президента підриває імідж України у світі. Згадав я, також, і про те, що цілу каденцію у позаминулому скликанні Верховної Ради України Сергій Головатий відсидів у залі засідань українського парламенту, отримуючи при цьому щомісяця солідну зарплату, як народний депутат від фракції Блоку Юлії Тимошенко, що робить його нинішній випад проти Юлії Тимошенко проявом, як мінімум, невдячності.

А в цілому, на прикладі описаних вище подій, пов’язаних з Сергієм Головатим, ми бачимо, кого мав на увазі народ, створюючи прислів’я: « У чужому оці бачить пилинку, а у своєму колоди не помічає!»

*   *   *

Де б не виступав народний депутат України від Партії регіонів Вадим Колесніченко — чи у парламенті, чи в студії телеканалу «Інтер», чи в студії Савіка Шустера — його виступ завжди сприймається так, начебто він є представником Президента Росії Володимира Путіна у Верховній Раді України. Його жорстко-проросійська позиція особливо дивна з огляду на суто українське прізвище, яке свідчить про українське коріння його пращурів. А при такій, як у нього позиції, треба було б носити прізвище не Колесніченко, ну, а хоча б, Колесников.

*   *   *

У п’ятницю увечері, 5-го лютого, слухаючи відповіді народного депутата України від Партії регіонів Тараса Чорновола на запитання ведучого передачі радіо «Свобода» Романа Скрипіна, я почув від Тараса Чорновола заяву, що він розчарувався у Вікторові Януковичу і що очолювану Януковичем Партію регіонів роздирають чвари, у зв’язку з чим її ряди скоро покинуть багато знакових політиків. Як на мій погляд, така позиція Тараса Чорновола не сумісна з мандатом народного депутата України від Партії регіонів — спочатку треба було б скласти з себе повноваження народного депутата України від Партії регіонів, за списком якої він опинився у парламенті і отримує там чималеньку зарплату, а потім уже виходити в ефір з критикою її лідера і характеристикою стану справ.

*   *   *

У четвер 5-го лютого, під час засідання Верховної Ради України, у моїх очах, і, думаю, не лише в моїх, втратив авторитет чесного політика один із лідерів парламентської фракції Партії регіонів і одночасно Голова парламентського комітету з регламенту і депутатської етики, народний депутат України Олександр Єфремов, який на очах у всієї України на запитання спікера парламенту Володимира Литвина: «Чи лише Юхим Зв’ягільський, який перебуває у лікарні, сьогодні відсутній у парламенті у фракції Партії регіонів, чи відсутній і ще хтось із народних депутатів від фракції?» — відповів, що відсутнім є лише один Юхим Зв’ягільський. Але, принаймні, такого знакового народного депутата від Партії регіонів як Рінат Ахметов у парламенті цього дня не було, і цього не міг не знати Олександр Єфремов, відповідаючи на запитання спікера, особливо ж, якщо врахувати ще й те, що відповідав він під голосну підказку залу, який багатоголосо вказував йому на відсутність Ахметова.

*   *   *

Сьогодні (лютий 2009 року) багато розмов в середовищі політиків, політологів і журналістів ведеться стосовно того, що на зміну конфліктуючим між собою і втрачаючим народну підтримку у зв’язку з цим Віктору Ющенко, Юлії Тимошенко та Віктору Януковичу у 2010 році до найвищої влади повинен прийти політик від «3-ї сили», найбільш знаковими у якій вважають двох антиподів — Анатолія Гриценка — народного депутата України від блоку НУНС та Арсенія Яценюка — народного депутата України від того ж таки блоку НУНС.

На обличчі Анатолія Гриценка, як і на обличчі Віктора Ющенка, я жодного разу не бачив посмішки — він завжди суворо-зосереджений, тож є небезпека, що, прийшовши до верховної влади, він усім нам в Україні запровадить повсякденний суворо-зосереджений спосіб життя.

Що ж до Арсенія Яценюка, то він усі, навіть дуже серйозні речі, завжди намагається подати з гумором, що дає привід порівнювати його у політиці з солістом гумористичної студії «95 квартал» Володимиром Зеленським.

Але в одному ці обидва політики схожі — вони не можуть сприйматись представниками «3-ї сили», оскільки обидва встигли попрацювати міністрами і в уряді Юлії Тимошенко, і в уряді Юрія Єханурова, і в уряді Віктора Януковича, і делегувались у ці уряди самим Віктором Ющенком як його довірена особа. А Арсеній Яценюк встиг крім того ще й попрацювати і виконувачем обов’язків Голови Нацбанку України і Головою Верховної Ради України.

*   *   *

На останньому тижні місяця лютого 2009 року з телезверненням до діючого Президента України Віктора Ющенка звернувся Перший президент нашої держави Леонід Кравчук. У цьому телезверненні Леонід Кравчук закликав Віктора Ющенка наслідувати його приклад 1994 року і добровільно піти у відставку, щоб надати можливість народу якомога швидше обрати собі такого президента, який користуватиметься його довірою і об’єднає зусилля усіх гілок влади у справі виходу країни з економічної і політичної кризи.

Готуючи це телезвернення, Леонід Кравчук не міг не прогнозувати негативну реакцію на нього Віктора Ющенка і не міг не знати, що нинішній президент з його претензіями на роль Месії ніколи на такий крок не піде, тож це телезвернення виглядає більше як акція самопіару, аніж інструмент виходу з кризи.

Але і відповідь Віктора Ющенка на це телезвернення, у якій він охарактеризував Леоніда Кравчука як стару річ, покриту нафталіном, не робить діючому президенту честі і, по-перше, примушує згадати те, що ще під час президентства Леоніда Кравчука Віктор Ющенко уже посів посаду Голови Національного банку України, тож його теж можна віднести до когорти політиків, покритих нафталіном, а, по-друге, стимулює процес порівняння зовнішнього вигляду обох президентів, в результаті якого ми приходимо до висновку, що за зовнішніми ознаками сьогоднішнє обличчя Віктора Ющенка — це обличчя людини не 55 років від народження, а, як мінімум, 75-и, і виглядає воно старішим ніж обличчя сьогоднішнього Леоніда Кравчука.

Читаючи відповідь Віктора Ющенка на телезвернення Леоніда Кравчука, я згадав свою реакцію кількарічної давнини на опубліковану в газетах фотографію, на якій були зображені поряд Віктор Ющенко і його мама напередодні її смерті у віці в околі 80 років. Я тоді звернув увагу на абсолютну ідентичність як за віком, так і за рельєфом облич матері і сина. І ще тоді я зрозумів, що отруєння діоксином привело до передчасного старіння усього організму Віктора Ющенка в цілому, адже кожен внутрішній орган людини має свій вихід на її обличчя, тож, якщо воно виглядає старішим паспортного віку, то і увесь організм самої людини має такий самий ступінь старості. Тоді, аби не травмувати психічно Віктора Ющенка і не давати лишнього козиря його політичним ворогам, я промовчав і не став писати про це своє відкриття у книжці, присвяченій подіям Помаранчевої революції. Але, на жаль, багато рішень Віктора Ющенка, що мали місце протягом терміну його президентства, є свідченнями того, що він дійсно перебуває у тій стадії біологічного віку, у якій керівниками держави уже не обирають.

*   *   *

Протягом місяця лютого 2009 року в кількох газетах як республіканського, так і обласного рівнів були опубліковані інтерв’ю нинішнього директора Українського центру оцінювання якості освіти Ігоря Лікарчука, в яких він, наряду з позитивними характеристиками системи зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників середньої школи, червоною ниткою проводив думку про те, що ця система звільняє учнів шкіл від вивчення тих дисциплін, знання з яких їм у майбутньому житті не знадобляться. Читаючи ці інтерв’ю, я задавався запитаннями: «А звідки 17-річним юнакам і дівчаткам відомо, які знання їм у майбутньому знадобляться?», «А чи не тому керівник КПРС у 60-і роки минулого сторіччя Микита Хрущов, побачивши потужні кукурудзяні поля в США, віддав наказ засадити кукурудзою усю територію СРСР аж до тундри, що у школі погано вивчав географію і не знав, що північний кордон США знаходиться на широті Одеської, Миколаївської і Херсонської областей України, а тому і не розумів, що розповсюдження американського кукурудзяного досвіду на землі Радянського Союзу, розташовані північніше цих областей, ні до чого доброго не приведе? — Я нагадаю, що через цю нерозумну директиву Хрущова Радянський Союз тоді залишився і без жита та пшениці, які раніше вирощувались на цих полях, і без кукурудзи, яка без достатньої кількості теплих днів не те, що не вродила, а навіть не піднялась до рівня, придатного для використання на корм скотині». — І ще одне запитання: «А чи перетворився б дипломований лікар Василь Аксьонов у геніального письменника світового масштабу, якби, готуючись вступати до медичного інституту, він, навчаючись у школі, зосередив усі свої зусилля лише на вивченні хімії і біології, потрібних для вступу у медичний інститут, і махнув рукою на зовсім непотрібні йому тоді російську та зарубіжну літературу, географію, історію СРСР, зарубіжну історію, іноземну мову та інші дисципліни до малювання включно?». — Перелік таких запитань можна продовжувати до нескінченності. І відповідь на кожне з таких запитань «каменя на камені» не залишає від «червоної нитки» в інтерв’ю Ігоря Лікарчука і додає аргументів на користь врахування при вступі до університетів наряду з оцінками сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання також і середнього балу атестата, високе значення якого можливе лише тоді, коли учень у школі вивчає не лише ті дисципліни, виключно за сертифікатами з яких зараховувати до університетів пропонують сьогодні нинішні державні правила прийому.

*   *   *

У вівторок, 3-го березня 2009 року, Верховна Рада України 250 голосами відправила у відставку міністра закордонних справ України Володимира Огризка. Ініціювала цю відставку парламентська фракція Партії регіонів і комуністи, вони ж у повному складі проголосували за цю відставку. Але їхніх голосів не вистачило б, якби їх не підтримали своїми голосами 49 народних депутатів від БЮТ, що складає одну третину від загальної кількості народних депутатів цієї парламентської фракції. «Проти» голосували народні депутати від фракцій НУНС та фракції Блоку Литвина.

На мій погляд, не нульовою є вірогідність того, що фракція Партії регіонів, яка ініціювала відставку Володимира Огризка, узгодила свою позицію з Секретаріатом Президента України, оскільки ця ініціатива приводить до якихось втрат Юлії Тимошенко при будь-якому голосуванні народних депутатів від її блоку, Адже, якби вони за її вказівкою усі проголосували проти відставки міністра закордонних справ, котрий пригрозив послу Росії Віктору Чорномирдіну висилкою з нашої країни за його зневажливі висловлювання на адресу Президента України Віктора Ющенка, то у Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко виникли б серйозні ускладнення з керівниками Росії, що в умовах нинішньої економічної кризи лише погіршило б стан української економіки. А, якби усі народні депутати України від БЮТ за вказівкою лідера проголосували б за відставку Володимира Огризка, то Юлія Тимошенко уже сьогодні могла б втратити підтримку Блоку НУНС та проурядову парламентську коаліцію, а в перспективі втратила б частину голосів на майбутніх президентських виборах в усіх західних областях України. Тож, я думаю, вона ніяких вказівок народним депутатам України від БЮТ, як голосувати, не давала, а запропонувала голосувати так, як кожен із них сам вважає за потрібне. І саме та частина народних депутатів України від БЮТ, яка хотіла б зміцнювати дружні відносини з Росією, і проголосувала за відставку Володимира Огризка з посади міністра закордонних справ. І якби я був народним депутатом України, то, незважаючи на мою любов до рідної землі і недовіру до керівників Росії, теж голосував би за відставку Володимира Огризка, оскільки розцінюю його випад проти посла Росії в Україні Віктора Чорномирдіна в нинішніх умовах, як нерозумний, — це, на мій погляд, є дипломатичним аналогом вторгнення грузинських військ на контрольовану російською армією територію Південної Осетії. Чим це закінчилось для Грузії, яка не захотіла рахуватись із нинішніми реаліями, ми усі знаємо

Як фахівець в галузі теорії автоматичного керування я можу стверджувати, що в умовах зміни структури і характеристик об’єкта та складу зовнішніх впливів оптимальне керування ним можуть здійснювати лише адаптивні системи, які пристосовують характеристики своїх регуляторів до змін в об’єкті. Що ж до систем автоматичного керування з жорсткими і однозначними уставками регуляторів, то в умовах змін параметрів і характеристик об’єкта вони діють неефективно і навіть можуть довести систему до недієздатності за рахунок втрати стійкості.

*   *   *

25 лютого 2009 року побачила світ Постанова Кабiнету Міністрів України № 149 «Про затвердження складу Державної акредитаційної комісії». Цією урядовою постановою затверджено новий склад ДАК у кількості 43 членів, серед яких я побачив і ректора Донецького національного університету Володимира Шевченка.

Ректор ДНУ Володимир Шевченко є приємною людиною, з ним весело в кампанії, оскільки може розповісти нескінченну кількість анекдотів, але до його позитивних характеристик, мабуть, доцільно було б додати ще й те, що він є улюбленцем Фортуни. — Хочете докази? — Будь ласка!

Як ви думаєте, шановні читачі, що було б у Радянському Союзі з ректором університету, в якому відкрито і санкціоновано проводились аукціони по продажу за гроші екзаменаційних оцінок з економічних дисциплін на цілому факультеті? — Можна не сумніватись, що одразу ж після завершення роботи комісії, яка це встановила і кваліфікувала як прояв корупції, його виключили б з КПРС і зняли б з посади ректора. В незалежній Україні тодішнім міністром освіти і науки України Василем Кременем ця практика теж була засуджена, а ректор ДНУ Володимир Шевченко отримав за це догану з попередженням, що в разі повторення стоятиме питання про його відставку.

Але не пройшло навіть півтора роки після цього, як уже за нового міністра освіти і науки України Станіслава Ніколаєнка по указу Президента України Віктора Ющенка ректор ДНУ Володимир Шевченко стає Героєм України.

Проходить кілька років. Група колишніх випускників і нинішніх студентів ДНУ виступає з ініціативою про присвоєння цьому університету імені свого видатного випускника, дисидента, поета померлого в молодому віці у таборі ГУЛАГу, посмертного Героя України Василя Стуса. Протестують проти присвоєння університету імені Василя Стуса Вчена рада та Конференція трудового колективу ДНУ, які очолює діючий ректор Володимир Шевченко.

І ось не проходить і місяця після цього, як ректора ДНУ Володимира Шевченка включають до складу ДАК, головою якої є нинішній міністр освіти і науки Іван Вакарчук, котрий щотижня розсилає циркуляри в університети, в яких вимагає впроваджувати у життя українську мову та вшановувати видатних українців, які боролись за свободу і незалежність України. Але, як можна, підписуючи ці циркуляри про вшанування національних героїв, одночасно ставити свою візу на проекті постанови, згідно з якою до складу одного із найважливіших керівних органів мінiстерства включається людина, яка ці циркуляри ігнорує?

*   *   *

У неділю, 15 березня, у Тернопільській області відбулися позачергові вибори до обласної ради. Найбільшу кількість голосів виборців на цих виборах при явці лише 51 % від числа зареєстрованих у виборчих списках набрала очолювана Олегом Тягнибоком партія націоналістичного спрямування «Свобода», а БЮТ, який у нинішньому складі цієї обласної ради мав більше 50 % депутатських мандатів, набрав лише трохи більше 8 % голосів, пропустивши поперед себе і Партію регіонів, і очолювану губернатором області команду від партії «Єдиний центр».

За день до дня виборів керівництво БЮТ оголосило, що БЮТ не братиме участі у цих виборах і закликало своїх прихильників не йти на виборчі дільниці. Але викреслити з виборчих бюлетенів БЮТ виборчі комісії уже фізично не мали можливості, тож БЮТ у бюлетенях залишився. А тому не дивно, що частина прихильників БЮТ, яка з якихось причин не знала про відмову БЮТ брати участь в голосуванні, все-таки прийшла на вибори і проголосувала. Але більшість прихильників БЮТ на вибори не пішли — саме тому БЮТ і набрав так мало голосів. А зовсім не тому, що втратив підтримку на Тернопіллі, як це намагаються після оприлюднення результатів пояснити опоненти Юлії Тимошенко. Адже, якщо до набраних 8 % додати ще 45 % тих, хто, відгукнувшись на заклик керівників БЮТ, не пішов на вибори, то отримаємо ті ж самі проценти, які мали прихильники БЮТ в тому складі обласної ради, що діяв до позачергових виборів.

*   *   *

Президент України Віктор Ющенко та міністр освіти і науки України Іван Вакарчук часто в своїх виступах, присвячених зовнішньому незалежному тестуванню, роблять наголос на тому, що з критичними зауваженнями стосовно цього тестування виступають нині виключно лише кілька ректорів ВНЗ, ображених на те, що їх відсторонено від процесу формування оцінок вступних іспитів. А більшість ректорів і усі батьки абітурієнтів «зовнішнє незалежне тестування» підтримують.

Але ось я відкриваю № 4 за 2009 рік журналу «Науковий світ» і читаю у статті «Про міфологічність поняття «освіта», автором якої є науковець із Інституту вищої освіти АПН України, доктор філософських наук Костянтин Коршак, такі слова — цитую: «Чому ж Україна затрималася на проміжній стадії масової неповної середньої освіти? Чому в нас не бракує прихильників створення різноманітних обмежень на шляху молоді до здобуття вищої освіти (остання така перешкода — «зовнішнє тестування» і рішення про заборону врахування всіх шкільних оцінок за всі роки навчання)?» — кінець цитати.

Як видно із цієї цитати зовсім не в захваті від «зовнішнього тестування» і неврахування під час прийому до ВНЗ хоча б середнього балу атестата за середню школу науковець, який фахово займається проблемами освіти і який ніколи не був і не є ректором ВНЗ. А як відомо з філософії науки, навіть тисяча аргументів «За» ще не є доказом істинності певного твердження, але хоча б один аргумент «Проти» є повноцінним доказом його не істинності.

*   *   *

У середу, 15 квітня, увечері телевізійні кадри засвідчили виступ Президента України Віктора Ющенка на якійсь нараді. У цьому виступі прозвучали слова нашого президента про те, що він звернеться до представників Міжнародного валютного фонду з проханням, аби вони не сідали у літак і не покидали Україну до тих пір, поки наші уряд і Нацбанк не домовляться про принципи рекапіталізації проблемних українських комерційних банків. Від цих слів нашого президента мені стало ніяково — це ж треба, глава держави звертається до рядових клерків МВФ, щоб ті навели порядок в очолюваній ним державі!?

*   *   *

Останнім часом я усе більше починаю вірити у те, що чим далі від початку в алфавіті стоїть перша літера прізвища керівника нашої держави, тим гірше він цією державою керує. Посудіть самі — буква К стоїть ближче до початку алфавіту ніж буква Ю, тож приблизно рівноцінні президенти Кравчук і Кучма були кращими керівниками держави ніж Ющенко.

Ленін революцію виграв Леніним, а після того, як став головою уряду Росії, почав підписуватись Ульянов-Ленін — і пішли негаразди як в країні, так і в особистому житті.

Радянський Союз найбільшої могутності, рівної американській, досяг при Брежнєві, найвищої дисциплінованості і продуктивності праці при Андропові, а найбідніше жив при Хрущові.

Сьогодні головними претендентами на президентську булаву в Україні є Янукович, Яценюк і Тимошенко. Виходячи з вище наведеної логіки і Янукович, і Яценюк будуть президентами ще гіршими за Ющенка, а Тимошенко буде президентом кращим і за Ющенка, і, тим паче, за Януковича і Яценюка, особливо з врахуванням ще й того, що вона за дівочим прізвищем Григян.

Тож серед претендентів-мужиків з нею потягатись може лише Гриценко, але на найближчих президентських виборах йому ще нічого не світить.

*   *   *

У мене є відчуття, що командний пункт вищого розуму, який керує процесами в паралельному світі на Землі, знаходиться на Місяці. Адже варто лише було радянському «Луноходу» першому проїхатись по поверхні Місяця і Радянський Союз розвалився. А у відповідь на висадку американських астронавтів на Місяць могутня країна США не виграла війни ні в іракських партизан, ні у афганських талібів, і не лише увійшла в економічну кризу сама, але потягнула у цю кризу увесь світ. Та й Україна, яка стартувала в самостійність з позиції найуспішнішої республіки Радянського Союзу, нині є однією із найвідсталіших економічно країн на пострадянському просторі може ще й тому, що «Луноход» був доставлений на Місяць саме українською ракетою, уламки останньої ступені якої до цього часу лежать на поверхні Місяця. Не виключено, що і розвал СРСР і американська та українська кризи є відплатою вищого розуму за несанкціоноване вторгнення на командний пункт паралельного світу на Місяці. Це, звичайно ж, уже із жанру «фентезі», але чому б вас, шановні читачі і не потішити такою думкою — чим вона гірша від тих, які присвячені «літаючим тарілкам» і «торсіонним полям»?

*   *   *

Президент України Віктор Ющенко часто нагадує ректорам, що жоден із українських університетів за критеріями ЮНЕСКО, основна маса яких пов’язана з наукою, не входить до 500 кращих університетів світу.

Але як може хоча б якийсь університет України увійти у ці 500 кращих університетів світу, якщо, наприклад, за увесь докризовий 2007 рік в Україні на всю науку, включаючи і академічну, яка складає за обсягами фінансування половину від загальної суми, було виділено лише 0,65 млрд дол., а американські університети отримали за цей же 2007 рік 343,7 млрд дол., тобто в 500 разів більше? До речі, ця сума, яку у США у 2007 році виділено на науку, була у 2,5 рази більшою за увесь внутрішній валовий продукт України, який у 2007 році склав лише 141 млрд дол. Однак не лише у США, а навіть і у Великобританії, яка мала ВВП 2000 млрд дол., що у 6,5 разів менше за ВВП США, університети у 2007 році отримали в 100 разів більше фінансування на науку, ніж українські університети. Більше того, наш сусід Польща, яка має і територію вдвічі меншу, і народу в ній проживає менше, і підґрунтя старту в економічну незалежність від СРСР у 1991 році у неї були гірші, у 2007 році, маючи ВВП лише у 4 рази більший від ВВП України, виділила своїм університетам на науку у 10 разів більше коштів, ніж Україна. А час сьогодні такий, що уже нові відкриття в науці зробити не можна, сидячи як Ньютон під яблунею, а потрібна апаратура, яка коштує від одного до сотень мільйонів доларів. Тож як на фоні цих цифр можна сьогодні докоряти українські університети за те, що вони не входять до 500 кращих?

(Цифри фінансування науки взяті зі статті заступника міністра освіти і науки України Максима Стріхи «Дешева наука не може бути конкурентоспроможною», опублікованої в № 19 за 30.05.09 р. щотижневика «Дзеркало тижня»).

*   *   *

В середині червня 2009 року, образившись на критику Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко за розміщення на рекламі Укрпошти його портрету, подав у відставку з посади міністра транспорту і зв’язку Йосип Вінський. Одночасно він подав заяву про вихід з партії «Батьківщина», а разом з ним подали заяви про вихід з «Батьківщини» і двоє народних депутатів України з фракції БЮТ, які вслід за Вінським покинули Соціалістичну партію України в ті дні, коли на пропозицію її лідера Олександра Мороза соціалісти погодилися увійти в коаліцію з Партією регіонів, і разом з ним подали тоді заяви про прийом до партії «Батьківщина», лідером якої є Юлія Тимошенко, і були включені до прохідної частини виборчого списку БЮТ на минулих позачергових парламентських виборах. Але, як на мій погляд, то причина демаршу Йосипа Вінського в іншому — він є послідовним політичним противником Партії регіонів, і як від Олександра Мороза він пішов у знак протесту проти входження соціалістів до коаліції з цією партією, так і від Юлії Тимошенко він йде в знак протесту проти переговорів БЮТ з Партією регіонів про створення коаліції нині. Оцінюючи наслідки демаршу Йосипа Вінського, я змушений констатувати, що від цього не будуть у виграші ні Юлія Тимошенко, ні Йосип Вінський, і усім краще було б, якби вони порозумілись.

*   *   *

Слухаючи відповіді Арсенія Яценюка на запитання журналістів на телешоу каналу ICTV «Свобода з Куликовим», яке відбулося у понеділок 6-го липня, я не міг позбавитися думки про те, що крім лозунгів Арсенію Яценюку на президентські вибори більше немає з чим йти, і що в разі його перемоги на президентських виборах в країні наступить такий же бедлам, який ми спостерігали у Верховній Раді України у ті дні, коли він був її головою. Дивлячись на ту легкість, з якою Арсеній Яценюк викидає із себе потоки слів і лозунгів, за якими не видно конкретних справ, хочеш не хочеш, а починаєш думати, що в Національному банку України у 2004 році, коли він виконував обов’язки Голови НБУ, усе було більш-менш добре лише тому, що заступником у нього був нинішній Голова НБУ Володимир Стельмах.